Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №440/4861/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р. Справа № 440/4861/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 (головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський) у справі №440/4861/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з ГУ ДСНС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 352 677,46 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 задоволено частково позов.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з ГУ ДСНС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 313 600,38 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

ГУ ДСНС у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило в частині стягнення з ГУ ДСНС у Полтавській області на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшити суму такого заробітку до 36 483, 70 грн.

В обґрунтування вимог скарги посилається на неврахування судом першої інстанції того, що позивачем не долучено до матеріалів позовної заяви доказів щодо досудового врегулювання спору, що як на його думку, є підставою для повернення останньої.

Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не встановив розмір усіх належних звільненому працівникові сум і правильну суму, яка була несвоєчасно виплачена позивачеві, не дотримавшись принципу пропорційності та проігнорувавши правові позиції Верховного Суду.

Вважає, що з урахуванням принципу справедливості та співмірності, а також застосовуючи формулу розрахунку середнього заробітку із застосуванням критеріїв пропорційності розміру відшкодування середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 36 483,70 грн.

Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Бегунц А.О., П`янова Я.В.

У зв`язку з відпусткою судді П`янової Я.В., на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Присяжнюк О.В., Бегунц А.О.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач проходив службу в ГУ ДСНС у Полтавській області з 28.01.2004 по 28.09.2018, що підтверджується наказом ГУ ДСНС у Полтавській області (з особового складу) №161 від 25.09.2018 "Про особовий склад".

На виконання рішення суду у справі №440/6984/24, яке набрало законної сили 18.02.2025, відповідачем нараховано позивачу грошове забезпечення в загальному розмірі 151 550,39 грн, що включає:

- індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року;

- індексацію різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 вересня 2018 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078,

- одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення.

Із зазначеної суми на особовий рахунок позивачу перераховано 116 693,80 грн., утримано військовий збір (5%) в сумі 7 577,52 грн., прибутковий податок з доходів фізичних осіб (18%) в сумі 27 279,07 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №613, 614, 615 від 21.03.2025 (а.с.31-32).

Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України.

Проте, визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції врахував принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, ймовірні майнові втрати позивача, справедливий і розумний баланс між його інтересами і Відповідача, та вважав належним розміром середнього заробітку – 313 600,38 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб служби цивільного захисту не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Водночас, такі питання врегульовані КЗпП України.

Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно зі ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст.117 КЗпП України.

Питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону 2352-IX було предметом дослідження Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі №440/6856/22 (постанова від 06.12.2024).

У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX (19.07.2022 року) положення ст.117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, у зв`язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію ст.117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень ст.117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії ст.117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії ст.117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року врегульовані згідно з положенням ст. 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст.117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022 року.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивача звільнено зі служби та виключено з кадрів ГУ ДСНС України у Полтавській області 28.09.2018, , проте остаточний розрахунок проведено 21.03.2025, на виконання рішення суду у справі №440/6984/24, виплачено позивачу 151 550,39 грн., з яких на особовий рахунок позивачу було перераховано 116 693,80 грн., сплачено військовий збір (5%) в сумі 7 577,52 грн., сплачено прибутковий податок утриманий з доходів фізичних осіб (18%) в сумі 2 7279,07 грн.

Враховуючи те, що на дату звільнення позивача відповідачем не проведено остаточного розрахунку з ним у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено на виконання рішення суду у справі №440/6984/24, наявні підстави для застосування до відповідача наслідків ст.117 КЗпП України.

Колегія суддів зауважує, що правовідносини, які регулюються ст.117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні.

Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами ст.117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами ст.116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин врегульованих ст.117 КЗпП України у цій справі, є 29.09.2018 (наступний день після звільнення позивача).

Розмір середнього заробітку визначений судом першої інстанції, з розрахунку за два періоди (з 29.09.2018 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) та з 19.07.2022 до 21.03.2025 із врахуванням принципу співмірності та методики розрахунку, зазначеної Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Водночас, апелянт вважає, що визначена судом першої інстанції сума середнього заробітку, є неспівмірною із недоплаченою часткою грошового забезпечення.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 29.09.2018 до 18.07.2022.

Так, період затримки розрахунку при звільненні з 29.09.2018 по 18.07.2022 становить 1389 днів.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно абз.3 п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення особи яка проходить службу цивільного захисту, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що згідно довідки про середній заробіток позивача з розрахунку за 2 останні місяці служби перед звільненням від 02.04.2025 №01-157/10 (а.с.30) грошове забезпечення останнього за липень 2018 року становило 12 764,03 грн., за серпень 2018 року становило 12 764,03 грн., середньомісячне грошове забезпечення становить - 12 764,03 грн., середньоденний заробіток становить 25528,06/62=411,74 грн.

Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень ст.117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 21.03.2023 у справі №640/11699/21, від 20.02.2023 у справі №240/9022/20, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а.

Отже, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні позивача з 29.09.2018 по 18.07.2022 становить 571 906,86 грн. (411,74 грн. х 1389 дні).

Водночас, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що зазначена сума середнього заробітку є надмірною та підлягає зменшенню з огляду на наступне.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що “виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України”.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначено, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Такі висновки знайшли відображення і у подальшій практиці Верховного Суду, зокрема, застосовані у постанові Верховного Суду від 08.05.2025 року у справі № 380/10158/24.

Позивачу при звільненні нараховано кошти у загальному розмірі 161 447,84 грн., що вбачається з грошового атестату та листа т.в.о. начальника ГУ ДСНС у Полтавській області від 23.05.2024 (а.с.43, 46-47).

Недоплачені суми згідно рішення суду у справі №440/6984/24 виплачені лише 21.03.2025 складають - 151 550,39 грн. (а.с.8).

Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 312 998,23 грн. (161 447,84 грн. + 151 550,39 грн.), з яких частка суми доплати згідно рішення суду у справі №440/6984/24 (151 550,39 грн.) становить 48,42 %.

Таким чином, оскільки позивача виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням 28.09.2018, а виплата усіх належних сум грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення у справі №440/6984/24 здійснена 21.03.2025, при цьому частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 48,42%, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2018 по 18.07.2022 складає 276 917,31 грн. (571 906,86 грн. х 48,42 %).

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 19.07.2022 по 21.03.2025.

Приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України з 19.07.2022 обмежують виплату середнього заробітку шістьма місяцями.

Отже, за період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 21.03.2025 , але не більше ніж за шість місяців або 184 дні, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 21.03.2025 складає 75 760,16 грн. (411,74 х 184).

За позицією Великої Палати у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, поняття “обмеження максимального строку” та “досягнення співмірності” не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

“Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.”.

Застосовуючи такі підходи до обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав - 312 998,23 грн. (161 447, 84 грн.+151 550, 39 грн.), з яких частка суми доплати згідно рішення суду у справі №440/6984/24 (151550,39 грн.), становить 48,42 %.

Відтак, враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням 28.09.2018, а виплата належних сум грошового забезпечення згідно рішення суду у справі № 440/6984/24 здійснена 21.03.2025, при цьому, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 48,42%, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 21.03.2025, але не більше як за шість місяців, підлягає зменшенню та визначенню в розмірі, пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум, а саме у розмірі 36 683,07 грн. (75 760,16 грн. х 48,42%).

З урахуванням наведених вище обставин, суд першої інстанції вважав за можливе стягнути суму середнього заробітку в загальному розмірі 313 600,38 грн (276 917,31 грн + 36 683,07 грн).

Разом з тим, колегія суддів вважає, що розрахована судом першої інстанції сума середнього заробітку (313 600,38 грн) є неспівмірною у відношенні до недоплаченої частини грошового забезпечення (151 550,39 грн).

Колегія суддів враховує, що позивач звернувся до суду з позовом про виплату йому спірних сум індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні лише у червні 2024 р., тобто майже через шість років з дня звільнення. Вказане може свідчити про недобросовісну поведінку позивача та його навмисні дії з метою отримання більшої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за більший період.

Колегія суддів вказує, що відповідачем добровільно та без зайвих зволікань проведено позивачу виплату недоотриманих коштів після набрання судовим рішенням законної сили.

Як наслідок, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку до 151 550,39 грн (розміру недоплаченої частини грошового забезпечення).

Враховуючи зазначене колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 29.09.2018 по 21.03.2025 буде сума 151 550,39 грн.

Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, сформованою у постановах від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 23.10.2025 у справі № 280/6214/23, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 07.10.2025 у справі № 520/7611/22, від 29.09.2025 у справі № 460/4387/24, від 18.09.2025 у справі № 160/2237/22, від 11.09.2025 у справі № 320/4309/21, від 05.09.2025 у справі № 200/5212/23, від 18.08.2025 у справі № 380/20130/23, від 18.08.2025 у справі № 160/20803/22, від 18.08.2025 у справі № 200/3986/23.

Доводи апелянта про те, що у випадку застосування формули обрахунку середнього заробітку, визначеної Верховним Судом у постанові від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20 розмір середнього заробітку буде складати 36 483,70 грн колегія суддів вважає таким, що ґрунтується на невірному розрахунку суми середнього заробітку, зокрема, в частині визначення періоду прострочення.

Стосовно посилання скаржника на обов`язковість досудового врегулювання спору та ненадання позивачем при подачі позовної заяви доказів щодо врегулювання такого спору, колегія суддів зазначає, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. Отже, суд вправі очікувати від позивача попереднього проведення заходів досудового врегулювання спору лише у разі встановлення законом обов`язковості таких заходів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.

Враховуючи, що судом першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку не вірно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає, що судове рішення підлягає зміні шляхом викладення абзац третього в іншій редакції.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 у справі №440/4861/25 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 151 550,39 грн (сто п`ятдесят одна тисяча п`ятсот п`ятдесят гривень 39 копійок).

В іншій частині задоволення позову рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 у справі № 440/4861/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді О.В. Присяжнюк А.О. Бегунц