Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №440/11073/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р. Справа № 440/11073/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 (суддя: М.В. Довгопол, м. Полтава) по справі № 440/11073/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУНП в Полтавській області, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.05.2025;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.05.2025;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.05.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виходячи з середньоденного грошового забезпечення в сумі 736 грн. 87 коп..

В обґрунтування позовних вимог вказує на обставини порушення відповідачем, як роботодавцем, права позивача на отримання сум грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2021, 2022 та 2025 роки.

Рішенням Полтавського окружного адміністративний суд від 22.12.2025 позов ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Ю. Матвійчука, буд. 83, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 40108630) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік, - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.05.2025.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік, - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.05.2025.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 08.05.2025 по 08.11.2025 включно в сумі 22843,02 грн. (двадцять дві тисячі вісімсот сорок три гривні дві копійки).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що висновок суду першої інстанції про «явну неспівмірність» є помилковим, оскільки присуджена сума є непропорційно малою щодо боргу та середньомісячного заробітку (встановлення пропорцій).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач також подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що додаткова відпустка учасникам бойових дій надається відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки", а, відтак, не належить до щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського, які надаються в порядку та тривалістю, визначених статтею 93 Закону України "Про Національну поліцію". 05.10.2023 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб", яким частково змінено правове регулювання, зокрема, питання стосовно надання відпусток поліцейським. Після внесення цим Законом змін до статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" фактично нівельовано всю попередню судову практику Верховного Суду, на яку посилається позивач у позовній заяві, у зв`язку з тим, що вона ухвалена за іншого правового регулювання. В чинній редакції частини десятої статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" зазначено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. З огляду на це, спеціальним законом повністю врегульовано питання щодо видів основних та додаткових відпусток, які компенсуються при звільненні, а, отже, жодні підстави для субсидіарного застосування інших законів з цього приводу відсутні. Крім того, навіть загальним законом, а саме статтею 24 Закону України "Про відпустки" компенсація за додаткові відпустки учасникам бойових дій також не передбачена і є повністю тотожними положенням Закону "Про відпустки". Отже, саме основна та додаткова щорічні відпустки, а також додаткова відпустка працівника, який має дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи підлягають поділу на частини та грошовій компенсації. Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 83 К3пП України та статтею 24 Закону України "Про відпустки" не передбачена.

Позивач та відповідач не реалізували своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянти посилаються в апеляційних скаргах, зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що до 07.05.2025 ОСОБА_1 проходив службу в поліції на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №4 Полтавського районного управління поліції.

Відповідно до посвідчення УМВС України в Полтавській області серії НОМЕР_2 від 11.09.2015, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (а.с. 20).

Згідно з витягом з наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області "По особовому складу" від 07.05.2025 №250 о/с, згідно з Законом України "Про Національну поліцію" наказано:

- звільнити зі служби в поліції за пунктом 3 частини 1 статті 77 (за віком) старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0119248), поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №4 Полтавського районного управління поліції, 07 травня 2025 року;

- встановити премію за травень 2025 року в розмірі 248,307%;

- станом на день звільнення:

стаж служби в поліції для виплати надбавки за стаж служби в поліції - 16 років 07 місяців 06 днів;

вислуга років на пільгових умовах - 07 років 09 місяців 03 днів;

стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції - 10 років 11 місяців 17 днів.

- при звільненні має право на отримання грошової компенсації:

за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 08 років за 2016 рік у кількості 03 календарні дні;

за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 09 років за 2017 рік у кількості 04 календарні дні;

за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 13 років за 2021 рік у кількості 8 календарних днів;

за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2022 рік у кількості 20 календарних днів;

за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 14 років за 2022 рік у кількості 09 календарних днів;

за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2023 рік у кількості 30 календарних днів;

за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 15 років за 2023 рік у кількості 10 календарних днів;

за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2024 рік у кількості 30 календарних днів;

за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 16 років за 2024 рік у кількості 11 календарних днів;

за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за фактично відпрацьований час у 2025 році в кількості 10 календарних днів.

Підстава: рапорти ОСОБА_1 від 31.03.2025 та від 30.04.2025 (а.с. 18).

05.06.2025 позивач звернувся до ГУНП в Полтавській області з заявою, в якій просив здійснити йому компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій (а.с. 19).

25.06.2025 адвокатом позивача Грущанським В.О. направлено до ГУНП в Полтавській області адвокатський запит з проханням: - надати інформацію у вигляді копії наказу про звільнення з військової служби ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з Головного управління Національної поліції в Полтавській області; - надати інформацію чи нараховувалася та виплачувалася ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2025 роки при звільненні з Головного управління Національної поліції в Полтавській області, якщо нараховувалася та виплачувалася - надати копії первинно-бухгалтерських документів, що підтверджують таке нарахування та виплату з зазначенням дати такої виплати; - надати довідку про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за останні два місяці, які передували місяцю звільнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області (а.с. 22).

Листом ГУНП в Полтавській області від 30.06.2025 №136739-2025 за результатами розгляду адвокатського запиту в межах надання правової допомоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено, що у ОСОБА_1 за період проходження служби в ГУНП в Полтавській області, з 07.11.2015 по 07.05.2025 наявні залишки невикористаних відпусток відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки", а саме: 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік; 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік; 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2021 рік; 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік; 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2025 рік. Водночас, поінформовано, що додаткова відпустка учасникам бойових дій надається відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки", а, відтак, не належить до щорічних відпусток поліцейського, які надаються в порядку та тривалістю, що визначені Законом України "Про Національну поліцію". Вищевказаним законом не передбачено виплату поліцейським компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій. Отже, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій на даний час немає законних підстав.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік; -14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік, -14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.05.2025, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2021, 2022, 2025 роки, суд першої інстанції виходив з того, що позивач при звільненні зі служби в Національній поліції України мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним додаткові відпустки. Однак, відповідачем протиправно не виплачено таку компенсацію.

З метою належного та ефективного захисту прав позивача в спірних правовідносинах, суд вважав за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 22843,02 грн..

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

За приписами ст. 4 Закону України від 05.11.1996 за № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон України № 504/96-ВР), установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

Відповідно до ст. 16-2 Закону України № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон України № 2232-XII) установлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон України № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон України № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 59 Закону України № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Частинами 1, 2 ст. 92 Закону України № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1, 2, 3, 4 ст. 93 Закону України № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин 8, 9, 10, 11 ст. 93 Закону України № 580-VIII, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами 1, 2 ст. 94 Закону України № 580-VIII установлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8 та 11 статті 93 Закону № 580-VIII, якими передбачено, що поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яку він уже отримав в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням поліцейського, він може використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 зазначив, що Законом України № 580-VIII не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

При цьому, Закон України №580-VIII не регулює питання щодо використання та отримання компенсації за невикористані відпусти, що передували року звільнення.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 24 Закону України № 504/96-ВР.

Отже, у наступному календарному році, у тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).

Так, відповідно до приписів п. 8 розд. III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустки із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, встановленому за основною (а не тимчасовою) штатною посадою на день вибуття у відпустку.

Водночас, за положеннями абз. 7, 8 п. 8 розд. III Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, передбачено положеннями статті 92 Закону України «Про Національну поліцію», з аналізу якої слід дійти висновку про те, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформованої у постанові від 11.11.2021 у справі № 360/1874/20, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, що знайшло своє відображення у постановах від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20 і від 29.04.2021 у справі № 200/602/20-а.

Так, Верховний Суд указав, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України № 504/96-ВР та ст. 12 Закону України № 3551-ХІІ.

Положення Закону України № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Колегія суддів враховує викладені правові позиці Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18, зокрема: «Припинення надання додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Однак обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».

Правова позиція у подібних справах була викладена у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 200/13837/19-а та від 11.11.2021 у справі № 200/1175/20-а.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має право на пільги, визначені законодавством України для учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 11.09.2015.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, позивач під час служби в органах Національної поліції не використав додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015, 2016, 2021, 2022, 2025 роки та при звільненні йому не була виплачена відповідна компенсація.

З листа відповідача від 30.03.2025 вбачається, що з 07.11.2015 по 07.05.2025 у позивача наявні залишки невикористаних відпусток відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки", а саме: - 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2021 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2025 рік.

У наказі про звільнення зі служби в поліції від 07.05.2025 №250 о/с не встановлено обов`язку виплати позивачу грошову компенсацію за вищевказані невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (с.41-42).

Згідно з довідкою ГУНП в Полтавській області від 27.06.2025 №116873-2025 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби з 01.03.2025 по 07.05.2025, розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за календарний день на момент звільнення становить 736,87 грн. (а.с. 25).

Таким чином, позивач має право на одержання компенсації за всі невикористані під час служби в Національній поліції України: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік; -14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік, -14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, -14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.05.2025.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік, - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, -14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.05.2025, а також зобов`язання Головного управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік, - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.05.2025.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача в частині зобов`язання Головного управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені з 07.05.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виходячи з середньоденного грошового забезпечення в сумі 736 грн. 87 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Приписами статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ, Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом МВС України 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260) не визначено моменту виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку проведення остаточного розрахунку з поліцейським під час звільнення зі служби та не врегульовано питання з приводу виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з поліцейським при звільненні зі служби.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За правилами ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області та 07.05.2025 був звільнений зі служби. При звільненні позивача зі служби з Головного управління Національної поліції в Полтавській області з позивачем не було проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено грошову компенсацію за невикористані 14 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2021, 2022, 2025 роки, по 22.12.2025 (день постановлення судом першої інстанції рішення).

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Однак, недостатньо встановити факт затримки розрахунку при звільненні, оскільки передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні (зокрема суд), визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача. А оскільки з позивачем ще не здійснено повного розрахунку при звільненні, є неможливим установлення розміру усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин і правового регулювання, колегія суддів приходить до висновку, що перерахунок грошового забезпечення на виконання судового рішення у цій справі позивачу не проведено, внаслідок чого у суду відсутні фактичні дані, на підставі яких можливо було б розрахувати належну до сплати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що свідчить про передчасність заявленої вимоги щодо зобов`язання Головного управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.05.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виходячи з середньоденного грошового забезпечення в сумі 736 грн. 87 коп..

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення на користь позивача з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до проведення повного та остаточного розрахунку з ним по грошовому забезпеченню.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні після проведення з ним остаточного розрахунку та чіткого визначення суми грошового забезпечення, яка йому належала при звільненні.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційних скарг отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 08.05.2025 по 08.11.2025 включно в сумі 22843,02 грн. (двадцять дві тисячі вісімсот сорок три гривні дві копійки) та прийняття в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 08.05.2025 по 08.11.2025 включно в сумі 22843,02 грн. (двадцять дві тисячі вісімсот сорок три гривні дві копійки) з прийняттям в цій частині постанови про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В іншій часині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 по справі № 440/11073/25 слід залишити без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 по справі № 440/11073/25 - скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 08.05.2025 по 08.11.2025 включно в сумі 22843,02 грн. (двадцять дві тисячі вісімсот сорок три гривні дві копійки).

В цій частині прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.20245 по справі № 440/11073/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко