Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №615/277/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р. Справа № 615/277/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 (суддя: Бідонько А.В., м. Харків) по справі № 615/277/25

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Валківського районного суду Харківської області з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач), в якому просила суд скасувати вимогу ГУ ДФС у Харківській області №Ф-8075-17 від 05.02.2021 про сплату боргу (недоїмки).

В обґрунтування позовних вимог позивач, з викладених підстав, вказує на протиправність спірної вимоги Головного управління ДПС у Харківській області зі сплати боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-8075-17 від 05.02.2021 на суму 34402,74 грн..

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 20.02.2025 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу передано на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу - залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що прийнятті відповідачем рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що за даними інформаційно-комунікаційної системи Державної податкової служби України ОСОБА_1 з 24.02.2017 по теперішній час перебуває на обліку в ГУ ДПС як фізична особа-підприємець. У період з 01.03.2017 по 30.03.2018 застосовувала спрощену систему оподаткування - єдиний податок, 2 група, за період з 01.04.2018 по теперішній час знаходиться на загальній системі оподаткування.

Згідно з даними АІС "Податковий блок" в ІКП, за ФОП ОСОБА_1 за технологічним кодом платежу 71040000, станом на 31.01.2021, обліковується заборгованість по єдиному внеску в розмірі 34 402,74 гривень, а тому у автоматичному режимі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2021 № Ф-8075-17 на загальну суму 34 402,74 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2021 № Ф-8075-17 направлена засобами поштового зв`язку на адресу платника ( АДРЕСА_1 ) та 05.02.2025 вручена особисто платнику.

Вважаючи, що податкова вимога прийнята відповідачем з порушенням вимог законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги, якими Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 визначено недоїмку з єдиного внеску, прийняті на підставі, у межах компетенції та у спосіб, які визначені законодавством.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні відносини урегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

У статті 1 Закону № 2464-VI закріплено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 11 статті 9 Закону № 2464, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, нараховується пеня, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із Законом.

Згідно з пп. 2 п. 2 розділу VII "Фінансові санкції" Інструкції № 449 (в первинній редакції), відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону, до платників, визначених підпунктами 1 - 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, фіскальні органи застосовують штрафні санкції у таких розмірах:

за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум;

за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року та надалі, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.

Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи фіскального органу.

За правилами п. 5 розділу VII "Фінансові санкції" Інструкції №449, на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

Положеннями частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 2464-VI, рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449, податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону № 2464-УІ, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслану на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

У разі, якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Відповідно до вимоги пункту 5 розділу VI Інструкції № 449, податковий орган протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності) пред`являє її до виконання органу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

За даними інформаційно-комунікаційної системи Державної податкової служби України, ОСОБА_1 з 24.02.2017 по теперішній час перебуває на обліку в ГУ ДПС як фізична особа-підприємець.

В період з 01.03.2017 по 30.03.2018 позивачем застосовувалась спрощена система оподаткування - єдиного податку, 2 групи. З 01.04.2018 по теперішній час позивач знаходиться на загальній системі оподаткування.

Згідно з даними Автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок" в Інтегрованій картці платника податків Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за технологічним кодом платежу 71040000 в автоматичному режимі нараховано: 19.01.2018 (термін сплати 19.01.2018) - 1372,00 грн.; 09.02.2018 - 704,00 грн.; 12.02.2018 - 2 816,00 грн.; 19.04.2018 - 2 457,18 грн.; 19.07.2018 - 2 457,18 грн.; 19.10.2018- 2 457,18 грн.; 19.11.2018 - 170,00 грн. (за рішенням про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну подачу декларації єдиного внеску); 21.01.2019- 2 457,18 грн.; 19.04.2019- 2 754,18 грн.; 19.07.2019- 2 754,18 грн.; 21.10.2019- 2 754,18 грн.; 20.01.2020 - 2 754,18 грн.; 21.04.2020 - 2 078,12 грн.; 20.07.2020- 1 039,06 грн.; 19.10.2020- 3 178,12 грн.; 19.01.2021- 2 200,00 грн..

За технологічним кодом платежу 71040000 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по теперішній час сплата єдиного внеску відсутня.

Таким чином, станом на 31.01.2021 обліковується заборгованість по єдиному внеску в розмірі 34 402,74 гривень.

Головним управлінням ДПС у Харківській області у автоматичному режимі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2021 № Ф-8075-17 на загальну суму 34 402,74 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2021 № Ф-8075-17 направлена засобами поштового зв`язку на адресу платника ( АДРЕСА_1 ) та 05.02.2025 вручена особисто платнику.

Враховуючи, що за даними облікової картки платника єдиного внеску позивач має недоїмку зі сплати єдиного внеску, а інших доказів, які б свідчили про відсутність заборгованості, суду не надано, суд дійшов висновку про правомірність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Посилання позивача на лист Головного управління ДФС у Харківській області № 165/3ПІ від 11.03.2019, наданий у відповідь на запит ОСОБА_1 від 07.03.2019, щодо неможливості ідентифікувати її у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків не свідчить про відсутність обов`язку зі сплати єдиного внеску, а лише вказує про неможливість надання відповіді на її запит.

У постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Разом із тим, судом встановлено, що позивач з 24.02.2017 перебуває на обліку в ГУ ДПС як фізична особа-підприємець та на момент розгляду справи у суді підприємницька діяльність не припинена, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Отже, підстави для несплати ЄСВ за спірний період у позивача відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога № Ф-8075-17 від 05.02.2021, якою визначено недоїмку позивача з єдиного внеску у сумі 34 402,74 грн., прийнята на підставі, у межах компетенції та у спосіб, які визначені законодавством, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (Заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 по справі № 615/277/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова