Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №520/16960/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р. Справа № 520/16960/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 (суддя Григоров Д.В.; м. Харків) по справі № 520/16960/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (надалі також - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області) в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 10.03.2025 року №1410/20-40-24-02-06 в частині зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, у розмірі 5 328,36 грн. (п`яти тисяч трьохсот двадцяти восьми грн. 36 коп.).

Рішенням від 25 серпня 2025 року Харківський окружний адміністративний суд відмовив в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Позивач не погодилась з рішенням суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі № 520/16960/25 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, зокрема, не врахував, що податкова декларація була подана своєчасно — 31.12.2024, що підтверджується XML-файлом та квитанцією №2. Технічний збій електронного кабінету, зафіксований 01.01.2025 о 00:05, що підтверджується скриншотами Декларації з датою подання 31.12.2024 та зафіксованим у назві Декларації технічним збоєм 01.01.2025 о 00:05, що не може позбавляти платника податку законного права на податкову знижку (п. 42.2 ПК України).

Крім того, позивач вказує, що суд першої інстанції не врахував доводи позивачки зі своєчасної подачі податкової декларації. Суд проігнорував відсутність квитанції №1 та надходження квитанції №2 від 02.01.2025, наявність якої свідчить про подання Декларації раніше дати, ніж та, на якій помилково наполягає відповідач та суд першої інстанції (13.01.2025 року).

Також позивач зазначає, що судом першої інстанції проігноровано порушення процедури за термінами винесення податкового повідомлення-рішення: акт перевірки отримано 05.03.2025, ППР винесено вже 10.03.2025, тобто раніше, ніж через 10 календарних днів, як вимагає п. 86.7 ПК України, що не дало можливості скористатися правом на адміністративне оскарження Акта перевірки.

Окрім зазначеного позивач посилається на те, що: податкове повідомлення-рішення містить розбіжності у зазначенні сум (прописом — 10 278,54 грн, у таблиці — 5 328,36 грн), що створює правову невизначеність та свідчить про його (ППР) недійсність, що навіть визнає відповідач та суд першої інстанції, називаючи цю помилку технічною опискою; в акті перевірки відсутня інформація про порядок оскарження, що суперечить ст. 56 ПК України та порушує право позивача на ефективний захист, а також свідчить про недійсність Акта перевірки; суд першої інстанції не з`ясував, що користувачем електронного кабінету не було виявлено проблем в роботі, тому що система працювала в штатному режимі, але виявлення технічного збою про ненадходження квитанції №1 було виявлено пізніше, коли вже надійшла квитанція № 2, що і унеможливило розглядати цей технічний збій, як виявлення проблем у роботі електронного кабінету. Тоді користувачем було подано Декларацію повторно.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що ГУ ДПС у Харківській області, з посиланням на пп.75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України, було проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік (вх. ГУ ДПС від 13.01.2025 №9387694740, далі - Декларація), яка подана ОСОБА_1 з метою реалізації права на податкову знижку.

Під час камеральної перевірки були використані такі документи та інформаційні бази: Декларація та інформаційно – телекомунікаційна система «Податковий блок», на підставі яких контролюючим органом було встановлено, що Декларація подана позивачкою 13.01.2025 (граничний термін подання 31.12.2024), тобто несвоєчасно.

За результатом перевірки було складено акт від 28.02.2025 № 9363/20-40-24-02/3741104763, який направлено засобами поштового зв`язку рекомендованим листом від 03.03.2025 № 0601118548810. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (номер відправлення 0601118548810) акт вручений ОСОБА_1 05.03.2025.

На наслідками розгляду зазначеного акту перевірки, контролюючим органом було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішенням від 10.03.2025 № 1410/20-40-24-02-06, згідно якого ОСОБА_1 повідомлено про завищення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованого до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку розмірі 5328,36 грн.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення від 12.03.2025 № 0601122096762, оскаржуване податкове повідомлення – рішення вручено особисто ОСОБА_1 13.03.2025.

Позивачка 18.03.2025 звернулась до ДПС України із скаргою. Рішенням ДПС України від 21.05.2025 № 14556/6/990006010206 скаргу позивачка залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням – рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та дійшов висновку про правомірність прийнятого Головним управлінням ДПС у Харківській області податкового повідомлення-рішення від 10.03.2025 №1410/20-40-24-02-06.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (надалі - ПК України; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО, даних Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.

За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу (п. 86.2 ст. 86 ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пп. "а" п. 30.9 ст. 30 ПК України податкова пільга надається шляхом податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору.

Порядок адміністрування податку на доходи фізичних осіб встановлений розділом ІV ПК України.

Статтею 162 ПК України передбачено, що платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з пп. 166.1.1 п. 166.1 ст. 166 ПК України платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.

Відповідно до пп. 166.1.2 п. 166.1 ст. 166 ПК України підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.

Згідно з пп. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 ПК України до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов`язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).

Копії зазначених у підпункті 166.2.1 цього пункту документів (крім електронних роздрукованих документів) надаються разом з податковою декларацією, а оригінали цих документів не надсилаються контролюючому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого цим Кодексом.

У разі якщо відповідні витрати підтверджені електронним розрахунковим документом, платник податків зазначає в податковій декларації лише реквізити електронного розрахункового документа (пп. 166.2.2 п. 166.2 ст. 166 ПК України).

Перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, встановлений п. 166.3 ст. 166 ПК України.

Згідно з пп. 166.4.3 п. 166.4. ст. 166 ПК України якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Отже, законодавцем визначений термін, у який платник податків повинен подати до податкового органу декларацію – по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року. При цьому якщо платник податку до кінця податкового року, наступного за звітним не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Згідно з п. 58.1 ст. 58 ПК України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт:

- завищення сум податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету, заявлених у податкових деклараціях, зокрема при використанні права на податкову знижку відповідно до розділу IV цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, ГУДПС у Харківській області проведено камеральну перевірку поданої ОСОБА_1 податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік від 13.01.2025 № 9387694740 із додатком Ф3, у зв`язку з використанням права на податкову знижку.

Відповідно до висновків акту перевірки від 28.02.2025 № 9363/20-40-24-02/ НОМЕР_1 , контролюючим органом встановлено порушення платником податків пп. 166.1.2 п. 166.1 ст. 166 ПК України, внаслідок чого гр. ОСОБА_1 було завищено податок на доходи фізичних осіб, який підлягає поверненню у зв`язку із використанням права на податкову знижку в періоді, що перевірявся - 2023 рік, на загальну суму 5 328,36 грн, порушення термінів подання податкової декларації про майновий стан і доходи з метою використання права на податкову знижку після закінчення граничного терміну подання (граничний термін 31.12.2024 - фактично подано 13.01.2025).

Вказані висновки контролюючого органу підтверджуються долученою до матеріалів справи податковою декларацією ОСОБА_1 про майновий стан і доходи за 2023 рік, з датою подання декларації 13.01.2025.

Стосовно доводів позивача про те, що податкова декларація про майновий стан і доходи за 2023 рік була подана 31.12.2024, тобто по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року, а отже з дотриманням термінів подання податкової звітності, колегія суддів зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи податкова декларація про майновий стан і доходи ОСОБА_1 за 2023 рік, з датою подання 31.12.2024, не була прийнята контролюючим органом, що підтверджується квитанцією № 2 відповідно до якої, податкову декларацію доставлено до ГУДПС у Харківській області 02.01.2025 о 16:19, реєстраційний № 9387676953, проте пакет не прийнято через невідповідність документу всім вимогам електронного документа.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 49.1, 49.3, 49.8, 49.11 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Єдиною підставою для неприйняття податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, такого платника податків відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії відповідного кваліфікованого сертифіката електронного підпису, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа, містить достовірні обов`язкові реквізити та надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48, а також недотримання вимог абзаців першого - третього пункту 49.4 статті 49 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:

у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв`язку, - протягом п`яти робочих днів з дня її отримання;

у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

За приписами п. 49.15 ст. 49 ПК України податкова декларація вважається неподаною за умови порушення норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48, абзаців першого - третього пункту 49.4 статті 49 цього Кодексу та надання або надсилання контролюючим органом платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації, зокрема засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги» для податкових декларацій, поданих у такий спосіб.

Аналіз наведених норм податкового законодавства дає підстави для висновку про наявність у контролюючого органу обов`язку під час прийняття податкової декларації перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, і у разі подання податкової декларації, складеної з порушенням вказаних приписів ПК України, контролюючий орган зобов`язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови, зокрема, засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги» для податкових декларацій, поданих у такий спосіб.

Порядок обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 06.06.2017 № 557 (далі – Порядок № 557), розроблений відповідно до Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», «Про інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про телекомунікації», визначає основні організаційно-правові засади обміну електронними документами між суб`єктами електронного документообігу (п.1 Порядку).

За п.2 розділу І Порядку № 557, перша квитанція - електронне повідомлення, що формується у форматі (стандарті), затвердженому в установленому законодавством порядку, програмним забезпеченням контролюючого органу за результатами автоматизованої перевірки електронного документа та засвідчує факт і час отримання такого електронного документа в момент такого отримання.

Друга квитанція - електронне повідомлення, що формується у форматі, затвердженому в установленому законодавством порядку, програмним забезпеченням контролюючого органу (адресатом) за результатами електронної ідентифікації, обробки, перевірки обов`язкових реквізитів електронного документа та засвідчує факт і час приймання (неприймання) чи реєстрації такого електронного документа.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІ Порядку №557 перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі - протягом перших двох годин наступного операційного дня.

У першій квитанції, що формується за результатами автоматизованої перевірки, зазначеної у пункті 7 цього розділу, повідомляється про результати такої перевірки. У разі негативних результатів автоматизованої перевірки у першій квитанції повідомляється про неприйняття електронного документа із зазначенням причин, у такому випадку друга квитанція не формується. На першу квитанцію накладається печатка контролюючого органу, здійснюється її шифрування та надсилання автору електронного документа. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в контролюючому органі.

Якщо автору протягом встановленого строку після відправки електронного документа не надійшла перша квитанція, електронний документ вважається не одержаним адресатом.

Пунктами 9-13 розділу ІІ Порядку № 557 передбачено, що не пізніше наступного робочого дня з моменту формування першої квитанції, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами та цим Порядком, формується друга квитанція.

Друга квитанція є підтвердженням про прийняття (реєстрацію) або повідомленням про неприйняття в контролюючому органі електронного документа. В другій квитанції зазначаються реквізити прийнятого (зареєстрованого) або неприйнятого (із зазначенням причини) електронного документа, результати обробки в контролюючому органі (дата та час прийняття (реєстрації) або неприйняття, реєстраційний номер, дані про автора та підписувача (підписувачів) електронного документа та автора квитанції).

У разі наявності другої квитанції про прийняття електронного документа датою та часом прийняття (реєстрації) електронного документа контролюючим органом вважаються дата та час, зафіксовані у першій квитанції.

Якщо автором надіслано до контролюючих органів кілька примірників одного електронного документа (у разі виправлення, неотримання першої квитанції тощо), оригіналом вважається електронний документ, надісланий до контролюючих органів останнім до закінчення граничного строку, встановленого законодавством для подання такого документа, за умови, що його було сформовано правильно та прийнято (зареєстровано), про що автору надійшла друга квитанція про прийняття.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

У матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем першої квитанції. Позивач під час судового розгляду справи посилалась на те, що першу квитанцію вона не одержувала через технічний збій у системі електронного кабінету і некоректний результат обробки поданої нею електронної декларації.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що позивачем отримано другу квитанцію, за результатами обробки та перевірки поданої ОСОБА_1 податкової декларації від 31.12.2024, яка засвідчує факт неприйняття контролюючим органом податкової декларації, з підстав її невідповідності всім вимогам електронного документа, та повідомлення про це платника податків у встановлений законодавством спосіб.

Відповідно до п. 49.12, 49.13 ст. 49 ПК України, у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право:

- подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання;

- оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

У разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження оскарження позивачем рішення ГУ ДПС у Харківській області щодо неприйняття поданої податкової декларації від 31.12.2024 та встановлення за наслідками такого оскарження факту неправомірної відмови контролюючим органом у прийнятті податкової декларації, що є підставою для прийняття податкової декларації у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Також матеріали справи не містять доказів подання позивачем податкової декларації з дотриманням встановленого пп. 166.1.2 п. 166.1 ст. 166 ПК України строку та прийняття її контролюючим органом. Таких доказів не виявлено і судом під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За встановлених судом обставин та враховуючи, що податкова декларація позивача від 31.12.2024 була неприйнята контролюючим органом, що виключає можливість повернення позивачу надміру утриманої (сплаченої) суми ПДФО на підставі такої декларації, доводи позивача, що стосуються подання декларації з дотриманням встановленого пп. 166.1.2 п. 166.1 ст. 166 ПК України строку, а саме 31.12.2024, не мають значення при вирішенні спору у цій справі та не впливають на правильність висновків ГУ ДПС у Харківській області в акті перевірки від 28.02.2025 № 9363/20-40-24-02/3741104763, оскільки предметом проведеної перевірки була подана позивачем податкова декларація про майновий стан та доходи за 2023 рік від 13.01.2025, вхідний № 9387694740, за наслідками якої відповідачем і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 10.03.2025 № 1410/20-40-24-02-06.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо недоліків оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено, що у податковому повідомленні-рішенні від 10.03.2025 року №1410/20-40- 24-02-06 податковим органом визначено суму податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету, у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, у розмірі 5 328,36грн., яка відрізняється від суми податку на доходи фізичних осіб зазначених прописом - десять тисяч двісті сімдесят вісім гривень 54 копійки.

Вказана сума податку на доходи фізичних осіб, задекларована до повернення з бюджету, у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, у розмірі 5 328,36 грн. також зазначена податковим органом і в самому акті перевірки, у зв`язку з чим була допущена технічна описка при зазначенні суми грошового зобов`язання прописом «десять тисяч двісті сімдесят вісім гривень 54 копійки», тоді як правильною є сума «п`ять тисяч триста двадцять вісім гривень 36 копійки», що й відповідає сумі грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні.

Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18 висловив правову позицію, відповідно до якої порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватися з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формального порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Суд наголошує, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваного повідомлення рішення не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою, тобто діє принцип «превалювання сутності над формою».

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 05.09.2018 у справі № 810/4165/16, від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, від 20.12.2020 у справі №440/1256/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

У спірному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності порушень прав позивачки в зв`язку з допущенням контролюючим органом технічної описки в оскаржуваному рішенні, а основні доводи позовної заяви покликаються на наявні на думку позивачки, недоліки роботи електронного кабінету платника податків.

Що стосується посилань не передчасне ухвалення спірного рішення, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, і надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (номер відправлення 0601118548810), акт перевірки вручений ОСОБА_2 05.03.2025. Відповідно до пояснень відповідача, заперечення на акт перевірки від 28.02.2025 від ОСОБА_2 до ГУ ДПС у Харківській області не надходили, що не заперечувалось позивачем. Відтак, у податкового органу були відсутні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 статті 86 ПК України. Оскаржене рішення прийнято контролюючим органом в межах строку, встановленого п. 86.8 ст. 86 ПК України.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відповідач в ході судового розгляду справи довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 10.03.2025 № 1410/20-40-24-02-06 та погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 по справі № 520/16960/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова