Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №200/744/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року справа №200/744/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Блохіна А.А., суддів: Гаврищук Т.Г., Пивовар І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги представника позивача Матвійчук Наталії Євгеніївни та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 р. у справі № 200/744/26 (головуючий І інстанції Кравченко Т.О., повне судове рішення складено 23 квітня 2026 р.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

03 лютого 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь період прострочення з 01 грудня 2015 року по 30 січня 2026 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 10 квітня 2020 року по 19 січня 2023 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 11 березня 2015 року по 25 березня 2016 року - за призовом під час мобілізації на особливий період та з 25 березня 2016 року по 10 квітня 2020 року - за контрактом.

Під час проходження позивачем служби відповідач не в повному обсязі нараховував і виплачував індексацію грошового забезпечення. Позивач із цим не погодився та оскаржив таку бездіяльність в судовому порядку. 13 жовтня 2025 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/6589/25, яке набрало законної згідно постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року, - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення у повному розмірі за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 року; - стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 року, у розмірі 85 927,87 грн з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів; - визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 1 585,58 грн на місяць за період з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078); - стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 1 585,58 грн на місяць за період з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку № 1078, у розмірі 40 168,00 грн, з відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

30 січня 2026 року на виконання рішення суду у справі № 200/6589/25 Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачеві індексацію грошового забезпечення (за вирахуванням податків і зборів) в сумі 124 154,43 грн.

Однак при цьому відповідач не нарахував і не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Оскільки з військової служби він звільнений 10 квітня 2020 року, а остаточний розрахунок відповідач провів лише 30 січня 2026 року, виплативши індексацію грошового забезпечення, позивач набув право на середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку.

Позивач доводив, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованого в такому порядку: за період з 10 квітня 2020 року по 18 липня 2022 року - без обмеження строку шістьма місяцями та з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання чинності Законом № 2352).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року, виплаченої 30 січня 2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 200/6589/25, за весь період прострочення по 30 січня 2026 року відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 гривень 00 копійок.

Не погодившись з таким судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги, в посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначає, що не погоджується в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку та в частині розподілу судових витрат.

Представник позивача просив:

Скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2026 у справі № 200/744/26 в частині відмови у стягненні з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалити рішення, яким стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 74 838,05 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) згідно частини другої статті 19 Конституції України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відсутні підстави для визнання протиправною відмову та зобов`язання до вчинення певних дій, в зв`язку з чим, судом першої інстанції хибно не було враховано при вирішенні спірних правовідносин та не надано належної правової оцінки доводам військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України), як відповідача по справі, не було проведено належного аналізу нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини і, як наслідок, неправильно було застосовано норми матеріального права та процесуального, що є беззаперечною підставою для скасування судового рішення. Також, судом першої інстанції зазначена судом сума витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 гривень є необґрунтованою, неспівмірною, і завищеною.

Просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач надіслав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.

Позивач надіслав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .

З 24 грудня 2002 року місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 23 грудня 2015 року.

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (ідентифікаційний код НОМЕР_6 ).

З приводу проходження позивачем військової служби суд встановив такі обставини.

Записи у військовому квитку серії НОМЕР_7 свідчать про те, що 11 березня 2015 року на підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 ОСОБА_1 був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 :

з 11 березня 2015 року на підставі наказу № 45-ос на посаді майстра, ВОС 665244Р;

з 15 лютого 2016 року на підставі наказу № 28-ос на посаді патрульного, ВОС 108594Р;

з 25 березня 2016 року на підставі наказу № 63-ос на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії, ВОС 108594Р;

з 07 листопада 2016 року на підставі наказу № 430-ос на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії, ВОС 108594Р;

з 18 липня 2017 року на підставі наказу № 363-ос на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії, ВОС 108932Р;

з 14 серпня 2019 року на підставі наказу № 402-ос на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії, ВОС 108932Р

10 квітня 2020 року на підставі підп. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232 ОСОБА_1 був звільнений (демобілізований) в запас; того ж дня на підставі наказу № 161-ос він виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 21 серпня 2025 року № 08/3268 ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації, на особливий період - з 11 березня 2015 року по 25 березня 2016 року та за контрактом - з 25 березня 2016 року по 10 квітня 2020 року.

На підставі особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік та архівної відомості за період з січня по грудень 2020 року суд встановив, такі обставини щодо проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, а також нарахування і виплати грошового забезпечення за два місяці, що передували звільненню з військової служби:

в лютому 2020 року позивачеві нараховано грошове забезпечення в сумі 22 144,48 грн, в тому числі посадовий оклад - 3 080,00 грн, оклад за військовим званням - 880,00 грн, винагорода АТО/ООС - 8 870,97 грн, винагорода за бойове чергування - 704,00 грн, індексація - 216,51 грн, надбавка за вислугу років - 990,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2 475,00 грн, преміювання - 4 620,00 грн, преміювання у наднормовому режимі - 308,00 грн, яке виплачено в лютому 2020 року з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та його одночасною компенсацією та відрахуванням військового збору;

в березні 2020 року позивачеві нараховано грошове забезпечення в сумі 19 647,54 грн, в тому числі посадовий оклад - 3 080,00 грн, оклад за військовим званням - 880,00 грн, винагорода АТО/ООС - 6 500,00 грн, винагорода за бойове чергування - 704,00 грн, індексація - 216,51 грн, надбавка за вислугу років - 1 111,36 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2 535,67 грн, преміювання - 4 620,00 грн, яке виплачено в березні 2020 року з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та його одночасною компенсацією та відрахуванням військового збору;

в квітні 2020 року позивачеві нараховано грошове забезпечення в сумі 76 268,88 грн, в тому числі посадовий оклад - 1 026,67 грн, оклад за військовим званням - 293,33 грн, винагорода АТО/ООС - 6 500,00 грн, грошова компенсація за невикористані дні відпустки - 34 557,60 грн, винагорода за бойове чергування - 704,00 грн, допомога на оздоровлення - 12 342,00 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 1 320,00 грн, індексація - 14 879,28 грн, щорічна разова допомога до 5 травня - 1 390,00 грн, надбавка за вислугу років - 396,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 858,00 грн, преміювання - 1 540,00 грн, преміювання у наднормовому режимі - 462,00 грн, яке виплачено в квітні 2020 року з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та його одночасною компенсацією та відрахуванням військового збору;

в травні 2020 року позивачеві нараховано грошове забезпечення в сумі 2 936,67 грн, в тому числі винагорода АТО/ООС - 2 166,67 грн, преміювання у наднормовому розмірі - 770,00 грн, яке виплачено в травні 2020 року з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та його одночасною компенсацією та відрахуванням військового збору.

Крім того, в липні 2020 року ОСОБА_2 нарахована і виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 13 399,39 грн.

Військова частина НОМЕР_1 надала суду довідку від 24 лютого 2026 року № 09/24793/26-Вн про остаточний розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , згідно з якою:

в квітні 2020 року позивачеві нараховано 76 268,88 грн, в тому числі посадовий оклад за період з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року - 1 026,67 грн, оклад за військовим званням за період з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року - 293,33 грн, винагорода за участь в АТО/ОСС за період з 01 березня 2020 року по 31 березня 2020 року - 6 500,00 грн, винагорода за бойове чергування (бойову службу) за березень 2020 року - 704,00 грн, разова допомога ветеранам - 1 390,00 грн, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 84 календарні дні) - 34 557,60 грн, індексація грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 28 лютого 2018 року - 14 807,11 грн, індексація грошового забезпечення за період з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року - 72,17 грн, допомог на оздоровлення - 12 342,00 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 1 320,00 грн, надбавка за вислугу років за період з 01 квітня 2020 року по 01 квітня 2020 року 30% - 396,00 грн, надбавка за особливості проходження служби за період з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року 50% - 858,00 грн, преміювання за період з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року 150,00% - 1 540,00 грн, преміювання у наднормовому режимі за березень 2020 року 15% - 462,00 грн; які виплачені через банківську установу з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та його одночасною компенсацією і відрахуванням військового збору;

в травні 2020 року позивачеві нараховано 2 936,67 грн, в тому числі винагорода за участь в АТО/ООС за період з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року - 2 166,67 грн, преміювання у наднормовому режимі за лютий 2020 року 25% - 770,00 грн; які виплачені через банківську установу з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та його одночасною компенсацією і відрахуванням військового збору;

в липні 2020 року позивачеві нараховано 13 399,39 грн, в тому числі компенсація речового майна - 13 399,39 грн, які виплачені через банківську установу з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та його одночасною компенсацією і відрахуванням військового збору.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 24 лютого 2026 року № 09/24795/26-Вн про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становило 404,53 грн, із розрахунку:

лютий 2020 року - кількість календарних днів - 29; сума грошового забезпечення - 12 045,00 грн, (в тому числі посадовий оклад - 3 080,00 грн, оклад за військовим званням - 880,00 грн, надбавка за вислугу років - 990,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2 475,00 грн, преміювання - 4 620,00 грн;

березень 2020 року - кількість календарних днів - 31, сума грошового забезпечення - 12 227,03 грн, (в тому числі посадовий оклад - 3 080,00 грн, оклад за військовим званням - 880,00 грн, надбавка за вислугу років - 1 111,36 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2 535,67 грн, преміювання - 4 620,00 грн);

(12 045,00 грн + 12 227,03 грн) / (29 днів +31 день) = 24 272,03 грн / 60 днів = 404,53 грн.

Суд встановив, що в серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії.

13 жовтня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/6589/25, яким позов задовольнив частково, а саме:

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення у повному розмірі за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

- стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у розмірі 85 927,87 грн, з відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 1 585,58 грн на місяць за період з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку № 1078;

- стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 1 585,58 грн на місяць за період з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку № 1078, у розмірі 40 168,00 грн, з відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 200/6589/25 набрало законної сили на підставі постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року.

Як свідчать лист Військової частини НОМЕР_1 від 02 лютого 2026 року № 09/2390-26-Вих, адресований представнику позивача - адвокату Матвійчук Н.Є., та довідка-розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 10 квітня 2020 року, на виконання рішення суду у справі № 200/6589/25 Військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачеві індексацію грошового забезпечення в загальній сумі 128 818,80 грн, в тому числі поточна індексація - 88 650,80 грн, фіксована індексація (індексація-різниця) - 40 168,00 грн.

Згідно з рішення суду у справі № 200/6589/25 при нарахуванні поточної індексації Військова частина НОМЕР_1 застосувала місяці підвищення доходу (базові місяці) - січень 2008 року та березень 2018 року; при нарахуванні фіксованої індексації (індексації-різниці) Військова частина НОМЕР_1 виходила з того, що щомісячний розмір такої індексації становить 1 585,58 грн.

З суми нарахованої на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення проведені утримання і одночасна компенсація податку на доходи фізичних осіб в розмірі 18% (22 697,26 грн) та утримання військового збору в розмірі 1,5% (1 891,44 грн).

Згідно з платіжною інструкцією від 29 січня 2026 року № 1359 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала на рахунок позивача в банківській установі 124 204,43 грн з призначенням платежу «1002030; 2800; перерахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у січні 2026 року; рішення Донецького окружного адміністративного суду 200/6589/25 від 15 січня 2026 року на користь ОСОБА_1 ».

Платіжна інструкція від 29 січня 2026 року № 1359 оплачена Маріупольським управлінням Державної казначейської служби України 30 січня 2026 року, про що свідчить відповідна відмітка Казначейства, проставлена на цьому платіжному документі.

16 січня 2026 року представник позивача - адвокат Матвійчук Н.Є. звернулася до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому просила здійснити ОСОБА_2 нарахування і виплату:

- індексації грошового забезпечення у розмірі 126 095,87 грн;

- компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації за період з 01 грудня 2015 року по 10 квітня 2020 року у розмірі 137 472,92 грн;

- середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

У відповідь на цей адвокатський запит листом від 20 січня 2026 року № 09/1367-26-Вих Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що виконала рішення суду у справі № 200/6589/25 в повному обсязі, а тому відсутні правові підстави для нарахування та виплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення в сумі 126 095,87 грн відсутні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку.

На підставі відомостей комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» суд встановив, що в лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) з 29 січня 2020 року по 10 квітня 2020 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) за період з 29 січня 2020 року по 10 квітня 2020 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року (з урахуванням вже виплачених сум);

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2015-2020 роки з урахуванням щомісячних додаткових винагород АТО/ООС, за постановою КМУ № 889 від 22 вересня 2010 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу допомоги на оздоровлення за 2015-2020 роки з урахуванням щомісячних додаткових винагород АТО/ООС, за постановою КМУ № 889 від 22 вересня 2010 року;

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки учасника бойових дій за 2015-2020 роки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року та з урахуванням винагороди АТО/ООС;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошової компенсацію за невикористані щорічні відпустки учасника бойових дій за 2015-2020 роки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року та з урахуванням винагороди АТО/ООС;

- зобов`язати відповідача нарахувати і виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

04 березня 2026 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/781/26, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково, а саме:

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) з 29 січня 2020 року по 10 квітня 2020 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року;

- зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_2 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення) за період з 29 січня 2020 року по 10 квітня 2020 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року (з урахуванням вже виплачених сум);

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 допомоги на оздоровлення за 2015-2020 роки з урахуванням щомісячних додаткових винагород АТО/ООС та виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889;

- зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату позивачу допомоги на оздоровлення за 2015-2020 роки з урахуванням щомісячних додаткових винагород АТО/ООС та виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 (з урахуванням вже виплачених сум);

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, як учасника бойових дій за 2015-2020 роки, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року та з урахуванням винагороди АТО/ООС;

- зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_2 грошової компенсацію за невикористані щорічні відпустки учасника бойових дій за 2015-2020 роки, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року та з урахуванням винагороди АТО/ООС (та вже виплачених сум).

У решті позовних вимог суд відмовив.

Станом на 22 квітня 2026 року рішення суду у справі № 200/781/26 не набрало законної сили внаслідок його оскарження в апеляційному порядку, (ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 залишена без руху).

При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (абзац другий частини другої статті 2 Закону №2050-III).

Зі змісту цієї норми також слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та інші.

Водночас, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.

У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція застосована Верховним Судом у постанові від 28.10.2024 у справі № 420/2598/24.

При нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення Військова частина НОМЕР_1 допустила бездіяльність, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення у повному розмірі за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а також у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 1 585,58 грн на місяць за період з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку № 1078.

Ця бездіяльність визнана протиправною таким, що набрало законної сили, рішенням суду у справі № 200/6589/25, і призвела до того, що в повному обсязі індексація грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 10 квітня 2020 року була нарахована і виплачена ОСОБА_2 лише 30 січня 2026 року.

Індексація грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року виплачена позивачеві 30 січня 2026 року, тобто з порушенням встановленого законом строку виплати.

Порушення строку виплати індексації є результатом бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , протиправний характер якої встановлений таким, що набрало законної сили рішенням суду у справі № 200/6589/25.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин з урахуванням висновків Верховного Суду, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року, виплаченої 30 січня 2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 200/6589/25, за весь період прострочення по 30 січня 2026 року відповідно до Закону № 2050 і Порядку № 159.

Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення, суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги є передчасними, оскільки відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з позивачем, на час розгляду даної справи відсутній об`єкт судового захисту. Судовому захисту підлягає лише дійсне порушене право. Задоволення позовних вимог на майбутнє не допускається.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.

29 січня 2026 військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення у справі №200/6589/25 виплачено позивачу 124 204,43 грн індексації грошового забезпечення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Такого підходу дотримувався Верховний Суд й у інших постановах (від 21.10.2021 в справі № 640/14764/20, від 18.11.2021 в справі № 600/1071/20-а, від 02.02.2023 у справі №826/1575/17.

Так, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №120/1196/19-а.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, необхідно застосувати норми ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 26 травня 2020 року у справі № 820/1267/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, повинна бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням. Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України. Вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Оскільки у день звільнення позивача відповідачем повна виплата належних позивачу сум, розмір яких відомий, не була проведена, слід стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення, як просив позивач в позові.

Суд встановив, що позивач був звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту та виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 10 квітня 2020 року, у зв`язку з чим у останньої виник обов`язок провести повний розрахунок з виплатою усіх належних позивачеві сум.

Також суд встановив, що при звільненні зі служби у квітні 2020 року позивачеві нараховано 76 268,88 грн, в тому числі посадовий оклад - 1 026,67 грн, оклад за військовим званням - 293,33 грн, винагорода за участь в АТО/ОСС за березень 2020 року - 6 500,00 грн, винагорода за бойове чергування (бойову службу) за березень 2020 року - 704,00 грн, разова допомога ветеранам - 1 390,00 грн, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 34 557,60 грн, індексація за період з 01 липня 2015 року по 28 лютого 2018 року - 14 807,11 грн, індексація грошового забезпечення за період з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року - 72,17 грн, допомога на оздоровлення - 12 342,00 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 1 320,00 грн, надбавка за вислугу років - 396,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 858,00 грн, преміювання - 1 540,00 грн, преміювання у наднормовому режимі за березень 2020 року - 462,00 грн, які виплачені в квітні 2020 року з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та його одночасною компенсацією і відрахуванням військового збору.

В травні 2020 року позивачеві нараховано 2 936,67 грн, в тому числі винагорода за участь в АТО/ООС за період з 01 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року - 2 166,67 грн, преміювання у наднормовому режимі за лютий 2020 року - 770,00 грн; які виплачені в травні 2020 року з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та його одночасною компенсацією і відрахуванням військового збору.

В січні 2026 року на виконання рішення суду у справі № 200/6589/25 Військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року в загальній сумі 128 818,80 грн.

З суми нарахованої на виконання рішення суду індексації проведені утримання і одночасна компенсація податку на доходи фізичних осіб та утримання військового збору.

29 січня 2026 року на підставі платіжної інструкції від 29 січня 2026 року № 1359 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала на рахунок позивача в банківській установі 124 204,43 грн з призначенням платежу «перерахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцям; рішення суду 200/6589/25 на користь ОСОБА_1 ».

Позивач вважає, 30 січня 2026 року датою проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, яке мало місце 10 квітня 2020 року, і доводить, що оскільки такий розрахунок проведений з порушенням строку, визначеного ст. 116 КЗпП, він набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 цього Кодексу.

При цьому позивач вказує на те, що має право на виплату середнього за час затримки розрахунку при звільнення за період до 19 липня 2022 року - без обмеження строку виплати відповідно до ст. 117 КЗпП у редакції Закону № 3248, а за період з 19 липня 2022 року - з обмеженням строку виплати шістьма місяцями відповідно до ст. 117 КЗпП в редакції Закону № 2352, (що відповідає актуальним висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду).

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що, оскільки Військова частина НОМЕР_1 не провела з ним повний розрахунок при звільненні, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.

10.04.2020 позивач звільнений з військової частини НОМЕР_1 , 29 січня 2026 військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення у справі 200/6589/25 виплачено позивачу 124 204,43 грн. індексації грошового забезпечення.

Отже період затримки виплати індексації з 10.04.2020 до 29.01.2026.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Верховний Суд сформулював сталий правовий висновок, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Так, розмір грошового забезпечення на день звільнення не оспорюється сторонами та середньоденний заробіток позивача дорівнює 404,53 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку з 11.04.2020 по 18.07.2022 складає 335 355,37 грн. (404,53 х 829 днів).

Середній заробіток за час затримки розрахунку з 19.07.2022 по 19.01.2023 складає 74 838,05 грн. (404,53 х 185 календарних днів).

Разом: 410 193,42 грн.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Отже, розділення затримки (прострочення) виплати заборгованості на два періоди з 11.04.2020 по 18.07.022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 позбавлено практичного змісту, тому апеляційним судом наводяться відповідні розрахунки суцільно за період, за який можливо стягнення середнього заробітку: з 11.04.2020 по 19.01.2023.

Чітка формула застосування критерію розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Стосовно критерію розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

Відповідачем при звільненні позивачу сплачено 92 604,94 грн:

При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 124 204,43 грн.

Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 216 809,37 (92 604,94 грн. + 124 204,43 грн. ).

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 124 204,43 грн у відсотковому виразі дорівнює 57,29 % від 216809,37 грн.

Розмір середнього заробітку позивача з 10.04.2020 по 19.01.2023 складає: 410 193,42 грн.

Отже, 57,29 % від : 410 193,42 грн. складає 234 999.81

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що є і інші обставини, визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Зокрема, позивач тривалий час з моменту звільнення (з 10.04.2020 року до 27.08.2025 року, вересня 2025 року (в справі № 200/6589/25) - більше 5 років (тобто, навіть вдвічі більше, ніж період затримки розрахунку, за який можливе стягнення середнього заробітку) не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому сум при звільненні, штучно збільшивши період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.

Отже, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, є, в тому числі, і його дії, а не лише відповідача.

В свою чергу, після набрання законної сили 15 січня 2026 року рішення суду в справі №200/6589/25, відповідач без зайвих зволікань 29.01.2026 виплатив кошти на його виконання.

Апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, пункт 94.6: «З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників».

З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, за вказаний період, визначивши його в сумі 10 000,00 грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

За ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Боттацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надані такі докази:

1. ордер про надання правничої допомоги серії ВН № 1593270, згідно з яким адвокат Матвійчук Н.Є., яка здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва на право на зайняття адвокатською діяльністю від 31 липня 2019 року № 5581, на підставі договору від 14 серпня 2025 року № 4/25 уповноважений надати правничу (правову) допомогу ОСОБА_2 , серед іншого, в Донецькому окружному адміністративному суді;

2. договір про надання правової допомоги від 14 серпня 2025 року № 4/25, укладений між адвокатом Матвійчук Н.Є. та ОСОБА_1 .

За умовами цього договору клієнт доручив, а адвокат прийняла на себе зобов`язання щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, у тому числі у справі щодо стягнення в судовому порядку заборгованості з виплати грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди та інших, а клієнт - оплатити надані юридичні послуги (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору на виконання доручення клієнта адвокат надає правову допомогу, а саме: усне та письмове консультування; складання та направлення адвокатських запитів з метою отримання відомостей про факти, що можуть бути використані як докази; складання та направлення до суду процесуальних документів, зокрема: позовних заяв, заяв про збільшення (зменшення) позовних вимог, відзивів та заперечень, апеляційних та касаційних скарг, відзивів на них, заяв про видачу виконавчих документів тощо; представництво інтересів клієнта в судах, перед підприємствами, установами, організаціями, органами державної влади та управління, органами місцевого самоврядування, фізичними особами; супроводження виконавчого провадження.

Згідно з п. 4.1-4.5 договору отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.

При визначенні розміру гонорару враховуються: обсяг і час роботи, потрібний для належного виконання доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; особливі або додаткові вимоги Клієнта стосовно строків виконання доручення; характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом; професійний досвід, науково-теоретична підготовка та репутація адвоката.

Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Оплата за договором здійснюється не пізніше 3 днів з моменту отримання клієнтом рахунку.

За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується сторонами.

3. додаткова угода від 30 січня 2026 року б/н до договору від 14 серпня 2025 року № 4/25, згідно з п. 2-3 якої гонорар адвоката за надані юридичні послуги складає 20 000,00 грн. який клієнт сплачує не пізніше 10 днів після ухвалення судового рішення.

4. платіжна інструкція від 30 січня 2026 року № @PL994645, згідно з якою ОСОБА_1 сплатив Матвійчук Н.Є. 31 000,00 грн з призначенням платежу «за надання юридичних послуг».

5. акт надання послуг від 02 березня 2026 року б/н до договору від 14 серпня 2025 року № 4/25, згідно з яким адвокат надала такі послуги клієнту: усне консультування клієнта - 1000,00 грн; складання та направлення запиту до Військової частини НОМЕР_1 щодо надання виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/6589/25 від 13 жовтня 2025 року - 2 000,00 грн; ознайомлення із судовою практикою Верховного Суду щодо предмету спору - 1 000,00 грн; складання та направлення до Донецького окружного адміністративного суду позовної заяви - 13 000,00 грн; складання та направлення до Донецького окружного адміністративного суду відповіді на відзив на позовну заяву - 3 000,00 грн, а разом 20 000,00 грн.

Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, яке обґрунтував тим, що витрати не підтверджені належними і допустимими доказами; є неспівмірними зі складністю справи, необґрунтованими, непропорційними до предмета спору і завищеними. Також відповідач наголошує на тому, що є бюджетною установою, яка фінансується з державного бюджету в умовах воєнного стану.

Позивач наполягав на обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, вказуючи на те, що рішенням Ради адвокатів Харківської області від 21 липня 2021 року № 13/1/7 встановлено рекомендовані ставки гонорару адвоката, відповідно до якого консультація усна з вивченням документів клієнта складає від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4 323,50 грн), складання адвокатського запиту - від 0,25 мінімальної зарплати (від 2 161,75 грн), складання позовної заяви у справах по КАС рекомендовано від 1 мінімальної заробітної плати (від 8 647,00 грн), заперечення, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив - від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4 323,50 грн), в суді апеляційної інстанції - від 2 мінімальних заробітних плат (від 17 294,00грн) + 1 мінімальна зарплата за один судодень.

Зазначив, що розмір гонорару є співмірним із складністю справи та наданою адвокатом правничою допомогою. Розмір гонорару є цілком розумним, не є завищеним та відповідає рекомендаціям Ради адвокатів Харківської області.

Суд відзначає, що матеріалами справи підтверджений факт подання адвокатом Матвійчук Н.Є. позовної заяви та заяв (клопотань), адвокатського запиту в інтересах ОСОБА_1 у цій справі підтверджений належними і допустимими доказами.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на професійну правничу допомогу адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд першої інстанції оцінив заявлену до відшкодування суму витрат на професійну правничу допомогу з точки зору реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також з точки зору розумності їх розміру, врахував часткове задоволення позовних вимог та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн, що відповідає критеріям співмірності і розумності в контексті обставин цієї справи.

Однак, щодо розміру наданих послуг адвокатом, суд враховує наступне.

Поряд з цим, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує складних правових досліджень (загалом судова практика у аналогічних спорах є сталою), вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним.

З урахуванням наведеного, враховуючи частковість задоволення позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплату ним адвокату Матвійчук Н.Є. витрат на суму 4000 грн. за надання професійної правової допомоги у цій справі, оскільки такі витрати є співмірними зі складністю цієї справи, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Крім того, 18.06.2026 на адресу Першого апеляційного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 20 000 грн.

На підтвердження понесених витрат надано до суду:

- договір № 4/25 про надання правничої допомоги від 14.08.2025;

- додаткову угоду б/н від 24.04.2026 до вказаного Договору, за якою гонорар складає 20000 грн;

- акт від 18.06.2026 наданих послуг б/н до Договору від 14.08.2025 № 4/25 з таким переліком послуг: усне консультування - 1000 грн, ознайомлення з судовою практикою Верховного Суду з предмету оскарження - 1000 грн, складання та направлення апеляційної скарги - 12000 грн, складання та направлення відзиву на апеляційну скаргу - 3000 грн, складання та направлення заперечень на клопотання про зменшення витрат - 3000 грн, усього - 20000 грн;

- копію квитанції до прибуткового ордеру від 18.06.2026 про отримання 20000 грн.

У розумінні умов частин п`ятої - сьомої статті 134 КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Водночас у частині дев`ятій статті 139 КАС України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 134 КАС України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.

В ній Велика Палата Верховного Суду врахувала, що ОСОБА_1 не подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.

В цій справі правнича допомога, надана ОСОБА_2 в суді касаційної інстанції, полягала виключно в підготовці відзиву на касаційну скаргу. Гонорар адвоката становить 5000,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Врахувавши конкретні обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на касаційну скаргу, зміст якого частково дублює зміст відзивів на позовну заяву та апеляційну скаргу, за підготовку яких суди першої та апеляційної інстанцій стягнули з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відповідне відшкодування, а тому заявлений відповідачем розмір судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, підлягає зменшенню до 3 000,00 грн.

Подібні фактичні обставини наявні і в нинішній справі.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм суд дійшов до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Боттацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, суд зазначає, що аналіз судової практики є складовою частиною підготовки позовної заяви та не потребує витрат значної кількості часу на вказані дії, зважаючи на те, що ця справа є справою незначної складності з усталеною практикою судів, в тому числі й Верховного Суду.

Застосовуючи норми права, викладені вище в цій постанові, приймаючи до уваги частковість задоволення апеляційної скарги представника позивача, апеляційний суд вважає, що заявлені витрати на правову допомогу, пов`язані з розглядом справи в апеляційній інстанції, з врахуванням характеру та складності справи і виконаної роботи та з огляду на принципи розумності та співмірності, підлягають частковому відшкодуванню в розмірі 2000 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - частковому скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача Матвійчук Наталії Євгеніївни - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/744/26 - скасувати частково: в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Прийняти нове рішення.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення у розмірі 10 000 (десять тисячі) гривень.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/744/26 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 2 000 грн.

Повне судове рішення - 16 липня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів А.А. Блохін

Т.Г. Гаврищук

І.В. Пивовар