Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №742/5644/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

14 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/5644/25

Головуючий у першій інстанції – Коротка А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1449/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.

секретар судового засідання Хілик М.О.

учасникисправи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 квітня 2026 року (суддя – Коротка А.О., місце ухвалення – м. Прилуки, дата складання повного рішення – 13.04.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (далі – ТДВ «СГ «Оберіг»), у якому просила стягнути на її користь з відповідача матеріальну шкоду в сумі 112294,00 грн, що включає в себе 107294,00 грн матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого автомобіля, та 5000,00 грн витрат за проведення автотоварознавчого дослідження, а також стягнути витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 07.05.2024 за участю ОСОБА_2 , яка керувала автомобілем марки «Mitsubishi Pajero WG», д.н.з. НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , який керував мотоциклом марки «Suzuki GSX600F», д.н.з. НОМЕР_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП), внаслідок якої мотоцикл, що належить ОСОБА_1 , отримав механічні пошкодження. За висновком експерта вартість матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого мотоцикла, на дату ДТП становить 107294,00 грн. За проведення експертизи позивачкою сплачено 5000,00 грн. Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11.11.2024 ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Mitsubishi Pajero WG», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована полісом №216747890 у ТДВ «СГ «Оберіг», якому 03.09.2025 направлено письмову заяву про страхове відшкодування з доказами вартості заподіяної матеріальної шкоди. Тому позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму матеріальної шкоди, заподіяної в результаті ДТП, у судовому порядку.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТДВ «СГ «Оберіг» про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить дане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, котрим позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що вона не була учасником ДТП та, в подальшому, стороною кримінального провадження, а тому саме з часу винесення вироку суду (11.11.2024) у неї виникло право на звернення для стягнення матеріальної шкоди.

Скаржник звертає увагу, що судом першої інстанції не було враховано, що позивач не мала статусу потерпілої в кримінальному провадженні по факту ДТП, слідчим не допитувалась як власник мотоцикла (джерела підвищеної небезпеки), у зв`язку з чим і не могла знати про свої права. Крім того, позивачу на час ДТП було 75 років і вона є особою похилого віку.

Апелянт, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, Закон України «Про страхування», Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зазначає, що її поведінка як власника джерела підвищеної небезпеки, що зазнав механічних пошкоджень внаслідок ДТП, була правомірною та добросовісною. Позивачем здійснено розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика, а річний строк пропущено через незалежні від потерпілої причини, а тому вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи у судовому порядку.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, ТДВ «СГ «Оберіг» зазначило, що рішення суду першої інстанції є обгрунтованим, законним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а позовні вимоги позивача вважає безпідставними.

Вказує, що позивач звернулась до відповідача із належною заявою про виплату страхового відшкодування за фактом ДТП лише у вересні 2025 року, тобто поза межами встановленого п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річного строку з моменту ДТП, яка сталася 07.05.2024, тоді як вказаний строк є присічним і поновленню не підлягає. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не було надано жодного доказу об`єктивної неможливості звернутися до страховика у встановлений законом строк, тоді як позивач знала та об`єктивно могла дізнатися про наявність юридичних фактів ще станом на дату ДТП, що надавало їй повну можливість своєчасно звернутися та отримати страхове відшкодування. Існування ж кримінального провадження не може свідчити про неможливість звернення потерпілої до страховика.

На підтвердження вказаних заперечень відповідач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 05.06.2018 у справі №910/7449/17, від 14.12.2021 у справі №147/66/17, Верховного Суду в постанові від 15.05.2024 у справі №161/8285/22.

Відповідач також акцентує увагу на необґрунтованість пред`явленого розміру страхового відшкодування, оскільки за висновком експерта вартість відновлювального ремонту мотоцикла з урахуванням зносу становить 52362,00 грн, з яких ПДВ складає 8727,00 грн, право на компенсацію якого позивач не набула, бо не довела ані факту відновлення транспортного засобу, ані того, що ремонт проводився на СТО, котра являється платником ПДВ. Крім того, ОСОБА_1 розрахунок страхового відшкодування проведено без вирахування франшизи, яка за страховим полісом складає 3200,00 грн, а також безпідставними є витрати за складання висновку експерта, оскільки згідно платіжної квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 19.08.2024 платником є ОСОБА_3 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11.11.2024, який набрав законної сили 12.12.2024, ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

За встановлених даним вироком суду обставин, 07.05.2024 близько 06-55 год ОСОБА_2 , рухаючись на автомобілі марки «MITSUBISHI PAJERO WG», д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Вокзальна в м. Прилуки в напрямку магазину «Фора», на перехресті вулиць Вокзальна-Європейська, на нерегульованому перехресті в межах дії дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху України, діючи необережно, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинна була і могла їх передбачити, не правильно оцінила дорожню обстановку та не переконавшись у безпеці своїх дій, виїхала на головну дорогу, не надавши перевагу в русі мотоциклу марки «SUZUKI GSX600F», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , котрий рухався по вул. Європейській у напрямку вул. Переяславська, по головній дорозі, та зіткнулась з ним (а.с. 4-6).

Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_3 , власником мотоцикла «SUZUKI GSX600F», д.н.з. НОМЕР_2 , є ОСОБА_1 (а.с. 12 зворот).

Цивільна відповідальність автомобіля «MITSUBISHI PAJERO WG», д.н.з. НОМЕР_1 , яким на момент ДТП керувала ОСОБА_2 , застрахована в ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом №ЕР-216747890. Строк дії полісу з 12.09.2023 до 11.09.2024 включно, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 160000,00 грн, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, - 320000,00 грн, розмір франшизи - 3200,00 грн (а.с. 23-24, 43).

26.08.2025 ОСОБА_1 уклала з суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 договір про надання послуг з питань експертного дослідження мотоцикла «SUZUKI GSX600F», д.н.з. НОМЕР_2 , з метою визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику внаслідок пошкодження при ДТП від 07.05.2024. У п. 2.1 даного договору вартість послуг визначено в сумі 5000,00 грн (а.с. 19).

29.08.2025 ОСОБА_1 з суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 підписали акт прийому-передачі наданих послуг, згідно якого сторони претензій одна до одної не мають (а.с. 20).

Згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 19.08.2025 ФОП ОСОБА_4 за послуги експертної оцінки мотоцикла було перераховано кошти в сумі 5000,00 грн, у рядку «фактичний платник» значиться ОСОБА_1 , а в рядку «підпис платника» - ОСОБА_3 (а.с. 21).

Відповідно до висновку експерта №068/25 від 27.08.2025, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 (а.с. 7-12):

- вартість відновлювального ремонту, у відповідності до технологічних вимог завода-виробника, пошкодженого в ДТП від 07.05.2024 мотоцикла «SUZUKI GSX600F», д.н.з. НОМЕР_2 , станом на дату дослідження 25.06.2024, складає 146395,84 грн;

- вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, пошкодженого ДТП від 07.05.2024 мотоцикла «SUZUKI GSX600F», д.н.з. НОМЕР_2 , станом на дату дослідження 25.06.2024, складає 52362,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 8727,00 грн;

- розмір (вартість) матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого мотоцикла «SUZUKI GSX600F», д.н.з. НОМЕР_2 , станом на дату ДТП від 07.05.2024, складає 107294,00 грн.

03.09.2025 ОСОБА_1 зверталася до ТДВ «СГ «Оберіг» із заявою про страхове відшкодування в сумі 107294,00 грн за заподіяну матеріальну шкоду та 5000,00 грн за проведення експертизи шляхом перерахування коштів на вказаний позивачкою в заяві рахунок (а.с. 22, 25-27).

У ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За приписами ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів (ч. 1). Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування) (ч. 2). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством (ч. 3).

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (ст. 980 ЦК України, ч. 4, 5 ст. 89 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлено обов`язкове страхування фізичної або юридичної особи (ч. 1). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (ч. 2).

У ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Пункт 22.1 ст. 22 Закону №1961-IV приписує, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст. 28, 29 Закону №1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, зокрема пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

У п. 12.1 ст. 12 Закону №1961-IV визначено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону №1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно п. 36.1 ст. 36 Закону №1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (п. 36.6 ст. 36 Закону №1961-IV).

У п. 37.1 ст. 37 Закону №1961-IV наведено перелік підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Так, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону №1961-IV).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТДВ «СГ «Оберіг» про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пропустила річний строк для подання заяви до страховика про виплату страхового відшкодування та не надала суду жодних належних і допустимих доказів того, що нею здійснювались хоч якісь заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика, тому вимоги позивачки про виплату страхового відшкодування поза межами річного строку від дати ДТП є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 07.05.2024 сталася ДТП за участю водія ОСОБА_2 , яка керувала автомобілем «MITSUBISHI PAJERO WG», д.н.з. НОМЕР_1 , і водія ОСОБА_3 , який керував мотоциклом марки «SUZUKI GSX600F», д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 .

Винуватцем даної ДТП є водій ОСОБА_2 , що встановлено вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11.11.2024, який набрав законної сили 12.12.2024, за наслідками розгляду кримінального провадження №12024270330000482 по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Цивільна відповідальність автомобіля «MITSUBISHI PAJERO WG», д.н.з. НОМЕР_1 , яким на момент ДТП керувала ОСОБА_2 , застрахована в ТДВ «СГ «Оберіг», що підтверджується чинним страховим полісом №ЕР-216747890.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Отже, у даній справі ТДВ «СГ «Оберіг», як страховик винуватця ДТП, є відповідальним перед позивачем за виплату страхового відшкодування.

При цьому, слід зазначити, що п. 37.1 ст. 37 Закону №1961-IV містить вичерпний перелік підстав для відмови страховиком у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Однією з таких підстав є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону №1961-IV).

Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП

Тому помилковим є твердження ОСОБА_1 , що право на звернення для стягнення страхового відшкодування у неї виникло з часу винесення вироку, оскільки вищезазначена норма Закону №1961-IV імперативно пов`язує початок відліку строку на подання до страховика заяви про страхове відшкодування саме з часу вчинення ДТП.

При цьому, апеляційний суд погоджується з позицією місцевого суду та доводами відзиву відповідача, що установлений пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону №1961-IV річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним (присічним) і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03.10.2018 у справі №753/5293/16-ц, від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 і практика суду касаційної інстанції щодо застосування даної норми права є незмінною.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 виснувала таке: « Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові (п. 130). Аналізуючи законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності (п. 135). У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку (п. 136)».

За матеріалами даної справи ОСОБА_1 , як власник пошкодженого застрахованого транспортного засобу, звернулась до страховика ТДВ «СГ «Оберіг» із заявою про виплату страхового відшкодування 03.09.2025, тобто після спливу річного строку з часу скоєння ДТП (07.05.2024).

Отже позивач, звертаючись за стягненням страхового відшкодування у судовому порядку, мала довести, що нею було здійснено розумних заходів для отримання цього відшкодування за рахунок страховика, та річний строк пропущено через незалежні від неї причини.

Однак, як правильно установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 не навела таких поважних причин та не надала жодних належних і допустимих доказів того, що нею здійснювались розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика.

Місцевий суд слушно не взяв до уваги посилання позивача на підставу пропуску річного строку для звернення до страховика розгляд судом кримінального провадження щодо встановлення винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ДТП. Адже, вирок у кримінальній справі було винесено 11.11.2024 і він набрав чинності 12.12.2024, після чого у ОСОБА_1 до 07.05.2025 було достатньо часу й можливостей подати до страхової компанії заяву про виплату страхового відшкодування.

Крім того, апеляційний суд вважає прийнятними аргументи відповідача, що існування кримінального провадження та його тривалість не свідчить про неможливість звернення потерпілої до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, позаяк цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану ДТП, наступає незалежно від вини завдавача шкоди, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.05.2024 у справі №161/8285/22.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неврахування судом того, що позивач не мала статусу потерпілої в кримінальному провадженні по факту ДТП, слідчим не допитувалась як власник мотоцикла, у зв`язку з чим не могла знати про свої права, є особою похилого віку (на час ДТП 75 років).

У ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ст. 319 ЦК України, яка регламентує здійснення права власності, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1). Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2). Власність зобов`язує (ч. 4).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який власник не знав про долю свого майна, переданого іншій особі, та порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом, недостатньо. Власник-позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 12, 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент скоєння ДТП належним позивачу на праві власності мотоциклом керував ОСОБА_3 . Дана особа в акті огляду транспортного засобу від 25.06.2024 значиться довіреною особою власника, що вказує на наділення ОСОБА_1 ОСОБА_3 відповідними повноваженнями щодо належного їй транспортного засобу.

За таких обставин, ОСОБА_1 не доведено добросовісності своїх дій при зверненні до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування, а також здійснення розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика й, що річний строк пропущено через незалежні від позивача причини.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 квітня 2026 року – без змін.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 липня 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко