Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №607/25441/23 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/25441/23Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О. Я.

Провадження № 22-ц/817/829/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючої - Храпак Н.М.

Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

за участі секретаря - Панькевич Т.І.

та сторін: представника позивача — адвоката Кожевнікової О.В., представника відповідача Александрова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/25441/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Александров Віктор Валерійович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 березня 2026 року, ухваленого суддею Герчаківською О.Я., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В :

у грудні 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

В обґрунтування вказаного позову позивачем зазначено, що ОСОБА_2 19 жовтня 2023 року уклав із відповідачкою договір позики, за яким передав останній в позику кошти в сумі 1 075 000,00 грн, строком повернення до 30 листопада 2023 року. Відповідачка власноручно склала розписку, згідно якої зобов`язалася повернути суму боргу до 30 листопада 2023 року.

Після настання терміну повернення позики ОСОБА_2 багаторазово звертався до відповідачки з вимогою повернути кошти, однак своїх зобов`язань боржниця не виконує і на даний час ігнорує вимоги позивача.

З огляду на вказане, ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 1 075 000,00 грн та судові витрати.

25 квітня 2024 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області задоволено позов; ухвалено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 075 000 (один мільйон сімдесят п`ять тисяч),00 грн заборгованості за договором позики, згідно розписки від 19 жовтня 2023 року; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 750,00 грн судового збору.

Ухвалою суду від 20 лютого 2025 року задоволено заяву адвоката Череватого П. М., який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу; скасовано заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 квітня 2024 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу скасовано; справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 761 980 (сімсот шістдесят одну тисячу дев`ятсот вісімдесят), 22 грн заборгованості за договором позики, згідно розписки від 19 жовтня 2023 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 619 (сім тисяч шістсот дев`ятнадцять),80 грн судового збору.

У задоволенні решти вимог позову – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Александров Віктор Валерійович, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 березня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 761 980, 22 грн заборгованості за договором позики, згідно розписки від 19 жовтня 2023 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення 575 000 грн відмовити та позов в частині стягнення 186 980,22 грн заборгованості за договором позики укладеного 29.12.2022, задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник заявника зазначає, що 29.12.2022 між ТОВ “Медичний Центр “Віасан” (Позичальник) та ПП “Дружба-Нафтопродукт” (Позикодавець) був укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги, за яким Позикодавець зобов`язався надати Позичальнику грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 500 000 грн.

Із засвідченої посадовою особою ПП “Дружба-Нафтопродукт” копії договору №29/12-2022 від 29.12.2022 про надання поворотної фінансової допомоги слідує, що на 4 сторінці цього документа є надпис зроблений відповідачкою при укладенні цього договору 29.12.2022 наступного змісту:

“29.12.22р.

2 000 000 грн. - перерахунок

+

12 500 $ готівкою підпис (який належить ОСОБА_1 )

Повернення 04.01.23р.”.

Вказаний напис, який існує на оригінальному примірнику саме ПП “Дружба-Нафтопродукт” свідчить про достовірність тверджень відповідачки про те, що позивач як власник ПП “Дружба-Нафтопродукт” розпорядився укласти договір позики від імені свого підприємства з ТОВ “МЦ “Віасан” на суму 2 500 000 грн, проте розрахунок погодив наступний: 2 000 000 грн безготівковим перерахунком на банківський рахунок ТОВ “МЦ” Віасан”, що також підтверджується банківською випискою, та 500 000 грн (на той час еквівалент 12 500 доларів США) готівкою шляхом позики ОСОБА_3 , які остання одразу ж перерахувала на банківський рахунок ТОВ “МЦ”Віасан”, що також підтверджується банківською випискою.

Як слідує із банківської виписки АТ “ПриватБанк” за період з 29.12.2022 по 31.12.2022, 29.12.2022 із банківського рахунку ПП “Дружба-Нафтопродукт” на рахунок ТОВ “Медичний Центр “Віасан” поступили грошові кошти на виконання укладеного договору в загальному розмірі 2 000 000 грн. (150 000 + 700 000 + 1 000000 + 150 000).

Того ж дня, 29.12.2022 як слідує із банківської виписки АТ “ПриватБанк” за період з 29.12.2022 по 31.12.2022, 29.12.2022 ОСОБА_1 , у зв`язку з договором про надання поворотно-фінансової допомоги від 29.12.2022 внесла отримані від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 500 000 грн. на банківській рахунок ТОВ “Медичний центр “Віасан”.

ОСОБА_1 повертала позику частинами, зокрема, 50 000 грн. згідно платіжної інструкції №P24A1017128757D2538 від 30.03.2023 (тобто дата яка передувала розписці).

Таким чином, підсумовуючи вбачається, що решта 500 000 грн., які в іноземній валюті становлять 12 500 доларів США, це ті кошти, які ОСОБА_1 29.12.2022 отримала, за вказівкою ОСОБА_2 , від бухгалтера ПП “Дружба-Нафтопродукт” Малевської Марії Ігорівни.

А сплата ОСОБА_1 на банківський рахунок ОСОБА_2 коштів в сумі 50 000,00 грн згідно платіжної інструкції АТ КБ «ПриватБанк» Р24А107128757D2538 від 30 березня 2023 року ще раз підтверджує, що між ними існували позикові зобов`язання від 29.12.2022 на суму 12500 доларів США, а не 19.10.2023 на суму 1 075 000 грн.

Крім того, суд першої інстанції не перевірив фінансову спроможність позивача надати в позику 19.10.2023 коштів в сумі 1 075 000 грн.

Адже, задля унеможливлення загрози виникнення фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

Під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника суду варто враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

У разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Відтак, вказують, що судом першої інстанції дано невірну оцінку доводам ОСОБА_1 та її представника – адвоката Александрова В.В. про те, що фактично грошові кошти згідно наданої відповідачкою розписки від 19 жовтня 2023 року не були отримані нею, а розписка написана у зв`язку з несвоєчасним поверненням коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги, укладеним між медичним центром «Віасан» та ПП «Дружба-Нафтопродукт», адже сукупність доказів свідчить, що між сторонами існувало інше позикове зобов`язання, яке передувало розписці від 19.10.2023.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Александров В.В. апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, з підстав викладених у ній.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Кожевнікова О.В. в судовому засіданні апеляційної скарги не визнала, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції встановив такі обставини.

Згідно розписки, оригінал якої долучено до матеріалів справи, 19 жовтня 2023 року ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ), отримала від ОСОБА_2 1 075 000 грн, які зобов`язалася віддати до 30 листопада 2023 року.

Позивач покликається на те, що неодноразово звертався до відповідачки за поверненням боргу, однак остання ігнорувала його вимоги, що стало причиною звернення ОСОБА_2 до суду за захистом своїх прав.

Згідно листа Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 16889 від 23 січня 2026 року, з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 в межах виконавчого провадження № 75399100 на виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/25441/23, виданого 11 червня 2024 року, державним виконавцем стягнено та переховано кошти в сумі:

-305 114,09 грн згідно платіжної інструкції № 26486 від 08 липня 2024 року;

-681,82 грн згідно платіжної інструкції № 43921 від 09 жовтня 2024 року;

-5 110,23 грн згідно платіжної інструкції № 39166 від 06 вересня 2024 року;

-750,00 грн згідно платіжної інструкції № 53470 від 29 листопада 2024 року;

-1 363,64 грн згідно платіжної інструкції № 4570 від 14 лютого 2025 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою ОСОБА_1 у порушення умов розписки не виконано взятих на себе зобов`язань із повернення коштів у строк, на умовах та в порядку, передбаченому розпискою від 19 жовтня 2023 року, а тому існують правові підставі для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 761 980 (1 075 000,00 - 313 019,78),22 грн заборгованості за договором позики, згідно розписки від 19 жовтня 2023 року.

Колегія суддів вважає висновок суду таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання не допускається (ст.525 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21).

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16 (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20)

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що в цій статті передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до змісту розписки, написаної власноручно відповідачкою, 19 жовтня 2023 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 075 000 грн, які вона зобов`язувалася повернути до 30.11.2023.

При цьому, ОСОБА_1 не заперечує факту написання нею розписки.

Таким чином, судом правильно встановлено, що зміст договору (розписки) від 19 жовтня 2023 року підтверджує, що між сторонами виникли відносини з договору позики.

Отже, станом на момент розгляду даної справи між сторонами існували боргові зобов`язання на суму 1 075 000,00 грн, згідно договору позики від 19 жовтня 2023 року.

Разом з тим, як вбачається із листа Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 16889 від 23 січня 2026 року, з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 в межах виконавчого провадження № 75399100 на виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/25441/23, виданого 11 червня 2024 року, державним виконавцем стягнено кошти в загальній сумі 313 019, 78 грн, які суд правомірно відняв від суми боргу, визначеної в розписці.

Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, що зміст договору позики від 19 жовтня 2023 року містить всі істотні умови договору позики, підписаний сторонами, презумпція правомірності правочину відповідачкою не спростована, у встановленому законом порядку договір позики не визнавався недійсним, а тому всі права, набуті сторонами договору за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню, а тому існують правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 761 980 , 22 грн заборгованості за договором позики, згідно розписки від 19 жовтня 2023 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що фактично грошові кошти згідно наданої відповідачкою розписки від 19 жовтня 2023 року не були отримані нею, а розписка написана у зв`язку з несвоєчасним поверненням коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги укладеним між медичним центром «Віасан» та ПП «Дружба-Нафтопродукт», колегія суддів відхиляє, оскільки письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, а наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що грошові кошти не повернуто.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, що Договір № 29/12-2022 від 29 грудня 2022 року про надання поворотної фінансової допомоги, який приєднано стороною відповідача до заяви про перегляд заочного рішення укладався між ТОВ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «ВІАСАН» в особі генерального директора ОСОБА_4 та т.в.о. директора ПП «Дружба-Нафтопродукт» ОСОБА_5 без будь-якої участі ОСОБА_1 нотаріально посвідчена довіреність від 30 вересня 2020 року, яка також приєднана до заяви про перегляд заочного рішення, видана ТОВ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «ВІАСАН» ОСОБА_1 строком на три роки з правом передачі повноважень третім особам, містить обсяг прав довірителя, однак у змісті розписки від 19 жовтня 2023 року відповідачка діяла як фізична особа. Станом на день написання розписки – 19 жовтня 2023 року вказана довіреність втратила чинність по спливу 3 років, а тому укладаючи договір позики ОСОБА_1 не могла діяти як довіритель ТОВ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «ВІАСАН».

Також, твердження представника заявника про те, що зміст розписки від 19 жовтня 2023 року не підтверджує укладення договору позики, апеляційний суд оцінює як суперечливу поведінку зі сторони ОСОБА_1 , оскільки сплата нею заборгованості в розмірі 313 019, 78 грн на виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/25441/23 від 25.04.2024, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 075 000 грн заборгованості за договором позики, згідно розписки від 19 жовтня 2023 року, вказує на те, що між сторонами був укладений договір позики, згідно якого у відповідачки був обов`язок повернути позичені кошти, що частково нею було виконано.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позов та не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частково задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Александров Віктор Валерійович, слід залишити без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 березня 2026 року без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Александров Віктор Валерійович — залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 березня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 15 липня 2026 року.

Головуюча Н. М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

О.З. Костів