Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №609/35/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 609/35/26Головуючий у 1-й інстанції Харлан М.В.

Провадження № 22-ц/817/847/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючої - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

за участі секретаря - Панькевич Т.І.

без участі сторін, належним чином

повідомлених про день, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 609/35/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Чабан Ірина Володимирівна, на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2026 року, ухваленого суддею Харланом М.В., повний текст якого складено 28 квітня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,-

В С Т А Н О В И В :

у січні 2026 року представник позивача ОСОБА_1 (далі позивач) – адвокат Чабан Ірина Володимирівна звернулась в суд із позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Позов обґрунтований тим, що 06 липня 2024 року, близько 16 год. 30 хв., водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи вантажним сідловим тягачем «DAF XF 105/410», р.н. НОМЕР_1 , із напівпричепом «KLAESER HERTEN TSA», р.н. НОМЕР_2 , рухаючись автодорогою Городище-Рівне-Старокостянтинів, зі сторони м. Острог у напрямку м. Здолбунів, поблизу с. Шлях Рівненського р-ну Рівненської обл., виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди водії обох транспортних засобів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також дванадцять пасажирів автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , загинули на місці події, пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , отримала тілесні ушкодження.

Відповідно до Висновку експерта №501, смерть ОСОБА_9 настала внаслідок масивної травми тіла з чисельними переломами кісток скелету та ушкодженнями внутрішніх органів, що підтверджується експертизою трупа, а також даними мікроскопічного дослідження шматочків внутрішніх органів. Таким чином, між отриманими ОСОБА_9 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями і настанням його смерті існує прямий причинно наслідковий зв`язок.

За фактом вищевказаного ДТП Головним управлінням Національної поліції в Рівненській області 06.07.2024 р. внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024180000000549, на даний час триває досудове розслідування та проводяться необхідні експертизи.

Вказує, що станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «DAF XF 105/410», р.н. НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №AТ5026961 чинного на дату ДТП.

Відповідно до ч.1 ст.35 Закон України №1961-IV від 01.07.2004, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування».

Керуючись вищевказаними положеннями Закону України №1961-IV від 01.07.2004, 18.07.2024 представник позивача повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом України №1961-IV від 01.07.2004, із заявами на виплату страхового відшкодування.

Серед заявлених позивачем до відшкодування вимог, містились:

- 96000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п.27.3. ст.27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р.;

- 288000,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою годувальника, встановленої п.27.2. ст.27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004.

Разом з тим, своїм листом, відповідач повідомив представника позивача, що лише при наявності вироку суду по кримінальній справі, який вступив в законну силу, розгляд справи страховиком буде відновлено і по справі буде прийняте відповідне рішення.

Згідно з пунктом 36.2. статті 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004: «Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати)»

Проте, станом на дату написання цієї позовної заяви, відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування у строки встановлені пунктом 36.2 статті 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004, що стало підставою для звернення позивача в суд за захистом свого порушеного права на страхове відшкодування.

Щодо відшкодування шкоди пов`язаної із втратою годувальника представник позивача зазначила, що мати потерпілого пенсіонерка, перебуває на обліку в Пенсійному фонді України та має дохід у вигляді пенсії, який однозначно не є достатньою для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а тому є особою, яка потребує матеріальної допомоги.

На час ДТП загиблий ОСОБА_9 офіційно працював у Військовій частині НОМЕР_4 , був військовослужбовцем та отримував сукупний дохід достатній для утримання себе та своєї непрацездатної матері.

Позивач має намір звернутися в Пенсійний фонд України для призначення пенсії по втраті годувальника у зв`язку з смертю сина, однак станом на день розгляду справи не може реалізувати своє право, оскільки військовою частиною не складено Акт службового розслідування, який є обов`язковим документом для призначенні пенсії по втраті годувальника для непрацездатної матері.

Вважає, що позивач є особою, яка має право на відшкодування шкоди у зв`язку із загибеллю сина.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено у 2024 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня – 7100,00 гривень, з 1 квітня – 8000,00 гривень

Згідно з п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV, загальний розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Тобто при покладенні обов`язку по відшкодуванню шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, на страховика, діюче законодавство передбачає певні межі такої відповідальності. Зокрема, загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі. встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.2. ст. 27 Закону № 1961-ІV)

Отже, мінімально гарантований загальний розмір страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника, обрахований відповідно до п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV, становить 288000,00 грн., який розрахований за формулою: 36 х 8000,00 грн.

Пунктом 27.3. статті 27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р. встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим).

Особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю ОСОБА_9 є матір - ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 96000,00 грн.

Разом з тим, граничний ліміт відповідальності по данному страховому випадку у сумі не може перевищувати 320000,00 грн., у такому випадку, страхове відшкодування, яке належить для виплати позивачу становить 320000,00 грн, яке складається з:

- 96000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п.27.3. ст.27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р. (відшкодування, яке сплачено відповідачем у досудовому порядку);

- 224000,00 грн. в рахунок відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, встановленого п. 27.2. ст.27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р

З врахуванням наведеного, представник позивача просила стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 96000,00 грн. – відшкодування моральної шкоди, 224000,00 грн. – відшкодування шкоди пов`язаної з втратою годувальника та 13000,00 грн. – витрат пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого – задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 96000 (дев`яносто шість тисяч) гривень 00 коп. відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні позовної вимоги пов`язаної з втратою годувальника –відмовлено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 3900,00 грн. судових витрат пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь держави судовий збір у розмірі 768,00 грн.

ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Чабан Ірина Володимирівна, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 23.04.2026 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника у розмірі 224 000,00 грн скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в частині стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника у розмірі 224000,00 грн та стягнути судові витрати, пов`язані з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги у розмірі 13 000,00 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник заявника зазначає, що відповідно до статті 27 пунктом 27.2. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV, встановлено, що: “Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку”.

З наведеного вбачається, що основним доказом наявності права позивача на отримання відшкодування по втраті годувальника є: наявність статусу непрацездатної особи (на підтвердження надано пенсійне посвідчення позивача); наявність родинних відносин (на підтвердження надано свідоцтво про народження загиблого).

Вказують, що правові норми, якими врегульовано порядок виплати страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, сформовані таким чином, що для отримання страхового відшкодування, достатньо наявності права особи на отримання такого відшкодування, а не фактичне перебування на утриманні.

Вищезазначене узгоджується з позицією Верховного Суду. Так, в постанові від 08.09.2021 у справі №577/1316/20-ц (провадження № 61-7108св21), зазначено: “Отже, у справі, яка переглядається, апеляційний суд, встановивши, що позивачка є непрацездатною особою, передчасно відмовив у задоволенні позову про відшкодування шкоди відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з підстав отримання ОСОБА_1 пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, оскільки саме по собі отримання пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум, не свідчить про відсутність потреби у матеріальній допомозі. При цьому суд надав оцінку доказам у контексті з`ясування питання, чи перебувала позивачка на утриманні ОСОБА_4 на момент його смерті, проте відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц, провадження № 61-33638св18; від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц, провадження № 61-20355св19; від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, провадження № 61-320св20, які судом першої інстанції безпідставно не враховано.

Від представника відповідача — Ніколаєва В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Вказують, що згiдно з п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV: страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку

Вiдповiдно до пп. е) п. 35.2 ст. 35 Закону у разi вимоги заявника про вiдшкодування шкоди у зв`язку зі смертю годувальника до заяви додаються документи, що підтверджують перебуванння на утриманнi потерпілого, його доходи за попереднiй (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний piк, розмiри пенсiй наданi утриманцям внаслідок втрати годувальника.

Однак, всупереч у вказанiй вимозi закону, позивачкою не надано довідку про розмір пенсій, наданої їй внаслідок втрати годувальника.

Отже, за відсутності довідки про розмір пенсії внаслідок втрати годувальника відповідачем обґрунтовано відмовлено позивачці у відшкодуванні шкоди у зв`язку зі смертю годувальника. Самостійно перевірити перебування позивачки на утриманні в її сина відповідач не має права, оскільки це відноситься до виключної компетенції Пенсійного фонду України.

Крім того, як вбачається із поданих до позовної заяви документів, позивачка є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком. При цьому, лише факт пенсійного віку не підтверджує обставин, що вона перебувала на утриманні свого сина. Також, вказують, що ОСОБА_1 офіційно працевлаштована бухгалтером у ФГ «Беріжок» в с.Бриків, де отримує заробітну плату у зв`язку із чим, її син не був її єдиним годувальником. Таким чином, позивачкою не надано належних та допустимих доказів, того що вона перебувала на утриманні свого сина, а також, те що її син ОСОБА_9 надавав допомогу, яка в свою чергу, була основним і постійним джерелом для її існування.

Представник позивача ОСОБА_1 — адвокат Чабан І.В. в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету.

Представник відповідача ПАТ «Страхова Група «ТАС» — Ніколаєв В.В. в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету.

Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно з п.2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що заявником фактично оскаржується рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 23.04.2026 лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача у стягненні страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника в розмірі 224 000 гривень, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом – не перевіряється.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено що 06 липня 2024 року, приблизно о 16 годині 30 хвилин, водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи вантажним сідловин тягачем «DAF XF 105/410», р.н. НОМЕР_1 , із напівпричепом «KLAESER HERTEN TSA», р.н. НОМЕР_2 , рухаючись автодорогою Городище-Рівне-Старокостянтинів, зі сторони м. Острог у напрямку м. Здолбунів, поблизу с. Шлях Рівненського р-ну Рівненської обл.., виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із рейсовим автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди обидва водії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також дванадцять пасажирів автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», серед яких ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , загинули на місці події.

За фактом вказаного ДТП Головним управлінням Національної поліції в Рівненській області 06.07.2024 р. внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024180000000549, на даний час триває досудове розслідування та проводяться необхідні експертизи.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданим Шумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції підтверджується, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_16 в с. Шлях Рівненського району Рівненської області.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданим Шумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції підтверджується, що ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_16 в с. Шлях Рівненського району Рівненської області.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 , виданим Шумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції підтверджується, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_16 в с. Шлях Рівненського району Рівненської області.

Висновком експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/118-24/8064-ІТ від 19.07.2024 р. встановлено наступне: 1. Первинне контактування транспортних засобів відбулося між передньою лівою (кутовою) частиною сідлового тягача «DAF XF 105/410» (номерний знак НОМЕР_1 ) та передньою лівою (кутовою) частиною автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» (номерний знак НОМЕР_3 ) під кутом близько 160±10. В подальшому відбулося розвертання автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» та контактування передньої частини сідлового тягача з лівою боковою частиною автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI». 2. Зіткнення сідлового тягача «DAF XF 105/410» (номерний знак НОМЕР_1 ) з автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» (номерний знак НОМЕР_3 ) відбулося на смузі руху в напрямку м. Острог проїзної частини автодороги сполученням «Городище-Рівне-Старокостянтинів», в поперечному напрямку на відстані близько 1,1-1,7 м до правого краю проїзної частини в напрямку м. Острог перед початком (зі сторони м. Острог в напрямку м. Рівне) зафіксованої в наданій на експертизу копії протоколу огляду місця ДТП від 06.07.2024 та схемі до нього сліду тертя з нашаруванням лакофарбового покриття червоного кольору. 3. В момент первинного контактування транспортних засобів під час зіткнення автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» (номерний знак НОМЕР_3 ) розташовувався таким чином, що відстані від осей переднього і заднього лівих коліс до правого краю смуги руху в напрямку м. Рівне орієнтовно становили відповідно 5,5 та 4,4 м, при цьому передня ліва габаритна точка автомобіля перебувала перед початком сліду тертя з нашаруванням лакофарбового покриття червоного кольору. 4. Сідловий тягач «DAF XF 105/410» (номерний знак НОМЕР_1 ) в момент первинного контактування транспортних засобів розташовувався таким чином, що відстані від осей переднього і заднього правих коліс до правого краю смуги руху в напрямку м. Рівне орієнтовно становили відповідно 3,2 м та 2,6 м, при цьому передня ліва габаритна точка сідлового тягача перебувала перед початком сліду тертя з нашаруванням лакофарбового покриття червоного кольору.

Висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №2808-Е від 26.07.2024 р. за результатами проведеної судової інженерно-транспортної експертизи у кримінальному провадженні №12024180000000549 від 06.07.2024 встановлено: 1. Виходячи із наданих на дослідження роздруківок цифрового тахографа «Continental Automotive GmbH D-78052 VS-Villingen № НОМЕР_8 » безпосередньо перед моментом гальмування у момент, що відповідає часу ДТП 15 год. 41 хв 38 сек (по часовому поясу реєстрації тахографа), швидкість руху автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» (номерний знак НОМЕР_3 ) становила 78 км/год.

Висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №2807-Е від 26.07.2024 р. за результатами проведеної судової інженерно-транспортної експертизи у кримінальному провадженні №12024180000000549 від 06.07.2024 р. встановлено: 1. Виходячи із наданих на дослідження роздруківок цифрового тахографа «Siemens AG D-78052 VS-Villingen №0001460848» безпосередньо перед моментом гальмування у момент, що відповідає часу ДТП 15 год. 43 хв. 45 сек. (по часовому поясу реєстрації тахографа), швидкість руху сідлового тягача «DAF XF 105/410» (номерний знак НОМЕР_1 ) становила 110 км/год.

Висновком експерта Державної спеціалізованої установи «Рівненське обласне бюро судово-медичної експертизи» №501 підсумовано: 1. На підставі судово-медичної експертизи трупа гр-на ОСОБА_9 , 1992 року народження, даних судово-токсикологічної та судово-гістологічної експертиз, враховуючи повідомлені обставини справи та згідно запропонованих запитань експерт прийшов до наступного висновку: «…Всі вищевказані у висновку тілесні ушкодження спричинені прижиттєво, незадовго до настання смерті, цілком можливо у зазначений термін (06 липня 2024 року близько 16:30 год), що підтверджується встановленими при проведенні експертизи трупа морфологічними властивостями ушкоджень та даними судово-гістологічної експертизи вилучених з трупа шматочків внутрішніх органів, де встановлено ознаки при життєвості. Вид ушкоджень (переломи, розриви, садна, крововиливи тощо) та встановлені морфологічні властивості ран свідчать про спричинення їх значною за силою дією тупих предметів. 2. Чисельність та масивність тілесних ушкоджень, наявність ознак різкого струсу тіла в сукупності дають підстави стверджувати, що в даному випадку мала місце транспортна травма, цілком можливо за обставин при зіткненні транспортних засобів, з наступним травмуванням ОСОБА_9 , що був пасажиром одного з них, шляхом ударів різними ділянками тіла, обумовленого інерційним зміщенням останнього, до частин салону мікроавтобуса. Отримані ОСОБА_9 тілесні ушкодження в даному випадку розглядаються в єдиному механізмі спричинення, а тому в сукупності згідно «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» мають ознаки ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень за критерієм небезпек для життя в момент заподіяння. 3. Смерть ОСОБА_9 настала внаслідок масивної травми тіла з чисельними переломами кісток скелету та ушкодженнями внутрішніх органів, що підтверджується виявленням при експертизі трупа зазначених вище чисельних ушкоджень тіла, а також даними мікроскопічного дослідження шматочків внутрішніх органів. Таким чином, між спричиненими гр-ну ОСОБА_9 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тілесними ушкодженнями і настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Як стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 , виданого повторно 09 липня 2024 року Шумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_17 в м. Шумськ Шумського району Тернопільської області та в графі батьки вказано – ОСОБА_1 та ОСОБА_17 .

Як стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_10 , виданого 06 липня 2018 року Шепетівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області онук позивача ОСОБА_10 народився ІНФОРМАЦІЯ_18 в м. Шепетівка Хмельницької області та в графі батьки вказано – ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00045907319 від 09.07.2024 р., слідує, що 02 червня 2016 року Шумським районним відділом ДРАЦС Головного управління юстиції у Тернопільської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_18 .

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_11 , виданого 27 жовтня 2016 року Шумським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області вбачається що, чоловік позивача ОСОБА_17 помер ІНФОРМАЦІЯ_19 .

Відповідно до копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_12 ОСОБА_1 отримує пенсію за віком.

Відповідно до довідки №742 виданої 29.07.2025 р. в/ч НОМЕР_4 вбачається, що ОСОБА_9 був військовослужбовцем вищевказаної військової частини, та його дохід за період з 01.07.2023 р. по 30.06.2024 р. становив 453233,08 грн.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність вантажного сідлового тягача «DAF XF 105/410» р.н. НОМЕР_1 була забезпечена АТ «СГ «ТАС» згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АТ/5026961. Поліс станом на 06.07.2024 діючий.

15 липня 2024 року за вих. № 41058 адвокатським об`єднанням «Автопоміч» на адресу АТ «СГ «ТАС» (приватне) надіслано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 06 липня 2024 року, внаслідок якої загинули пасажири мікроавтобуса, серед яких ОСОБА_9 .

Крім того, 15 липня 2024 року Адвокатське об`єднання «Автопоміч» від імені клієнта ОСОБА_1 звернулось до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із заявою про виплату страхового відшкодування, яким просить виплатити страхове відшкодування пов`язане із моральною шкодою в розмірі 98000,00 грн., та страхове відшкодування пов`язане із втратою годувальника в розмірі – 288000,00 грн.

24 липня 2024 року листом за вих. №1480 АТ «СГ «ТАС» (приватне) повідомило позивача про призупинення розгляду справи, у зв`язку з відсутністю вироку суду по кримінальній справі, який набрав законної сили.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами як потреби у матеріальній допомозі, тобто права на утримання від померлого, так і того, що син ОСОБА_9 надавав їй таку допомогу, яка була би постійним та основним джерелом для її існування.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, з огляду на таке.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ)) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Наведена норма Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (див. висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20)).

Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка на момент страхового випадку (дорожньо-транспортної пригоди) була особою пенсійного віку, однак доказів того, що син їй допомагав та така допомога була основним та постійним джерелом її існування в матеріалах справи відсутні.

Також, позивачем, окрім копії пенсійного посвідчення та довідки № 742 суду не надано інших належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що вона, як непрацездатна особа на день смерті сина потребувала матеріальної допомоги (якими можуть бути виписка з медичної картки, довідка про потребу у сторонній допомозі, покази свідків та ін.).

Разом з тим, сам факт пенсійного віку не підтверджує обставин, що позивач перебувала на утриманні останнього.

Окрім того, у заяві від 23.04.2026 поданої на адресу суду позивач ОСОБА_1 зазначила, що вона дійсно являється пенсіонером та отримує пенсію, а також офіційно працевлаштована бухгалтером у ФГ «Беріжок» с. Бриків, де отримує заробітну плату, у зв`язку із чим, її син ОСОБА_9 не був її єдиним годувальником.

Відтак, суд виснував, що позивач не довела належними та допустимими доказами як потреби у матеріальній допомозі, тобто права на утримання від померлого, так і того, що син надавав їй таку допомогу, яка була би постійним та основним джерелом для її існування.

Колегія суддів вважає такі висновки суду передчасними, з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, послалась на те, що вона є пенсіонером, а отже, особою, що втратила годувальника, у зв`язку з чим має право на відшкодування страхової регламентної суми на підставі статті 27-2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» .

На підтвердження тих обставин, що ОСОБА_1 , як непрацездатна особа потребувала матеріальної допомоги, надано копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_12 від 04.04.2012

Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Крім того, аналіз положень частини першої статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки перебували на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Суд першої інстанції надав оцінку доказам у контексті з`ясування питання, чи перебувала позивачка на утриманні сина ОСОБА_9 на момент його смерті, проте відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки перебували на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц (провадження № 61-33638св18); від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц (провадження № 61-20355св19); від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц (провадження № 61-320св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20 (провадження № 61-7108св21), від 01 березня 2023 року у справі № 279/1688/22 (провадження № 61-11284св22).

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку на відсутність доказів перебування позивачки на утриманні померлого сина ОСОБА_9 за його життя, не застосувавши положення ст.1200 ЦК України, адже за свої віком непрацездатна ОСОБА_1 , на день смерті сина мала право на одержання від нього утримання, що покладає на страхувальника-відповідача обов`язок із відшкодування шкоди у розмірі, відповідно до ч. 27.2 ст. 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в розмірі 224 000,00 грн.

За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів доходить висновку, що з відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника в розмірі 224 000,00 грн.

Щодо вирішення питання судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення суду частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника.

Ставки, що підлягали сплаті при поданні позовної заяви та апеляційної скарги, становили 2560 грн та 3840 грн

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», то з відповідача в користь держави слід стягнути судовий збір за розгляд даної справи в суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 6400 грн ( 2560 грн + 3840 грн = 6400 грн).

Крім того, заявниця просить вирішити питання щодо витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції та стягнути з відповідача 13 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке .

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача - адвокат Чабан І.В. у позовній заяві просила стягнути з відповідача понесені витрати, на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 13 000,00 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, надано: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №002738 від 20 вересня 2024 року, ордера серії АВ №1265972 від 19 січня 2026, договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №Ж73/9321154 від 09.07.2024.

При цьому, зі змісту розрахунку робіт (наданих послуг) від 19.01.2026 вбачається, що відповідно до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №Ж73/9321154 від 09.07.2024, адвокатське об`єднання «Автопоміч» в особі адвоката Чабан І.В. надало, а клієнт отримав правничу (правову) допомогу в такому обсязі: - консультації клієнта: 1 год 1000 грн;

-підготовчі дії спрямовані на подання позовної заяви ( збір необхідних доказів для підтвердження позовних вимог, аналіз судової практики, подання адвокатських запитів про витребування доказів): 6 год 6000 грн.

-підготовка та подання позовної заяви в суд: 1 год 6000,00 грн.

Отже, загальна вартість наданих адвокатом послуг становить 13 000, 00 грн.

Таким чином, витрати представника позивача — адвоката Чабан І.В. на професійну правничу (правову) допомогу у Шумському районному суді Тернопільської області підтверджені належними та допустимими доказами.

Разом з цим, проаналізувавши наведений розрахунку робіт (наданих послуг) від 19.01.2026, детальний опис наданих позивачу адвокатом Чабан І.В. послуг, апеляційний суд вважає, що відображена у ньому інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом відповідача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Також слід зазначити, що даний розрахунку робіт (наданих послуг) від 19.01.2026, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Апеляційний суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

На думку апеляційного суду, наведені в розрахунку робіт послуги, а саме консультації клієнта; збір необхідних доказів для підтвердження позовних вимог, аналіз судової практики, подання адвокатських запитів про витребування доказів; підготовка та подання позовної заяви не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, у розумінні приписів частини третьої статті 141 ЦПК України та не є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом робіт.

При цьому, згідно правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додаткових постановах від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21 та від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, згідно якої під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями реальності, співмірності, а також розумності їхнього розміру, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача — Ніколаєв В.В. просив відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу за їх безпідставністю.

З огляду на викладене, враховуючи заперечення представника відповідача Ніколаєва В.В. та особливості предмета спору, складність справи та її значення для сторін, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених в розрахунку робіт (наданих послуг) від 19.01.2026, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ПАТ «Страхова Група «ТАС» на корить ОСОБА_1 понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн.

Вказана сума не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару, є співмірною з наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Чабан Ірина Володимирівна слід задовольнити. Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника та в частині стягнення судових витрат скасувати, та ухвалити в цих частинах нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника в розмірі 224 000,00 грн та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 6 400 гривень.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Чабан Ірина Володимирівна, задовольнити.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника та в частині стягнення судових витрат скасувати, та ухвалити в цих частинах нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника в розмірі 224 000,00 грн та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 6 400 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 14 липня 2026 року.

Головуюча Н. М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

О.З. Костів