Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №591/13152/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/13152/25

Номер провадження 22-ц/816/2226/26

Категорія - 55

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Щербаченко М.В., Нестеренка М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Сергеєвої Світлани Анатоліївни,

представника відповідача – Куценко Альони Леонідівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Сергеєвої Світлани Анатоліївни

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 року (суддя Ніколаєнко О.О.), ухвалене в Суми,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сумської міської ради

про захист порушених прав на житло шляхом зобов`язання виключити квартиру з числа службового житла,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

19 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Сергеєва С.А. звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала такими обставинами.

Із 1991 року працював на підприємстві «Київліфт», а у 2000 році у зв`язку з трудовими відносинами йому та членам його сім`ї було надано службову однокімнатну квартиру, в якій вони безперервно проживають та зареєстровані до цього часу. У подальшому підприємство неодноразово змінювало назву та організаційно-правову форму, а у 2009 році було ліквідоване без правонаступника. У зв`язку з наміром приватизувати займане житло позивач звернувся до ТОВ «Облсумиліфт», яке подало до виконавчого комітету Сумської міської ради клопотання про виключення квартири з числа службових. Однак рішенням виконавчого комітету від 24 липня 2025 року у задоволенні цього клопотання було відмовлено з мотивів того, що товариство не є власником квартири та не уповноважене визначати наявність чи відсутність потреби у використанні її як службової, а власником квартири, за інформацією виконавчого комітету, є ліквідоване підприємство.

Позивач не погодився з такими висновками, оскільки після отримання відмови звернувся до компетентних органів для встановлення власника квартири, однак Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради повідомив про відсутність інвентаризаційної справи на спірний об`єкт, а інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також не містить відомостей про зареєстроване право власності на квартиру.

Позивач особисто звертався до виконавчого комітету Сумської міської ради із заявами про виключення спірної квартири з числа службових. Листом від 29 серпня 2025 року йому було відмовлено у задоволенні такого клопотання з посиланням на відсутність власника квартири та рішення виконавчого комітету від 24 липня 2025 року № 2360, яким було відмовлено у задоволенні аналогічного клопотання ТОВ «Облсумиліфт».

На думку позивача, виконавчий комітет не навів належних підстав, з яких зробив висновок про належність квартири ліквідованому підприємству, а відсутність встановленого власника не може бути підставою для відмови у виключенні квартири з числа службових. Крім того, виконком у відповіді на звернення позивача фактично роз`яснив йому необхідність звернення до суду для вирішення цього питання.

Посилаючись на те, що підприємство, у зв`язку з роботою на якому було надано службове житло, ліквідоване без правонаступника, інформація про власника квартири відсутня, а сама квартира протягом тривалого часу фактично не використовується за своїм службовим призначенням, позивач вважає, що потреба у збереженні її статусу службового житла відпала. Також він зазначає, що разом із сім`єю понад двадцять п`ять років проживає у спірній квартирі та не реалізував право на приватизацію державного житлового фонду.

Просила зобов`язати виконавчий комітет Сумської міської ради прийняти рішення про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 із числа службових.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що виключення квартири з числа службових можливе виключно у випадках та порядку, визначених законодавством, зокрема за наявності клопотання відповідного підприємства, установи чи організації та рішення компетентного органу, якщо відпала потреба у використанні житла як службового. Сам по собі факт тривалого проживання позивача та членів його сім`ї у службовій квартирі, припинення трудових відносин або реорганізація підприємства, яке надало житло, не є передбаченими законом підставами для зміни статусу квартири.

Суд також встановив, що позивач при вселенні був обізнаний про службовий статус квартири, а доказів того, що його право користування житлом порушується, зокрема що щодо нього порушено питання про виселення або створюються перешкоди у користуванні квартирою, матеріали справи не містять. Посилання позивача на право на житло та гарантії мирного володіння майном не свідчать про наявність у нього права ставити питання про виключення квартири з числа службових, оскільки такі гарантії не створюють правових підстав для зміни статусу службового житла. Заначено, що згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник позивача – адвокат Сергеєва С.А. оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційні скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі заявник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що він та члени його сім`ї безперервно проживають у спірній квартирі з 24 травня 2000 року, квартира є їх єдиним місцем проживання, позивач перебуває на квартирному обліку з 1990 року, підприємство, яке надало службове житло, ліквідоване без правонаступника, а право власності на квартиру ні за ким не зареєстроване.

Вважає помилковим висновок суду про неможливість виключення квартири із числа службових через відсутність клопотання підприємства, оскільки таке підприємство ліквідоване, а тому виконання передбаченої законодавством процедури є об`єктивно неможливим. На його думку, ліквідація підприємства без правонаступника свідчить про відсутність потреби у подальшому використанні квартири як службової, а формальне застосування положень пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень позбавляє його можливості захистити свої житлові права.

Також апелянт не погоджується з висновком суду про відсутність порушення його прав, зазначаючи, що відмова у виключенні квартири із числа службових унеможливлює реалізацію права на приватизацію житла та залишає його у стані правової невизначеності.

Вважає, що за таких обставин оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 47 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу верховенства права.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу виконавчий комітет Сумської міської ради просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін.

Зазначає, що законодавством визначено спеціальний порядок виключення жилого приміщення із числа службових, який передбачає звернення з відповідним клопотанням підприємства, установи чи організації, що надала службове житло, а прийняття рішення з цього питання належить до компетенції виконавчого комітету відповідної ради. Оскільки спірна квартира була надана позивачу іншим підприємством, а до управління «ЦНАП у м. Суми» Сумської міської ради не надходило належного клопотання про її виключення з числа службових, правові підстави для підготовки проєкту відповідного рішення та його розгляду виконавчим комітетом були відсутні.

Також зазначає, що сам по собі факт тривалого проживання позивача у спірній квартирі та припинення ним трудових відносин із підприємством не є передбаченою законом підставою для виключення житла із числа службових.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 з 30 жовтня 1995 року до 06 лютого 2003 року працював на різних посадах у Спеціалізованому ремонтно-будівельному управлінні «Сумиліфт» (а.с. 8–14).

Відповідно до ордера на жиле приміщення від 24 травня 2000 року № 1176, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 16 травня 2000 року № 213, позивачу разом із дружиною та дочкою надано службову однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 21,2 кв. м (а.с. 9).

Згідно з паспортними даними та довідкою Міського єдиного інформаційно-розрахункового центру від 23 вересня 2025 року у зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 (з 07 липня 2000 року), його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3 (а.с. 4–7, 18 зв.).

Із довідки ТОВ «СКС Консалд» вбачається, що Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління «Сумиліфт» у процесі реорганізації увійшло до складу дочірнього підприємства «Сумиліфт», яке постановою Господарського суду Сумської області від 17 серпня 2009 року у справі № 8/210-07 визнано банкрутом та ліквідовано як юридичну особу (а.с. 17 зв.–18).

28 травня 2025 року ТОВ «Облсумиліфт» звернулося до виконавчого комітету Сумської міської ради з клопотанням про виключення спірної квартири із числа службових жилих приміщень.

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 24 липня 2025 року № 2360 у задоволенні зазначеного клопотання відмовлено з підстав відсутності зареєстрованого права власності на квартиру за ТОВ «Облсумиліфт». У рішенні зазначено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири є колишнє підприємство Приватне ремонтно-будівельне управління «Сумиліфт», тоді як ТОВ «Облсумиліфт» здійснює лише технічне обслуговування та ремонт ліфтів, не є власником квартири і не наділене повноваженнями щодо визначення потреби у використанні її як службової (а.с. 8).

Листами від 25 та 29 серпня 2025 року Управління «ЦНАП у м. Суми» Сумської міської ради повідомило ОСОБА_1 про відмову у виключенні квартири із числа службових у зв`язку з відсутністю її власника та роз`яснило право на звернення до суду (а.с. 16-17).

Листом Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 29 жовтня 2025 року повідомлено, що станом на 31 грудня 2012 року інвентаризаційна справа на квартиру АДРЕСА_2 відсутня (а.с. 19).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про зареєстроване право власності на спірну квартиру відсутні (а.с. 19 зв.).

Відповідно до довідки Управління «ЦНАП у м. Суми» від 24 грудня 2025 року № 14.01-15/1637 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у виконавчому комітеті Сумської міської ради як такий, що потребує поліпшення житлових умов, із 26 липня 1990 року за № 7344 складом сім`ї дві особи (він та дружина) (а.с. 32).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав чи законних інтересів. Відсутність порушеного права або законного інтересу встановлюється під час розгляду справи по суті та є самостійною підставою для відмови у позові.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло.

Правовий статус службових жилих приміщень визначається Житловим кодексом України та Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 (далі – Положення № 37).

Відповідно до частини першої статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадян, які у зв`язку з характером трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету відповідної ради.

За змістом статей 121, 122 ЖК України службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи чи організації, на підставі якого виконавчий комітет видає громадянину спеціальний ордер, що є єдиною підставою для вселення до службового жилого приміщення.

Відповідно до пункту 2 Положення № 37 службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Пунктом 3 Положення № 37 визначено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.

Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових (пункт 5 Положення № 37).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.

Таким чином, першим кроком, спрямованим на приватизацію житла має бути його виведення з числа службових.

Згідно з пунктом 6 Положення № 37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення із числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи чи організації рішенням виконавчого комітету відповідної ради.

Отже, вирішення питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливо лише при наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове.

Особа, яка бажає приватизувати службове житло, повинна звернутися до керівництва підприємства, установи чи організації, яке надавало службове приміщення, з проханням виключити житло із службового житлового фонду у зв`язку з відсутністю потреби в його використанні в статусі службового.

При цьому вирішення питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов`язком відповідного органу, за яким житло закріплене як службове.

Тобто жиле приміщення підлягає виключенню з числа службових за наявності однієї з двох умов: 1) якщо відпала потреба в такому його використанні; 2) у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Законодавством передбачено, що підставою для виключення житла зі складу службових є відповідне клопотання підприємства, установи, організації, яка надавала службове житло, оскільки згідно законодавства прийняття відповідного рішення віднесено до компетенції виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті ради. Подання балансоутримувачем жилого фонду до визначеного органу відповідного клопотання є лише однією з умов, і одночасно, стадією у процедурі прийняття рішення про виключення житла зі складу службових.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що спірна квартира була надана позивачу як службове жиле приміщення на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради у зв`язку з його трудовими відносинами, а доказів зміни її правового статусу у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.

Посилання апелянта на те, що підприємство, у зв`язку з роботою в якому було надано квартиру, ліквідоване без правонаступника, а тому потреба у використанні квартири як службової автоматично відпала, є необґрунтованими.

Положення пункту 6 Положення № 37 визначають як матеріальну підставу для виключення жилого приміщення із числа службових, так і спеціальний порядок вирішення цього питання. Отже, сам по собі факт ліквідації підприємства, тривале проживання позивача у спірній квартирі, відсутність зареєстрованого права власності на неї чи перебування позивача на квартирному обліку не є визначеними законом підставами для зміни правового статусу житла.

Доводи апеляційної скарги про те, що ліквідація підприємства без правонаступника унеможливлює виконання передбаченої Положенням № 37 процедури, не можуть бути підставою для задоволення позову. Неможливість виконання окремих елементів визначеної законом процедури не змінює встановленого законом правового режиму службового житла та сама по собі не створює передбачених законом підстав для покладення на виконавчий комітет обов`язку прийняти рішення про виключення квартири із числа службових. Інше тлумачення фактично означало б заміну судом спеціального порядку, встановленого житловим законодавством.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відмова у задоволенні позову порушує право позивача на житло, гарантоване статтею 47 Конституції України та статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Предметом цього спору є не право позивача користуватися спірною квартирою, а питання зміни її правового статусу. Сам по собі статус квартири як службової не свідчить про порушення права позивача на житло, а неможливість її приватизації є наслідком встановленого законом правового режиму службового житла, передбаченого статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а не неправомірних дій чи бездіяльності відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що підприємство, яке надало службове житло, ліквідоване без правонаступника, а право власності на квартиру ні за ким не зареєстроване, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки зазначені обставини самі по собі не є визначеними законом підставами для виключення квартири із числа службових жилих приміщень.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ставить питання про виселення позивача із займаного ним службового житла чи створює перешкоди у користуванні ним службовим житлом. Отже, у суду відсутні підстави вважати, що право позивача на житло є порушеним.

Вказані висновки узгоджуються із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 344/16855/24.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, належної правової оцінки судом обставин справи та не впливають на правильність ухваленого рішення.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги сторони позивача

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).

За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, тому відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Сергеєвої Світлани Анатоліївни залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 16 липня 2026 року.

Головуючий - Д.В. Сізов

Судді: М.В. Щербаченко

М.В. Нестеренко