Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №592/4520/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/4520/26

Номер провадження 22-ц/816/2388/26

Категорія - 70

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Замченко А.О.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.05.2026, ухваленого під головуванням судді Костенка В.Г. у цивільній справі № 592/4520/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

УСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що 21.01.2012 між нею та ОСОБА_2 , був укладений шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції у Сумській області зроблено запис в книзі реєстрації про шлюб було зроблено відповідний актовий запис № 32.

Від шлюбу з відповідачем мають малолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ).

Зазначила, що спільне життя з відповідачем не склалось, вони мають різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння, вони втратили почуття любові та поваги один до одного, спільне господарство не ведуть. Вважає, що їх з відповідачем шлюб фактично припинився, а тому просила суд шлюб розірвати.

Зазначає, що відповідач наразі проживає окремо, жодної матеріальної допомоги на утримання доньки взагалі не надає, дитина повністю знаходиться на її утриманні.

Зазначає, що позивач офіційно працевлаштований, має постійний дохід, проте відмовляється добровільно утримувати неповнолітніх дітей.

Просила суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дати подання позовної заяви.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.05.2026 позов задоволено частково.

Ухвалено розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 21.01.2012 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 32. Ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини, доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1 / 5 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 20.03.2026. В іншій частині про стягнення аліментів відмовлено . Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами припинився інтерес у спільному шлюбі, а перебування у ньому проти їх волі є неприйнятним. Ураховуючи наведене суд першої інстанції прийшов до висновку, що шлюб необхідно розірвати, адже його збереження суперечить інтересам сторін.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині розміру аліментів суд вказав, що сторони визнали, що їх стан здоров`я та дитини є задовільними. При цьому зазначив, що позивачка не навела розрахунку заявленого розміру стягнення аліментів, не довела його необхідності у відповідності з положеннями ст. 182 СК України, натомість відповідач подав докази наявності у нього батька, який є непрацездатною особою пенсійного віку та є інвалідом І-ї групи.

Посилаючись на ч. 1 ст. 202 СК України, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, вважав доведеним факт того, що батько перебуває на утриманні відповідача.

У зв`язку з чим, прийшов до висновку стягувати з відповідача аліменти у розмірі 1 / 5 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції змінити в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання з 1/5 частини на 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначила, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач утримує свого батька, сам факт того, що батько відповідача є інвалідом не звільняє обов`язку відповідача утримувати належним чином свою дитину

Вказувала на те, що відповідач є здоровою, працездатною особою та має стабільний дохід, оскільки офіційно працевлаштований. Боргових зобов`язань не має.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 11.06.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 11.06.2026 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Позиція апеляційного суду

У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи учасники справи не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст.ст.371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності учасників цієї, які не з`явились.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Мотиви з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Суд першої інстанції встановив, що з 21.01.2012 сторони вступили в шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 32.

Спільне життя сторін не склалося, через різні погляди на життя та на сімейні відносини, відсутнє почуття взаєморозуміння, любові та поваги. Шлюбні відносини вони фактично не підтримують, спільне господарство не ведуть.

Сторони мають неповнолітню дитину, доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони не досягли згоди по її утриманню.

Встановлені факти підтверджуються свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , копії яких містяться в матеріалах справи.

Сторони не надали доказів, щодо розмірів доходів, ставну свого здоров`я та здоров`я дитини.

Відповідач є працездатного віку, немає інвалідності. У відповідача є батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з 14.02.2018 є інвалідом І-ї групи, що підтверджується довідкою.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно частини 1 статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно частин 1, 2 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Згідно частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Батьки дитини мають рівні обов`язки з надання утримання дитині, оскільки згідно ч. 1 ст. 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно із ч.1 ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду. Аналогічна правова позиція визначена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанцій обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів з відповідача.

Проте, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визначеного розміру стягнутих аліментів.

Так, судом першої інстанції встановлено, що у відповідача є батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з 14.02.2018 є інвалідом І-ї групи, що підтверджується довідкою

Колегія суддів погоджується, що згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Законодавством передбачено, що у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України).

Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі.

Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов.

Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі.

При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18.

Відповідно до частини першої статті 76, статті 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів того, що у відповідача на утриманні перебуває непрацездатний батько суду не надано.

Натомість, розмір аліментів на дитину має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У доводах апеляційної скарги, позивачка зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтував розмір стягуваних аліментів.

При цьому апеляційний суд враховує рівність обов`язків батьків щодо утримання дитини, а також ту обставину, що донька проживає разом із позивачкою, що тягне за собою більше витрат, апеляційний суд вважає за потрібне змінити рішення суду першої інстанції, на підставі ч.1 ст. 376 ЦПК України, та збільшити розмір аліментів, стягнутих з відповідача на утримання доньки з 1/5 частини усіх видів заробітку до 1/4 частки усіх видів заробітку.

На думку апеляційного суду, визначений розмір аліментів є достатнім та відповідає встановленим судом обставинам справи, наданим доказам та вимогам СК України.

При цьому, сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів (ч.1 ст.192 СК України).

Судові витрати

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційній інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачка звільнена від сплати судового збору за звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів, розмір судового збору який повинен був сплачений становить 1331,20 грн.

За звернення до апеляційного суду підлягало до сплати 1996,80 грн. (1331,20*150%)

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, отже з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1996,80 грн.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції слід змінити та збільшити визначений судом до стягнення розмір аліментів з 1/5 частини усіх видів заробітку до 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно.

В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.05.2026 змінити.

Виклавши резолютивну частину рішення щодо стягнення аліментів в наступній редакції:

«Стягувати з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) аліменти на утримання дитини, доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1 / 4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 20.03.2026».

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за розгляд справи апеляційним судом в розмірі 1996,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повної постанови 16 липня 2026 року.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: Я.Л. Петен

А.О. Замченко