Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №522/8787/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/831/26

Справа № 522/8787/25

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, у якій позивачка просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1 , зареєстрований 15 жовтня 2016 року Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 2134.

Позивач обґрунтувала свої вимоги тим, що сторони спільне господарство не ведуть. Причиною розпаду родини та припинення відносин стали ті обставини, що почуття взаєморозуміння та любові втрачено, шлюбні стосунки сторони не підтримують, почуття взаємоповаги у шлюбі відсутнє. Позивач вважає, що спільне життя та збереження шлюбу неможливе.

21 травня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, у якій заявник просить суд:

- визнати за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на: будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер – 5123781300:01:001:0628; майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , в об`єкті капітального будівництва, відповідно до договору передачі від 07.09.2020 року №07/09/20-ДК/4.1.б.А; майнові права на квартиру АДРЕСА_3 .А розташована на 4 поверсі, секція «А», в об`єкті капітального будівництва, відповідно до договору передачі від 07.09.2020 року №07/09/20-ДК/4.1.а.А;

- визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт нерухомості – квартиру, №4.1б.А розташована на 4 поверсі, секція «А», в об`єкті капітального будівництва, відповідно до договору передачі від 07.09.2020 року №07/09/20-ДК/4.1.б.А;

- визнати за ОСОБА_3 майнові права на об`єкт нерухомості – квартиру, №4.1а.А розташована на 4 поверсі, секція «А», в об`єкті капітального будівництва, відповідно до договору передачі від 07.09.2020 року №07/09/20-ДК/4.1.а.А;

- визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 право спільної часткової власності по 1/2 частки на будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер – 5123781300:01:001:0628.

19 серпня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника відповідача – адвоката Костинюка Юрія Дмитровича про надання строку для примирення, у якому заявник просив надати учасникам справи строк для примирення терміном на 6 місяців та зупинити провадження у справі на період надання строку для примирення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2025 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача – адвоката Костинюка Юрія Дмитровича про надання строку для примирення.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.

Розірвано шлюб, зареєстрований 15 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №2134.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарг зазначено, що суд першої інстанції, всупереч прямій нормі ст. 111 Сімейного кодексу України, не вжив належних заходів до примирення подружжя. Подану 18.08.2025 року відповідачем заяву про надання шестимісячного строку для примирення було безпідставно відхилено, що є істотним порушенням його процесуальних прав (ст. 6 ЦПК України) та норм сімейного законодавства.

Та обставина що минуло вже 4 місяці від моменту подання позову і позивачка все ще наполягає на розірванні шлюбу не має, на думку скаржника, істотного значення адже суд у питанні призначення строку на примирення не обмежений позицією сторін або однієї із сторін. Крім того звертає увагу, що суд не запитував саме у позивачки під час розгляду справи 20.08.2025 року та ухвалення рішення щодо її відношення до питання надання строку на примирення та чи наполягає саме вона на розлученні, обмежившись думкою представника.

Суд обмежився формальним посиланням на небажання позивачки зберігати шлюб, не перевіривши належним чином доводи відповідача про те, що між сторонами залишаються невирішеними принципові питання щодо трьох малолітніх дітей, зокрема щодо їхнього місця проживання, порядку спілкування, участі у вихованні та утриманні. Розірвання шлюбу в умовах воєнного стану та можливої мобілізації відповідача створює ризики фактичного позбавлення дітей батьківської турботи. Водночас відповідач здійснює реальну фінансову підтримку сім`ї та бере активну участь у житті дітей. У результаті рішення суду фактично зводиться лише до врахування позиції позивачки, тоді як інтереси трьох доньок, які мають право на виховання обох батьків, залишилися поза увагою. Розірвання шлюбу в теперішніх умовах приведе до обмеження їх у спілкуванні з батьком, що суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, передбаченого законодавством.

Враховуючи викладене відповідач просив надати сторонам строк на примирення терміном 6 місяців.

Від представника ОСОБА_3 адвоката Кудрінської Юлії Євгенівні надійшли заперечення на апеляційну скаргу, згідно яких остання просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання призначене на 19.05.2026 року на 16:00 год. Голоцван І.В. та ОСОБА_1 не з`явилися, заяв про розгляд справи в режимі відеоконференції не подавали.

Від представника ОСОБА_3 адвоката Кудрінської Ю.Є. надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.

Від Голоцвана Є.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в обґрунтування якого зазначено, що відповідач з 18.05.2026 року перебуває на лікарняному у зв`язку з захворюванням, що створює певні перешкоди для реалізації права на висловлення правової позиції щодо вказаної судової справи. На підтвердження зазначеного заявником додано роздруківку з веб-порталу Пенсійного фонду України з якої вбачається відкриття лікарняного з 18.05.2026 року по 21.05.2026 року.

Присутній у судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Костинюк Ю.Д. просив клопотання відповідача задовольнити та відкласти розгляд справи.

Колегія суддів звертає увагу, що представник ОСОБА_1 адвокат Костинюк Ю.Д. в минуле судове засідання 17.03.3026 року надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому процесі.

Отже, сторона відповідача вже вдруге звертається до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

Крім того, слід звернути увагу, що справа перебуває на розгляді в судах з квітня 2025 року, а в апеляційному суді з вересня 2025 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст. ст. 210, 371 ЦПК України.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи позов і розриваючи шлюб, суд першої інстанції виходив з того, що шлюбні відносини між сторонами припинено, спільного господарства вони не ведуть, а подальше спільне життя і збереження шлюбу сторін є неможливим та суперечить інтересам позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 15 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , укладено шлюб, відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , який зареєстрований Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №2134 (т. 1 а. с. 4).

Від шлюбу у сторін народилося троє дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

На час розгляду справи сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть.

Колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

За змістом положень ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розірвання шлюбу між сторонами створює ризики фактичного позбавлення дітей батьківської турботи та спілкування з батьком колегією суддів відхиляються, з огляду на те, що однією із основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу, зокрема, особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Апеляційний суд акцентує увагу, що в межах розгляду цієї справи не вирішується питання, зокрема, щодо визначення місця проживання дітей, встановлення порядку побачень з дітьми або визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, а лише наявність/відсутність підстав для розірвання шлюбу.

Разом з тим, наявність у сторін неповнолітніх дітей не може вважатися підставою для відмови у розірванні шлюбу, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості збереження шлюбу виходячи з наявності дітей без вільної згоди жінки та/або чоловіка. До того ж, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, незалежно від їх сімейного стану та місця проживання, такі права дітей охороняються законом.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання їх права вимагати розірвання шлюбу.

Судом встановлено, що сімейні відносини між сторонами припинені, подальше сімейне життя чоловіка і дружини та збереження сім`ї є неможливим, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача. Так позивач наполягала на розірванні шлюбу, що передусім свідчить про її вже остаточно сформоване бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.

При цьому примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Вирішуючи клопотання про зупинення провадження у справі та надання строку на примирення апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.11.2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що "примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком".

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року по справі № 206/3459/16-ц (провадження № 61-21621св17).

Закріплена у статті 111 СК України норма права є диспозитивною, тому суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства, а за обставинами справи існує реальна можливість примирення сторін.

Заходи для примирення подружжя вживаються судом за таких умов: це не суперечить моральним засадам суспільства; існують об`єктивні обставини, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін; застосовані заходи для примирення подружжя, якщо вони мають наслідком зупинення провадження у справі, не повинні суперечити загальним засадам цивільного судочинства та не порушувати розумність строків розгляду справ (постанова ВС від 08.03.2023 року по справі № 127/16963/22-ц).

Вирішуючи клопотання відповідача про надання строку на примирення, суд апеляційної інстанції бере до уваги та враховує наступні обставини справи:

- надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком;

- позицію позивача, яка категорично заперечує проти надання строку на примирення, посилаючись на те, що між сторони неодноразово намагалися відновити шлюбні стосунки ,але з часом позивач прийшла до висновку, що їх шлюб існує лише формально та збереження сім`ї не можливе;

- розумні строки розгляду справи (справа перебувала на розгляді в суді першої інстанції з 23.04.2025 року);

- необґрунтоване надання апеляційним судом строку на примирення суперечить Закону і порушує права особи, яка моє намір розірвати шлюб.

Апеляційний суд зазначає, що позов про розірвання шлюбу був поданий у квітні 2025 року, оскаржуване рішення ухвалено 20 серпня 2025 року, тобто, пройшло майже чотири місяці, а на час розгляду справи апеляційним судом - рік та два місяці з часу подання позовної заяви, та чотири роки, як за твердженням позивачки сторони припинили шлюбні відносини та проживають окремо.

При цьому, об`єктивних доказів можливості примирення між сторонами до суду не надано і судом таких не встановлено. Примушування будь-якої із сторін до збереження шлюбу суперечить вільному волевиявленню сторони та є обмеженням прав особи, яка бажає розірвати шлюб, гарантованих Конституцією України та нормами СК України.

З огляду на зазначені вище обставини, враховуючи категоричну позицію позивача, яка наполягає на розірванні шлюбу, а також те, що збереження шлюбу можливе лише на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є морально-правовою основою шлюбу, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про надання строку на примирення сторін.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не встановлено фактичних обставин у справі та не прийнято до уваги дійсних інтересів скаржника є неспроможними та відхиляються апеляційним судом.

Колегія суддів виходить із того, що позивачем у позові викладені її власні суб`єктивні почуття щодо втрати взаємного почуття любові та поваги один до одного, які не можуть бути підтверджені або спростовані будь-якими доказами.

Разом з тим, позивач безпосередньо приймала участь у судовому засідання 19.08.2025 року в режимі відеоконференції та через свого представника висловлювала власну позицію у справі.

Судом першої інстанції на виконання вимог ст. 112 СК України враховано фактичні взаємини подружжя - відсутність ведення спільного господарства і подружніх відносин, дійсні причини позову - втрата сторонами почуття любові один до одного, протилежність поглядів на життя, встановлено, що збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, про що вказала представник позивача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у запереченнях на апеляційну скаргу, відтак шлюб існує формально, а його збереження суперечитиме інтересам сторін.

Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не вжито заходів для примирення сторін, тоді як він має намір збереження сім`ї, колегія суддів також відхиляє, адже надання сторонам строку на примирення є правом суду, а не обов`язком. У судовому засіданні в суді першої інстанції позивачка категорично заперечувала проти надання строку на примирення, вважала його неможливим, а обставини справи свідчили про неможливість примирення сторін, у зв`язку з чим суд першої інстанції виснував про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача.

Судом встановлено, що позивач наміру продовжувати шлюбні відносини не висловлювала, доказів, які б свідчили, що з моменту подання позову та до розгляду справи судом апеляційної інстанції сторони підтримують сімейні стосунки не надано, позивач з дітьми з початку повномасштабної військової агресії проти України проживає на території Німеччині, а відповідач в Україні, відтак шлюб існує формально, а його збереження суперечитиме інтересам позивача.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов до переконання, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше спільне життя сторін неможливе, а збереження сім`ї суперечить їх інтересам.

Отже, доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 29.06.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова