Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №489/8198/25 — Миколаївський апеляційний суд

16.07.26

22-ц/812/1233/26

Провадження № 22-ц/812/1233/26 Головуючий суду першої інстанції Кокорєв В.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року м. Миколаїв Справа № 489/8198/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2026 року, повне судове рішення складено 31 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Кокорєва В.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 17 червня 2024 року о 16:55:29 на Паромному узвозі в м. Миколаєві інспектором Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції з метою виконання протиправно доведеного йому плану по друкуванню постанов за наказом командира ОСОБА_2 шляхом обману на спеціально облаштованому для цієї мети місці створеному з порушенням ДСТУ 4100:21 та 2587:21 відносно ОСОБА_1 було незаконно складено постанову ЕНА №2414713 від 17 червня 2024 року згідно з якою на нього було незаконно протиправно накладено адміністративне стягнення за ніби то вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 510 грн за ніби то порушення пункту 9.2б Правил дорожнього руху.

Неналежна організація дорожнього руху не може бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. Оскільки позивачем було піддано сумніву сам факт скоєного правопорушення, ним було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, проте поліцейський відмовив у його задоволенні.

Постанову, яку надрукувала йому напарниця-поліцейська, було винесено з порушенням статті 283 КУпАП, яку дали йому на підпис, не зачитавши і не роз`яснивши його права текстуально, не повідомили час і місце розгляду справи, хто розглядає справу, хто притягається та інші моменти.

Як виявилося опісля - на відео запису патрульного було відсутнє адміністративне правопорушення, зафіксовано лише факт спілкування з водієм.

У пункті 7 постанови не вказано яким приладом проводилася відеофіксація адмінправопорушення.

Таким чином, постанова ЕНА №2414713 була винесена без підтвердження факту скоєного правопорушення.

З цих підстав, на скаргу позивача, вказану постанову було скасовано рішенням від 05 липня 2024 року начальника Управління патрульної поліції в Миколаївській області О.Ю. Човпан. Однак, справу закрито не було, а натомість вирішено призначити новий розгляд справи.

Поліцейський Татаренко А.О. без належного повідомлення позивача про розгляд справи і без належних доказів вчинення адміністративного правопорушення виніс відносно нього постанову про адміністративне правопорушення від 22 липня 2024 року серії ББА №161552 в порушення вимог статей 245, 251, 252, 268, 271, 278, 280 КУпАП.

Поліцейський Татаренко А.О. не увімкнув отриманий ним о 07:00 пристрій фото-відео фіксації і не зафіксував свої дії, як він проводив розгляд цієї справи.

При цьому, у винесеній постанові ОСОБА_3 послався на докази, які підтверджують зафіксоване правопорушення - на прилад відеотехніки ВК 471637, який був присутній і увімкнутий на місці події 17 червня 2024 року з 16:33:36 до 17:09:34.

На відеозаписі з цього приладу адміністративне правопорушення відсутнє. Також, поліцейський вніс завідомо неправдиві відомості, відсутність яких було підставою скасування попередньої постанови.

Отже, постанова від 22 липня 2024 року серії ББА № 161552 була винесена одноосібно без належного повідомлення позивача про розгляд справи, без його участі, без належних і допустимих доказів, відеозапис з нагрудної камери інспектора патрульної поліції не можна вважати належним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки не містять запису правопорушення та оскаржувана постанова не містить даних про технічний засіб, яким фактично здійснено відеозапис.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року у справі № 489/6962/24 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, суд визнав протиправною та скасував постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 22 липня 2024 року серії ББА № 161552 та закрив справу.

На наступний день – 18 грудня 2024 року, на виконавчий документ стягувача з внесенням завідомо неправдивих відомостей державним виконавцем Нугаєвою М.П. винесено постанову ВП №76380938 про арешт коштів позивача на банківських рахунках. Про незаконний арешт позивач дізнався випадково 21 грудня 2024 року при намаганні розрахуватися карткою. Більше місяця позивач не мав засобів для існування внаслідок незаконних дій посадових осіб органів державної влади. Незаконний арешт коштів позивача на рахунках також негативно вплинув на його рейтинг у банківській системі.

Окрім того, переживання за незаконне рішення вплинули на стан здоров`я позивача, оскільки йому довелося лікуватися у стаціонарі.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 64 000 грн компенсації моральної шкоди.

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішення суду мотивовано тим, що підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлення рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року порушення законного порядку та підстав притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого йому були завдані душевні страждання.

З огляду на викладене, доводи відповідача про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди з підстав недоведеності спричинення йому такої шкоди, внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, та причинно-наслідкового зв`язку між діями уповноваженої особи Управління патрульної поліції та заявленою моральною шкодою, є необґрунтованими. Окрім того, суд в даному випадку, враховує наявність відкритого виконавчого провадження та накладення арешту на рахунки позивача, що також свідчить про наявність правових підстав для стягнення на його користь моральної шкоди.

Суд вважає доведеним факт наявності моральної шкоди, що завдана позивачу провадженням у справі про адміністративне правопорушення, яка полягає у моральних переживаннях, почутті образи, емоційної напруги, інших негативних переживань, викликаних незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв.

Не погодившись з рішенням суду Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявної заподіяної шкоди, та жодним чином не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями працівників патрульної поліції і начебто заподіяною шкодою.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року не встановлюють протиправність дій патрульних поліцейських, а тому відсутня обов`язкова умова для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення.

Управління патрульної поліції в Миколаївській області не є органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, не є органом досудового розслідування, прокуратури або суду, а відтак, дія Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР не розповсюджується на Департамент патрульної поліції та управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції та їх посадових осіб.

Позивач у позовній заяві невірно трактує норму статті 1176 ЦК України.

Сам факт закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення не є доказом заподіяння йому моральної шкоди.

Оскільки дії поліцейського не було визнано незаконними або протиправними жодним судовим рішенням, то слід стверджувати про відсутність причинного зв`язку між діями співробітників поліції та, начебто, завданням моральної шкоди позивачу.

Медичні документи надані позивачем на підтвердження загострення його хронічних хвороб не містять відомостей, які б свідчили про те, що їх загострення настало саме внаслідок дій, пов`язаних із притягненням позивача до адміністративної відповідальності або подальшим оскарженням постанови чи рішень посадових осіб у судовому порядку.

Надані позивачем медичні документи не можуть бути розцінені як належні та допустимі докази на підтвердження його вимог щодо заподіяння шкоди здоров`ю внаслідок дій відповідача.

Жодна ухвала про зупинення накладеного на Позивача адміністративного стягнення до управління патрульної поліції в Миколаївській області не надходила.

При цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві позивач зазначав, що моральна шкода наявна, доведена документально, визначена і підтверджена судом, до адміністративної відповідальності позивача було притягнуто протиправно без належних, допустимих і законних доказів з застосуванням елементів службового підроблення та примусових заходів впливу.

Позивач не визнає доводи викладені в апеляційній скарзі повністю і вважає їх маніпулятивними маючи за мету ухилення від відповідальності.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосовувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Позивач просив відмовити в задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін за винятком частини стосовно суми моральної шкоди визначеної судом у розмірі 5 000 грн.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 17 червня 2024 року відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2414713, відповідно до якої позивач, керуючи транспортним засобом марки Nissan модель Micra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в м. Миколаєві по вул. Паромний узвіз, 1 водій не подав сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив пункт 9.2.б Правил дорожнього руху України, відповідно вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП.

Не погодившись із зазначеною постановою ОСОБА_1 звернувся до Начальника Управління патрульної поліції в Миколаївській області зі скаргою.

За наслідками розгляду скарги Т.в.о. начальника Управління патрульної поліції в Миколаївській області майором ОСОБА_4 05 липня 2024 року було прийняте рішення про скасування постанови від 17 червня 2024 року серії ЕНА № 2414713 року винесену інспектором взводу 1 роти 1 батальйону 2 Управління патрульної поліції в Миколаївській області лейтенантом поліції Позняком В.М. Матеріали справи направлено на новий розгляд.

За наслідками нового розгляду адміністративної справи 22 липня 2024 року інспектором взводу 2 роти 1 батальйону 2 Управління патрульної поліції в Миколаївській області Татаренко А.О. було винесено постанову серії ББА № 161552. відповідно до якої позивач, керуючи транспортним засобом марки Nissan модель Micra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в м. Миколаєві по вул. Паромний узвіз, 1 водій не подав сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив пункт 9.2.б Правил дорожнього руху України, відповідно вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП.

Постановою від 24 жовтня 2024 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №76380938 з виконання постанови № ББА № 161552 від 22 липня 2024 року.

Також, 24 жовтня 2024 року винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 76380938 та постанову про стягнення виконавчого збору.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року у справі № 489/6462/24 визнано протиправною та скасовано постанову від 22 липня 2024 року серії ББА № 161552 та закрито справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 ; стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.

18 грудня 2024 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП №76380938 винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 .

Листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) від 07 лютого 2025 року ОСОБА_1 повідомлено, що знято арешт з коштів на зазначений ним рахунок, на який надходять пенсійні виплати.

Листом від 12 лютого 2025 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_1 повідомлено, що рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва у справі № 489/6462/24, яке набрало законної сили, до Відділу державної виконавчої служби не надходило. Таким чином, підстави для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження та, як наслідок, зняття арешту з коштів боржника, відсутні.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року у справі №489/6462/24 залишено без змін.

Позивачем надано суду виписний епікриз з медичної картки стаціонарного хворого № 12508, з якої слідує, що позивач потрапив до стаціонару 26 листопада 2024 року та був виписаний 03 грудня 2024 року, діагноз: дисциркуляторна енцефалопатія 2 ст. з а/г 2 ст., перманентно-пароксизмальний перебіг, ст. декомпенсації з ангіодистонічним, вираженим вестибуло-атактичним та помірно вираженим гіпертензивно-лікворним синдромами, частими вестибуляторними, ліворно-динамічними та ангіоцеребральними кризами, вираженим церебрастенічним синдромом зі зниженням когнітивних функцій та астено-невротичною симптоматикою.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано кожному право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Приписами статті 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина 1 статті 1174 ЦК України).

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 02 жовтня 2025 року № 462/6940/24).

У постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

Таким чином, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Як визначено статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені, зокрема частинами 1, 2 і 3 статті 122 цього кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію).

Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 122, - уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.

Відповідно до статті 283 КпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Таким чином, з урахуванням вище приведених норм права вбачається, що відповідач як працівник підрозділу Національної поліції, що забезпечує безпеку дорожнього руху уповноважений зупиняти транспортний засіб, складати протокол та виносити постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

При цьому, згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У справі, що переглядається, встановлено, та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду справи, що 17 червня 2024 року відносно ОСОБА_1 прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2414713, відповідно до якої позивач начебто, керуючи транспортним засобом Nissan Мicra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в м. Миколаєві по вул. Паромний узвіз, 1 водій не подав сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п.9.2.б ПДР України, відповідно вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП.

Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до начальника Управління патрульної поліції в Миколаївській області.

За результатами розгляду вказаної скарги, 5 липня 2024 року т.в.о. начальника Управління патрульної поліції в Миколаївській області майором Човпан О.Ю. прийнято рішення про скасування постанови серії ЕНА №2 414713 від 17 червня 2024 року винесену інспектором взводу 1 роти 1 батальйону 2 УПП в Миколаївській області лейтенантом поліції Позняком В.М. Матеріали справи направлено на новий розгляд.

Так, за результатами нового розгляду адміністративної справи, 22 липня 2024 року інспектором взводу 2 роти 1 батальйону 2 УПП в Миколаївській області Татаренко А.О. прийнято постанову серії ББА № 161552, відповідно до якої позивач начебто, керуючи транспортним засобом Nissan Міcra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в м. Миколаєві по вул. Паромний узвіз, 1 водій не подав сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив вимоги пункту 9.2.б Правил дорожнього руху України, відповідно вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП.

Вказане адміністративне правопорушення передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП, внаслідок чого на позивача було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510грн.

У строки, визначені частиною 2 статті 286 КУпАП, а саме 28 серпня 2028 року позивач подав адміністративний позов до суду про визнання протиправною зазначену постанову, провадження у справі було відкрито Ленінським районним судом м. Миколаєва 03 вересня 2024 року, про що судом було повідомлено Управління патрульної поліції.

Між тим, 24 жовтня 2024 року зазначена постанова була направлена на примусове виконання до державної виконавчої служби. При цьому на підставі статті 307, частини 2 статті 308 КУпАП, що передбачають у разі несплати порушником штрафу протягом 15 днів, з метою примусового виконання оскаржуваної постанови з ОСОБА_1 стягнуто подвійний розмір штрафу 1 020 грн, про що зазначено в постанові головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Нугаєвою М.П. У постанові про відкриття виконавчого провадження (ВП № 76380938) зазначено, що виконавчий документ (оскаржувана постанова) набрала чинності 01 серпня 2024 року.

В межах цього виконавчого провадження було накладено арешт на кошти ОСОБА_1 , наслідок чого були заблоковані банківські рахунки, що позбавило останнього можливості користуватися карткою для виплат в торгівельних меражах.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №161552 від 22 липня 2024 року та закрито справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

Стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн.

У цьому рішенні суд дійшов висновку, що: «Посадовою особою органу патрульної поліції, якою прийнято постанову, не встановлювалась наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи (водія) в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у тому числі не заслуховувались пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не розглядались клопотання, не перевірялись докази правопорушення тощо.

В порушення приписів статей 280, 283 КУпАП вказаною посадовою особою органу патрульної поліції лише складено та підписано оскаржувану постанову у справі про адміністративне правопорушення.

В зв`язку із викладеним, суд погоджується із доводами позивача про те, що притягненню його до адміністративної відповідальності не передувала належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень (поліцейського).

Отже, є неправильними та такими, що не відповідають дійсним обставинам, посилання відповідача на те, що провадження у справі про адміністративне правопорушення та застосування до позивача заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням відбулось на підставі і в порядку, встановленому законом, з додержанням принципу законності.

На переконання суду, наведене нівелює принципи обґрунтованості та всебічності вирішення справи про адміністративне правопорушення та безумовно спростовує правомірність рішення патрульного поліцейського про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності».

Отже, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року (справа № 489/6462/24) встановлена незаконність постанови серії ББА № 161552, в адміністративній справі стосовно ОСОБА_1 від 22 липня 2024 року винесену інспектором взводу 2 роти 1 батальйону 2 Управління патрульної поліції в Миколаївській області Татаренко А.О., за якою ОСОБА_1 безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 1174 ЦК України, оскільки незаконним рішенням посадової особи Управління патрульної поліції позивачу завдана моральна шкода, що перебуває у причинному зв`язку з прийнятим рішенням посадової особи, то відповідальність за незаконне рішення посадової особи органу патрульної поліції щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності слід покласти на державу.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було визнано незаконність рішення та дій (бездіяльності) посадової особи органу патрульної поліції щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є безпідставними, оскільки спростовуються висновками рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року (справа № 489/6462/24).

Твердження в апеляційній скарзі про те, що на спірні правовідносини не розповсюджується положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР та стаття 1176 ЦК України, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки суд першої інстанції не застосовував ці норми закону.

Аргументи апеляційної скарги, що сам факт закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення не є доказом заподіяння йому моральної шкоди не заслуговує на увагу, оскільки у справі, що переглядається має місце незаконне притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі постанови посадової особи органу патрульної поліції, що спричинило позивачу моральну шкоду.

Не погоджується апеляційний суд з твердженням скаржника про відсутність причинного зв`язку між незаконним притягнення до адміністративної відповідальності на підставі постанови посадової особи органу патрульної поліції та моральної шкодою, завданою позивачу внаслідок такого протиправного рішення посадової особи з огляду на таке.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1 статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).

Внаслідок безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на підставі протиправної постанови посадової особи органу патрульної поліції, позивач повинен був відстоювати свої конституційні права людини, доводячи тривалий час свою невинуватість спочатку в органах патрульної поліції, оскаржуючи рішення суб`єкта власних повноважень іншій посадовій особі, потім в судових інстанціях, був змушений шукати адвоката для надання відповідних консультацій по юридичним питанням щодо захисту в суді своїх прав та законних інтересів, витрачати на це грошові кошти, відвідувати судові засідання; порушено його звичний устрій життя, був позбавлений певний час користуватися своїми грошима через арешт коштів та протягом усього судового розгляду постійна нервова напруга порушувала звичний для нього ритм життя. Через незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності він перебував у постійній нервовій напрузі, не міг належно спілкуватися з оточенням, мав пригнічений стан. Постійна нервова напруга загострила його хронічні захворювання та послабила імунітет.

Отже, причинно-наслідковий зв`язок між рішенням суб`єкта владних повноважень та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправної постанови посадової особи органу патрульної поліції, а не якихось інших обставин.

Щодо доводів скарги про недоведеність позивачем моральної шкоди, то треба зазначити таке.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 внаслідок протиправної постанови посадової особи патрульної поліції, що порушила його права, зазнав психологічного напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави його прав, що вже вважається моральною шкодою з огляду на наведені норми права, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я.

Враховуючи встановлені обставини суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи.

Інші аргументи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

З огляду на наведені норми матеріального права та встановлені обставини апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, правильно визначив норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

22 червня 2022 року через канцелярію Миколаївського апеляційного суду надійшли клопотання ОСОБА_1 про долучення додаткових письмових доказів, зокрема, виписного епікриза з медичної карти стаціонарного пацієнта ОСОБА_1 , копії чеків та квитанцій на придбання медичних засобів, а також ксерокопій документів, що підтверджують звернення ОСОБА_1 до органів поліції, копію заяви ОСОБА_1 в адміністративній справі, копії відзиву на адміністративний позов, інші копії судових рішень в адміністративній справі та інш.

Вирішуючи клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, колегія судді апеляційного суду вважає, що такі клопотання не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 3 статі 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15 зазначено, що: «відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».

Між тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не обґрунтував наявність виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений строк, як і не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому заявлені клопотання задоволенню не підлягають.

Також, 22 червня 2022 року через канцелярію Миколаївського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про направлення відповідним державним органам окремої ухвали про протиправність дій Департаменту патрульної поліції щодо практики переслідування громадян, які відстоюють свої права в суді.

Аналізуючи підстави заявленого клопотання та обставини справи, за результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке.

Окрема ухвала — вид судового рішення, за допомогою якого суд реагує на виявлені під час судового розгляду порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина 1 статті 262 ЦПК України) .

Окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції.

При цьому слід зазначити, що суд має право, а не зобов`язаний постановити окрему ухвалу.

Підставою для окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час саме судового розгляду конкретної справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити (службова недбалість, зловживання владою тощо).

Отже, обов`язковими умовами для винесення окремої ухвали є порушення закону чи іншого нормативно-правового акту із чітким зазначенням такої норми та обґрунтування у чому саме полягає таке порушення.

За результатами розгляду цивільної справи, що переглядається, апеляційний суд не встановив підстав для постановлення окремої ухвали, а тому в зазначеному клопотанні слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 16 липня 2026 року.