Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №489/8582/25 — Миколаївський апеляційний суд

16.07.26

22-ц/812/1393/26

Провадження № 22-ц/812/1393/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 липня 2026 року м. Миколаїв

справа № 489/8582/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Ямкової О.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 28 квітня 2026 року під головуванням судді Рум`янцевої Н.О., в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складено 20 травня 2026 року, у цивільній справі

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Коллект Центр» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 10 листопада 2021 року між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 8031640 (далі- Договір). Згідно пункту 1.1. Договору кредитодавець зобов`язався надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти (плату за користування грошовими коштами) на умовах та у порядку, встановлених цим Договором. Відповідно до пункту 1.3 вказаного договору сума кредиту становить – 10000,00 грн. Кредит надається строком на 15 днів. Термін повернення кредиту – 25 листопада 2021 року. Відповідно до пункту 1.5 Договору з 1-го по 15-й день позичальник сплачує проценти за кожен день строку користування кредитом у розмірі 1,0000%. У зв`язку з підвищенням ступеню кредитного ризику, за останній день строку користування кредитом позичальник зобов`язується сплатити процент за користування кредитними коштами, що дорівнює 15,00% від суми кредиту, тобто 1500,00 грн. На дату укладення кредитного договору орієнтовна реальна річна ставка складає 59140,89%, орієнтовна загальна вартість кредиту складає 13000,00 грн. У випадку настання умов, передбачених у п. 1.6 Договору, орієнтовна ефективна річна процентна ставка складатиме 1229,92%, орієнтовна загальна вартість кредиту складатиме 19435,00 грн ( пункт 1.11 Договору).

Банк свої зобов`язання виконав належним чином, надавши кошти відповідачу по справі.

29 листопада 2021 року було укладено договір № 29/11-1, відповідно до якого ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» відступило на користь ТОВ "Вердикт Капітал" права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і до ОСОБА_1

10 січня 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" відступило право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами ТОВ «Коллект Центр» відповідно договору №10-01/2023 про відступлення прав вимоги, в тому числі за кредитним договором № 8031640 від 10 листопада 20121 року, який був укладений між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_1 .

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено право вимоги до відповідача за договором № 8031640.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання та не здійснює погашення по кредиту, відсоткам за користування кредитом, станом на день формування позовної заяви має заборгованість у розмірі 19773,92 грн, з яких: 10 000 грн – заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 7935 грн – заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 1500 грн - заборгованість за комісіями, 292,08 грн- інфляційні збитки, 46,84 грн- 3% річних, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, судові витрати в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 9000 грн.

Узагальнені доводи інших учасників

Під час розгляду справи відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що з наданої копії кредитної угоди вбачається, що на ній стоїть підпис, схожий на його. Будь-яких грошових коштів він не отримував, від зазначеної в кредитному договорі компанії, і йому гроші не видавалися. Тому, вважає, що вимоги позивача є безпідставними. Про безпідставність вимог про стягнення з нього неіснуючого боргу свідчить, також те, що будь-яких вимог про повернення боргу від первинного кредитора за весь час не надходило. Вперше вони звернулися з вимогою через суд.

Представник позивача надала відповідь на відзив, у якому просить задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що предметом даного спору не є оскарження договорів, а стягнення заборгованості. Отже, дослідження ліцензій на здійснення відповідної фінансової діяльності не є предметом розгляду даної справи. Відповідно до інформації з КІС НБУ ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» на момент укладення кредитного договору, було зареєстровано як фінансова компанія та мала відповідну ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Оскарження договору відступлення права вимоги не є предметом даного спору та наявність ліцензії не потребує дослідження в рамках даної справи. Разом з тим, у кредиторів були наявні відповідні ліцензії, які є в загальному доступі в КІС НБУ. На виконання умов кредитного договору № 8031640, ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» видано грошові кошти готівкою позичальнику у розмірі 10000,00 грн, що підтверджується касовим чеком. Твердження відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів не заслуговують на увагу, оскільки останній вказує лише на недоведеність факту передачі йому кредитних грошових коштів, але будь-яких доказів цьому не надає. Відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір, намагається уникнути обов`язку з повернення грошових коштів, отриманих в кредит.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2026 року позов задоволений. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 8031640 від 10 листопада 2021 року у розмірі 19773 грн. 92 коп..

Крім того судом розподілені судові витрати, зокрема, стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2422 грн, 40 коп. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 9000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також належних та допустимих доказів в спростування його доводів, суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити повністю, оскільки відповідачем порушено умови вищезазначеного кредитного договору, та не виконано взятих на себе зобов`язань.

Суд не взяв до уваги твердження відповідача про те, що ним не укладався спірний договір та кредитні кошти він не отримував, оскільки доказів на підтвердження зазначеного суду не надано. Посилання представника відповідача на відсутність документів на підтвердження фактичного отримання коштів судом не взято до уваги, оскільки позивачем надано платіжний документ, а відповідачем доказів на спростування його дійсності не надано.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, то суд першої інстанції стягнув з відповідача у повному обсязі такі витрати, оскільки клопотання про зменшення судових витрат на правову допомогу відповідачем не заявлялось ані при поданні відзиву, ані під час судового розгляду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків обставинам справи, просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що твердження суду про отримання ним грошових коштів, яке зазначене в оскаржуваному судовому рішенні, є безпідставним так як не ґрунтується на належних та допустимих доказах, які вказують на факт отримання ним саме 10 листопада 2021 року коштів в розмірі 10 000 грн.

Апелянт зазначає, що з пункту 2.1 кредитного договору № 8031640 від 10 листопада 2021 року вбачається що кредитодавець надає позичальнику фінансовий кредит у формі грошових коштів у Національній валюті України шляхом видачі готівки з каси кредитодавця або шляхом перерахування кредитних коштів на банківську картку позичальника після підписання сторонами договору.

У пункті 2.3 кредитного договору зазначено, що реквізити банківської картки позичальника для перерахування кредиту кредитодавцем відсутні.

В судовому засіданні на запитання представника відповідача, яким чином були видані кошти ОСОБА_1 , в готівковій чи безготівковій формі, відповідач не зміг пояснити. При цьому пояснив, що доказом отримання коштів є виписка з каси підприємства з офіса ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» за адресою вул. 3 Слобідська, буд.51 м. Миколаїв за 10 листопада 202І року, яка підписана директором ТОВ « БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» - Бурченко О.Б.

Суд визнав такий документ належним доказом, та допустимим доказом, що підтверджує факт отримання коштів ОСОБА_1 в розмірі 10 000 грн, 10 листопада 2021 року.

Апелянт зазначає, що такий висновок суду не ґрунтується на вимогах Закону. Належним і допустимим доказом отримання грошових коштів є касовий видатковий ордер, або відомість. В цих документах повинен стояти підпис особи про отримання коштів.

Як вбачається з матеріалів справи будь якого видаткового ордеру не має, а в якості доказу надано документ, який не відповідає вимогами діючого законодавства, установленого при отриманні коштів, в ньому відсутній підпис ОСОБА_1 , а також документ, шо посвідчує особу - ОСОБА_2 .

Отже суд в порушення вимог діючого законодавства, передбаченого Порядком видачі готівки в касі підприємства установленого Постановою №148 від 29.12.2017 року затвердженого правлінням національного банку України, безпідставно не взяв до уваги твердження ОСОБА_1 про неотримання ним коштів і в порушення вимог Закону визнав факт отримання ОСОБА_1 коштів, тому таке рішення суду є незаконним і підлягає скасуванню.

Будь яких належних і допустимих доказів, що підтверджують отримання грошових коштів ОСОБА_1 , позивачем суду не надано.

Отже неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, щодо факту отримання грошових коштів ОСОБА_1 і в подальшому їх стягнення на користь позивача, а тому таке рішення суду є протиправним.

Узагальненні доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу від ТОВ «Коллект Центр» надійшов відзив, в якому представник позивача заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що на виконання умов укладеного договору № 8031640 – ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» видано грошові кошти готівкою позичальнику у розмірі 10 000 грн. Дана обставина підтверджується касовим чеком на видачу кредитних коштів ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС», відповідно до якого 10 листопада 2021 року було видано грошові кошти у розмірі 10 000 грн, готівкою. На розрахунковому документі зазначено касу, з якої видавалися кошти, помітка «чек» та підпис директора з печаткою. Також вказано номер кредитного договору № 8031640. Вважає, що такий доказ є належним та підтверджує факт видачі кредиту.

Загальні вимоги до порядку емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням визначені постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 «Про здійснення операцій з використання електронних платіжних засобів», згідно з якими платіжна операція – це дія, ініційована користувачем електронного платіжного засобу, з унесення або зняття готівки з рахунку, здійснення розрахунків у безготівковій формі з використанням цього електронного платіжного засобу та/або його реквізитів за банківськими рахунками. Враховуючи викладене, в рядку 14 «вид операції» фіскального касового чека зазначається: операція з приймання коштів з рахунку покупця, наприклад: «Оплата», «Продаж» тощо або операція з видачі коштів на рахунок покупця, наприклад: «Повернення», «Видача» тощо. Кредитор використовував реєстратор розрахункових операцій на підтвердження видачі кредитних коштів. В даному випадку операція із видачі кредиту проводилась як «Повернення». Тобто, позичальник в нас виступає як покупець, якому видавались кредитні кошти і операцію зазначено як «повернення». Так, видача кредиту проводилась первісним кредитором як касова операція за допомогою реєстратора розрахункових операцій, що не заборонено законом. Також такий чек містить деталізацію операції «Видача кредиту, Договір № 8031640, сума 10 000,00 грн». Зазначає, що факт видачі кредиту сповна підтверджено належними та допустимими доказами, а відповідний доказ видачі кредиту зумовлений видачою такого кредиту із використанням РРО. Із врахуванням вищезазначеного видача кредиту первісним кредитором була проведена як касова операція за допомогою реєстратора розрахункових операцій.

Чек було підписано директором первісного кредитора ОСОБА_3 , натомість, підпис отримувача на чеках реєстраторів розрахункових операцій не ставиться. В даному випадку, із-за специфіки видачі кредитних коштів первісним кредитором із використанням РРО, на чеку відсутній підпис позичальника. Твердження відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів, тощо не заслуговують на увагу. Вбачається, що відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір, намагається уникнути обов`язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит.

Зазначає, що позовні вимоги є аргументованими, що підтверджується належними, достовірними та допустимими доказами.

До апеляційного суду також надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При цьому заявник посилається на положення частини 5 статті 279 ЦПК України, за якою, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

За положеннями частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Виходячи з наведеного, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні у порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи, крім справ з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які розглядаються без повідомлення учасників справи та тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, а підлягають розгляду у порядку загального позовного провадження.

Отже, із системного аналізу положень статей 368, 369 ЦПК України вбачається, що клопотання однієї із сторін не може вважатись достатньою підставою для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки, оскаржуване рішення суду постановлене у справі з ціною позову 19773,92 грн, яка є меншою ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в матеріалах справи наявні письмові пояснення щодо позицій сторін у справі, колегія суддів вважає, що підстави для розгляду справи в судовому засіданні відсутні, а тому апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог частини 1 статті 369 ЦПК України.

За частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалено за відсутності учасників справи, повне судове рішення складено 16 липня 2026 року, датою ухвалення рішення є 16 липня 2026 року.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Позиція апеляційного суду

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови договору та своєчасно не виконав їх, в результаті чого має заборгованість перед позивачем на загальну суму 19773,92 грн, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі:

1) у паперовому вигляді;

2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг";

3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;

4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".

Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону № 675-VIII).

Згідно із ч. 6 ст.11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст.11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що 10 листопада 2021 року ОСОБА_1 на веб сайті blago.ua створив заявку на отримання кредитів та встановлення ділових відносин між ним та ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС».

Того ж дня між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8031640.

Згідно пункту 1.1. Договору кредитодавець зобов`язався надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти (плату за користування грошовими коштами) на умовах та у порядку, встановлених цим договором.

Відповідно до пунктів 1.2-1.5 кредитного договору, розмір кредиту – 10000,00 грн. Кредит надається строком на 15 днів. Термін повернення кредиту – 25 листопада 2021 року. З 1-го по 15-й день позичальник сплачує проценти за кожен день строку користування кредитом у розмірі 1,0000%. У зв`язку з підвищенням ступеню кредитного ризику, за останній день строку користування кредитом позичальник зобов`язується сплатити процент за користування кредитними коштами, що дорівнює 15,00% від суми кредиту, тобто 1500,00 грн.

На дату укладення кредитного договору орієнтовна реальна річна ставка складає 59140,89%, орієнтовна загальна вартість кредиту складає 13000,00 грн. У випадку настання умов, передбачених у п. 1.6 Договору, орієнтовна ефективна річна процентна ставка складатиме 1229,92%, орієнтовна загальна вартість кредиту складатиме 19435,00 грн. (п. 1.11 кредитного договору).

Згідно розділу 2 кредитного договору, сторонами узгоджені умови щодо сплати кредиту, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту, тощо (а.с.36-37).

Кредитодавець надає позичальнику фінансовий кредит у формі грошових коштів у Національній валюті України шляхом видачі готівки з каси кредитодавця або шляхом перерахування кредитних коштів на банківську картку позичальника після підписання сторонами договору (пункт 2.1. Договору).

Відповідно до пункту 2.3 кредитного договору реквізити банківської картки позичальника для перерахування кредиту кредитодавцем – відсутня.

Паспорт споживчого кредиту, який є додатком до Договору містить інформацію та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткову інформацію (а.с.59).

Вказаний договір в паперовій формі підписано відповідачем власноруч.

29 листопада 2021 року між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 29/11-1, відповідно до умов якого, ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» передало (відступило) ТОВ «Вердикт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Вердикт Капітал» прийняло належні ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 8031640 від 10 листопада 2021 року (а.с.8-11).

10 січня 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" відступило за плату, належні йому права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами ТОВ «Коллект Центр», згідно Договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги в тому числі і за кредитним договором № 8031640 від 10 листопада 2021 року, який був укладений між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_1 (а.с.21-26)

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 19773,92 грн., з яких: 10 000 грн – заборгованість за основним зобов`язанням, 7935 грн – заборгованість за відсотками, 1500 грн - заборгованість за комісіями, 338,92 грн- відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України (а.с.43).

За розрахунком позивача станом на 23 вересня 2025 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 19773,92 грн., яка складається із: 10 000 грн – сума заборгованості за тілом кредиту на дату відступлення права вимоги, 7935 грн – заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 1500 грн - заборгованість за комісією, 292,08 грн- інфляційні збитки, 46,84 грн- 3% річних (а.с.7).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На обґрунтування позовних вимог позивач долучив до заяви:

- кредитний договір № 8031640 від 10 листопада 2021 року;

- додаток 1 до кредитного договору № 8031640 від 10 листопада 2021 року, графік платежів;

- заявку на отримання кредиту;

- расходний чек;

- розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за вказаним договором;

- паспорт споживчого кредиту;

-договір відступлення прав вимоги №29/11-1 від 29 листопада 2021 року укладений між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ТОВ «Вердикт Капітал»;

- договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року укладений між ТОВ "Вердикт Капітал" та ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР".

В суді першої інстанції та у відзиві на апеляційну скаргу позивач посилався на те, що кредитні кошти відповідачу були видані готівкою, що підтверджується вказаним расходним чеком.

Разом з тим, враховуючи, що расходний чек про видачу грошових коштів від 10 листопада 2021 року підписаний не позичальником – ОСОБА_1 , а директором ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» - Бурченко О.Б. (а.с.63), колегія суддів вважає, що цей расходний чек, а також вказані документи у їх сукупності не підтверджують факт отримання відповідачем коштів на підставі анкети-заяви, кредитного договору, паспорту споживчого кредиту, та наявність у нього заборгованості перед позивачем.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18.

Отже, розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, а отже не є належними доказами існування боргу.

Інших доказів на підтвердження існування заборгованості, зокрема, виписки за картковим рахунком відповідача, доказів видачі банком відповідачу кредитної картки, її номеру, строку її дії, розміру наданого банком кредитного ліміту, зарахування на цю картку суми кредиту, зняття таких коштів відповідачем, відкриття рахунків на ім`я відповідача та інших доказів, які б підтверджували факт отримання кредитних коштів відповідачем в розмірі, заявленому у позові, позивачем не надано, а тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості, що заявлена до стягнення.

Згідно із вимогами статті 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до частини другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Так, за змістом статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.

У справах про стягнення кредитних коштів, на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.

Між тим, як зазначалось вище, позивач не долучив до позовної заяви належних доказів отримання коштів відповідачем по спірному кредитному договору.

Доводи позивача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що кредитні кошти були видані відповідачу з використанням реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО), колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Згідно преамбули Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» 6 липня 1995 року № 265/95-ВР, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі – Закон № 265/95), цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до положень статті 2 цього Закону розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Отже, безпосередня видача готівкових кредитних коштів не є розрахунковою операцією в розумінні Закону № 265/95, а тому посилання позивача на можливість видачі кредиту за допомогою РРО є необґрунтованими.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи, не надав оцінки доказам, рішення суду підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В зв`язку тим, що вимоги апеляційної скарги задоволені, з позивача на користь відповідача належить стягнути сплачений останнім судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3634 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3634 ( три тисячі шістсот тридцять чотири) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Лівінський

СуддіТ.Б. Кушнірова О.О. Ямкова

Повне судове рішення складено 16 липня 2026 року.