Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №306/1032/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 306/1032/25

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.07.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., за участю захисника-адвоката Берана М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Берана М.І., в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Свалявського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2025 року, про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Свалявського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2025 року, визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. (сімнадцять тисяч гривень 00 коп.) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Відповідно до постанови суду, - 09 червня 2025 року біля 21:18 годин в м. Свалява по вул. Набережній, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Suzuki Jimny номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп"яніння, чим порушив п. 2.9А Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Огляд на стан алкогольного сп"яніння, зі згоди водія, у встановленому законом порядку, проводився з використанням приладу "Драгер".

Не погоджуючись з даною постановою, адвокат Беран М.І., в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження по справі за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам закону. Вважає, що працівники поліції фактично зупинили водія ОСОБА_1 без правових підстав встановлених законом. Вважає, що за таких дій поліції, докази зібрані у даній справі є недопустимими, оскільки поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ТЗ, з детальним описом підстави зупинки, визначеної у ч.3 ст.35 ЗУ «Про національну поліцію». Зазначає, що у протоколі про адмінправопорушення не зазначено ознак алкогольного сп`яніння, отже вимога поліцейського щодо проходження водієм огляду на стан сп`яніння без фактичного встановлення цих ознак є необґрунтованою та безпідставною, не може породжувати у водія обов`язку проходити огляд на стан сп`яніння, а відмова від огляду за таких обставин не може породжувати для водія негативних юридичних наслідків. Стверджує, що ОСОБА_1 алкоголь не вживає, оскільки хворіє з дитинства астмою та прийняв лікарський засіб від бронхіальної астми – АТМА, відповідно до інструкції в одній дозі препарату (5-10 крапель) міститься 80-160 мг спирту. Вважає, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази вини водія ОСОБА_1 .

До початку судового засідання адвокат Беран М.І. подав письмове клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, мотивуючи тим, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №35883 від 09.06.2025, подія відбулася 09 червня 2025 року. Станом на дату розгляду справи в апеляційному суді, а саме 08.07.2026 строк накладення адмінстягнення, передбачений ст. 38 КУпАП, повністю закінчився. Просить суд скасувати оскаржувану постанову суду від 31.10.2025, провадження у справі закрити на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , неявка якого із урахуванням положень ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає її розгляду. При цьому, враховується те, що останній належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи. Заява про відкладення розгляду справи не надходила.

Приймаючи рішення про розгляд справи без участі ОСОБА_1 враховуються і вимоги чинного законодавства щодо розгляду справи в розумні строки, а також те, що у розгляді справи приймає участь його представник – адвокат Беран І.І., який не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги без участі підзахисного.

Заслухавши пояснення захисника-адвоката Берана І.І., який підтримав доводи апеляційної скарги та клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП та просив їх задовольнити, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, ОСОБА_1 , який реалізував своє право керувати транспортним засобом, фактично погодився нести відповідальність та виконувати обов`язки згідно зі встановленими в Україні правових норм у сфері дорожнього руху.

Незважаючи на заперечення стороною захисту вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№356883 від 09.06.2025 року,зміст якого відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.

Так, з вказаного протоколу про адміністративне правопорушенняслідує, що 09.06.2025 року біля 21:18 годин в м.Свалява по вул.Набережній, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Suzuki Jimny номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп"яніння, чим порушив п. 2.9А Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена за ч.1 ст. 130 КУпАП. Огляд на стан алкогольного сп"яніння, зі згоди водія, у встановленому законом порядку, проводився з використанням приладу "Драгер". Підписом у протоколі ОСОБА_1 засвідчив, що зі змістом документу ознайомлений, від надання пояснення відмовився.

Крім того, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП стверджується актом та результатом огляду на стан алкогольного сп"яніння за допомогою алкотесту "Драгер", результат позитивний 0.32 проміле, з яким ОСОБА_1 погодився та підписав, усно зазначивши, що вважає показник в межах норми; довідкою Мукачівського РУП ВП №1 ГУНП в Закарпатській області про те, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія; відеозаписом відеофіксації даного правопорушення, яке мало місце 09.06.2025; поясненнями свідків: ОСОБА_2 , працівника СРПП Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області Продан М.М., наданими у судовому засіданні суду першої інстанції, та іншими матеріалами справи.

Проаналізувавши досліджені докази, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.

При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи - є необґрунтованими. Наведені докази є допустимими, належними і достатніми для підтвердження висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд зазначає, що всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Водночас особа не позбавлена права оскаржити дії працівників поліції в порядку адміністративного судочинства або звернутися до правоохоронних органів у разі наявності ознак кримінального правопорушення. Проте самі по собі доводи сторони захисту щодо незаконності зупинки транспортного засобу не спростовують встановлених апеляційним судом обставин керування ним транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та не свідчать про недопустимість доказів, досліджених у цій справі.

Доводи сторони захисту про те, що у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено ознак алкогольного сп`яніння, отже вимога поліцейського щодо проходження водієм огляду на стан сп`яніння без фактичного встановлення цих ознак є необґрунтованою та безпідставною, не може породжувати у водія обов`язку проходити огляд на стан сп`яніння, а відмова від огляду за таких обставин не може породжувати для водія негативних юридичних наслідків, апеляційний суд не приймає до уваги, зважаючи на те, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складено за порушення вимог п. 2.9 а ПДР України, а саме за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП не вимагає від уповноваженої особи зазначення у протоколі ознак алкогольного сп`яніння.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що в даному випадку дії працівників поліції були законними, вони діяли в межах Закону України «Про Національну поліцію», оскільки завданнями поліції є забезпечення публічної безпеки і порядку, охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидія злочинності.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку доказам, обґрунтовано визнав їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення апеляційний суд відхиляє, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються наведеними вище доказами.

Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви в об`єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, стороною захисту не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.

Доводи апеляційної скарги про інші порушення, зазначені в апеляційній скарзі, не впливають на висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки склад вчиненого адміністративного правопорушення знайшов своє підтвердження під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання, що рішення судді першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ґрунтується на основі всебічно, повно та об`єктивно з`ясованих обставин справи, вина останнього доводиться допустимими, належними та достатніми доказами у справі.

Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, як штраф суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників.

Застосований судом першої інстанції до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість постанови суду є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог сторони захисту в клопотанні про закриття провадження у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення, то вони не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.

Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суддя, відповідно до вимог ст. 33 КУпАП, враховуючи характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення та особу винного, призначив останньому безальтернативне адміністративне стягнення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що вказане правопорушення не є триваючим і як встановлено ч. 6 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.

Як зазначено у протоколі серії ЕПР1№356883, датою вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП зазначено 09 червня 2025 року і річний строк накладення адміністративного стягнення фактично закінчується 08 червня 2026 року, судове рішення суддею суду першої інстанції у даній справі постановлено 31 жовтня 2025 року, тобто адміністративне стягнення було накладено на останнього в межах строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

З врахуванням як вищезазначеного, а також тих обставин, що неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, за яких постанова судді підлягала б до скасування з прийняттям апеляційним судом нової постанови під час апеляційного перегляду не встановлено, підстави для задоволення вимог апелянта щодо закриття провадження у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення, відсутні.

Отже, постанова суду першої інстанції є законна і обґрунтована, підстав для її скасування чи зміни з мотивів, наведених в апеляційній скарзі адвоката Берана М.І., апеляційний суд не знаходить.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Берана М.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити, - без задоволення.

Постанову судді Свалявського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.Ю. Бисага