Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №161/26542/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/26542/25

Провадження № 2/161/1734/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Кихтюка Р.М.,

секретаря – Вегери Д.В.,

з участю позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 27.04.2013 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.12.2025 року.

Посилається на те, що за час перебування у шлюбі ними було набуто у власність нерухоме майно, а саме: земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0657 га, кадастровий номер 0710100000:31:153:0127 з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована в садівничому товаристві «Дружба» за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, на вказаній земельній ділянці було збудовано садовий будинок загальною площею 134,7 кв.м.

Крім того, під час шлюбу ними також було придбаний автомобіль «Dacia Logan», р.н. НОМЕР_2 .

Зазначене рухоме та нерухоме майно зареєстровано на праві власності на ім`я ОСОБА_2 .

Вказує, що звернення до суду із позовом зумовлене тим, що на даний час відповідач відмовляється в добровільному порядку поділити в рівних частках вищезазначене майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

У зв`язку з чим, просить поділити між ним та відповідачем спільне майно подружжя та визнати за ним право власності на частки земельної ділянки, садового будинку та автомобіля, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати у справі.

Крім цього, до суду із зустрічною позовною заявою звернулася ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, не заперечивши, що земельна ділянка і будинок були набуті за час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому погоджується із оцінкою майна, проведеною ОСОБА_1 .

Водночас зазначила, що у ОСОБА_1 з часу придбання земельної ділянки і до реєстрації (завершення будівництва) садового будинку не було достатньо коштів для його будівництва. При цьому, вона внесла значні особисті грошові кошти, які були отримані нею в дар від батька ОСОБА_3 , а тому вважає, що частка відповідача за зустрічним позовом становить 7,941%.

Вказує, що 24.11.2023 року нею був придбаний автомобіль «Dacia Logan», р.н. НОМЕР_2 за особисті кошти. При цьому, офіційних доходів у ОСОБА_1 за 2023 рік не було достатньо для придбання транспортного засобу, а тому вважає, що автомобіль не входить до складу спільної сумісної власності подружжя та не підлягає поділу.

Зазначає, що поділу підлягає майно як спільно нажите подружжям – земельна ділянка вартістю 673 788,00 грн., кожному зі співвласників належить її частки вартістю 336 894,00 грн. та садовий будинок з частками 7,941% - ОСОБА_1 , що з врахування його ринкової вартості станом на час оцінки становить 347730,67 грн. та 92,059% - їй, вартістю – 4 031 197,33 грн.

У зв`язку з чим, просить суд:

- визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку та садовий будинок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відступити від принципу рівності часток, визначивши частку ОСОБА_1 у праві власності на садовий будинок у розмірі 7,941%, а ОСОБА_2 – 92,059% з огляду на істотне вкладення нею особистих коштів;

- стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію вартості частки земельної ділянки в сумі 336 894,00 грн та 92,059% вартості садового будинку в сумі 4031197,33 грн.;

- припинити її право власності на належні їй частки земельної ділянки та 92,059% садового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути понесені судові витрати.

Позивач та його представник за первісним позовом в судовому засіданні первісний позов підтримали та просили його задовольнити, у зустрічному позові – відмовити.

Відповідач та її представник за первісним позовом в судовому засіданні заперечували щодо задоволення первісного позову. При цьому, просили задовольнити зустрічний позов з підстав, викладених у ньому.

Заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає до задоволення, а зустрічний – до часткового з наступних підстав.

Судом з`ясовано, що з 27.04.2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.12.2025 року (а.с. 11-12).

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0657 га, кадастровий номер 0710100000:31:153:0127 з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована в садівничому товаристві «Дружба» за адресою: АДРЕСА_1 , а також на садовий будинок загальною площею 134,7 кв.м, який розташований за тією ж адресою. Дата реєстрації – 10.08.2022 р. (а.с. 16-18).

Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 вбачається, що 24.11.2023 року за ОСОБА_2 зареєстрований автомобіль «Dacia Logan», р.н. НОМЕР_2 (а.с. 79).

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що: «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Таким чином, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім`я другого з подружжя юридичного значення не має. Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19), які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин.

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 344/16831/20 (провадження № 61-11614св23) зазначено, що згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними».

Як з`ясовано судом і вказане підтверджується матеріалами справи, за час перебування у шлюбі, сторони набули у власність нерухоме та рухоме майно, а саме: земельну ділянку і садовий будинок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також автомобіль «Dacia Logan», р.н. НОМЕР_2 , а тому їх слід визнати спільною сумісною власністю подружжя.

Судом встановлено, що спірні земельна ділянка та садовий будинок, а також автомобіль набуті сторонами за час шлюбу та проживання однією сім`єю, жодна із сторін у справі не спростувала презумпцію спільності майна подружжя на спірне майно, домовленості про відступлення від рівності часток у спільній власності між ними не було.

З урахуванням всіх досліджених у справі доказів суд вважає, що спірне нерухоме та рухоме майно було набуте подружжям у період перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, отже, частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні.

Таким чином, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що первісний позов підлягає до задоволення і в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частки земельної ділянки, садового будинку та автомобіля.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за зустрічним позовом, то суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Доводи позивача за зустрічним позовом про те, що спірний садовий будинок був збудований за значну частину її особистих коштів, а автомобіль придбаний лише за її особисті кошти, суд вважає необґрунтованими, недоведеними та такими, що не спростовують презумпцію спільної сумісної власності подружжя, закріплену у статтях 60, 61 Сімейного кодексу України.

За усталеною практикою Верховного Суду, саме на особу, яка стверджує про особистий характер майна, покладається обов`язок доведення цієї обставини (зокрема, постанова ВС від 18.05.2023 у справі № 344/5528/22).

Позивач за зустрічним позовом не представила переконливих доказів, які б у сукупності давали можливість суду дійти висновку про те, що спірне майно було придбане за рахунок її особистих, а не спільних коштів подружжя. Такі докази не були здобуті судом і у ході розгляду справи. Таким чином, відповідач не виконав свого процесуального обов`язку щодо спростування презумпції спільності майна, набутого у шлюбі.

За таких обставин доводи, наведені ОСОБА_2 у зустрічному позові, суд відхиляє як недоведені, непідтверджені належними доказами та такі, що суперечать встановленим обставинам справи.

Враховуючи вище наведене, судом зазначається, що поділ майна може бути здійснений за домовленістю між співвласниками, у зв`язку з чим діє презумпція рівності часток. Разом з тим, чинне законодавство передбачає можливість відступу від рівності часток у випадку поділу майна, що знаходиться в спільній сумісній власності.

На думку суду передбачені законом підстави для відступлення від рівності часток у спільному майні подружжя відсутні, а тому при поділі спірного майна між подружжям суд виходить з рівності часток сторін у справі в об`єкті спільної сумісної власності, тобто по 1/2 частині кожному.

Відтак враховуючи, те що спірне майно, а саме земельна ділянка, садовий будинок та автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому за ОСОБА_2 в порядку поділу слід визнати право власності на 1/2 частки вищезазначеного майна.

В задоволенні решти заявлених ОСОБА_4 слід відмовити за безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. 331 ЦК України, ст. ст. 57, 60, 65, 70 СК України, Постановою Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності:

- на 1/2 частку земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0657 га, кадастровий номер 0710100000:31:153:0127 з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована в садівничому товаристві «Дружба» за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на 1/2 частку садового будинку загальною площею 134,70 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на 1/2 частки автомобіля «Dacia Logan», р.н. НОМЕР_2 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності:

- на 1/2 частку земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0657 га, кадастровий номер 0710100000:31:153:0127 з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована в садівничому товаристві «Дружба» за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на 1/2 частку садового будинку загальною площею 134,70 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на 1/2 частки автомобіля «Dacia Logan», р.н. НОМЕР_2 .

В задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасниками справи є:

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_4 .

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_5 .

Повний текст рішення складений 16 липня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк