Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №200/1357/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року справа №200/1357/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 200/1357/26 (головуючий І інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ Донецької області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Єгорової Людмили Сергіївни про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

У С Т А Н О В И В:

Позивачі, ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач-1) та ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 , позивач-2), звернулися до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ Донецької області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Єгорової Людмили Сергіївни (далі - ЦНАП м. Покровськ Донецької області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Єгорової Людмили Сергіївни, відповідач), у якому просили суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про відмову у проведенні реєстраційних дій №82286757 від 09.12.2025;

зобов`язати Центр надання адміністративних послуг м. Покровськ Донецької області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що 09.06.2025 звернулись із заявою про реєстрацію права власності на належне їм нерухоме майно. За результатами розгляду заяви державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про відмову в проведені реєстраційних дій за заявою позивача. Відмову відповідача позивачі вважають безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просять задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 200/1357/26 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій №82286757 від 09.12.2025. Зобов`язано Центр надання адміністративних послуг м. Покровськ Донецької області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачі звернулись до Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ Донецької області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу від 01.07.2002 року, Позивачі набули право власності на зазначену квартиру. На момент укладання договору державна реєстрація права власності проводилась у Василівському районному бюро технічної інвентарізації (БТІ), що підтверджується реєстраційним посвідченням від 15.07.2002 р.. запис в реєстрову книгу за №8-№12 на зворотньому боці договору купівлі-продажу, відмітка про реєстрацію від 15.07.2002 наявна на технічному паспорті.

Згідно з паспортами Позивача 1 та Позивача 2 вони є прописаними за даною адресою з 07.08.2002 і дотепер. Вказане підтверджується витягами з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання. Відомість про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 01.05.2025 р., що видана Дніпрорудненською міською радою, засвідчує про відсутність серед зареєстрованих сторонніх осіб.

09.12.2025 державним реєстратором прийнято рішення № 82286757 про відмову у проведенні державної реєстрації на підставі неможливості отримання архівних даних БТІ, знищених внаслідок бойових дій.

Вважаючи рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій протиправним, позивачка звернулася до суду із даним позовом про його скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом першої інстанції зазначено наступне.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках: 1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом № 1952-IV; 2) неподання відповідних документів заявником. Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов`язаний направляти відповідний запит.

З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності позивачів на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджено договором купівлі-продажу від 01.07.2002 року. На зворотній стороні договора наявний штамп про реєстрацію права приватної власності Василівським районним бюро технічної інвентарізації (БТІ).

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивачів на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку відсутні обставини для зупинення розгляду (залишення без руху згідно змін в редакції Закону від 10.10.2024 № 4017-IX) заяви позивачів про реєстрацію права власності на житловий будинок.

Статтею 24 Закону № 1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).

Враховуючи відсутність підстав для зупинення розгляду (залишення без руху згідно змін в редакції Закону від 10.10.2024 № 4017-IX) заяви позивачів про реєстрацію права власності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від №82286757 від 09.12.2025.

Суд також наголошує, що не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності неотримання відповіді на запит, направлений відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV.

Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, Василівська міська територіальна громада за винятком с. Кам`янське, с. Плавні, з 26.02.2022 віднесена до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.

Отже, у випадку направлення запиту на адресу Районного КП “Василівське бюро технічної інвентаризації” Василівської районної ради Запорізької області, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього.

Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі “Чуйкіна проти України” (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії” (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)”.

Суд вважає, що задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраціних дій не є дискреційними.

Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Водночас, за обставинами даної справи судом встановлено, що позивачами надано державному реєстратору оригінал документа, який належним чином засвідчує право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Доказів того, що право позивачів на вказане нерухоме майно оспорюється або не визнається іншою особою, до суду не надано

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 200/1357/26 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 200/1357/26 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 16 липня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв