Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №200/7688/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року справа №200/7688/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 р. у справі № 200/7688/25 (головуючий І інстанції Зінченко О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила: рішення Головного управління у Львівській області від 25 червня 2025 року №914250830570 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” визнати неправомірним та скасувати; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до загального страхового стажу та спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” період роботи з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2025 року на посаді “сестри медичної” в Державному некомерційному підприємстві Науково-практичний медичний реабілітаційно-діагностичний центр Міністерства охорони здоров`я України; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до загального страхового стажу та спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” період навчання з 01 вересня 1990 року по 02 липня 1993 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” статті 55 Закону України ”Про пенсійне забезпечення” з 16 червня 2025 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково, а саме суд:

Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління у Львівській області від 25 червня 2025 року №914250830570 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.06.2025 про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, з урахуванням висновків суду.

В частині інших позовних вимог,- відмовив.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 484,50 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 50 копійок).

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В обґрунтуванні скарги зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, з 04.05.2017 отримує пенсію по інвалідності.

Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою встановленого зразка про перехід на пенсію за вислугу років.

За принципом екстериторіальності, за результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.

Пенсія за вислугу років, згідно з нормами пункту “е” ст. 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІ “Про пенсійне забезпечення” призначається за умови наявності станом 11.10.2017 визначеного Законом № 1788 спеціального стажу (вислуга років).

Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники охорони здоров`я (ст. 52 Закону № 1788).

Закон № 1058, як спеціальний закон, з моменту набрання законної сили Законом №2148, тобто, з 11.10.2017, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії за вислугу років.

Крім цього, Головне управління просить врахувати, що Верховним Судом, у постанові від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20 сформовано висновок про те, що: ..."До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно- правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058 пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону України № 1788 може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017року.

На момент звернення із заявою про призначення пенсії, позивачка не має права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788, оскільки станом на 01.04.2015 її спеціальний стаж був меншим 25 років.

Спеціальний стаж роботи позивачки станом на 01.04.2015, який дає право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я становить 21 рік 8 місяців періоди з 02.08.1993 по 31.03.2015.

Щодо період навчання позивача у навчальному закладі та підстав його зарахування до спеціального трудового стажу, скаржник зазначає, що період навчання з 01.09.1990 по 02.07.1993 зараховано до страхового стажу.

Отже, положеннями ст. 51, 55 Закону № 1788, Постановою № 909 не передбачено зарахування періодів навчання до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Періоди роботи з 11.10.2017 по 31.03.2025 не підлягають зарахування до вислуги років, оскільки згідно пункту 2- 1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058 право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” (11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, є отримувачем пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV з 04.05.2017.

17.06.2025 ОСОБА_1 звернулась із заявою № 339 про “перехід на інший вид пенсії”.

Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області.

За результатами аналізу наданих документів стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” станом на 01.10.2017 складає 21 рік 08 місяців.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області 25.06.2025 прийнято рішення № 9142500830570 про відмову ОСОБА_1 в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, у зв`язку з відсутністю спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” - 26 років 06 місяців.

З форми РС-право встановлено, що до страхового стажу та спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” не зараховано період роботи з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2025 року на посаді “сестри медичної” в Державному некомерційному підприємстві Науково-практичний медичний реабілітаційно-діагностичний центр Міністерства охорони здоров`я України та до спеціального стажу не зараховано період навчання з 01 вересня 1990 року по 02 липня 1993 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV (в редакції на час звернення з заявою про переведення на пенсію по інвалідності) передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок та з 01.01.2011 єдиний соціальний внесок.

Страховий стаж обчислюється відповідно до вимог Закону №1058 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності (01.01.2004) цим Законом.

Згідно пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положення Закону № 1058 особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

За змістом ст. 2 Закону № 1788-XII одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Ці пенсії встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (ст. 51 Закону № 1788-ХІІ).

Частиною 2 ст. 7 Закону № 1788-ХІІ визначено, що пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на них. Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення – наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

У п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення за призначенням пенсії) визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення:

які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту;

1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019, визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII - неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019 року. Отже, починаючи з 05 червня 2019 року положення пункту "е" статті 55 Закону України № 1788-XII діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Відтак, для набуття особою, яка працювала у сфері охорони здоров`я, права на пенсію за вислугу років необхідною є наявність сукупності умов, а саме: факту роботи на відповідних посадах та у закладах, віднесених до закладів охорони здоров`я, та залишення роботи, яка дає право на таку пенсію.

Отже, право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов`язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал.

У випадку, що розглядається - медична сестра.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивачка з 02 серпня 1993 року по 11 червня 2025 року працювала на посаді “сестра медична” в Реабілітаційно - діагностичному центрі м. Костянтинівка (перейменовано в Державне некомерційне підприємство Науково-практичний медичний реабілітаційно-діагностичний центр Міністерства охорони здоров`я України).

Зазначена інформація кореспондується із відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років”.

Розділом 2 "Охорона здоров`я" Переліку №909 визначено такі посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) та заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Крім того, згідно Переліку №909 робота директора (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи дає право на пенсію за вислугу років (Розділ 1 «Освіта).

Згідно п. 2 «Примітки» постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909, «Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ».

При цьому, за змістом примітки 3 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Отже, посада «вихователь», «медична сестра» та «молодша медична сестра» відносяться до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Також, у відповідності до ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (далі – Закон № 2801-XII), заклад охорони здоров`я – юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Частиною 5 ст. 16 Закону № 2801-XII (зі змінами, внесеними законами України від 09 квітня 2015 року № 326-VІІІ, від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII) установлено добровільне проходження закладами охорони здоров`я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також передбачено, що не підлягають обов`язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

На час роботи у спірний період позивачка займала посаду «медична сестра», а отже, виконувала обов`язки які належать до системи охорони здоров`я.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2021 рокусправа №120/4377/18-а.

Крім того, відповідно до Пунктом 1 розділу II «Лікарі та інший медичний персонал» Переліку установ, організацій та посад, робота в яких, дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Ради Міністрів СССР від 17 грудня 1959 року № 1397, передбачено, що час роботи в санітарно-профілактичних закладах на посаді «медичної сестри» зараховується до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постановах від 31.05.2022 р. у справі № 263/3555/17 та від 17.02.2021 р. у справі №120/4377/18-а.

Відповідно до п. 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в цьому випадку існує множинне та неоднозначне тлумачення норм чинного законодавства, а тому зазначені норми слід трактувати найбільш сприятливим для особи способом.

Таким чином, стаж роботи позивача слід віднести до її пільгового стажу в розумінні статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Подібний підхід до трактування норм п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Переліку №909 міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №442/456/17.

Також, спірним є наявність/відсутність у особи права на призначення пенсії відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що: «…викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909». Формуючи зазначений висновок, Суд послався на наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, визначених у Конвенції, а також зазначив про необхідність практичної реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Застосовуючи зазначений підхід до цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах посада позивача теж не передбачена Переліком №909, проте характер та суть виконуваної позивачем роботи свідчить про те, що на займаній посаді медичної сестри позивач була працівником охорони здоров`я.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Крім того, згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).

Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, вказаним Порядком передбачено, що у разі наявності в трудовій книжці саме неправильних чи неточних записів, для підтвердження стажу приймаються уточнюючи довідки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи особи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, записи у трудовій книжці підтверджують роботу позивача у спірні періоди на відповідних посадах - медичним працівником в закладах охорони здоров`я.

Отже, праця позивача у спірний період підтверджена у відповідності до Порядку № 637.

Підстав вважати наведені в трудовій книжці відомості недостовірними, відповідачем не наведено.

Щодо не зарахування відповідачем періоду навчання, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом “д” частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Законом України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" № 103/98-ВР від 10 лютого 1998 року, з наступними змінами і доповненнями, а саме ч. 1 ст. 38 "Гарантії соціального захисту здобувача освіти та випускника закладу професійної (професійно-технічної) освіти", обумовлено: час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Так, період навчання може бути зараховано не лише до загального трудового стажу, а і у стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року справа № 426/17400/16-а, від 04 березня 2020 року справа № 367/945/17, від 05 листопада 2020 року справа № 681/1567/17, від 11.07.2022 справа № 160/6695/21.

Перерва між днем закінчення навчання позивача та днем прийняття на роботу не перевищує 3 місяці.

З урахуванням наведеного, період навчання позивача належить зарахувати до спеціального трудового стажу, що надає право на пенсію за вислугу років.

Таким чином, матеріали справи містять належні усі передбачені законодавством документи щодо підтвердження пільгового стажу, зокрема, які передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058 та № 1788, затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N 22-1 (далі – Порядок № 22-1) та Порядком № 637, які підтверджують стаж позивача.

За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 р. у справі № 200/7688/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 16 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.А. Блохін

І.В. Геращенко