Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №360/2276/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року справа №360/2276/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року (повне судове рішення складено 02 січня 2026 року) у справі № 360/2276/25 (суддя в І інстанції Качанок О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Адвокат Дашко Юрій Іванович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі також - Управління), в якому просив:

- визнати протиправним рішення відповідача № 045550032193 від 16.07.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності;

- зобов`язати Управління призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 08.10.2025, з урахуванням наявної у нього ІІ групи інвалідності.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 24.04.2017 Сєверодонецькою міжрайонною медико-соціальною експертною комісією Луганського комунального закладу «Обласний центр медико-соціальної експертизи» на підставі акту огляду МСЕК № 72/901 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена з 01.04.2017 друга група інвалідності з дитинства безстроково.

08.10.2025 позивач подав заяву до відділу обслуговування громадян № 26 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення йому пенсії по інвалідності.

З урахуванням принципу екстериторіальності розгляд заяви здійснило Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

17.10.2025 у свій електронний кабінет на порталі Пенсійного фонду України позивач отримав рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.10.2025 № 045550032193 про відмову у призначенні пенсії, у якому вказано, що до ЕПС долучено корінець медичного висновку (видається інваліду на руки), який не передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 17.10.2025 № 045550032193.

Зобов`язано Управління призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 08.10.2025, за його заявою про призначення пенсії від 08.10.2025.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 08.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питання призначення пенсії по інвалідності ІІ групи в порядку, визначеному Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Після реєстрації заява ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.10.2025 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки до електронної пенсійної справи ОСОБА_1 долучена довідка до акту медико-соціальної експертної комісії серії 12ААА № 505994, що видається інваліду на руки, але яка не передбачена Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Заяву на призначення пенсії було прийнято відділом обслуговування громадян № 26 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Всі запити здійснюються відділом обслуговування громадян при прийомі документів, однак в матеріалах доданих до заяви про призначення пенсії запити ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відсутні і повторно до відповідача документи щодо підтвердження інвалідності не надходили.

Відтак, відповідач вважає, що його рішення від 17.10.2025, яке оскаржує позивач, про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є правомірним, у зв`язку з відсутністю документа зазначеного в Порядку № 22-1, оскільки відповідачем прийнято рішення на підставі наданих документів.

Також відповідач посилається на дискреційні повноваження щодо прийняття рішень про поновлення виплати пенсії, її призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії та визначення її розміру.

Представник позивач надіслав відзив, в якому просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Зауважує, що відповідач не спростував наявності у позивача права на пенсію по інвалідності, а фактично визнав виконання всіх законодавчо встановлених умов для її призначення.

Єдиною формальною підставою для відмови, на яку посилається відповідач, є ненадходження до електронної пенсійної справи виписки з акта огляду МСЕК.

Однак представник зазначає, що згідно з абзацом 2 пункту 2.2 Порядку № 22-1, такий обов`язок отримання відповідного документа покладений саме на орган Пенсійного фонду, який призначає пенсію, а не на заявника.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є внутрішньо переміщеною особою за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_2 , а також особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується паспортом громадянина України, карткою платника податків, довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01.04.2022 № 1201-5000647650, довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 505994.

08.10.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.10.2025 № 045550032193 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності.

В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що вік заявника - 35 років. необхідний страховий стаж становить 6 років. Страховий стаж заявника становить 10 років 03 місяці 04 дні. Згідно з статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам від 34 років до досягнення 35 років включно, яким установлено 2 гр. інвалідності, мають право на пенсію за наявності страхового стажу - 06 років. Результати розгляду документів доданих до заяви: до загального страхового стажу зараховані всі періоди роботи. До ЕПС долучено корінець медичного висновку (видається інваліду на руки), який не передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за № 22-1. Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з даною позовною заявою.

При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частина 1 статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV, пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 30 Закону № 1058-ІV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Статтею 31 Закону № 1058-ІV визначено, що група інвалідності, її причина, час настання та строк встановлюються за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи - для повнолітніх осіб.

Застрахована особа має право у встановленому законом порядку оскаржити рішення органів медико-соціальної експертизи та результати оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до абзацу 19 частини першої статті 32 Закону № 1058-ІV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років.

Згідно з статтею 34 Закону № 1058-ІV пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.

Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи з дитинства, станом на момент звернення за призначенням пенсії досяг 35 років. Зарахований відповідачем страховий стаж позивача склав 10 років 03 місяці 04 дні, що є достатнім для призначення пенсії по інвалідності, відповідно до наведених положень законодавства

Відповідач у спірному рішенні вказує, що до електронної пенсійної справи долучено корінець медичного висновку (видається інваліду на руки), який непередбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за № 22-1.

Процедура звернення особи за призначенням пенсії регламентована Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 Порядку № 22-1 подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Пунктом 2.2 Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 цього розділу.

Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від МСЕК виписку з акта огляду МСЕК.

Підпунктами 1-4 пункту 2.1 Порядку № 22-1 встановлено, серед іншого, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення);

4) відомості про місце проживання особи.

З дослідження матеріалів справи, суд встановив, що позивач додав до заяви про призначення пенсії, зокрема, довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 505994 від 24.04.2017, яка засвідчена головою медико-соціальної експертної комісії та печаткою відповідної медико-соціальної експертної установи, та в повній мірі підтверджує, що позивач є особою з інвалідністю другої групи з дитинства безстроково, із зазначенням встановленого діагнозу захворювання позивача та документи на підставі яких видано цю довідку.

Суд зазначає, що вказана довідка є належним документом, що підтверджує встановлення інвалідності позивачу, і відповідно до законодавства є невід`ємною частиною відповідного медичного висновку.

Щодо посилань відповідача на ненадання до заяви виписки з акта огляду МСЕК та на те, що саме дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призвели до прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає таке.

У справі «Рисовський проти України» № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Відтак, в контексті наведеного суд зауважує, що позивач не може нести негативні наслідки для своїх прав щодо соціального захисту через невиконання або неналежне виконання органами державної влади, а в даному випадку органами, що призначають пенсію, своїх функціональних обов`язків.

Крім того, позивачем зі свого боку дотримано вимог законодавства та подано до пенсійного органу усі документи, необхідні для призначення йому пенсії по інвалідності.

Також, відповідачем не надано доказів неможливості витребування/отримання ним, як пенсійним органом, який здійснював розгляд заяви позивача про призначення пенсії, необхідних документів, про які зазначено у спірному рішенні, та/або не надано доказів вжиття ним заходів щодо отримання таких документів.

Суд вважає незмістовними посилання відповідача на обов`язок виключно Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до якого позивач звернувся із заявою про призначення пенсії, здійснити отримання вказаних документів, оскільки законодавством не встановлено обмежень для здійснення відповідних дій іншими пенсійними органами.

До того ж суд зазначає, що розгляд заяви позивача про призначення пенсії здійснювався саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, а тому на останнього покладено обов`язок щодо отримання документів, визначених пунктом 2.2 Порядку № 22-1.

Крім того, суд погоджується з позицією представника позивача, що підставою для призначення пенсії по інвалідності є сам факт встановлення особі відповідної групи інвалідності, досягнення установленого законодавством віку та відповідний страховий стаж, визначений для цього віку, а не дотримання усіх формальних вимог, які суттєво не впливають на вказані обставини.

Також слід вказати, що у спірному рішенні зазначено, що відповідачем вирішено відмовити в призначенні позивачу пенсії по інвалідності, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак, наведені твердження є помилковими, оскільки спростовуються встановленими в цьому ж самому рішенні відповідача обставинами щодо наявності у позивача більше 10 років страхового стажу, що, на думку суду, свідчить про необґрунтованість рішення, прийнятого відповідачем.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 17.10.2025 № 045550032193 прийнято не на підставі Конституції та законів України, без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Вирішуючи позовні вимоги про призначення пенсії позивачу пенсії по інвалідності, судом враховано, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи з дитинства, станом на момент звернення за призначенням пенсії досяг 35 років та має страховий стаж 10 років 03 місяці 04 дні, що є достатнім для призначення пенсії по інвалідності, відповідно до приписів статей 30, 32 Закону № 1058-ІV.

Отже, є законні підстави для призначення позивачу пенсії по інвалідності за його заявою від 08.10.2025.

Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність рішення відповідача, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач у позовній заяві просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 045550032193 від 16.07.2025 про відмову у призначенні пенсії.

Однак, в межах спірних правовідносин суд встановив, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності на підставі рішення відповідача від 17.10.2025 № 045550032193.

Відтак, належним способом захисту порушених прав позивача місцевим судом правильно визначено прийняття рішення про:

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії позивачу від 17.10.2025 № 045550032193.

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачу пенсію по інвалідності з 08.10.2025, за його заявою про призначення пенсії від 08.10.2025.

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області – залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року у справі № 360/2276/25 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 16 липня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук