Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №200/7616/23 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року справа №200/7616/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Пивовар І.В. , Блохіна А.А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 р. у справі № 200/7616/23 (головуючий І інстанції Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними і скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2025, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2025, позов задоволено частково, а саме судом: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 за вислугою років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі №200/8209/21, без врахування розміру заробітної плати, зазначених в довідках №21-85-654 від 22.04.2021, №21-85-655 від 22.04.2021, №14-126 вих-21 від 20.04.2021 (дві довідки за одним номером: Довідка про складові заробітної плати грошове забезпечення та Довідка про складові заробітної плати/грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу)); зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 30.12.2020 перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі №200/8209/21, виходячи з розміру заробітної плати, зазначених в довідках №21-85-654 від 22.04.2021, №21-85-655 від 22.04.2021, №14-126 вих-21 від 20.04.2021 (дві довідки за одним номером: Довідка про складові заробітної плати грошове забезпечення та Довідка про складові заробітної плати/грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу)), з урахуванням вже виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

12.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність, вчинену суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання рішення суду Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі №200/7616/23, а саме: здійснити з 30.12.2020 перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі №200/8209/21, виходячи з розміру заробітної плати, зазначених в довідках №21-85-654 від 22.04.2021, №21-85-655 від 22.04.2021, №14-126 вих-21 від 20.04.2021 (дві довідки за одним номером: Довідка про складові заробітної плати грошове забезпечення та Довідка про складові заробітної плати/грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу)), з урахуванням вже виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виконати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі №200/7616/23, а саме: здійснити з 30.12.2020 перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі №200/8209/21, виходячи з розміру заробітної плати, зазначених в довідках №21-85-654 від 22.04.2021, №21-85-655 від 22.04.2021, №14-126 вих-21 від 20.04.2021 (дві довідки за одним номером: Довідка про складові заробітної плати грошове забезпечення та Довідка про складові заробітної плати/грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу)), з урахуванням вже виплачених сум.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання рішення суду по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними і скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії, -.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву позивача, подану в порядку ст. 383 КАС України, повністю.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області умисно не виконувало рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі №200/7616/23 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2025, не бажає виконати її у майбутньому, оскільки пенсія продовжує оплачуватися у розмірі до прийняття рішення суду.

Відповідь ГУПФУ в Донецькій області на запит позивача від 06.09.2025 надійшла 06.10.2025 № 41049-36607/С-02/8-0500/25 та підтверджує інформацію, що рішення суду від 21.04.2025 не виконується, поточна виплата перерахуваної пенсії з 17.07.2025 не розпочата, а виплати нібито перерахованої пенсії не здійснюються та заходи для цього не вживаються.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.

Залишаючи без задоволення заяву позивача, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду по справі № 200/7616/23 знаходиться на виконанні у пенсійного органу з врахуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Згідно з частиною 6 статті 383 КАС України за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Постановлення ухвали у згаданому порядку не вимагає прийняття саме окремої ухвали, а лише вказує на застосування передбачених вказаною статтею процесуальних правил.

Правова природа окремої ухвали визначається її профілактичною спрямованістю, адже відповідно до ч. 1 ст. 249 КАС України вона направляється для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а не самих порушень закону.

Законом не передбачена можливість визнання протиправними дій чи бездіяльності, скасування індивідуальних актів шляхом ухвалення судом окремої ухвали.

Способи безпосереднього судового контролю за виконанням рішення суду визначені статтями 382, 383 КАС України та різняться залежно від стану виконання такого рішення.

Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.».

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норм КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії». Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини»).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016, виконавче провадження - завершальна стадія судового провадження, а примусове виконання судових рішень - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, забезпечується, у першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016.

Таким чином, виходячи з наведених вище норм, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби.

За усталеною судовою практикою звернення рішення суду до примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви в порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій з примусового виконання рішення суду, зокрема і щодо перевірки його виконання, належать насамперед до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку наведеної статті є винятковим заходом, до якого позивач може вдатися, коли вичерпає всі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №805/1458/17-а, від 27.06.2019 у справі №807/220/18, від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20, від 28 вересня 2021 року у справі №440/2130/21, в ухвалах Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 260/636/19, від 18 грудня 2020 року у справі № 200/5793/20-а, від 23 лютого 2024 року від справа № 420/5352/22, від 18 червня 2024 року у справі № 420/10177/21, від 08 листопада 2024 року у справі № 340/222/20, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20.

У постанові від 20.01.2021 у справі №640/1364/19, Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«Аналіз зазначених вище норм свідчить, що подання до суду заяви у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби.

Тобто при здійсненні судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 383 КАС України обов`язково підлягають з`ясуванню обставини виконання судового рішення в примусовому порядку, а не обставини невиконання відповідачем судового рішення в добровільному порядку.»

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20, зазначено, що указана стаття (383 КАС України) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону № 1404-VIII, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

Указана стаття (383 КАС України) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.

Вказане свідчить про те, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.

Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення.

Так, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень його виконати. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

Зазначений висновок узгоджується також з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 340/5977/22, від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/2827/22.

Отже, звернення рішення суду до примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви у порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, у тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

Відтак, застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів статті 383 КАС України вбачається за можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.

Матеріали справи не містять документального підтвердження перебування на виконанні виконавчого провадження щодо судового рішення у цій справі.

Таким чином, на дату подання до суду заяви та розгляду судом цієї заяви відсутнє виконавче провадження з виконання рішення суду.

Також, колегія суддів зазначає, що згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у справі у постанові від 30.04.2026р. у справі №340/7985/25, судовий контроль за виконанням судового рішення, передбачений положеннями статей 382, 383 КАС України, стосується забезпечення реалізації вже визначених судом прав та обов`язків у межах існуючого рішення. Натомість, підставою для нового позову є виникнення нових правовідносин, коли суб`єкт владних повноважень допускає бездіяльність, приймає нові рішення або вчиняє нові дії (навіть якщо вони фактично пов`язані з виконанням попередніх судових рішень), які стосуються інших періодів, ґрунтуються на нових фактичних обставинах чи нормативно-правових актах, та, на думку особи, знову порушують її права чи законні інтереси.

Водночас, існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого статтями 382, 383 КАС України, не позбавляє особу права на звернення до адміністративного суду з новим позовом, якщо дії, рішення чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, хоч і вчинені у зв`язку з виконанням попереднього судового рішення, за своєю суттю виходять за межі простого механізму його виконання, стосуються нових правових підстав, нових обставин та створюють нові юридичні наслідки для особи, які, на її думку, порушують її права. Позовне провадження у таких випадках є належним та процесуально допустимим способом захисту і не суперечить логіці інституту судового контролю, який має вужчу спрямованість - забезпечення реалізації вже винесеного судового рішення в тій частині, в якій права та обов`язки сторін були чітко визначені.

Колегія суддів зазанчає, що цей правий висновок викладено у справі у спорі щодо правовідносин безпосередньо пов`язаних із визначенням правомірності застосування органом Пенсійного фонду України постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025р. №821 про «Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» при виплаті перерахованої на виконання рішень адміністративних судів пенсії.

У п.42 постанови від 30.04.2026р. у справі №340/7985/25 Верховний Суд дійшов висновку. що застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області положень Порядку №821 під час здійснення виплати пенсії ОСОБА_2 є самостійною підставою для звернення з цим позовом, яка не була предметом дослідження у попередніх справах, а тому позивач має право на розгляд цієї вимоги по суті в межах нового позовного провадження.

З огляду на викладене, у справі №200/7616/23 предметом спору було право на перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі №200/8209/21, виходячи з розміру заробітної плати, зазначених в довідках №21-85-654 від 22.04.2021, №21-85-655 від 22.04.2021, №14-126 вих-21 від 20.04.2021 (дві довідки за одним номером: Довідка про складові заробітної плати грошове забезпечення та Довідка про складові заробітної плати/грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу)), з урахуванням вже виплачених сум.

Під час розгляду заяви в порядку 383 КАС України, спірним питанням є правомірність застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України під час виплати пенсії позивачу Порядку №821, який регулює окремий порядок такої виплати.

Здійснивши порівняльний аналіз справи та заяви позивача, колегія суддів дійшла висновку, що спірні питання наведені у позові та заяві мають різні предмети та підстави.

Зазначене свідчить про відсутність передбаченої умови для звернення позивача з заявою на підставі ст. 383 КАС України.

З огляду на наведене вище, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява позивача не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 р. у справі № 200/7616/23 - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 р. у справі № 200/7616/23 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 16 липня 2026 року.

Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв

Судді: І.В. Пивовар

А.А. Блохін