Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №560/9962/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/9962/26

РІШЕННЯ

іменем України

16 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 30.04.2026 №65, щодо відмови ОСОБА_1 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно не прийняв рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII), за наявності в нього законодавчо визначених підстав для її отримання.

До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивачу правомірно відмовлено у наданні відстрочки на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII у зв`язку з наявністю рідної сестри та відсутності при цьому відомостей, що вона є особою з інвалідністю, потребує постійного догляду, перебуває під арештом (крім домашнього арешту), відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою від 03.06.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою від 16.07.2026 суд у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про заміну неналежного відповідача відмовив.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Позивач є військовозобов`язаним громадянином України та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За результатами проходження 12.12.2025 військово-лікарської комісії позивач визнаний придатним до військової служби.

З метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII позивач через застосунок «Дія» 30.04.2026 подав через Управління адміністративних послуг Хмельницької міської ради заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До заяви додані документи (про що свідчить опис вхідного пакету документів по адміністративній послузі №20260430-680470): пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги; свідоцтво про народження дитини; облікова картка платника податків (РНОКПП) або паспорт матері чи батька з інвалідністю (за умови відмови від РНОКПП); паспорт сестри; свідоцтво про народження матері; свідоцтво про зміну імені матері.

Відповідно до витягу з протоколу № 65 засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо розгляду заяв військовозобов`язаних осіб - про надання відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період від 30.04.2026, позивачу відмовлено в наданні відстрочки. Причинами відмови зазначено, що під час вивчення документів та опрацювання баз даних, встановлено, що у позивача є рідна сестра, водночас у долучених до заяви документах, відсутні відомості про те, що вона є особою з інвалідністю, потребує постійного догляду, перебуває під арештом (крім домашнього арешту), відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).

Повідомленням №20260430-680470, сформованим 11.05.2026, позивача повідомлено, що відповідачем протоколом від 30.04.2026 №65 відмовлено в наданні відстрочки.

Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.

IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ

Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Приписами частини 7 статті 1 Закону №2232-XII встановлено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.

Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 оголошено загальну мобілізацію на території України.

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Закон №3543-XII встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №3543-XII:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій;

система військового обліку - сукупність систем військового обліку органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, які структурно складаються із керівників як організаторів ведення військового обліку, служб персоналу (посадових осіб), які безпосередньо ведуть військовий облік, об`єктів військового обліку - призовників, військовозобов`язаних, резервістів та засобів автоматизації процесів ведення військового обліку з використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 23 Закону №3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 матір`ю позивача є ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 змінено 30.12.2005 прізвище ОСОБА_3 з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 .

Мати позивача, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 ), є особою з інвалідністю 2 групи (пенсійне посвідчення № НОМЕР_5 серії НОМЕР_6 ).

Отже, наявність матері - особи з інвалідністю другої групи, що підпадає під умови, передбачені пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, є підставою для оформлення позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення) визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до пункту 9 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, зокрема із застосуванням системи електронної черги (у порядку, визначеному Міноборони), видають необхідні довідки та інші документи.

Приписами пункту 11 Положення визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Кабінет Міністрів України 16.05.2024 прийняв постанову №560, якою затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 560 цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Приписами пункту 57 Порядку № 560 встановлено, що для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Пунктами 58, 58-1 Порядку № 560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку, про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а за умови наявності кількох військовозобов`язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.

Згідно з пунктом 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.

У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки за результатами розгляду заяви про надання відстрочки, поданої через центр надання адміністративних послуг, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє відповідному центру надання адміністративних послуг та надсилає заявникові повідомлення про відмову у наданні відстрочки (додаток 7) на зазначену у заяві адресу електронної пошти.

Рішення комісії може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

З урахуванням зазначеного, відповідач, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права, повен був прийняти рішення за наслідком розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в наданні відстрочки від призову.

З наведеної норми пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII слідує, що право позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації пов`язане із умовою відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати матір (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).

Підставою для відмови позивачу в наданні відстрочки слугували висновки відповідача щодо наявності в позивача рідної сестрі і відсутності при цьому у долучених до заяви документах, відомостей про те, що вона є особою з інвалідністю, потребує постійного догляду, перебуває під арештом (крім домашнього арешту), відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).

Надаючи оцінку наведеним твердженням відповідача, суд зазначає та враховує таке.

Додатком 5 до Порядку № 560 визначено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а саме для категорій осіб, які мають право на відстрочку відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, зокрема:

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Слід зазначити, що відповідачем не заперечувалися обставини, що ОСОБА_6 є матір`ю позивача та особою з інвалідністю ІІ групи.

До заяви позивач додав паспорт сестри - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виданий 26.07.2019, відповідно до якого вона є громадянином Російської Федерації.

Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Частиною 1 статті 202 Сімейного кодексу України встановлено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Тобто «здійснювати утримання батьків» це надання матеріальної допомоги.

Об`єктивно доведеним є факт наявності ще однієї особи (сестри), яка відповідно до закону зобов`язана утримувати ОСОБА_6 .

Разом з цим, при вирішенні питання відповідач повинен був перевірити фактичну (реальну) можливість/відсутність можливості у сестри здійснювати утримання матері з урахуванням конкретних життєвих обставин. Проте, відповідач обмежився формальним посиланням на наявність сестри (повнолітньої доньки матері позивача).

У контексті сформованої відповідачем відмови у наданні позивачу відстрочки, та з урахуванням наведених норм пункту 60 Порядку № 560, суд зазначає, що матеріали справи не містять інформації про те, що відповідач здійснив будь-які запити щодо з`ясування фактичної (реальної) можливості/відсутності можливості у сестри здійснювати утримання матері.

Суд вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини».

Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Відповідач не врахував, що ОСОБА_7 є громадянином Російської Федерації.

При цьому, ОСОБА_7 не просто проживає за кордоном на законних підставах і належність до громадянства іншої держави, а є громадянином Російської Федерації, яка здійснює військову агресію проти України, та, відповідно, не підтримує зв`язки з матір`ю.

З цього приводу суд зазначає, що фізична наявність іншої особи (сестри позивача) при об`єктивному не здійсненні нею утримання матері зумовить позбавлення утримання особи (матері позивача), на яку має законні очікування така особа, при не наданні відстрочки позивачу, як єдиній особі, яка здійснює утримання своєї матері.

Водночас, доведення позивачем факту утримання матері (особи з інвалідністю) не вимагається, оскільки такий обов`язок передбачений законом (Сімейним кодексом України).

Згідно з абзацом 4 пункту 58-1 Порядку № 560 районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

Згідно з Витягами з реєстру територіальної громади від 08.04.2025 позивач та його мати зареєстровані та проживають за однією адресою: АДРЕСА_1 .

За зазначеною адресою зареєстровані та проживають тільки позивач та його мати (довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №М-03-56429 від 22.12.2025).

При цьому, з огляду на абзац 4 пункту 58-1 Порядку № 560, відповідач не зазначив, що за наслідками розгляду заяви позивача про надання відстрочки встановлено наявність інших невійськовозобов`язаних осіб, які зареєстровані за вказаною адресою та мають обов`язок утримувати матір - ОСОБА_6 .

Таким чином, позивач є єдиною особою, яка відповідно до закону зобов`язана, має можливість та фактично здійснює утримання ОСОБА_6 (особи з інвалідністю ІІ групи).

Крім того, до оскарженої відмови, позивачу було надано відстрочку на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, що підтверджується військово-обліковим документом, доданим до позовної заяви.

Суд наголошує, що відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повинна бути пропорційною, та не створювати необґрунтованих перешкод для реалізації права особи на відстрочку.

Наведене свідчить про протиправність рішення відповідача, оформленого протоколом від 30.04.2026 №65, щодо відмови надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ та, відповідно, необхідність його скасування.

За наявності правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана протиправною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд врахує принцип верховенства права, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходить з принципу ефективності захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З метою належного та ефективного захисту прав позивача суд вважає необхідним зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн, а тому, ці витрати слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем, у матеріалах справи відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 30.04.2026 №65, щодо відмови ОСОБА_1 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Стягнути на користь ОСОБА_1 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_8 )

Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк