Вирок від 15 липня 2026 р. у справі №459/2421/26 — Шептицький міський суд Львівської області

Справа № 459/2421/26

Провадження № 1-кп/459/139/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22026140000000059 від 13.02.2026 відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , уродженця м.Кам`янка-Бузька Львівської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженого, тимчасово не працюючого, раніше не судимого, який не є адвокатом, депутатом, нотаріусом,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 114-1КК України,

ВСТАНОВИВ:

У період з 26.01.2025 по 01.01.2026 обвинувачений ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і настання шкідливих наслідків у вигляді зниження обороноздатності України в умовах воєнного стану і збройної агресії російської федерації проти України, загрози її національній безпеці, перебуваючи на той час на території Шептицького району Львівської області, використовуючи власний мобільний телефон марки Narzо 50А (модель: RМХ3430, серійний номер: НОМЕР_2 , ІМЕI1: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 ), з сім- карткою з абонентським номером НОМЕР_5 , будучи адміністратором Vіbеr- спільноти «ІНФОРМАЦІЯ_3», маючи право та можливість поширювати та адмініструвати публікації у вказаній Vіbеr-спільноті, систематично поширював у ній повідомлення, а також адміністрував поширені іншими учасниками повідомлення, які містять інформацію про дати і місце проведення військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_2 заходів з оповіщення людських мобілізаційних ресурсів, чим перешкоджав законній діяльності Збройних Сил України, передбаченій Законами України «Про Збройні Сили України», «Про загальну мобілізацію», Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ № 154 від 23.02.2022, а саме процесу оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, адже особи, які проінформовані засобами масової інформації або за допомогою мобільних додатків, ухиляються від отримання повісток шляхом залишення місця проживання (реєстрації), уникнення спілкування із представниками ТЦК та СП, що призводить до зменшення кількості мобілізаційних ресурсів (військовозобов`язаних), які прибувають до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та можуть бути призвані під час мобілізації, що у свою чергу ставить під загрозу терміни та обсяги виконання заходів комплектування військово-організаційних структур Збройних Сил України.

Такі дії обвинуваченого кваліфіковано, як перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.

Судовий розгляд проведено в межах обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений свою вину повністю визнав, та повідомив, що він є особою з інвалідністю 2-ї групи внаслідок війни, отримав поранення внаслідок чого звільнений з військової служби по стану здоров`я, саме тому повідомляв людей де знаходяться працівники ТЦК, оскільки не хотів щоб хтось з людей попав на війну бо там страшно. Він був адміністратором групи близько року, однак не знав про наслідки таких повідомлень у групі. У вчиненому щиро розкаявся, просив суд суворо його не карати.

Крім повного визнання своєї винуватості обвинуваченим ОСОБА_4 , його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, які учасники судового провадження не оспорювали та вважали їх дослідження в судовому засіданні недоцільним, при цьому судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 , та інші учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин і немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також їм роз`яснено, що вони у такому випадку позбавляються права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 349 КПК України, дослідження доказів по даному кримінальному провадженню за кримінальними правопорушеннями, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , щодо часу, місця, способу, мотиву та мети, форми вини за кримінальним правопорушенням, які ніким не оспорюються, визнано недоцільним, за згодою учасників кримінального провадження, у зв`язку із відсутністю сумнівів правильного розуміння їх змісту учасниками судового провадження, добровільності їх позицій, тому суд дослідження фактичних обставин справи обмежив допитом обвинуваченого та дослідженням даних у справі, що характеризують особу обвинуваченого.

Суд, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали кримінального провадження, дійшов до висновку, що вина ОСОБА_4 у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період доведена повністю.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 вірно кваліфіковано за ч.1 ст. 114-1 КК України.

При призначанні покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив умисне кримінальне правопорушення, яке згідно із ст. 12 КК України є тяжким злочином, раніше не судимий, є особою з інвалідності 2 групи внаслідок війни, не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра. Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 413 від 20.05.2026 на даний час ОСОБА_4 , тяжким психічним розладом не страждає, виявляє органічний розлад особи; за своїм психічним станом ОСОБА_4 , не може повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, не може повною мірою сприймати обставини, які мають значення для справи та давати по них вірні покази. У період інкримінованих дій ОСОБА_4 , також тяжким психічним розладом не страждав, виявляв органічний розлад особи. Наявні у ОСОБА_4 порушення мали значний вплив у досліджуваній ситуації на раціональність прийняття ним рішень, усвідомлення власного місця і ролі в цій ситуації, передбачення наслідків своїх дій та здатність регулювати свою поведінку. Тому, під час інкримінованих йому дій, ОСОБА_4 , не повною мірою міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_4 , не потребує.

Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнає: визнання вини; щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

При призначенні ОСОБА_4 виду і міри покарання, суд керується загальними засадами призначення покарання, принципом пропорційності заходу переслідування меті, як він розтлумачений Європейським судом з прав людини у п.п. 34, 41 «Швидка проти України» від 30.10.2014.

Згідно з ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Враховуючи наведене, суд вважає, що ОСОБА_4 слід призначити основне покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч.1 ст. 114-1 КК України, з урахуванням вимог ст. ст. 4, 5 КК України і таке покарання буде достатнім, справедливим та необхідним для його виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Поряд з цим, наведені вище обставини дають суду підстави для висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування призначеного покарання і його слід звільнити від відбування покарання з випробуванням, застосувавши до нього ст. 75 КК України, із покладенням на нього обов`язків передбачених ст. 76 КК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Питання речових доказів вирішити згідно вимог ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 373, 374, 376 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 114-1 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 ст. 75 КК України та звільнити його від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язки:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Після набрання вироком законної сили, речовий доказ: мобільний телефон марки «Narzо» моделі «50А» RМХ3430, ІМЕI1: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 , з сім-картками з абонентськими номерами НОМЕР_5 та НОМЕР_6 - конфіскувати в дохід держави.

Арешт майна, що накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 15.01.2026 - скасувати після вступу вироку у законну силу.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Шептицький міський суд Львівської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим - з моменту вручення його копії.

Вирок не може бути оскаржений з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий: ОСОБА_1