Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №451/1106/26 — Радехівський районний суд Львівської області

Справа № 451/1106/26

Провадження № 2/451/704/26

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

15 липня 2026 року

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого судді Магонь О. З.

секретаря судового засідання Сологуб М. Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Радехів цивільну справу №451/1106/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

установив:

Стислий виклад позиції позивача

17 червня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позивач ОСОБА_1 обґрунтувала позов тим, що 24 липня 2020 року між сторони уклали шлюб, який був зареєстрований Оболонським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №778. У спільному шлюбі мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося, тому що у них різні погляди на життя та обов`язки. На підставі цього, в сім`ї відбувалися сварки, які поступово призвели до того, що вони стали зовсім чужими людьми. Можливості зберегти сім`ю немає. Подружні відносини між ними припинилися. З цього часу спільне господарство не ведеться, спору про спільне майно немає. За таких обставин вважає, що подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам дитини. На примирення не згідна і тому вважає, що необхідно розірвати шлюб. Просить розірвати шлюб між сторонами, після розірвання шлюбу - відновити її дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 » та неповнолітню дочку ОСОБА_3 залишити проживати із нею (а.с.4).

Заяви, клопотання учасників процесу та інші процесуальні дії у справі

Своєю ухвалою від 22 червня 2026 року суддя прийняла до розгляду позовну заяву та відкрила провадження у справі, ухвалила здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначила судове засідання (а.с.1-2).

15.07.2026 ОСОБА_1 подала до суду заяву, у якій вона просила розглядати справу за її відсутності. Свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, щодо винесення заочного рішення не заперечує (а.с.16).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, хоч про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ( а.с.15)

Відповідно до частини третьої статті 211 Цивільного процесуального кодексу України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, чим і скористалися сторони.

На підставі ст. 223 та ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд не здійснює фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та розглядає справу на підставі представлених суду доказів.

Установлені судом фактичні обставини справи

24 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який зареєстрований 24 липня 2020 року Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис №778, та після державної реєстрації шлюбу присвоєно прізвище: чоловіку – ОСОБА_6 та дружині – ОСОБА_6 . Зазначене підтверджується Свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_1 від 24 липня 2020 року (а.с.5).

У шлюбі в подружжя народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 від 11 грудня 2020 року.

Відповідно до довідки Лопатинської селищної ради Шептицького району Львівської області №121 від 10.06.2026 (а.с.9), ОСОБА_1 проживає в сім`ї свого чоловіка без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 . Дочка ОСОБА_7 проживає разом із матір`ю без реєстрації.

Сторони шлюбні відносини не підтримують. Збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін, що свідчить про остаточний розпад сім`ї.

Зміст спірних правовідносин

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наміром позивача припинити шлюбні відносини з відповідачем.

Позиція суду

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Норми права, які застосував суд, мотивована оцінка наведених сторонами аргументів та висновки суду

Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

На підставі ст. 51 Конституції України та частини першої статті 24 Сімейного кодексу України (далі СК України) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно із частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

З огляду на частину другу статті 112 СК України, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позивач ОСОБА_1 скористалася таким правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу.

Вирішуючи вимогу щодо залишення місця проживання малолітньої дитини після розірвання шлюбу з позивачем, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628/1475/19 (провадження № 61-7554св21) вказано, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За положеннями статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.

Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція), ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України» (HUNT v. UKRAINE), № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року)).

Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року)).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім прав батьків стосовно дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки стосовно батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

У справі «М. С. проти України» (рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року) визначено поняття «інтереси дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22) вказано, що «сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

На думку суду, відсутні правові підстави для задоволення вимоги про визначення місця проживання дитини, оскільки права позивачки не є порушеними, невизнаними чи оспорюваними. З врахуванням цього суд доходить висновку, що у задоволенні такої вимоги слід відмовити.

Позивачка, заявляючи вимогу про залишення дитини на проживанні з нею, фактично бажає визначити їх місце проживання за місцем її перебування.

За вказаних обставин інтереси дитини не потребують втручання держави у сімейні відносини, що врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників. Позивачкою не доведено необхідності захисту її прав та інтересів чи інтересів дитини як на час подання позову, так і на час ухвалення судового рішення.

Суд бере до уваги правові позиції Європейського суду з прав людини, згідно з якими право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Суд зауважує, що відмова в задоволенні вимоги про залишення місця проживання дитини із позивачкою не позбавляє її права звернення до суду з вимогами про визначення місця проживання дитини у разі, якщо в подальшому відповідач буде ставити питання про зміну місця проживання їхньої дитини, а із досягненням чотирнадцятирічного віку діти вправі самостійно визначати місце свого проживання з одним із батьків.

Подібні висновки висловлені і в постанові Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 643/4568/24 (провадження № 61-11291св25).

Лише за наявності спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Зважаючи на те, що сторони не позбавлені права звернутися із вимогою про визначення місця проживання дитини у разі наявності спору до суду або ж до органу опіки та піклування, що відповідатиме вимогам ст. 161 СК України, а наявність спору з даного приводу на даний час жодними доказами не підтверджено, то позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.113 Сімейного Кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити дошлюбне прізвище.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності суд доходить висновку, що подальше спільне життя сторін як подружжя і збереження їхнього шлюбу є неможливим, суперечить інтересам позивача ОСОБА_1 , тому позов необхідно задовольнити частково.

Розподіл судових витрат між сторонами

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені нею судові витрати.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 19, 81, 82, 89, 211, 247, 258-259, 263-265, 279 ЦПК України, на підставі ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, ст. 51 Конституції України, ст. 24, 56, 104, 105, 110, 112 СК України, суд

ухвалив:

задовольнити частково позов ОСОБА_1 .

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстровано 24 липня 2020 року Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 778.

Після розірвання шлюбу змінити прізвище позивача на дошлюбне – ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Головуючий суддяМагонь О. З.

Рішення суду виготовлено 15.07.2026..