Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №520/9347/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 р. № 520/9347/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві ( 04053, місто Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368) № 204150009123 від 12.01.2026, про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368) призначити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), згідно із п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019, зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, згідно із п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, періоди роботи з 05.11.2014 по 27.10.2025, починаючи з 01 січня 2026.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач не скористався правом подати відзив на позовну заяву, у встановлений строк до суду документи не надходили.

Керуючись приписами ст.171,257,262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч.4 ст.229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.01.2026 звернулася через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.

За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення від 12.01.2026 №204150009123, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови визначено відсутність у позивачки станом на 11.10.2017 спеціального стажу роботи необхідної тривалості. Відповідач зазначив, що загальний страховий стаж позивачки становить 31 рік 09 місяців 18 днів, а спеціальний стаж роботи відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» станом на 11.10.2017 становить 23 роки 00 місяців 07 днів.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка звернулася до суду та зазначила, що відповідач неправомірно обмежив обчислення її спеціального стажу датою 11.10.2017, не врахувавши періоди роботи на посадах медичного працівника після цієї дати, зокрема з 05.11.2014 по 31.08.2023 на посаді сестри медичної старшої приймального відділення, відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги, та з 01.09.2023 по 27.10.2025 на посаді сестри медичної стаціонару інфекційного відділення.

Позивачка вказує, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 застосуванню підлягає пункт «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, яка не передбачає вимоги щодо наявності 26 років 6 місяців спеціального стажу станом на 11.10.2017 та не обмежує право на пенсію лише стажем, набутим до цієї дати. На переконання позивачки, надані нею документи підтверджують наявність необхідного спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 позивачка з 02.12.1996 прийнята на роботу до Красноградської центральної районної лікарні, з 05.11.2014 переведена на посаду сестри медичної старшої приймального відділення, відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги, з 01.09.2023 переведена на посаду сестри медичної стаціонару інфекційного відділення, а 27.10.2025 звільнена із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, наказ №203 від 27.10.2025.

Довідкою Комунального некомерційного підприємства «Берестинська міська лікарня» від 06.11.2025 №01-06/1642 підтверджено, що ОСОБА_1 працювала у зазначеному закладі, зокрема: з 02.12.1996 була прийнята на 0,25 ставки медсестри кардіологічного відділення; з 05.03.2003 переведена на повну ставку медсестри кардіологічного відділення; з 05.11.2014 переведена на посаду сестри медичної старшої приймального відділення-відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги на повну ставку; з 01.09.2023 переведена на посаду сестри медичної стаціонару інфекційного відділення на повну ставку; 27.10.2025 звільнена із займаної посади.

У вказаній довідці зазначено, що за період роботи загальний стаж позивачки складає: з 02.12.1996 по 31.08.2023 - 26 років 09 місяців 00 днів; з 01.09.2023 по 27.10.2025 - 2 роки 01 місяць 26 днів.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 вбачається, що щодо позивачки страхувальником подавалися відомості про спеціальний стаж, який стосується працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за Переліком, затвердженим у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, розглядаючи заяву позивачки про призначення пенсії за вислугу років, не врахував періоди її роботи після 11.10.2017 як такі, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, та дійшов висновку про відсутність необхідного спеціального стажу станом саме на 11.10.2017.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за цим Законом призначаються, зокрема, трудові пенсії за вислугу років.

За приписами статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Згідно зі статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. До закладів охорони здоров`я, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, належать, зокрема, лікарняні заклади, а до відповідних посад - лікарі та середній медичний персонал.

Пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними законами України від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 №911-VIII. У цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що збільшення спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, а також запровадження додаткового вікового критерію не відповідає конституційним гарантіям права на соціальний захист. Визнані неконституційними положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, при вирішенні питання про наявність у позивачки права на пенсію за вислугу років відповідач мав оцінювати її спеціальний стаж з урахуванням правового регулювання, яке діє після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, та не мав правових підстав обмежувати обчислення спеціального стажу виключно датою 11.10.2017 без урахування фактично набутого позивачкою спеціального стажу на посадах медичного працівника після цієї дати.

Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, відповідно до якої у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи у національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи. Вказаний підхід є релевантним для цієї справи, оскільки спір стосується реалізації особою права на пенсійне забезпечення, а відповідач застосував правове регулювання у спосіб, який звузив зміст права позивачки на пенсію за вислугу років.

Посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на відсутність у позивачки станом на 11.10.2017 спеціального стажу 26 років 6 місяців суд вважає необґрунтованим, оскільки такий підхід не відповідає змісту Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 та фактично позбавляє правового значення спеціальний стаж, набутий позивачкою після 11.10.2017 на посадах, які за своїм характером та місцем роботи належать до посад працівників охорони здоров`я, що дають право на пенсію за вислугу років.

Судом встановлено, що позивачка працювала у закладі охорони здоров`я на посадах середнього медичного персоналу, а саме на посадах медичної сестри, сестри медичної старшої приймального відділення-відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги та сестри медичної стаціонару інфекційного відділення.

Вказані обставини підтверджені трудовою книжкою, довідкою КНП «Берестинська міська лікарня» від 06.11.2025 №01-06/1642 та індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-5.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що 27.10.2025 позивачка звільнена із займаної посади, тобто на момент звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років 01.01.2026 не перебувала на роботі, яка дає право на цей вид пенсії.

Отже, умова статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо залишення роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років, позивачкою дотримана.

За таких обставин суд дійшов висновку, що надані позивачкою документи підтверджують наявність у неї необхідного спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.01.2026 №204150009123 прийнято без належного врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; пропорційно.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано, доказів правомірності оскаржуваного рішення суду відповідач також не надав та доводів позивачки не спростував.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.01.2026 №204150009123 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, а також про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Судом встановлено, що відповідачем розглянуто заяву позивачки про призначення пенсії, визначено загальний страховий стаж, досліджено подані позивачем документи та відмовлено у призначенні пенсії виключно з підстав відсутності, на думку відповідача, необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017.

Судом встановлено помилковість такого правового підходу відповідача та підтверджено наявність у матеріалах справи доказів, які засвідчують роботу позивачки на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, а також її звільнення з такої роботи до звернення за пенсією.

За таких обставин, встановлені судом обставини свідчать про наявність у позивачки права на призначення пенсії за вислугу років.

Тому належним та ефективним способом захисту є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 з 01.01.2026, тобто з дати звернення із заявою про призначення пенсії, зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 05.11.2014 по 27.10.2025.

Водночас, в адміністративному позові позивач, зокрема, просить зобов`язати відповідача зарахувати до спеціального стажу періоди роботи з 05.11.2014 по 27.10.2025 «починаючи з 01 січня 2026 року».

Суд зазначає, що дата 01.01.2026 є датою звернення позивачки із заявою про призначення пенсії та, відповідно, датою, з якої за встановлених у справі обставин підлягає призначенню пенсія за вислугу років.

Натомість спеціальний стаж формується за фактично відпрацьовані періоди роботи на посадах і в закладах, що дають право на відповідний вид пенсії.

Отже, періоди роботи з 05.11.2014 по 27.10.2025 підлягають зарахуванню до спеціального стажу саме як фактично відпрацьовані періоди, які передували зверненню позивачки за призначенням пенсії, а пенсія за вислугу років підлягає призначенню та виплаті з 01.01.2026, тобто з дати такого звернення.

За таких обставин, з метою належного та ефективного захисту порушеного права суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.01.2026 №204150009123; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 з 01.01.2026, зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 05.11.2014 по 27.10.2025.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині слід відмовити.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд зазначає, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 було задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору – задовольнити.

Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу даного адміністративного позову.

З огляду на викладене, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві ( 04053, місто Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.01.2026 №204150009123.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 з 01.01.2026, зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 05.11.2014 по 27.10.2025.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16 липня 2026 року.

Суддя Н.А.Полях