Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №460/8532/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2026 року м. Рівне№460/8532/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною та скасувати відмову Командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07 квітня 2026 року у звільненні старшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення старшого контролера (навідник) групи вогневої підтримки 2 взводу спеціального призначення батальйону оперативного призначення старшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту та виключити його зі списків особового складу частини. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у відповідача на підставі контракту, укладеному 15.05.2023 строком на 3 роки. 18.03.2026 позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби внаслідок закінчення строку служби згідно з контрактом. Листом від 07.04.2026 № 45/12-, відповідач відмовив позивачу в задоволенні рапорту на звільнення з військової служби. Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки строк дії контракту закінчується 15.05.2026, і продовження дії контракту не застосовується до випадків, прямо передбачених зокрема п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, що унеможливлює його автоматичне продовження та підтверджує право позивача на звільнення на підставах, визначених цим пунктом. Просить позов задовольнити повністю.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти вимог і вказує, що норми Закону № 3633, яким були внесені зміни до Закону № 2232-XII, включно з підставою для звільнення з військової служби передбаченою підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232, слід застосовувати до правовідносин які виникли після 18.05.2024. Також контракт набирає чинності 15.05.2023, тобто, контракт був укладений та набув чинності до внесення відповідних змін щодо підстав для звільнення з військової служби до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (до 18.05.2024). А отже, зазначена підстава для звільнення не поширюється на правовідносини, які виникли до набуття нею законної сили. На момент укладання Контракту 15.05.2023 діюче законодавство не передбачало можливості для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та строк контракту яких закінчився, продовження служби за новими контрактами, а містило імперативну норму, що дія контракту продовжується понад встановлені строки. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій на спростування доводів відзиву наводить схожі за змістом позову твердження та аргументи.

Позовна заява надійшла до суду 18.05.12026.

Ухвалою суду від 19.05.2026 позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 02.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою суду поновлений процесуальний строк для звернення до суду з позовом.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, 15.05.2023 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби строком на 3 роки.

Позивач 18.03.2026 звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Листом відповідача від 07.04.2026 № 45/12- позивача було повідомлено, що у задоволенні його рапорту про звільнення відмовлено, у зв`язку із відсутністю правових підстав.

Вважаючи відмову відповідача у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За змістом статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й до нині.

У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині п`ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, зокрема: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).

Відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Вищевказаний пункт доповнений та стаття викладена у цій редакції зі змінами внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку № 3633-ІХ від 11.04.2024 (далі Закон № 3633-ІХ), який набув чинності 18.05.2024.

Аналізуючи наведену правову норму, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

Суд зважає на те, що зміни внесені до Закону № 2232-ХІІ Законом № 3633-ІХ узгодили між собою положення статті 23 Закону № 2232-ХІІ та підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Суть спору зводиться до порядку застосування Закону № 3633-ІХ до контрактів, укладених до набрання чинності цим Законом.

У цьому контексті суд вважає за необхідне зазначити, що судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 в справі № 990/56/24 зазначив, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Також Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16 та у постанові від 19.09.2024 у справі № 120/10413/22 вказав, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду переживаючої (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Адміністративні суди оцінюють законність рішень суб`єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент прийняття таких рішень.

У спорі, що розглядається закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління обов`язок забезпечити його реалізацію.

Суд відхиляє твердження відповідача щодо того, що умову підпункту «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232 щодо наявності контракту, укладеного під час дії воєнного стану слід розуміти, як таку, що новий контракт має бути укладений під час дії воєнного стану після набрання чинності вказаної норми, тобто після 18.05.2024, адже такий підхід ставитиме у нерівне становище військовослужбовців, які уклали контракт на проходження військової служби до набрання чинності Законом № 3633-IX, у порівнянні з військовослужбовцями, які уклали контракт про проходження військової служби після 18.05.2024. Більш того, згадана норма для розірвання відповідного контракту передбачає лише сукупність таких умов як: 1) контракт має бути укладений під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку контракту; 3) військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

Отже, на переконання суду, до спірних правовідносин необхідно застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача, тобто станом на 07.04.2026.

Окрім того, у даному випадку відповідач не довів, що позивач надавав згоду чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд дійшов висновку, що позивач станом на 07.04.2026 мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до відповідача з відповідним рапортом, а тому дії про відмову у звільненні позивача з військової служби є протиправними.

При цьому, вимоги позивача про скасування рішення військової частини НОМЕР_2 про відмову позивачу у звільненні з військової служби задоволенню не підлягають, оскільки відповідач окремого управлінського рішення не приймав та надав відповідь на рапорт позивача листом.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого – наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

З огляду на викладене суд, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, дійшов висновку про те, що слід зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на вказаних підставах.

За наведених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір відшкодовується позивачу у порядку ч. 3 ст. 139 КАС України.

При цьому, як встановлено судом, за подання даного позову позивачем сплачений судовий збір у сумі 1347,20грн, в той час, як сума судового збору мала б бути сплачена у розмірі 1331,20грн. Отже сума судового збору у розмірі 665,60грн належить позивачу до відшкодування, а 16,00грн сплачена позивачем надмірно та належить йому до повернення.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови в задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII у зв`язку з закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України судовий збір у сумі 665,60грн.

Повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у сумі 16,00рн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 16 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Т.О. Комшелюк