Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №420/9263/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9263/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу з питань ветеранської політики Роздільнянської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відділу з питань ветеранської політики Роздільннської районної державної адміністрації, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Відділу з питань ветеранської політики Роздільнянської районної державної адміністрації щодо відмови у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в продовженні терміну посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи серії НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Відділ з питань ветеранської політики Роздільнянської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 46025272) продовжити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) строк дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи серії НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач будучи посадовою особою органів ДСНС 03.09.2018 року отримав травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків. Витягом з рішення ЄКОПФО від 06.03.2026 року продовжено визнання його особою з інвалідністю 2 групи. До цього йому було видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи серії НОМЕР_2 , дія якого закінчується 01.04.2026 року. З метою продовження дії посвідчення позивач звернувся до Відділу з питань ветеранської політики Роздільнянської районної державної адміністрації, однак 10.03.2026 року отримав відмову. Позивач зазначає, що посилання Відповідача в якості підстави для відмови на те, що позивач мав звання старший прапорщик цивільного захисту та відсутність підстав для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни не заслуговують на увагу, оскільки це не спростовує віднесення його посади до системи Міністерства внутрішніх справ України. Отже, на момент подання заяви про продовження строку дії посвідчення було виконано головні умови, які надають право на його продовження, а саме: він був особою начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України, а травма отримана під час виконання службових обов`язків.

Ухвалою від 06.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що документи та докази, які надані позивачем для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, свідчать про причину та обставини отримання травми, яку отримав позивач, не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 7 Закону, не можуть бути підставою для видачі відповідного посвідчення про право на пільги, оскільки він не належить до вищевказаних категорій осіб. Також, для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно з пунктом 2 частини другої статті 7, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам рядового і начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій правових підстав немає, тому документи, надані позивачем як докази та підстави для продовження йому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, не відповідають нормам Закону.

28.04.2026 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій зазначено доводи, вказані в позовній заяві.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

13.03.2024 року Роздільнянським УСЗН в Одеській області на ім`я ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_2 , особи з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, термін дії до 01.04.2026 року.

06.03.2026 року в КНП «Роздільнянська багатопрофільна лікарня» Роздільнянської міської ради ОСОБА_1 пройшов оцінювання повсякденного функціонування особи.

За результатами проведеного оцінювання функціонування комісією прийнято рішення від 06.03.2026 року № 207/26/305/Р та виданий Витяг з рішення № 207/26/305/В.

ОСОБА_1 звернувся до Відділу з питань ветеранської політики Роздільнянської районної державної адміністрації із заявою для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, видачі посвідчення.

Листом від 10.03.2026 року № 56/1 Відділом з питань ветеранської політики Роздільнянської районної державної адміністрації надано відповідь та повідомлено, що відповідно до пункту 2, частини другої статті 7, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Суб`єктом пункту 2 частини другої статті 7 Закону є особи начальницького і рядового складу органів:

Міністерства внутрішніх справ Союзу РСР;

Комітету державної безпеки Союзу РСР;

Міністерства внутрішніх справ України;

Служби безпеки України;

Служби зовнішньої розвідки України;

Інших військових формувань.

Державна служба надзвичайних ситуацій не належить до військових формувань.

Відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593, особам, які перебувають на службі цивільного захисту, присвоюються спеціальні звання, наприклад: рядовий служби цивільного захисту.

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 346 від 07.03.2019 року, виданого Центральною лікарсько-експертною комісією ДСНС України, Ви масте звання старший прапорщик служби цивільного захисту.

З урахуванням викладеного, для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно з пунктом 2 частини першої статті 7, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам рядового і начальницького складу ДСНС правових підстав немає.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону №3551, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно ст. 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Згідно з п. 2 ч.2 ст.7 Закону №3551, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:

осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;

У постановах Верховного Суду від 30.09.2019 в справі № 824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі № 1140/2362/18 та від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18 Судом касаційної інстанції сформовано усталені висновки щодо застосування ст.ст. 4 та 7 Закону №3551, які є релевантними до спірних правовідносин.

Зміст висновків Верховного Суду полягає у наступному: «згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону №3551 для визначення права на встановлення статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» підлягає встановленню те, що, по-перше, особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, та, по-друге, те, що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами».

Згідно акту спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 03.09.2018 о 21 год. 18 хв. від 14.09.2018 року, нещасний випадок визнається пов`язаним з виконанням службових обов`язків.

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 346 від 07.03.2019 року, виданого ОСОБА_1 , травма та її наслідки: ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 207/26/305/В від 06.03.2026 року, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності: травма (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій. Наявний висновок ВЛК, або ЛЕК, або МВЛК. ДСНС – Державна служба з надзвичайних ситуацій України: Травма (зазначити фактор), Так, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Згідно Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 р. № 1052, державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Станом на дату формування рішення №207/26/305/Р від 06.03.2026 експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, чинною була постанова Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338, якою затверджено Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - Порядок №1338).

Відповідно до п.1 та п.6 Порядку №1338, він визначає процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання), а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю (далі - особа) з метою встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, соціальній та психологічній реабілітації, а також складення та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю на основі комплексного реабілітаційного обстеження особи та індивідуального реабілітаційного плану (за наявності).

Оцінювання осіб з числа військовослужбовців Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту проводиться з метою встановлення або перегляду групи, причини, строку інвалідності та визначення відсотка втрати працездатності на підставі рішень (постанов) військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії та документів, зазначених у пунктах 21 і 22 цього Порядку.

За приписами п.5 ч.23 Порядку №1338, на підставі документів, зазначених у пункті 22 цього Порядку, експертною командою фіксується причина інвалідності:

травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання:

одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час;

одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди;

одержані в районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період;

поранення чи інші ушкодження здоров`я одержані під час антитерористичної операції або заходів проти військової агресії Російської Федерації проти України;

одержані під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання;

одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянської та Другої світової воєн та в повоєнний період;

пов`язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав;

пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків;

одержані внаслідок політичних репресій;

пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;

поранення, травми, каліцтва, контузії чи інші ушкодження здоров`я, отримані під час участі у Революції Гідності;

пов`язані із забезпеченням проведення антитерористичної операції або заходів проти військової агресії Російської Федерації проти України;

одержані під час виконання службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, Служби судової охорони;

пов`язані з проходженням військової служби, служби в органах внутрішніх справ, поліції, Службі судової охорони, СБУ, інших військових формуваннях;

одержані в результаті нещасного випадку (гострого професійного захворювання (отруєння), аварії), пов`язаного з проходженням військової служби або виконанням службових обов`язків.

При цьому, із аналізу норми п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 вбачається, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків.

Суд зауважує, що згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 207/26/305/В від 06.03.2026 року, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності: травма (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій. Наявний висновок ВЛК, або ЛЕК, або МВЛК. ДСНС – Державна служба з надзвичайних ситуацій України: Травма (зазначити фактор), Так, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Отже, враховуючи сукупність факторів: акту спеціального розслідування від 14.09.2018 року, свідоцтва про хворобу № 346 від 07.03.2019 року, витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 207/26/305/В від 06.03.2026 року, наявні документи свідчать про те, що травма та відповідно інвалідність позивача пов`язана лише з виконанням службових обов`язків, що не є достатнім для визнання його особою з інвалідністю внаслідок війни.

Суд звертає увагу, що не є тотожним поняття "травма, одержана під час виконання службових обов`язків" та поняття "травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків."

Тобто, у позивача право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутнє, оскільки останній отримав травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків, а не під час виконання військового обов`язку.

Верховний Суд України у постановах від 20.01.2015 у справі №21-528а14 та від 06.11.2013 у справі №21-377а13 дійшов висновку про те, що не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в контексті статті 7 Закону №3551-XII, а одержана внаслідок виконання службових обов`язків.

Сукупний аналіз статей Закону №3551 доводить, що віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 безпосередньо пов`язане з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 цього Закону.

Аналогічні правові висновки викладено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах від 30.09.2019 у справі № 824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18, від 02.04.2021 року у справі № 0540/9350/18-а, які суд застосовує до спірних правовідносин згідно приписів ч.5 ст.242 КАС України.

При цьому, з матеріалів справи слідує, що позивачу дійсно було видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, тобто визнано за ним вказаний статус з 13.03.2024 по 01.04.2026. Проте, правомірність видачі вказаного посвідчення ніким не оскаржувалась. Разом з тим, вказані обставини не свідчать про обов`язок відповідача знов видати вказане посвідчення, тобто визнати позивача особою з інвалідністю внаслідок війни.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст. ст. 9, 12,77, 90, 139, 242-246, 250-251, 255, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу з питань ветеранської політики Роздільнянської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.

.