Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №380/9914/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 рокусправа № 380/9914/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів до державного бюджету,

у с т а н о в и в:

Війська частина НОМЕР_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд:

- Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) завдані державі матеріальні збитки у розмірі 40 038,18 грн. (сорок тисяч тридцять вісім гривень 18 копійок) на розрахунковий рахунок НОМЕР_4 .

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що відповідач будучи відсутнім у період з 23.03.2025 до 16.05.2026( по дату звернення до суду) без поважних причин на військовій службі, продовжував отримувати від військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення на свій банківський рахунок. Кошти, отримані відповідачем за вказаний період, вважаються матеріальними збитками, завданими державі, сума яких складає 40038,18 грн., що підтверджується матеріалами акту службового розслідування та довідкою про вартісну оцінку завданих збитків.

Ухвалою від 22.05.2026 року залишено позовну заяву без руху. 28.05.2026 року надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою від 29.05.2026 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Відповідач відзиву не надав. Належним чином повідомлений про розгляд вказаної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін шляхом скерування судової кореспонденції на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві. До суду повернувся конверт з вказаною ухвалою з довідкою відділення поштового зв`язку про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд зазначає, що згідно з п. 4 ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) днем вручення судового рішення є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з п. п. 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270) у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 21.06.2022 у справі № 215/507/21, від 18.04.2022 у справі № 215/764/21 та постанові від 28.01.2021 у справі № 820/1400/17.

Отже, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 06.02.2026 не була вручена відповідачу з незалежних від суду причин.

Таким чином, суд на підставі ч. 6 ст. 162 КАС України дійшов висновку проводити розгляд справи на підставі наявних доказів у матеріалах справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2024 № 248, солдат ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 , Відповідач) призначений на посаду старшого техніка 2 роти спеціального призначення НОМЕР_5 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 .

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2025 № 82, солдата ОСОБА_1 вважати таким, що вибув 23.03.2025 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий госпіталь», місто Київ, для проходження військово-лікарської комісії.

Під час проходження військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) з 20.05.2025 солдат ОСОБА_1 припинив виходити на зв`язок зі службовими особами військової частини НОМЕР_1 .

Рапорт про нез`явлення вчасно без поважних причин з лікування (проходження ВЛК) до військової частини НОМЕР_1 був поданий 20.05.2025.

Із листа Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 30.05.2025 № 545/4/7646 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01.01.2025 по теперішній час у НВМКЦ «ГВКГ» на обстеженні та лікуванні не перебував, за медичною допомогою не звертався, ВЛК не проходив. Дані щодо обстеження та лікування, проходження ВЛК ОСОБА_1 у підзвітних цивільних закладах охорони здоров`я міста Києва до НВМКЦ «ГВКГ» не надходили.

На місце служби до тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 (в районі АДРЕСА_1 ) солдат ОСОБА_1 не повернувся

Отже, солдат ОСОБА_1 не прибув до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» для проходження ВЛК та без поважних причин вчасно не повернувся назад до військової частини НОМЕР_1 . Тому солдат ОСОБА_1 безпідставно відсутній на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 23.03.2025 по теперішній час( по дату звернення до суду 16.05.2026).

Будучи відсутнім без поважних причин на військовій службі, солдат ОСОБА_1 отримував на свій банківський рахунок від військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення в період з березня 2025 року по травень 2025 року, оскільки його відсутність на ВЛК у НВМКЦ «ГВКГ» була виявлена лише 20.05.2025 - вже після виплати грошового забезпечення за березень та квітень 2025 року.

Кошти, отримані солдатом ОСОБА_1 за період його безпідставної відсутності на військовій службі вважаються матеріальними збитками, завданими державі, та прямою дійсною шкодою (збитками) в розумінні пунктів 2 і 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», сума яких складає 40 038,18 грн. (сорок тисяч тридцять вісім гривень 18 копійок), що підтверджується Розрахунковим листом від 15.06.2025 №1718/ФС, копія якого міститься в Акті службового розслідування.

Оскільки, кошти, отримані солдатом ОСОБА_1 в період з березня 2025 року по травень 2025 року, вважаються матеріальними збитками, завданими державі, сума яких складає 40038,18 грн., тому позивач звернувся до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За нормами ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут).

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до ст. 5 Статуту внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст. 16 Статуту).

Відповідно до норм ст. ст. 26-24 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Правове врегулювання дисциплінарної відповідальності військовослужбовців здійснюється на підставі Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV, яким затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут). Дисциплінарний статут визначає, що усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Згідно зі ст. 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

За нормами ст. 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Зважаючи на наведені норми Дисциплінарного статуту суд зауважує, що дисциплінарне стягнення застосовується у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.

Відповідно до положень ст. ст. 83-86 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Згідно із ст. ст. 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної відповідальності за ці правопорушення.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII).

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, що зареєстрований Міністерством юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до п. 15 розділу І Загальні положення Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у ст. 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX) пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

За змістом ч. ч. 1-3 ст. 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

В силу вимог п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону №160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Тож законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2024 №248 солдат ОСОБА_1 призначений на посаду старшого техніка 2 роти спеціального призначення НОМЕР_5 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 .

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2025 № 82 солдат ОСОБА_1 вважався таким, що вибув до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий госпіталь» м. Київ для проходження військово-лікарської комісії.

Під час проходження військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) з 20.05.2025 солдат ОСОБА_1 припинив виходити на зв`язок зі службовими особами військової частини НОМЕР_1 . Рапорт про нез`явлення вчасно без поважних причин з лікування (проходження ВЛК) до військової частини НОМЕР_1 був поданий 20.05.2025.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 № 1175/нагд, було призначене службове розслідування за фактом нез`явлення з лікувального закладу вчасно без поважних причин до місця служби солдата ОСОБА_1 .

Так, за результатами вказаного службового розслідування у військовій частині НОМЕР_1 був складений акт службового розслідування № 1709/91300-в від 04.04.2026.

Згідно акту службового розслідування, нанесення державі матеріальних збитків у розмірі 40038,18 грн. перебуває у прямому зв`язку з діями солдата ОСОБА_1 .

Після складання акту службового розслідування був виданий наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2026 № 1597 "Про результати службового розслідування".

Пунктом 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2026 № 1597 "Про результати службового розслідування" солдата ОСОБА_1 було притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 40038,18 грн.

Підпунктами 5.1. та 5.2. п. 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2026 № 1597 "Про результати службового розслідування" начальнику фінансово-економічної служби – головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 було наказано: суму у розмірі 40038,18 грн. занести до Книги нестач фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 . Суму у розмірі 40038,18 грн. занести до Книги грошових стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_1 та облікувати її за солдатом ОСОБА_1 .

Отже, згідно довідки від 15.06.2026 № 17.18/фс загальний розмір надлишково і безпідставно виплачених сум ОСОБА_1 складає 40038,18 грн.

У зв`язку з вищезазначеним суд визнає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулося внаслідок недобросовісної поведінки з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх стягнення.

При розгляді цієї справи суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, визначила, що вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

На момент розгляду справи судом, позивачем доведено правомірність заявлених вимог, тому зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 40038,18 грн. під час фактичного невиконання обов`язків військової служби є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Витрати на судовий збір у такому разі не стягуються.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295 КАС України, суд

у х в а л и в :

1.Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення коштів - задовольнити повністю.

2.Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) завдані державі матеріальні збитки у розмірі 40 038,18 грн. (сорок тисяч тридцять вісім гривень 18 копійок) на розрахунковий рахунок НОМЕР_4 .

3.Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна