Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №320/45963/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року м. Київ справа №320/45963/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтович А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 (ПІП НОМЕР_1 ) переведенні на пенсію у разі втрати годувальника - чоловіка ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України у Київській області перевести та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) пенсію по втраті годувальника з 01.05.2024 року, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення, і раніше виплачених сум.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області протиправно відмовлено їй у переведенні з одного виду пенсії на пенсію у зв`язку з втратою годувальника після смерті її чоловіка – ОСОБА_2 . На думку позивача, вона має передбачене законом право на отримання пенсії у разі втрати годувальника, обчисленої з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення померлого годувальника. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати дії відповідача щодо відмови у переведенні на пенсію протиправними та зобов`язати відповідача перевести її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника і здійснити виплату такої пенсії з 01.05.2024 з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 у справі було відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер чоловік позивачки – ОСОБА_2 , пенсіонер військовослужбовець, ветеран війни – інвалід війни 2 групи; ліквідатор ЧАЕС 1 категорії, інвалід 2 групи внаслідок аварії на ЧАЕС (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 06.04.2024 року).

Відповідно до копії свідоцтва № НОМЕР_3 від 07.02.1987, позивачка є дружиною померлого громадянин.

12.06.2024 позивачка звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про переведення її на пенсію по втраті годувальника.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 30.07.2024 відмовлено позивачці в переведенні на пенсію в разі втрати годувальника.

Підставою прийняття такого рішення відповідачем зазначено недосягнення пенсійного віку передбаченого ст. 26 Закону №1058-IV.

Вважаючи, що пенсійним органом протиправно відмовлено позивачці у переведенні з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у разі втрати годувальника, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV непрацездатними громадянами є особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до закону.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком залежить від досягнення особою визначеного законом пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу. Особи, які не мають необхідного страхового стажу для призначення пенсії у більш ранньому віці, набувають право на пенсію після досягнення 65-річного віку за наявності страхового стажу, визначеного цією статтею.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по інвалідності III групи, а у разі смерті пенсіонера – незалежно від тривалості страхового стажу.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років чи пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону №1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, належать особи, які були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували пенсію, мають право за бажанням перейти на пенсію у зв`язку із втратою годувальника.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до статті 54 Закону №796-XII умови, порядок призначення та розміри пенсій особам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, визначаються цим Законом.

VI. Оцінка суду

Оцінивши доводи позивача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачка після смерті чоловіка звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Рішенням відповідача від 30.07.2024 у такому переведенні відмовлено з підстав недосягнення позивачкою пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV непрацездатними членами сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, є, зокрема, чоловік або дружина, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 60 років чи пенсійного віку, визначеного статтею 26 цього Закону.

Як установлено судом, позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується паспортом громадянина України. Із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника вона звернулася 12.06.2024, тобто до досягнення 57-річного віку.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV у редакції, чинній станом на червень 2024 року, право на призначення пенсії за віком виникає після досягнення особою 60-річного віку за наявності визначеного законом страхового стажу. Таким чином, на момент звернення до відповідача позивачка не досягла встановленого законом пенсійного віку, оскільки до його досягнення їй залишалося майже вісім років. Отже, станом на 12.06.2024 позивачка не відповідала віковому критерію, визначеному статтею 26 Закону №1058-IV, а тому право на призначення пенсії за віком у неї на той час ще не виникло.

Посилання позивачки на положення статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII суд оцінює критично.

Так, статтею 30 Закону №2262-XII визначено коло осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника з числа членів сімей військовослужбовців та осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до цього Закону. Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що чоловік позивачки на момент смерті отримував пенсію як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII. Відтак спірні правовідносини не регулюються положеннями статті 30 Закону №2262-XII, а тому підстави для застосування зазначеної норми при вирішенні цього спору відсутні.

Таким чином, правовідносини щодо призначення позивачці пенсії у зв`язку із втратою годувальника підлягають оцінці відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, вимогам якого позивачка на момент звернення не відповідала.

Відповідач, приймаючи рішення про відмову у переведенні позивачки на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією України та законами України. Доводи позивачки не спростовують правомірності оскаржуваного рішення та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 30.07.2024 про відмову у переведенні позивачки на пенсію у зв`язку із втратою годувальника є правомірним, а заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Водночас, відмова у задоволенні позову зумовлена виключно відсутністю у позивачки на момент звернення до органу Пенсійного фонду України передбачених законом умов для призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Така відмова не позбавляє позивачку права після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, за наявності інших визначених законом умов, повторно звернутися до органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, а у разі незгоди з рішенням пенсійного органу – оскаржити його в судовому порядку. Відмова у задоволенні цього позову не перешкоджає реалізації позивачкою такого права у майбутньому після виникнення передбачених законом підстав для призначення відповідного виду пенсії.

VІI. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи, що в задоволенні позову належить відмовити підстави розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.