Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №260/4614/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2026 рокум. Ужгород№ 260/4614/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

29 червня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яким просить суд: « 1. Прийняти позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду, відкрити провадження в адміністративній справі та здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. 2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 повного остаточного розрахунку при звільненні у зв`язку з невиплатою на день виключення зі списків особового складу військової частини 09.04.2020 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 09.04.2020, яка була виплачена лише 29.05.2026 на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі №260/4057/24. 3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 239 568,42 грн (двісті тридцять дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят вісім гривень 42 копійки), з утриманням із зазначеної суми передбачених законодавством України податків, зборів та інших обов`язкових платежів під час її виплати. 4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. 5. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 98589,02 грн (дев`яносто вісім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень 02 копійки), з утриманням із зазначеної суми передбачених законодавством України податків, зборів та інших обов`язкових платежів під час її виплати».

30 червня 2026 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, якою розгляд справи постановлено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) викликом учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . В день звільнення позивачу не було виплачено грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі. Вказує, що у зв`язку із чим, 26 травня 2026 року позивачу було виплачено грошове забезпечення на виконання судового рішення. Позивач зазначає, що у зв`язку з непроведенням повного розрахунку при його звільненні, відповідач зобов`язаний нарахувати та невиплати йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячного грошового забезпечення нарахованого та виплаченого на виконання рішення суду. Вказує, що відповідач здійснював нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення у розмірі меншому ніж визначено законодавчо, у зв`язку із чим на виконання рішення суду позивачу було виплачено заборгованість із грошового забезпечення. У зв`язку із чим, наявні підстави для нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячного грошового забезпечення нарахованого та виплаченого на виконання рішень судів. На підставі викладеного просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На підставі викладеного просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

До суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимоги, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09 квітня 2020 року № 91 позивача виключено зі списків особового складу частини (а.с. 21).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі №260/4057/24, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 09 квітня 2020 року включно, відповідно до норм абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (а.с.а.с. 22-27).

На виконання вказаного рішення, 29 травня 2026 року відповідачем позивачу виплачено грошове забезпечення в сумі 98177,88 грн, що підтверджено випискою по картковому рахунку позивача (а.с. 29).

Вважаючи, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний адміністративний позов по суті, суд зазначає наступне.

Щодо належного відповідача у справі суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 24 частини 3 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон України № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 № 2011 -XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту – Закон України № 2011 -XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 9 частини 1 Закону України № 2011 -XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Одним із видів забезпечення, відповідно до статті 9-1 Закону України № 2011 -XII є речове забезпечення.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту. Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178, військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком до вказаного Порядку.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби в Збройних Силах України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, а відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум не врегульовано, необхідно прийти до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України узгоджуються з правовою позицією

Верховного Суду викладеною у постанові від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 у справі № 815/1767/17, від 19.04.2018 у справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 частини 1 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно із статтею 117 частиною 2 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17.

Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.

Як судом було встановлено, що у зв`язку із звільненням з військової служби позивача з 09 квітня 2020 року було виключено із списків особового складу відповідача, проте остаточний розрахунок при звільненні зі проведений лише 29 травня 2026 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Вказані обставини відповідачем не спростовані.

Обставина невиконання відносно позивача вимог статті 116 КЗпП України підтверджена рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі №260/4057/24, яке набрало законної сили.

Відповідно до статті 47 частини 1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 10 квітня 2020 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Нормами пункту 2 абзацу 3 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно із пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (пункт 8 абзац 2 Порядку № 100).

Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (пункт 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам").

З довідки вбачається, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у лютому 2020 року 21058,83 грн, у березні 2020 року 21058,83 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1403,92 грн (31 + 29 / 2=30, 21058,83 +21058,83 = 42117,66/30) (а.с. 50).

Суд зазначає, що оскільки позивача з 09 квітня 2020 року виключено зі списків особового складу військової частини, а тому з наступного дня після цієї дати потрібно обраховувати невчасний розрахунок при звільненні.

Позивача звільнено зі служби 09 квітня 2020 року, а остаточний розрахунок проведено 29 травня 2026 року, однак виходячи із норм статті 117 КЗпП України, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу за шість місяців з 10 квітня 2020 року по 10 жовтня 2020 року - 184 дні.

Таким чином, за період з 10 квітня 2020 року по 10 жовтня 2020 року середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача складає 258321,28 грн (середньоденна заробітна плата 1403,92 грн * 184 кількість днів затримки розрахунку).

При цьому суд враховує, що відшкодування, передбачене статте 117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.

Так, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів статті 9 частини 1 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов`язку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року по справі № 489/6074/23 прийшла до висновку про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та сформулював висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом України № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року по справі № 489/6074/23 зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Разом з тим, суд враховує правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року по справі №160/15380/22, зокрема ключовий висновок полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд у цій же справі звернув увагу, що обчислення середнього заробітку яке наведене у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, за обставин даної справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Оскільки сума виплаченої з затримкою грошового забезпечення (98177,88 грн) є значно меншою від нарахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (258321,28 грн), суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.

Згідно наданого відповідачем розрахункового листа у квітня 2020 року позивачу було виплачено грошове забезпечення в розмірі 303303,03 грн (а.с. 51).

Як встановлено судом відповідачем на виконання рішення суду по справі було виплачено грошове забезпечення в розмірі 98177,88 грн (а.с. 29).

Отже, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинен складати 401480,91 гривень, з яких: недоплачене грошове забезпечення в розмірі 98177,88 гривень, 303303,03 гривень - грошове забезпечення, виплачене під час звільнення, а відтак відсоток, стягнутої судом суми невиплаченого грошового забезпечення становить 0,25%: 98177,88 /401480,91 *100 %.

Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 64580,32 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (258321,28 грн* 0,25 %).

Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі – Закон України № 2050-ІІІ) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі України № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Аналогічного змісту норми містяться у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 № 159, відповідно до якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян.

Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Згідно зі статті 4 Закону України № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Використане у статті 3 Закону № України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону України № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 року у справі №803/203/17.

При цьому, нарахування та виплата грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його нарахування та виплату відповідно в повному обсязі.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі №260/4057/24, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 09 квітня 2020 року включно, відповідно до норм абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (а.с.а.с. 22-27).

На виконання вказаного рішення, 29 травня 2026 року відповідачем позивачу виплачено грошове забезпечення в сумі 98177,88 грн, що підтверджено випискою по картковому рахунку позивача (а.с. 29).

Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу грошового забезпечення в повному розмірі, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.

Зважаючи на вищезазначене, позивач набув право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період із 01 березня 2018 року по 29 травня 2026 року по день фактичної виплати відповідно до Закону України Закону України № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 № 159.

У рішенні від 01 грудня 2020 року у справі № 465/273/16-а Верховний Суд зробив наступний висновок: «Реалізація права на отримання пенсії чи соціальної допомоги передбачає певну послідовність дій та рішень: звернення особи до повноваженого органу; перевірку наявності у неї права на відповідну виплату; розрахунок її розміру; прийняття рішення про призначення пенсії чи соціальної допомоги; проведення виплати. Спір може виникнути на будь-якій стадії правовідносин. Якщо спір виник щодо неправомірної, на думку позивача, відмови у призначенні пенсії, допомоги чи іншої виплати або неправильного визначення її розміру, належним способом захисту є зобов`язання вчинити дії - нарахувати і виплатити відповідну пенсію чи допомогу. При цьому немає підстав стягувати відповідну суму, оскільки рішенням відповідного органу її ще не призначено».

Як вбачається з матеріалів справи, спірна компенсація позивачу не нарахована.

Отже, належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у цьому випадку, буде зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 травня 2026 року, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 64580,32 (шістдесят чотири тисячі п`ятсот вісімдесят гривень 32 копійки) грн.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 травня 2026 року- відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 травня 2026 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко