Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №260/3669/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2026 року м. Ужгород№ 260/3669/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) , про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в особі представника – адвоката Сідака Павла Петровича звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), яким просить суд:

1) визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), які полягають у застосуванні у період із 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

2) зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року із врахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 01.01.2020 р. положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. А тому, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №294-ІХ, Закону №1082-ІХ, Закону №1928-ІХ та Закону №2710-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В подальшому представником відповідача, через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд» подано до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. При цьому підтвердив факт проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , однак зазначив, що під час проходження служби грошове забезпечення позивачу нараховувалося та виплачувалося відповідно до вимог чинного законодавства, у межах бюджетних асигнувань та в порядку, визначеному нормативно-правовими актами, які регулюють порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

У відзиві відповідач наголосив, що військова частина є бюджетною установою та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який не наділений повноваженнями самостійно змінювати порядок визначення розмірів грошового забезпечення чи відступати від вимог постанов Кабінету Міністрів України. На думку відповідача, нарахування всіх складових грошового забезпечення здійснювалося виключно в межах чинного правового регулювання та виділеного фінансування.

Крім того, відповідач обґрунтував правомірність застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 704 у редакції, що діяла після внесення змін постановою № 103, зазначивши, що розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 1 січня 2018 року. Також відповідач вказав, що примітки до додатків постанови № 704 мають виключно роз`яснювальний характер і не містять самостійних норм права, а тому не можуть бути підставою для іншого способу обчислення грошового забезпечення.

У зв`язку з наведеним відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, з врахуванням положень ст. 262 КАС України

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходить військову службу органах Державної прикордонної служби України.

У березні 2026 року на адресу НОМЕР_1 прикордонного загону направлений адвокатський запит щодо надання інформації, який розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб застосовувався при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 .

Листом від 18 березня 2026 року № 09/3829-26-Вх відповідач зазначає: «розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями діючих військовослужбовців, розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Позивач зазначає, що від визначених у такий спосіб посадового окладу та окладу за військовим званням упродовж 2020-2023 років здійснювалося нарахування та виплата як постійних, так і одноразових видів грошового забезпечення, зокрема надбавок, премій, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат. Водночас з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 не відповідало актам вищої юридичної сили, зокрема Закону України № 294-ІХ та Закону України № 1082-ІХ, якими на відповідні роки було встановлено інший розмір прожиткового мінімуму як базового державного соціального стандарту. Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у такому випадку застосуванню підлягає норма нормативно-правового акта вищої юридичної сили, а отже пункт 4 Постанови № 704 мав застосовуватися в частині, що не суперечить зазначеним законам, із використанням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Позивач, вважаючи що відповідач з 2020 року був зобов`язаний нараховувати та виплачувати грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх похідних виплат, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, на відповідні тарифні коефіцієнти, звернулася до суду із цим позовом.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції на час спірних відносин).

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців (далі - Постанова № 704).

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Як зазначалося вище, Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103).

Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Суд звертає увагу, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Беручи до уваги викладене, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 Постанови КМУ №103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Тобто, з 29.01.2020 року відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою і військовим званням - мінімальний розмір заробітної плати.

Проте, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, з огляду на наступне.

Пунктом 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

При цьому, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Оскільки норма пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не вбачає правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Такий висновок також відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справах №240/11952/19; №200/3774/20-а; №200/3757/20-а, від 14.04.2021 у справі №240/12309/20, від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020.

Разом з тим суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Суд зазначає, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Так, під умовами слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.

Під порядком розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

Отже, суд вважає, що зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-XII.

Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, відповідно, не містить.

Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Таким чином, з огляду на визначене та враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Суд зазначає, що у справі, яка розглядається право позивача на перерахунок грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Постанови №704 із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт згідно додатками Постанови №704, обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення військовослужбовців через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Суд зазначає, що прожитковий мінімум для працездатних осіб:

- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік»);

- станом на 01 січня 2019 року встановлений в розмірі 1921,00 грн (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік);

- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).

- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2189,00 грн (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік»).

- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00 грн. (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік»);

- станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684,00 грн (стаття 7 Закону від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).

Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023.

За таких обставин, суд зазначає, що право позивача на обрахунок грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року (у спірному випадку станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023) є беззаперечним, оскільки обумовлене підвищенням прожиткового мінімуму та, відповідно, зміною грошового забезпечення на підставі пункту 4 Постанови №704.

Вирішуючи цей спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у схожих правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, де Верховним Судом досліджувалося питання оформлення оновленої довідки про розмір грошового забезпечення у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.92 №2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії, призначених згідно Закону України від 09.04.92 №2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Вказана позицію узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 та Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові від 06.07.2023 у справі №600/3593/22-а.

Суд наголошує на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для обчислення грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

При цьому, суд повторно звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Щодо вимоги позивача щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 та зобов`язання відповідача, нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення по день її фактичної виплати, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», суд зазначає наступне.

Пункт 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин): виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене, вимоги позивача про проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44, підлягає задоволенню.

Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України, доказами у справі є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ч. 2 ст. 77 КАС України, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача – суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі не довели правомірності своєї бездіяльності щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, відтак позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільненавід сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі наведеного та керуючись ст. 77, 139, 241-246, 249 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 Прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), які полягають у застосуванні у період із 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року із врахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяЮ.Ю.Дору