Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №160/5001/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 рокуСправа №160/5001/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/5001/26 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), до відповідача-2: Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), до відповідача-3: Військової частини НОМЕР_6 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), яка надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування па стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я внаслідок отриманого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, включаючи час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії у розмірі збільшеному до 100 000 грн, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, за період з 05.05.2025 по 27.11.2025;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування па стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я внаслідок отриманого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, включаючи час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії у розмірі збільшеному до 100 000 грн, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, за період з 05.05.2025 по 27.11.2025;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за 2023, 2024, 2025 роки

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні щорічних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, та провести її виплату за 2023, 2024, 2025 роки з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, передбачену ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 № 504/96-ВР, п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII за 2024, 2025 роки виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення 27.11.2025;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток, передбаченої ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 № 504/96-ВР, п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII за 2024, 2025 роки виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення 27.11.2025;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , щодо застосування з 16.02.2023 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при обчисленні ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 та провести їх виплату 16.02.2023 по 19.05.2023 з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу усіх належних до сплати коштів в період проходження військової служби. Позивач зазначає, що правові підстави для обмеження періоду виплати йому додаткової винагороди дванадцятьма місяцями відсутні, в той час як ця додаткова винагорода має враховуватися при обчисленні розміру компенсації за невикористані дні відпустки. При цьому компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу взагалі не виплачена, а також позивачу невірно розраховувалося грошове забезпечення в період проходження військової служби.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/5001/26 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду в адміністративній справі №160/5001/26 задоволено, визнано поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено пропущений строк звернення до суду в адміністративній справі №160/5001/26, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5001/26, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

30 березня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача-1 в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач-1 проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що у відповідності до пункту 6.13. глави 6 розділу ІІ Положення №402 загальний час безперервного перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/ або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль. Військовою частиною НОМЕР_2 під час розрахунку компенсації позивачу за невикористані дні відпусток розраховувалась з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. При цьому одноразові додаткові види грошового забезпечення до такого розрахунку не включались, що відповідає вимогам діючого законодавства станом на день виникнення спірних правовідносин. Щодо визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток, передбаченої ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” за 2024, 2025 роки виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення 27.11.2025 зазначає, що пунктом 19 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.03.2026 №88 фінансово-економічній службі наказано провести перерахунок грошової компенсації за невикористані 28 (двадцять вісім) календарних днів щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачених пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2024 та 2025 роки із розрахунку 14 календарних днів на рік.

06 квітня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відповідь на відзив, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Зазначає, що посилання відповідача на п. 11 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, також, не спростовує позовні вимоги, оскільки вказана норма передбачає збереження за військовослужбовцем грошового та матеріального забезпечення під час перебування у відпустці для лікування після поранення, при цьому обмеження у 12 місяців стосується виключно тривалості безперервного перебування на лікуванні без вирішення питання щодо подальшої придатності до військової служби, а не встановлює автоматичної підстави для припинення будь-яких виплат. Отже, зазначені норми не містять жодного положення, яке б прямо встановлювало припинення виплати грошового забезпечення або додаткової винагороди після спливу 12-місячного строку лікування. Доводи відповідача про те, що п. 6 розділу XXXI Порядку № 260 містить вичерпний перелік складових грошового забезпечення, з яких здійснюється розрахунок компенсації, також є необґрунтованими, оскільки відповідач фактично ототожнює формальний перелік із забороною врахування інших виплат, що прямо не передбачено законодавством. Такий підхід суперечить принципу повного відшкодування належних виплат та призводить до необґрунтованого заниження розміру грошового забезпечення, з якого здійснюється відповідний розрахунок. Посилання відповідача на наказ від 25.03.2026 № 88 як на підставу відсутності предмета спору також є необґрунтованим, оскільки сам по собі факт видання наказу не свідчить про належне виконання обов`язку щодо повного та правильного розрахунку і виплати компенсації. З матеріалів справи вбачається, що розрахунок грошової компенсації був здійснений без урахування всіх складових грошового забезпечення, зокрема без включення додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, що прямо підтверджується довідкою-розрахунком. Таким чином, відповідач фактично здійснив лише часткове виконання свого обов`язку, при цьому допустивши заниження розміру виплат.

15 травня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучені військово-облікові документи позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року залучено до участі у справі №160/5001/26 в якості другого відповідача Військову частину НОМЕР_4 , в якості третього відповідача Військову частину НОМЕР_6 .

25 травня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача-3 в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач-3 проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року грошове забезпечення військовослужбовців не мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти.

27 травня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відповідь на відзив, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Зазначає, що відповідач-3 фактично визнає вихідну правову передумову позиції позивача: з 29.01.2020 не підлягала застосуванню редакція п. 4 Постанови № 704, яка фіксувала розрахунок через прожитковий мінімум станом на 01.01.2018. За цих умов висновок ВЧ НОМЕР_6 про відсутність підстав для перерахунку є внутрішньо суперечливим. Посилання ВЧ НОМЕР_6 на п. 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII також не спростовує позовних вимог. Зазначена норма передбачає, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат. Однак позивач не просить застосувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину. Позивач просить застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2023. посилання ВЧ НОМЕР_6 на Постанову № 481 не має правового значення для вирішення спору в частині періоду з 16.02.2023 по 19.05.2023. Цей нормативний акт не може легалізувати застосування фіксованої величини 1762 грн за період до набрання ним чинності.

14 липня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від відповідача-1 в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучено докази виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій.

15 липня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано пояснення, які надійшли від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Зазначає, що позовні вимоги №1 та №2 є різними, повторює доводи позовної заяви.

Відповідач-2 правом на подання відзиву не скористався, копію ухвали та позовну заяву з додатками отримав завчасно, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до положень ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Згідно військового квитка позивача від 16.02.2023 року серії НОМЕР_8 позивач проходив військову службу в період з 16.02.2023 року по 29.05.2023 року - у відповідача-2.

Згідно посвідчення офіцера від 10.07.2023 року НОМЕР_9 позивач з 10.07.2023 року проходив військову службу у відповідача-2, а з 11.08.2023 року - у відповідача-1.

Наказом відповідача-1 від 27.11.2025 року №336 позивача виключено зі списків особового складу відповідача-1 у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Позивач оскаржив різні за змістом порушення його прав, в зв`язку з чим окремі докази у справі оцінені в межах розгляду відповідних позовних вимог.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.

Щодо періоду отримання додаткової винагороди під час довготривалого лікування.

Ця позовна вимога заявлена за період з 05.05.2025 року по 27.11.2025 року.

В цей період позивач проходив службу у відповідача-1, оскільки призначений на посаду у відповідача-1 з 11.08.2023 року (згідно посвідчення офіцера) та звільнений з посади у відповідача-1 (згідно наказу від 27.11.2025 року).

Відповідач-1 у відзиві вказував, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.04.2024 №121 молодший лейтенант ОСОБА_1 з 29 квітня 2024 року вибув до стабілізаційного пункту військової частини НОМЕР_10 у зв`язку із пораненням, контузією, травмуванням отриманих під час виконання бойових завдань. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.06.2025 №154 молодшому лейтенанту ОСОБА_1 з 05 травня 2025 року призупинено виплату грошового забезпеченням у зв`язку із довготривалим лікуванням після поранення понад один рік. Відповідно до карток особового рахунку ОСОБА_1 , виплата додаткової винагороди збільшеної до 100 000 грн. здійснювалася на протязі 12 місяців. Тож, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткову винагороду збільшеної до 100 000 гривень не можливо з підстав викладених вище, а тому позовні вимоги щодо зазначеного не підлягають задоволенню.

Отже, в даній справі не є спірним припинення виплати позивачу додаткової винагороди після спливу 12 місяців перебування на лікуванні. Факт продовження лікування позивача відповідач не заперечував. Матеріалами справи ці обставини також підтверджуються.

В матеріалах справи наявна низка довідок ВЛК, згідно яких у позивача наявна тяжка травма, що пов`язана із захистом Батьківщини.

Наказом відповідача від 01.06.2025 року №154 позивачу призупинено виплату грошового забезпечення "в зв`язку з довготривалим лікуванням після поранення понад один рік" з 05.05.2025 року.

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» віл 20.12.1991 року №2011-XII (далі – Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Частиною другою ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія).

Згідно ч. 11 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.

Не пізніше закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про його придатність до військової служби.

Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.

Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не надається.

Згідно п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 (далі – Постанова №168) Виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:

- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

За п. 9 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі – Порядок №260) виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.

Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.

Пунктом 15 Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення не виплачується: за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.

Згідно з п. 11 XXXIV розділу Порядку №260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які:

- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

В наказі відповідача від 01.06.2025 року №154 в наявності посилання лише на одну норму права – п. 9 розділу І Порядку №260.

Цією нормою права (йдеться передусім про абзац другий) передбачено, що: «Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні)».

Оскільки жодних інших підстав для призупинення виплати відповідач не вказав, належить виходити з того, що такі інші підстави відсутні.

Суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в рішенні, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.

При цьому, адміністративний суд не наділений повноваженням змінювати мотиви, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення, тобто втручатися у дискрецію останнього в частині вибору правового обґрунтування прийнятого ними рішення, яке може бути предметом судового оскарження.

Це означає, що адміністративний суд перевіряє рішення суб`єкта владних повноважень виключно в межах тих підстав, обставин і доводів, які зазначені безпосередньо в оскаржуваному рішенні, а не ті, що були виявлені пізніше

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вді 04.06.2026 року №300/4750/24.

Оцінюючи зазначену підставу суд зазначає наступне.

В аспекті особливостей адміністративного судочинства порівняно, зокрема, з господарським і цивільним процесом варто зазначити, що до найважливіших ціннісних відмінностей процесу, за яким діють адміністративні суди, слід віднести його залежність від таких складових верховенства права, як: принцип належного урядування (good governance), принцип легітимних очікувань (legitimate expectation), принцип тлумачення закону в аспекті найбільш сприятливого для суб`єкта приватного права (як правила позивача) значення, а також принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2025 року у справі №440/7811/23.

Абзаци перший та другий ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ наразі діють в редакції Закону №3621-IX, що набрав чинності з 04.05.2024 року. В свою чергу існуючий наразі абзац третій цієї частини права діяв і раніше.

Показово, що абзаци 1 та 2 змінені одним актом законодавства (Закон №3621-IX), в той час як абзац тертій залишився з попередніх редакцій цієї частини.

Вказане має значення в тому аспекті, що абзац 2 та абзац 3 передбачають фактично подібні правила поведінки:

«Не пізніше закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про його придатність до військової служби.

Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби».

Проте, саме правило абзацу другого додано пізніше, а тому підлягає застосуванню за правилами вирішення колізій.

Суд підкреслює: законодавець одночасно з додаванням правила поведінки про обмеження виплат військовослужбовцям, які проходять лікування, строком в 12 місяців, передбачив, що йдеться не просто про сплив строку, а про системний підхід: заздалегідь особі має бути проведено ВЛК для вирішення її питання про придатність до військової служби. Тобто, закладена законодавцем логіка очевидно полягає в тому, що припинення виплат обумовлено тим, що к тому моменту особа обов`язково має бути перевірена на можливість проходження служби в цілому (та, за наявності підстав, звільнена з військової служби).

В свою чергу відповідь на питання щодо правового статусу військовослужбовця, якого відповідна ВЛК (проведена наприкінці 12-місячного строку лікування) не визнає таким, що є непридатним до військової служби, знаходиться в межах першого абзацу ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ: Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку. В даній нормі права на вказано жодних обмежень строком в 12 місяців.

Відповідач в свою чергу безпідставно вважав, що норма «Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль» містить акцент на тривалості можливої виплати особі грошового забезпечення. Ці слова стосуються лише оцінки статусу відпустки «відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення». Вона не передбачає правила про те, що після спливу 12 місяців грошове забезпечення не має виплачуватися. Натомість вона є обмеженням, спрямованим на правову визначеність для особи: якщо протягом 12 місяців її не вилікувано від поранення, обов`язково необхідно повторно перевірити на придатність для військової служби.

Відповідно, в абз. 2 п. 9 розділу І та абз. 5 п. 15 розділу І Порядку №260 також не йдеться про присічний строк в 12 місяців, натомість йдеться про опосередковане посилання на строки лікування/лікування, які визначаються висновками ВЛК і саме їх перевищення може бути підставою для припинення виплати грошового забезпечення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Виключно наведене судом раніше тлумачення може бути визнано таким, що відповідає як вказаному правовому висновку, так і приписам інших статей Закону №2011-ХІІ, які передбачають особливий статус військовослужбовців та спрямовані на захист їхніх прав.

На противагу цьому підхід відповідача фактично передбачав би відмову держави від соціального захисту необхідного рівня особі, які втратила здоров`я під час захисту держави.

Аналогічні правозастосування здійснене П`ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 30.06.2025 року у справі №400/12110/24, а також Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 01.05.2026 року №440/10701/25.

При цьому в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 року у справі №160/19890/25 фактично вирішено справу тотожним чином: колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на нарахування грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди під час перебування на безперервному лікуванні та у відпустці за станом здоров`я понад 12 місяців.

Підсумовуючи суд констатує відсутність для юридичної ситуації позивача присічного строку в 12 місяців, після якого військовослужбовець, який перебуває на лікуванні, у відпустці для лікування через поранення, втрачає право на отримання грошового забезпечення (в т.ч. додаткової винагороди згідно Постанови №168).

Правовий статус позивача є незмінним 04.05.2025 року та 06.05.2025 року для цілей права на отримання грошового забезпечення (включно з додатковою винагородою згідно Постанови №168).

При цьому виплата позивачу грошового забезпечення призупинена саме з цієї і виключно з цієї підстави.

Відповідно, відповідач-1 протиправно припинив виплату позивачу грошового забезпечення.

Щодо ефективного способу захисту прав позивача суд зазначає, що в даному випадку йдеться не про бездіяльність відповідача-1, а про індивідуально-правовий акт – наказ від 01.06.2025 року №154. Відповідно, такий наказ є протиправним у відповідній частині, в зв`язку з чим судом здійснено вихід за межі позовних вимог для скасування такого наказу у відповідній частині.

Щодо спонукальної позовної вимоги суд зазначає, що присудження позивачу додаткової винагороди за певний період передбачало б здійснення перевірки судом права позивача на таку винагороду за кожен день такого періоду. Однак наразі така перевірка не здійснювалася навіть відповідачем-1, який після 05.05.2025 року заперечував право позивача на додаткову винагороду з посиланням на 12-місячний строк, в зв`язку з чим не перевіряв наявність такого права позивача, наприклад, станом на 05.07.2025 року. Відповідно, суд не повинен замість відповідача-1 та за відсутності реалізації ним своїх владних повноважень з цього питання самостійно вирішувати таке питання (з`ясовувати факти перебування позивача на лікуванні, які не досліджувалися відповідачем, перевіряти наявність у відповідача відповідних документів і тд).

Отже, за таких обставин суд визнає належним способом захисту права позивача зобов`язання відповідача поновити виплату позивачу грошового забезпечення, в т.ч. додаткової винагороди згідно Постанови №168, з дати її припинення (з 05.05.2025 року).

За вказаних обставин, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.

Щодо позовних вимог в частині неврахування додаткової винагороди при виплаті компенсації за невикористані дні відпустки.

Згідно п. 3 розділу XXXI Порядку №260 позивача звільнено з військової служби у відповідача-1. Отже, відповідачем за цією вимогою також є відповідач-1.

У відзиві відповідач-1 зазначав, що військовою частиною НОМЕР_2 під час розрахунку компенсації позивачу за невикористані дні відпусток розраховувалась з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. При цьому одноразові додаткові види грошового забезпечення до такого розрахунку не включались, що відповідає вимогам діючого законодавства станом на день виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, не є спірним, що додаткова винагорода згідно Постанови №168 не включена до розміру грошового забезпечення позивача, з якого обчислено компенсацію за невикористані дні відпустки.

При цьому наказом відповідача-1 від 27.11.2025 року №336 позивачу дійсно виплачувалася компенсація за невикористані дні відпустки.

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 20 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки в межах України у порядку, встановленому пунктом 14 цієї статті.

У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі – Закон №504/96-ВР) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Абзацем 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі – Порядок №260) встановлено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

За п. 6 Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 (далі – Постанова №168), пунктом 1 якої установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу на наявність актуального правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо спірних правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24 в т.ч. надано правову оцінку природі додаткової винагороди згідно Постанови №168.

Зокрема, зазначено: «Так, у пункті 2 розділу І Порядку № 260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

…

Додаткова грошова винагорода, у зв`язку із несвоєчасністю виплати якої позивач звернувся до суду із цим позовом та вважає, що військова частина НОМЕР_1 має нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, відноситься до одноразового додаткового виду грошового забезпечення.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, не викликають сумніву щодо розуміння характеру такої винагороди, як одноразового, а не регулярного / постійного / періодичного доходу, за критерієм систематичності її виплати.

…

59. Додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону № 2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає».

Хоча ці правові висновки стосуються додаткової винагороди згідно Постанови №168 за період перебування на лікуванні, вказане не дозволяє вважати одну й ту саму додаткову винагороду, про яку в п. 2 розділу ІІ Порядку №260 однозначно для розуміння вказано про її належність саме до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, як таку, що взагалі в будь-яких інших правовідносинах може мати інший статус (перестати бути одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і набути статусу щомісячного додаткового виду грошового забезпечення).

При цьому не може бути прийнятий аргумент про те, що відповідна додаткова винагорода мала щомісячний характер, оскільки виплачувалася позивачу щомісяця. Цілком тотожна ситуація (з точки зору регулярності виплати) мала місце і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24: додаткова винагорода так само виплачувалася щомісячно. Однак позиція Верховного Суду однозначно вказує на те, що природа виплат визначається згідно нормативних положень, а не згідно фактичних обставин.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, в задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.

Щодо позовних вимог в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику УБД.

Відповідач-1 з цього питання зазначав, що відповідно до пункту 18 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.03.2026 №88 були внесені зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27 листопада 2025 року №336 та пункт 2, зазначеного наказу, доповнено наступним текстом: «Додаткова відпустка у кількості 14 днів, як учаснику бойових дій, за 2024 та 2025 рік не надавалась. Виплатити грошову компенсацію за невикористані 28 (двадцять вісім) календарних днів щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачених пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2024 та 2025 роки із розрахунку 14 календарних днів на рік.» Пунктом 19 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.03.2026 №88 фінансово-економічній службі наказано провести перерахунок грошової компенсації за невикористані 28 (двадцять вісім) календарних днів щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачених пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2024 та 2025 роки із розрахунку 14 календарних днів на рік. Тож, з урахуванням зазначеного, підстав щодо задоволення позовних вимог про зобов`язання здійснити виплату грошової компенсації за не використану відпустку передбаченої ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 № 504/96-ВР, п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII не вбачається.

В наказі відповідача-1 від 27.11.2025 року №336 компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не згадана.

Водночас, згідно наказу відповідача-1 від 25.03.2026 року №88 в наказ від 27.11.2025 року №336 внесено зміни, які стосуються виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

На це позивач у відповіді на відзив вказав, що посилання відповідача на наказ від 25.03.2026 № 88 як на підставу відсутності предмета спору також є необґрунтованим, оскільки сам по собі факт видання наказу не свідчить про належне виконання обов`язку щодо повного та правильного розрахунку і виплати компенсації. З матеріалів справи вбачається, що розрахунок грошової компенсації був здійснений без урахування всіх складових грошового забезпечення, зокрема без включення додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, що прямо підтверджується довідкою-розрахунком. Таким чином, відповідач фактично здійснив лише часткове виконання свого обов`язку, при цьому допустивши заниження розміру виплат. Отже, предмет спору у даній частині полягає не лише у самому факті нарахування чи ненарахування компенсації, а у правильності визначення її розміру та складу грошового забезпечення, з якого така компенсація обчислюється. Видача наказу про виплату компенсації без урахування всіх належних складових не усуває порушення прав позивача, а лише формально створює видимість їх відновлення.

Таким чином, після надання відповідачем-1 відзиву з позицією про факт виплати спірної компенсації позивач цю обставину не заперечив, доказів на її спростування (наприклад, виписку по рахунку) не надав, натомість фактично змінив свою позицію з незгоди з невиплатою коштів на незгоду з розміром виплачених коштів, чим по суті повторив свої доводи стосовно компенсації щорічної відпустки – наполягав на тому, що має бути врахована додаткова винагорода згідно Постанови №168.

Водночас, судом при розгляді попередніх позовних вимог вже констатовано, що додаткова винагорода згідно Постанови №168 не підлягає врахуванню при обчисленні розміру компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. З тих же підстав суд констатує про відмову в задоволенні позовних вимог фактично тотожного змісту щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

В свою чергу сама по собі така компенсація позивачу виплачена вже в ході судового розгляду, що підтверджується розрахунковим листом, наданим відповідачем-1 14 липня 2026 року. Як наслідок, факт невиплати компенсації відсутній, в той час як підстави для врахування додаткової винагороди при обчисленні такої компенсації відсутні.

Отже, в задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.

Щодо позовних вимог в частині обчислення грошового забезпечення позивача за період з 16.02.2023 року по 19.05.2023 року.

Згідно військового квитка позивача в цей період він проходив військову службу у відповідача-2.

Відповідач-2 не надав витребуваних документів. Водночас, згідно змісту відзиву відповідач при визначенні розміру грошового забезпечення позивача в спірний період застосовував прожитковий мінімум, встановлений на 01.01.2018 року.

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1.

Відповідно до п. 4 Постанови №704 станом на дату її прийняття установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до постанов, що додаються. В п. 3 постанов Кабінету Міністрів України, в які вносяться зміни, передбачено у постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (Офіційний вісник України, 2017 р., №77, ст. 2374; 2018 р., №4, ст. 165) пункт 4 викласти в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»;

Отже, зміст змін, які внесено в п. 4 Постанови №704 Постановою №103, полягає в зміні дати, станом на яку встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що використовується для обчислення окладів шляхом його множення на відповідні тарифні коефіцієнти, а також в скасуванні правила про те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року не може бути меншим 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Застосовуючи вищевикладені нормативні положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Основним питанням цього спору є можливість використання редакції нормативного правового акту, яка діяла до внесення в нього змін, що в подальшому були скасовані судовим рішення.

Суд зазначає, що за обставин цієї справи окремими положеннями Постанови №103 змінено окремі положення Постанови №704, однак в подальшому згадані положення Постанови №103 були скасовано. Скасування таких положень Постанови №103 призводить до анулювання їх дії, при цьому повністю нівелює їх вплив на положення Постанови №704.

В свою чергу позиція відповідача-2 про те, що попередня (до внесення змін згідно Постанови №103) редакція Постанови №704 автоматично не відновлюється в зв`язку зі скасуванням Постанови №103, є необґрунтованою, оскільки фактично зводиться до того, що визнаний судовим рішенням протиправний правовий акт продовжить свій вплив на відповідні правовідносини, що не відповідає засадам верховенства права та правової визначеності.

Аналогічний спосіб правозастосування положень нормативно-правового акту, до якого були іншим нормативно-правовим актом були внесені зміни, визнані в майбутньому судовим рішенням нечинними, визнано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.06.2020 року по справі №160/8324/19.

Також суд зазначає, що з 29.01.2020 положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.08.2022 року по справі №440/6017/21. Їх релевантність обставинам цієї справи підтверджена в ході розгляду справи №380/10103/22, в т.ч. Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду.

Суд висновує, що з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція п. 4 Постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно, відповідач діяв протиправно, виплачуючи позивачу грошове забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01 січня 2018 року.

Такий правовий висновок підтриманий Верховним Судом також у постановах від 06.02.2023 у справі №160/2775/22 від 15.02.2023 у справі №120/6288/21-а, від 22.03.2023 у справі №340/10333/21 та від 09.05.2023 у справі №380/5158/22.

В п. 38 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі №120/965/22-а зроблено правовий висновок, згідно якого з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Отже, позовні вимоги щодо розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, які слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо одноразових видів грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 Порядку №260 грошове забезпечення включає в себе в т.ч. одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, зобов`язання перерахувати грошове забезпечення за певний період за змістом вже передбачає перерахунок усіх видів такого грошового забезпечення, що виплачені за цей період (в т.ч. одноразових додаткових видів грошового забезпечення).

Щодо накладення зобов`язання на відповідача-2 або відповідача-3 суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що ця обставина не впливає на розгляд даної справи, оскільки зміст п. 1.5. Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених Наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року №280, свідчить, що вплив на права позивача передусім здійснювався діями саме відповідача-2 як безпосереднього місця проходження служби, від якого в повному обсязі залежало застосування або незастосування до позивача відповідної пільги.

У справах з приводу проходження та звільнення з військової служби спірні правовідносини виникають між військовослужбовцем та військовою частиною, до особового складу якої він належав (був зарахований або включений). Залучення до участі у справі військової частини, яка здійснює фінансування відповідача, не є обов`язковим, зважаючи на можливу зміну як порядку фінансування, так і кола його суб`єктів (учасників).

Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 19.05.2025 року у справі №160/29116/24.

Отже, ці позовні вимоги належить задовольнити саме до відповідача-2, в задоволенні позовних вимог до відповідача-3 відмовити. З цих підстав судом здійснено вихід за межі позовних вимог, оскільки первісно позовні вимоги заявлено до відповідача-1.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), до відповідача-2: Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), до відповідача-3: Військової частини НОМЕР_6 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 8 наказу Військової частини НОМЕР_2 від 01.06.2025 року №154, яким ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення з 05.05.2025 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату грошового забезпечення (в т.ч. додаткової винагороди, передбаченої постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168) з 05.05.2025 року.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 16.02.2023 року по 19.05.2023 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 16.02.2023 року по 19.05.2023 року із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко