Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №503/835/25 — Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/835/25

Провадження № 2/503/195/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Вороненка Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Новіцької Г.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Івасишина В.П.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача – адвоката Сокерчака В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кодима, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спадщини і визнання права власності на частину спадкового майна,

встановив:

Позивач спільно із своїм представником подали до суду вище вказану позовну заяву, в якій посилається на ті обставини, що з 02.10.1976 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка на випадок своєї смерті 07.06.1994 року склала заповіт, який був посвідчений державним нотаріусом Кодимської державної нотаріальної контори та яким вона все своє майно заповіла в рівних частках своїм дітям – ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . До спадкового майна ОСОБА_4 увійшов житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Після відкриття спадщини, у встановлений законом шестимісячний строк, в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини подали спадкоємці за заповітом ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , внаслідок чого була заведена спадкова справа № 952/2006. Однак, ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом у вигляді його частини не отримав. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. У встановлений законом шестимісячний строк в нотаріальну контору, заяву про прийняття спадщини подала його дружина – позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом першої черги, а в свою чергу інші спадкоємці за законом першої черги – діти спадкодавця ОСОБА_3 – сини ОСОБА_7 і ОСОБА_8 подали заяви про відмову від своїх часток у спадщині на користь своєї матері – позивача ОСОБА_1 , внаслідок чого була заведена спадкова справа № 124/2009. Однак, оформити спадщину на успадковану своїм чоловіком частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 позивач ОСОБА_1 не має можливості, оскільки останній за життя не оформив своє право власності на свою спадкову частку в ньому, внаслідок чого у позивача відсутні документи правовстановлюючі документи на оформлення цієї частини спадщини свого чоловіка. Окрім того, між сторонами виникли спір щодо самого поділу спадкового житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках – по частині кожному, оскільки між ними не досягнуто домовленості з приводу порядку його проведення, а також з приводу визначення порядку користування земельною ділянкою на якій останні розташований. У зв`язку з цим на теперішній час позивач змушена для захисту своїх спадкових прав та права власності пред`явити до відповідача відповідний позов шляхом подання до суду позовної заяви, в якій просить поділити спадкове майно у вигляді житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в рівних долях; визнати за нею – ОСОБА_1 право спільної часткової власності на частку вищевказаного спадкового майна; визнати право спільної часткової власності на частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 за відповідачем – ОСОБА_2 ; виділити в натурі їй та відповідачу ОСОБА_2 по частині житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 з виконанням будівельних робіт по переплануванню; виділити сторонам для володіння та користування відповідних частин земельної ділянки на якій знаходиться житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

05.06.2025 року ухвалою суду (а.с.48-49) позовну заяву було залишено без руху із визначенням недоліків, строку і способу для їх усунення.

19.06.2025 року ухвалою суду (а.с.54-55) відкрито провадження за вказаним позовом та справу призначено до розгляду у загальному позовному провадженні, а також витребувано докази з Кодимської державної нотаріальної контори Одеської області, а саме копії спадкових справ, які були заведенні після відкриття спадщини спадкодавців ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Копію ухвали направлено сторонам у відповідності до вимог ст. 190 ЦПК України та отримано ними.

11.07.2025 року ухвалою суду (а.с.82-83) судом у даній справі було роз`єднано позовні вимоги про поділ спадкового майна і визнання за сторонами права спільної часткової власності на частку вищевказаного спадкового майна та про виділ в натурі по частині житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами і виділення сторонам відповідних частин земельної ділянки, шляхом виділу вимоги про виділ в натурі по частині житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами і виділення сторонам відповідних частин земельної ділянки в самостійне провадження.

Також 11.07.2025 року ухвалою суду (а.с.84) строк підготовчого провадження у даній справі було продовжено на тридцять днів.

07.08.2025 року судом було отримано відзив на позовну заяву (відзив) від 31.07.2025 року поданий представником відповідача – адвокатом Сокерчаком В.В. (а.с.126-127) шляхом його здачі на пошту 31.07.2025 року (а.с.135), в якому останній зазначив, що вважає позов позивача таким, що не підлягає задоволенню, посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 , як і спадкоємець ОСОБА_3 за свого життя, не отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом та не оформила право власності на свою частку у спадковому майні спадкодавця ОСОБА_4 , тому на сьогоднішній день вона, як і спадкоємець ОСОБА_3 до своєї смерті, не є власником частини спірного будинку з надвірними будівлями та спорудами. Також зазначив, що у листі нотаріуса не вказано, що винниклі спірні питання, які є перешкодою для видачі свідоцтв про право на спадщину, у ОСОБА_1 виникли саме з ОСОБА_2 . Тому вважає, що ОСОБА_1 не є належним позивачем, а ОСОБА_2 не є належним відповідачем у даній справі. Крім того, представник відповідача відзначає, що передумовою звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав є постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Однак, до позовної заяви позивачем не долучено письмової відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з чим вважає, що відсутність постанови нотаріуса про відмову позивачу у вчиненні нотаріальної дії свідчить про відсутність спору та передчасне звернення останньої до суду з відповідним позовом.

05.09.2025 року ухвалою суду (а.с.149-150) підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У встановлений судом строк позивач ОСОБА_1 не скористалася своїм процесуальним правом учасника справи, а саме відповідь на відзив не подала.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Івасишин В.П., який приймав участь в режимі відеоконференції із приміщення іншого суду – Подільського міськрайонного суду Одеської області, підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник – адвокат Сокерчак В.В., який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції із приміщення іншого суду – Балтського районного суду Одеської області, заперечували проти позову пред`явленого позивачем посилаючись на його необґрунтованість та просили відмовити в його задоволенні посилаючись на обставини зазначенні у відзиві.

Заслухавши сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступні фактичні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_9 та ОСОБА_4 народилася дитина – син ОСОБА_3 , що підтверджує копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Харітоновською сільською Радою Балтського району Одеської області 10.11.1955 року (а.с.53, 100), актовий запис № 39.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_10 , про що свідчить копія свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , повторно виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кодимського районного управління юстиції в Одеській області 16.10.2014 року (а.с.14), актовий запис № 71 від 22.09.1956 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_9 та ОСОБА_4 народилася дитина – дочка ОСОБА_11 , що підтверджує копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Харітоновською сільською Радою Балтського району Одеської області 19.05.1959 року (а.с.99 на звороті, 130), актовий запис № 15.

12.08.1974 року державним нотаріусом Кодимської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, згідно якого ОСОБА_4 , як дружині ОСОБА_9 , належить у спільному майні цього подружжя частка в розмірі частини житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , і яке записано на ім`я її чоловіка, а також із зазначенням потреби зареєструвати це свідоцтво щодо частки у спільному в Кодимському бюро технічної інвентаризації протягом шести місяців з дня його посвідчення, що підтверджує копія нотаріально посвідченої копії цього свідоцтва за реєстр.№-335 (а.с.19).

12.09.1974 року державним нотаріусом Кодимської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого єдиною спадкоємицею після ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , є його дружина – ОСОБА_4 за законом, а до складу спадщини входить частина на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що належало померлому на підставі договору купівлі-продажу цього будинку, посвідченого Кодимською нотаріальною конторою 17.09.1966 року за реєстр.№ -1112, а також із зазначенням необхідності зареєструвати це свідоцтво в Кодимському бюро технічної інвентаризації протягом шести місяців з дня його видачі, що підтверджує копія нотаріально посвідченої копії цього свідоцтва за реєстр.№-333 (а.с.18).

При цьому, згідно копії довідки комунального підприємства «Кодимське бюро технічної інвентаризації» Кодимської міської ради Одеської області від 28.01.2025 року № 18 (а.с.20), за даними архівних справ станом на 31.12.2012 право власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя та свідоцтва про право на спадщину за законом. Посвідчених Кодимською державною нотаріальною конторою у 1974 році за реєстровими № 335 і № 333, про що зроблено відповідний запис в книзі 10 сторінка 5, реєстраційний № 2481.

В свою чергу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , про що свідчить копія інформації з Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно сформованого 24.01.2025 року за № 409569379 (а.с.21).

Таким чином право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_4 в порядку, передбаченому до 01.01.2013 року.

02.10.1976 року ОСОБА_10 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , у зв`язку з чим змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_12 » на « ОСОБА_13 », що підтверджує копія свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_4 , повторно виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кодимського районного управління юстиції в Одеській області 15.10.2014 року (а.с.15, 103 на звороті), актовий запис № 73 від 02.10.1976 року.

Відповідачем ОСОБА_2 суду не було надано безпосередніх доказів зміни нею свого прізвища при народженні « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 », зокрема копії відповідного свідоцтва та/або копії самого актового запису / витягу з Державного реєстру актів цивільного стану тощо, але водночас із цим суд звертає увагу на те, що у копії домової книги для прописки громадян (початій 23.03.1962 року), проживаючих в будинку АДРЕСА_1 (а.с.91-94), наявні реєстраційні записи за № 11, 16-17, АДРЕСА_2 і 24, які в своїй сукупності свідчать про те, що протягом життя ОСОБА_11 змінювала своє прізвище з початку на « ОСОБА_14 », а згодом на « ОСОБА_15 ». При цьому, під час судового розгляду позивачем не заперечувалась та обставина, що відповідач ОСОБА_2 при народженні мала саме прізвище « ОСОБА_13 » та є рідною сестрою її чоловіка – ОСОБА_3 , а протягом свого життя змінювала прізвище на « ОСОБА_14 », « ОСОБА_15 » та « ОСОБА_16 ».

18.05.1985 року ОСОБА_17 зареєструвала шлюб з ОСОБА_18 , у зв`язку з чим змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_14 » на « ОСОБА_15 », що підтверджує копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 , виданого Грабівською сільською Радою Кодимського району Одеської області 18.05.1985 року (а.с.131), актовий запис № 17.

07.06.1994 року ОСОБА_4 склала заповіт, який був посвідчений державним нотаріусом Кодимської державної нотаріальної контори та яким заповідач на випадок своєї смерті зробила розпорядження про те, що все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде мені належати на день смерті та на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_3 (зазначення по батькові « ОСОБА_19 » суд оцінює як явну описку при наборі тексту на друкарській машинці, яка жодним чином не перешкоджає встановити дійсний зміст даного заповіту в частині особи даного спадкоємця) та ОСОБА_20 , в рівних долях, що підтверджує копія зазначеного заповіту за реєстр.№ 1007 (а.с.16, 98-99).

19.05.1995 року шлюб між ОСОБА_20 та ОСОБА_18 було розірвано, а ОСОБА_20 залишила своє шлюбне прізвище, про що свідчить копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 , виданого Кодимським районним відділом реєстрації актів громадянського стану Одеської області 19.05.1995 року (а.с.132), актовий запис № 42.

17.07.1996 року ОСОБА_20 зареєструвала шлюб з ОСОБА_21 , у зв`язку з чим змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_16 », що підтверджує копія свідоцтва про одруження серії НОМЕР_7 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Кодимського району Одеської області 17.07.1996 року (а.с.99 на звороті, 133), актовий запис № 33.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що свідчить копія свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_8 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Кодимського районного управління юстиції Одеської області 06.03.2006 року (а.с.17, 90 на звороті), актовий запис № 34.

30.08.2006 року, тобто у встановлений законодавством строк шість місяців з моменту відкриття спадщини, спадкоємці за заповітом – ОСОБА_22 та ОСОБА_2 подали до Кодимської державної нотаріальної контори спільну заяву про прийняття ними спадщини після ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 залишивши на їх ім`я заповіт, посвідчений державною нотаріальною конторою 07.06.1994 року за реєстр.№ 1007, що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.90, 128) із спадкової справи № 952/2006 (а.с.89-104), яка була заведена Кодимською державною нотаріальною конторою 30.08.2006 року за наслідком її подання.

При цьому, заповіт складений заповідачем ОСОБА_4 07.06.1994 року та посвідчений державним нотаріусом Кодимської державної нотаріальної контори за реєстр.№ 1007 не був змінений або скасований, про що свідчить копія витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) сформований 30.08.2006 року за № 6305697 (а.с.95 на звороті), згідно змісту якого зазначений заповіт перебуває у стані чинний.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_22 помер, про що свідчать копії дублікату (повторного) свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 , виданого РАЦС міста Резина 17.01.2009 року, які посвідчені приватним нотаріусом Республіки Молдова 17.01.2009 року та із долученим до неї перекладу на російську мову та із засвідченням цим нотаріусом правильність перекладу (а.с.108) і нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гладких О.Л. 04.11.2024 року та із долученим до неї перекладом з румунської мови на українську мову (а.с.22-24) здійсненим перекладачем, особу, кваліфікацію і підпис якого, відповідно, перевірив і засвідчив зазначений нотаріус.

Вищезгаданий дублікат (повторне) свідоцтво про смерть з нотаріальними засвідченими перекладами є дійсним та приймається судом без якого-небудь спеціального посвідчення, згідно положень ст. 13 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (997_009) від 22.01.1993 року, а також роз`яснення викладеного у листі Міністерства юстиції України від 11.05.2010 року № 26-26/291 щодо застосування міжнародних договорів України про правову допомогу в частині, що стосується скасування вимоги легалізації офіційних документів, виданих компетентними органами Договірних Сторін.

Спадкоємці першої черги за законом, у встановлений законодавством строк шість місяців з моменту відкриття спадщини, подали до Кодимської державної нотаріальної контори відповідні заяви, а саме 14.03.2009 року його дружина – ОСОБА_1 про прийняття нею спадщини після ОСОБА_23 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а натомість його сини – ОСОБА_7 03.03.2009 року і ОСОБА_8 14.03.2009 року про відмови від належних їм часток спадщини на користь ОСОБА_1 , що підтверджується копіями відповідних заяв (а.с.106-107) із спадкової справи № 124/2009 (а.с.105-117), яка була заведена Кодимською державною нотаріальною конторою 03.03.2009 року за наслідком їх подання.

При цьому, спадкодавець ОСОБА_22 не залишив після себе заповіту, про що свідчить копія витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) сформований 03.03.2009 року за № 18803639 (а.с.110).

Нормативно-правове обґрунтування:

Згідно ч.1 ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ч.1 і 2 ст. 1236 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця (ч.2 ст. 1220 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

В свою чергу, відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч.1 ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

В свою чергу ст. 1261 ЦК України передбачає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до ч.5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Висновки суду

- щодо обґрунтованості позову в частині позовної вимоги про визнання права власності на частку вищевказаного спадкового майна:

Суд вважає, що спадкоємці за заповітом – ОСОБА_22 ( ОСОБА_24 ). та ОСОБА_25 прийняли спадщину спадкодавця ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до положень ч.1 ст. 1269 та ч.1 ст. 1270 ЦК України, оскільки протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, а саме 30.08.2006 року, подали до Кодимської державної нотаріальної контори спільну заяву про прийняття ними спадщини.

Відтак ОСОБА_8 ). та ОСОБА_2 успадкували в рівних частках, тобто по частині, належне спадкодавцю ОСОБА_4 право власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте зазначені спадкоємці не отримали свідоцтв про право на спадщину за законом, зокрема спадкоємець ОСОБА_22 ( ОСОБА_24 ) до настання своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч.1 ст. 1297 ЦК України (в редакції чинній на час закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини ОСОБА_4 ), спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Копія спадкової справи № 952/2006 (а.с.89-104) не містить в собі звернення спадкоємця ОСОБА_8 ). про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, при цьому містить лист-відповідь державного нотаріуса від 11.10.2017 року № 1432/ 02-14 (а.с.101) спадкоємцю ОСОБА_2 , яким останній було повідомлено про причини неможливості видати їй свідоцтво про право на спадщину, за наслідком розгляду поданих нею документів, з двох окремих підстав – на спадщину також заявив ОСОБА_22 (в чому саме це є перешкодою не конкретизовано) та не надано документів, що підтверджують право власності на вище вказане майно, тобто фактично відмовлено у вчиненні відповідної нотаріальної дії, з наданням рекомендації звернення до суду.

При цьому, суду не надано доказів на підтвердження того, що відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину з вказаних у листі підстав ОСОБА_2 оскаржувалась.

У зв`язку з чим та враховуючи те, що за свого життя спадкоємець за заповітом ОСОБА_8 ). реалізував своє право на прийняття спадщини ОСОБА_4 , то суд вважає, що до складу спадщини ОСОБА_8 ). увійшли також і успадковані ним права на частину житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд вважає, що спадкоємець за законом першої черги – позивач ОСОБА_1 прийняла спадщину свого чоловіка – спадкодавця ОСОБА_8 )., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до положень ч.1 ст. 1269 та ч.1 ст. 1270 ЦК України, оскільки протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, а саме 14.03.2009 року, подала до Кодимської державної нотаріальної контори заяву про прийняття ними спадщини, в той час як інші спадкоємці за законом першої черги – діти спадкодавця ОСОБА_7 і ОСОБА_8 подали заяви про відмову від своїх часток у цій спадщини на користь саме позивача – дружини спадкодавця ОСОБА_1 .

Відтак позивач ОСОБА_1 одноособово успадкувала належне спадкодавцю ОСОБА_8 ). право на частину житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке ним за життя було успадковане після спадкодавця ОСОБА_4 , але не оформлене до настання своєї смерті.

Копія спадкової справи № 124/2009 (а.с.105-117) та документи додані до позовної заяви (а.с.39) вказують на те, що позивач ОСОБА_1 неодноразово зверталась про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_8 ). на які отримала листи-відповіді нотаріуса від 16.09.2024 року № 470/02-14 (а.с.101 на звороті), від 23.12.2024 року № 699/02-14 (а.с.104) та від 03.02.2025 року № 60/02-14 (а.с.39), якими останній було повідомлено про причини неможливості видати їй свідоцтво про право на спадщину, за наслідком розгляду поданих нею документів, з чотирьох окремих підстав – на спадщину також заявила ОСОБА_2 (в чому саме це є перешкодою не конкретизовано), виниклими спірними питаннями (якими саме не конкретизовано), у її правовстановлюючих документах значяться розбіжності (які саме не конкретизовано) та не надано оригінали документів, що підтверджують право власності на вищевказане спадкове майно, тобто фактично відмовлено у вчиненні відповідної нотаріальної дії, з наданням рекомендацій звернення до суду.

В свою чергу абзацом 2 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7 передбачено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

При наданні оцінки листам нотаріусів, у яких зазначено про причини невидачі спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину, необхідно виходити із їх змісту та відповідно враховувати підстави зазначені нотаріусами, при цьому істотне значення мають підстави, які унеможливлюють у будь-якому випадку в майбутньому видачу таких свідоцтв нотаріусами, тому при наявності таких підстав незалежно від форми відповіді нотаріуса лист чи постанова про відмову у видачі свідоцтва, необхідно виходити з того, що у спадкодавця можливість оформити спадщину у нотаріуса відсутня (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 369/8878/16-ц). Відмова в отриманні спадкових прав не постановою нотаріуса, а листом, не може бути перешкодою позивачці для захисту своїх прав у судовому порядку (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі № 707/1309/15-ц). В свою чергу сам відповідний лист нотаріальної контори є фактично відмовою у видачі свідоцтва про право на спадщину (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 613/1289/17).

З огляду на вище зазначене суд вважає, що у позивача ОСОБА_1 відсутні можливості для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується отриманням нею трьох відповідних листів нотаріальної контори, які є фактично відмовою у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Водночас з приводу самих підстав відмови у видачі свідоцтв про право на спадщину суд відзначає те, що відповідачу ОСОБА_2 і позивачу ОСОБА_1 державним нотаріусом було відмовлено у видачу свідоцтв про право на спадщину, серед іншого, з однакової підстави – наявності прийняття спадщини іншим спадкоємцем за заповітом.

Ураховуючи вище викладене суд вважає, що заявлений позивачем позов в частині вимоги про визнання права власності на частку вищевказаного спадкового майна обґрунтований, у зв`язку з чим в цій частині підлягає задоволенню.

- щодо обґрунтованості позову в частині позовної вимоги про поділу спадкового майна в рівних частках шляхом визнання права власності на частку вищевказаного спадкового майна за відповідачем:

В позовній заяві позивачем ОСОБА_1 , окрім позовної вимоги про визнання за собою права власності на частку вищевказаного спадкового майна, також заявлено позовну вимогу про поділу спадкового майна в рівних частках шляхом визнання права власності на частку вищевказаного спадкового майна за відповідачем ОСОБА_2 .

Однак, ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В свою чергу відповідач мала процесуальне право на подання зустрічного позову, передбачене пунктом 3 ч.2 ст. 49 та ч.1 ст. 193 ЦПК України, але не реалізувала це право, внаслідок чого предметом розгляду у даній справі є лише вимоги про права позивача, а відтак дане рішення ухвалене судом щодо вирішення останніх і не може містити в собі вирішення вимог про права власності на частку вищевказаного спадкового майна за відповідачем ОСОБА_2 , яка не зверталася до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів щодо цього.

Крім того, ч.4 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас із цим зазначене не позбавляє відповідача ОСОБА_2 можливості пред`явити окремий позов шляхом подання до суду позовної заяви про визнання за собою права власності на частку вищевказаного спадкового майна.

Ураховуючи вище викладене суд вважає, що заявлений позивачем позов в частині вимоги про поділ спадщини шляхом визнання за відповідачем ОСОБА_2 права власності на частку вищевказаного спадкового майна є необґрунтований, у зв`язку з чим в цій частині задоволенню не підлягає.

- щодо заперечень проти позову зазначених у відзиві на позовну заяву (відзиві)

стосовно належності відповідача у даному спорі:

У змісті поданого відзиву на позовну заяву (відзиву) представник відповідача – адвокат Сокерчак В.В. посилається на те, що до теперішнього часу відповідач ОСОБА_2 також не отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку у спадковому майні та не оформила на неї своє право власності, внаслідок чого вона на сьогоднішній день не є власником частки спадкового будинку, тому вважає, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем.

Згідно пункту 3.3 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Крім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Таким чином аргумент про неналежність відповідача, наведений представником відповідача, щодо відсутності підстав для задоволення позову є неприйнятним з огляду на усталену судову практику, у відповідності до пункту 3 ч.4 ст. 265 ЦПК України.

З огляду на зазначене та те, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є єдиними спадкоємцями, які успадкували права на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , то суд вважає, що спір щодо цього спадкового майна стосується виключно кола цих осіб, а відтак позов пред`явлений ОСОБА_1 , як спадкоємцем, до ОСОБА_2 , як іншого спадкоємця, тобто до належного відповідача.

стосовно відсутності обґрунтованої постанови нотаріуса про відмову позивачеві у вчиненні нотаріальної дії щодо видачу свідоцтва про право на спадщину:

Також у змісті поданого відзиву на позовну заяву (відзиву) представник відповідача – адвокат Сокерчак В.В. посилається на те, що відсутності обґрунтованої постанови нотаріуса про відмову позивачеві у вчиненні нотаріальної дії щодо видачу свідоцтва про право на спадщину свідчить про відсутність спору та передчасне звернення останньої до суду з вказаним позовом.

Однак, стосовно цього аргументу суд вже зазначив свої висновки вище, а саме при наведенні своїх висновків щодо обґрунтованості позову в частині позовної вимоги про визнання права власності на частку вищевказаного спадкового майна, які також визначать цей аргумент неприйнятним з огляду на усталену судову практику, у відповідності до пункту 3 ч.4 ст. 265 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» («Рrоnіnа V. Ukrаіnе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

- щодо розподілу судових витрат:

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання до суду позовної заяви позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір в сумі, про що свідчить квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки ТВБВ № 10015/0395 філії – Одеського районного управління АТ «Ощадбанк» від 19.05.2025 року № 18 (а.с.1).

Приймаючи до уваги, що позов до відповідача щодо позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на частину спадкового майна задоволено, то відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 ; зареєстроване та фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_10 , до ОСОБА_2 ; зареєстроване та фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_11 , про поділ спадщини і визнання права власності на частину спадкового майна задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_8 ), померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на частину житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Д.В. Вороненко