Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №499/512/26 — Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/512/26

Провадження № 2/499/465/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 липня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Тимчука Р.М., за участю секретаря судового засідання Чумаченко А.М розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.,-

ВСТАНОВИВ:

13 квітня 2026 року представник позивача – адвокат Врона А.В. звернувся до Іванівського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він є батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу між сторонами проживає разом із матір`ю.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 15 січня 2026 року у справі № 499/1358/25 з позивача на користь відповідача було стягнуто аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі 25 000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позивач зазначає, що після ухвалення вказаного рішення його матеріальне становище істотно змінилося. Зокрема, він більше не перебуває у трудових відносинах із судноплавними компаніями, не має чинних трудових контрактів, не отримує стабільного доходу, проживає на території Румунії та змушений забезпечувати своє існування за рахунок грошових коштів, отриманих від попередньої трудової діяльності.

При цьому позивач наголошує, що, незважаючи на відсутність постійного доходу, він продовжував сумлінно виконувати рішення суду та здійснював сплату аліментів. За період з 19.01.2026 року ним було сплачено 95 000 грн, що підтверджується наданими до суду банківськими квитанціями.

Посилаючись на істотне погіршення свого матеріального становища та положення статті 192 Сімейного кодексу України, позивач просить суд зменшити розмір аліментів з 25 000 грн до 4 000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 27 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

26 травня 2026 року відповідачка подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач зазначила, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт істотного погіршення свого матеріального становища. На її думку, він продовжує працювати моряком та отримувати високий дохід, про що свідчить банківська виписка щодо отримання ним заробітної плати у вересні 2025 року, а також здійснений ним відеодзвінок дитині із судна.

Крім того, відповідач вказала, що потреби малолітньої дитини після ухвалення рішення суду не зменшилися, а навпаки збільшилися у зв`язку з витратами на лікування, харчування, навчання та розвиток. Також вона зазначила, що після проведення дитині оперативного втручання позивач не надав жодної додаткової матеріальної допомоги.

Окремо відповідач заперечувала проти врахування платежу від 09.03.2026 року у сумі 20 000 грн як аліментів, вважаючи, що зазначені кошти були поверненням особистого боргу.

02 червня 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що всі доводи відповідача щодо його працевлаштування та отримання стабільного доходу є припущеннями та не підтверджені належними доказами.

Позивач звернув увагу суду на те, що банківська виписка за вересень 2025 року підтверджує лише одноразове надходження коштів за минулий період та не свідчить про його матеріальне становище на час звернення до суду. Також сам по собі відеодзвінок дитині не підтверджує перебування позивача у трудових відносинах чи отримання ним доходу.

Крім того, позивач зазначив, що платіж у сумі 20 000 грн від 09.03.2026 року був здійснений саме як сплата аліментів, оскільки всі щомісячні платежі здійснювалися на один і той самий банківський рахунок відповідача, тоді як останньою не надано жодного доказу існування між сторонами будь-яких боргових чи інших цивільно-правових зобов`язань.

Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши доводи позовної заяви, відзиву на відзив, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з огляду на таке.

Проаналізувавши викладені в позовній заяві пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, судом встановлено наступне.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 15.01.2026 року у справі №499/1358/25 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі 25 000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

13.04.2026 року позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на істотну зміну свого матеріального становища після ухвалення зазначеного рішення суду. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на даний час не перебуває у трудових відносинах із жодним роботодавцем, не має укладених контрактів із судноплавними компаніями, не отримує офіційного та стабільного доходу, проживає на території Румунії та фактично забезпечує власне існування за рахунок раніше накопичених грошових коштів.

На підтвердження наведених обставин позивачем до матеріалів справи надано банківські виписки щодо руху коштів, квитанції про сплату аліментів, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого нерухомого майна, а також відповідь Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС про відсутність зареєстрованих транспортних засобів.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначала, що позивач не довів факту істотного погіршення свого матеріального становища, оскільки, на її думку, він продовжує працювати моряком та отримує значний дохід. На підтвердження своїх доводів Відповідач посилалася на банківську виписку щодо отримання Позивачем заробітної плати у вересні 2025 року, а також на здійснення ним відеодзвінка дитині, який, за твердженням Відповідача, відбувався із судна.

Оцінюючи наведені сторонами доводи, суд виходить із того, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані відповідачем докази підтверджують лише факт отримання позивачем доходу у попередній період, а саме у вересні 2025 року, однак не свідчать про наявність у нього чинних трудових відносин, укладених контрактів чи стабільного доходу станом на момент звернення до суду з даним позовом та під час розгляду справи.

Суд також враховує специфіку роботи моряка, яка полягає у строковому характері трудових контрактів, виконанні роботи виключно під час перебування у рейсі та відсутності гарантованого постійного доходу між рейсами. Сам по собі факт здійснення позивачем трудової діяльності моряком у минулому не свідчить про наявність у нього стабільного заробітку на час розгляду справи.

Разом із тим судом встановлено, що після ухвалення рішення від 15.01.2026 року позивач продовжував виконувати покладений на нього обов`язок щодо утримання дитини та здійснював регулярні платежі на користь відповідача.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що платіж від 09.03.2026 року у сумі 20000,00 грн. був поверненням особистого боргу. Як вбачається із матеріалів справи, усі платежі позивач здійснював на один і той самий банківський рахунок відповідача. При цьому, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу існування між сторонами будь-яких боргових чи інших цивільно-правових зобов`язань, на виконання яких міг бути здійснений зазначений платіж. Відсутні також будь-які докази того, що після отримання вказаних коштів відповідач заперечувала їх зарахування як аліментів або вживала заходів щодо їх повернення.

За таких обставин, суд доходить висновку, що грошові кошти у розмірі 20000,00 грн, перераховані позивачем 09.03.2026 року, підлягають врахуванню саме як аліменти на утримання малолітньої дитини.

У відповідності до статті 3 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція), яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із статтею 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язанні утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Виходячи із змісту статті 181 СК за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3 роз`яснено що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (абз. 1 п. 17). Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (абз. 3 п. 17). Відповідно до ст. 192 СК розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них (абз. 1 п. 23). У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили (абз. 4 п. 23).

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч.1 ст. 184 СК України).

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст.ст. 183, 184 СК України.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Водночас, права та інтереси батьків очевидно підлягають врахуванню та оцінці судом при вирішенні спору.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Отже, під час розгляду справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів суд може змінити розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст ч. 7 ст. 170 ЦПК України, ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений судовим рішенням, не є незмінним.

Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Оцінивши всі наявні у справі докази у їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність обставин, які свідчать про зміну його матеріального становища після ухвалення рішення від 15.01.2026 року, що відповідно до статті 192 СК України є підставою для перегляду раніше визначеного розміру аліментів.

Разом із тим суд не може погодитися із запропонованим позивачем розміром аліментів у сумі 4 000 грн, оскільки такий розмір не забезпечуватиме належного матеріального утримання малолітньої дитини та не відповідатиме принципу пріоритетності її найкращих інтересів.

Водночас суд бере до уваги, що стягнення аліментів у розмірі 25 000 грн щомісячно за встановлених під час судового розгляду обставин є надмірним фінансовим навантаженням для позивача та не відповідає його фактичним матеріальним можливостям.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» аліменти у зміненому розмірі підлягають сплаті з дня набрання рішенням суду законної сили.

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі ст.ст. 180, 181, 182, 183, 184, 191, 192 СК України, ст. ст. 4, 5, 170 ЦПК України, с. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН, ст. ст. 3, 18 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року та ст. ст. 9, 55 Конституції України -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - задовольнити частково.

Змінити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі 6 000,00 грн (шість тисяч гривень 00 коп.) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення з позовною заявою до суду, а саме з 13.04.2026 року, до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 15 липня 2026 року.

СуддяРуслан ТИМЧУК