Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №305/2027/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року

м. Київ

справа № 305/2027/23

провадження № 61-6276св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - керівник Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації),

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Устінський Андрій Вікторович, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 березня 2026 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року керівник Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просив витребувати у власність держави з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2123656200:08:001:0695 площею 0,58 га, що розташована за межами населених пунктів на території Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області.

Позовні вимоги мотивовано тим, що земельна ділянка, яка є предметом позову, сформована та передана у приватну власність за рахунок земель лісогосподарського підприємства.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2025 року позовну заяву керівника Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Роз`яснено позивачу право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Залишаючи без розгляду позовну заяву прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ, а тому, в силу положень статей 390, 391 ЦК України, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 4292-ІХ, частини четвертої статті 177 ЦПК України прокурор мав усунути недоліки позовної заяви, шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми у розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, проте прокурором вказані вимоги закону не були виконанні, що на думку суду першої інстанції, свідчить про неможливість розгляду вказаної справи судом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 березня 2026 року апеляційну скаргу керівника Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) задоволено. Ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2025 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вимога частини четвертої статті 177 ЦПК України про обов`язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України). Натомість зміст позовної заяви прокурора свідчить, що підставою для витребування майна вказано не статтю 388 ЦК України, а статтю 387 ЦК України, яка стосується права власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, зокрема від недобросовісного набувача.

Суд також зазначив, що залишення без руху, а згодом - без розгляду поданого прокурором позову, розгляд якого вже розпочато, є помилковим, оскільки на час звернення позивача з цим позовом до суду позовна заява відповідала вимогам частини четвертої статті 177 ЦПК України у редакції, яка діяла на той час.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_5 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 березня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

На думку заявника суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що положення Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» не можуть застосовуватись до справ, провадження у яких відкрито до набрання ним чинності.

Вказує, що позовна заява прокурора не містить посилань на недобросовісність відповідачів, а першим документом, в якому згадується про недобросовісність відповідачів є заява від 25 листопада 2025 року про усунення недоліків позовної заяви.

У червні 2026 року до Верховного Суду від керівника Тячівської окружної прокуратури надійшов відзив, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі оскаржувану постанову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 08 травня 2026 року касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_5, передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_5, (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано з суду першої інстанції матеріали справи № 305/2027/23 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 305/2027/23.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у вересні 2023 року керівник Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просив витребувати у власність держави з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2123656200:08:001:0695 площею 0,58 га, що розташована за межами населених пунктів на території Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 вересня 2023 року у складі судді Дочинця С.І. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області у складі судді Марусяк М. О. від 29 липня 2025 року прийнято справу до свого провадження.

18 листопада 2025 року позовну заяву керівника Тячівської окружної прокуратури було залишено без руху, оскільки прокурору слід було долучити докази, що підтверджують ринкову вартість спірної земельної ділянки (звіту експертно-грошової оцінки майна) на день звернення до суду, тобто 11 вересня 2023 року, а також надати докази внесення Тячівською окружною прокуратурою або Закарпатською обласною державною адміністрацією (Закарпатською обласною військовою адміністрацією), в інтересах якої поданий даний позов, грошових коштів у розмірі вартості спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2123656200:08:001:0695 на депозитний рахунок для зарахування коштів, внесених у вигляді застави (частки майна, попередньо визначеної суми судових витрат тощо) та у разі невідповідності суми сплаченого збору вартості позову, слід відповідно доплатити суму судового збору відповідно до ціни позову. Для виконання ухвали суду позивачу надано семиденний строк.

25 листопада 2025 року керівник Тячівської окружної прокуратури подав заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що зміни до законодавства щодо посилення захисту прав добросовісного набувача були прийняті після подання прокурором позову до суду, а отже на момент подачі позову позовна заява прокурора відповідала вимогам закону. Крім того, прокурор обрав спосіб захисту права - усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, а механізм компенсації вартості майна застосовується у разі, якщо відповідачем у позову є добросовісний набувач, в цьому випадку прокурор не вказував на положення статті 388 ЦК України. ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2123656200:08:001:0695 площею 0,58 га безоплатно, за відсутності волевиявлення компетентного органу державної влади, відтак, й за відсутності відповідної правової підстави. У подальшому відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 вересня 2019 року № 583 ОСОБА_3 відчужено земельну ділянку з кадастровим номером 2123656200:08:001:0695 площею 0,58 га на користь ОСОБА_4 , яким у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 жовтня 2021 року № 2807, відчужено таку на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зазначав, що полонина Драгобрат це найвищий гірськолижний курорт України, розташований на висоті 1300-1700 метрів над рівнем моря, знаходиться на стику хвойних лісів та альпійської зони, біля підніжжя гір Стіг та Близниці та має найдовший сніговий сезон в Україні.

Вказане, на думку прокурора, свідчить про обізнаність відповідачів про розташування спірної земельної ділянки та про їх недобросовісність. Вважає, що обраний спосіб захисту порушеного права та заявлені вимоги є ефективним способом захисту й призведе до поновлення права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою. Беручи до уваги викладене, прокурор вважав, що норми ЦПК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії на момент звернення прокурора з позовом до суду, і станом на 11 вересня 2023 року приписи статей 177, 185 ЦПК України не містили положень, які внесено до зазначеного Кодексу та набрали чинності лише 09 квітня 2025 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон № 4292-ІХ, а тому відповідно до статей 390, 391 ЦК України, пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ, частини четвертої статті 177 ЦПК України прокурор мав усунути недоліки позовної заяви шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми у розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельної ділянки), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, однак прокурор вказані вимоги закону не виконав, що свідчить про неможливість розгляду вказаної справи судом.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого суду та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходив із того, що вимога частини четвертої статті 177 ЦПК України про обов`язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України). Натомість зміст позовної заяви прокурора свідчить, що підставою для витребування майна вказано не статтю 388 ЦК України, а статтю 387 ЦК України, яка стосується права власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, зокрема від недобросовісного набувача.

Крім того, на час подання позову у прокурора був відсутній обов`язок внесення на депозитний рахунок грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, що свідчить про помилковість висновків суду щодо залишення позовної заяви без розгляду.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон України № 4292-ІХ), яким внесені зміни, зокрема до статей 388, 390, 391 ЦК України та статей 177, 185, 265 ЦПК України.

За змістом частини п`ятої статті 390 ЦК України в редакції наведеного Закону суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Відповідні зміни були імплементовані й у цивільне процесуальне законодавство, у тому числі статті 177, 185, 265 ЦПК України.

У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України, у редакції Закону № 4292-IX).

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму (абзац третій частини другої статті 185 ЦПК України у редакції Закону № 4292-IX).

Необхідно зауважити, що приписи Закону № 4292-IX набрали чинності 09 квітня 2025 року, у той час як первісна редакція позову пред`явлена прокурором у березні 2025 року, а редакція зі зміненими підставами - 11 червня 2025 року.

У пункті 2 розділу ІІ Закону № 4292-IX зазначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.

Наведені приписи Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 4292-IX у сукупності з обставинами зміни прокурором предмета позову після набрання чинності цим Законом створили у сторін цього спору неоднакового розуміння того, чи поширюється на прокурора у цій справі обов`язок внести на депозитний рахунок суду вартості майна, про витребування якого він просить, навіть після відкриття провадження у справі судом, тобто встановлення відсутності недоліків позовної заяви.

Як зазначав Верховний Суд у постанові від 15 січня 2026 року (справа № 484/1213/25), визначальним у цій справі є не стільки дія Закону № 4292-IX у часі (у т. ч. зворотна), скільки загалом сфера його застосування.

Так, як зазначалося вище, за змістом частини п`ятої статті 390 ЦК України суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.

Приписи Закону № 4292-IX розраховані на вирішення правових ситуації, пов`язаних з витребуванням майна саме у добросовісних набувачів, тобто застосування цього Закону залежать від підстав пред`явленого позову.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, який у постанові від 15 січня 2026 року у справі № 484/1213/25 вирішував подібне до цієї справи процесуальне питання та зазначив, що обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

У випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України не застосовуються. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.

У справі, яка переглядається, позов (з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви) прокурор обґрунтовував тим, що:

- ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2123656200:08:001:0695 площею 0,58 га безоплатно, за відсутності волевиявлення компетентного органу державної влади, відтак, й за відсутності відповідної правової підстави;

- відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 вересня 2019 року № 583 ОСОБА_3 відчужено земельну ділянку з кадастровим номером 2123656200:08:001:0695 площею 0,58 га на користь ОСОБА_4 , яким у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 жовтня 2021 року № 2807, відчужено таку на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- спірна земельна ділянка розташована на полонині Драгобрат, яка є найвищим гірськолижним курортом України, розташованим на висоті 1300-1700 метрів над рівнем моря, знаходиться на стику хвойних лісів та альпійської зони, біля підніжжя гір Стіг та Близниці та має найдовший сніговий сезон в Україні;

- вказане свідчить про обізнаність відповідачів про розташування спірної земельної ділянки та про їх недобросовісність.

Не вдаючись в оцінку обґрунтованості зазначених тверджень, Верховний Суд констатує, що позов про витребування спірної ділянки обґрунтований, в тому числі недобросовісністю останніх набувачів, та поданий на підставі статті 387 ЦК України.

За таких обставин приписи частини п`ятої статті 390 ЦК України в цій справі є незастосовними, у зв`язку із чим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду та, відповідно, скасування ухвали місцевого суду з направленням справи для продовження розгляду.

Додатковий висновок апеляційного суду про те, що приписи Закону № 4292-IX щодо обов`язку прокурора вносити вартість майна на депозитний рахунок суду не мають зворотної дії в часі, хоча і створює певну суперечність з основним мотивом щодо незастосовності Закону № 4292-IX, проте це не впливає на правильність вирішення судом процесуального питання загалом, оскільки пред`явлення позову прокурором до недобросовісного набувача майна є достатньою підставою для висновку про відсутність підстав для залишення такого позову без розгляду на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України та кореспондуючих цій статі положень процесуального закону.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і незгоді з ухваленими судовим рішенням.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник