Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №911/437/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 911/437/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Приходько Я.М.

відповідача - Гаврин Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 (у складі колегії суддів: Пономаренка Є.Ю. (головуючий), Руденко М.А., Барсук М.А.)

та рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс"

про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення 6 309 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (надалі - Підприємство, Позивач, Скаржник) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс" (надалі - Товариство, Відповідач) про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення 6 309 000,00 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог Підприємство посилається на неналежне виконання Товариством умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 щодо надання довідки про чистий дохід отриманий від своєї діяльності в орендованому приміщенні та періодичних місячних звітів, виданих касовими апаратами за березень 2022 року - листопад 2023 року.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 09.12.2025 у справі № 911/437/25 позов задоволено частково, зобов`язано Товариство виконати передбачені підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 зобов`язання та стягнуто 450 500,00 грн штрафу, в іншій частині вимог про стягнення штрафу відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції, встановивши порушення Відповідачем передбаченого договором обов`язку щодо своєчасного надання довідок про чистий дохід, дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до нього відповідальності у вигляді штрафу. Здійснивши власний розрахунок штрафних санкцій з урахуванням положень частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та дати припинення карантину, місцевий господарський суд визначив обґрунтований розмір штрафу в сумі 4 505 000,00 грн, який, зважаючи на наведені Відповідачем обставини та заявлене ним клопотання, зменшив на 90 % - до 450 500,00 грн.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру штрафу, що підлягає стягненню, та стягнуто з Відповідача 2 252 500,00 грн штрафу. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 4 056 500,00 грн штрафу відмовлено.

2.4. Погодившись із висновками місцевого господарського суду щодо доведеності порушення Відповідачем договірного зобов`язання та наявності правових підстав для застосування до нього відповідальності у вигляді штрафу, суд апеляційної інстанції водночас дійшов висновку про обґрунтованість зменшення його розміру на 50 %. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Звертаючись із касаційною скаргою, Підприємство просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 у справі № 911/437/25 у частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Підприємства задовольнити повністю, стягнувши з Товариства 6 309 000,00 грн штрафу.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги Позивач зазначає:

- на неправильному застосуванні судами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, за обставин, коли на момент ухвалення судового рішення про стягнення штрафних санкцій частина шоста статті 232 Господарського кодексу України втратила чинність, однак договірні зобов`язання, за порушення яких нараховано штрафні санкції та які є предметом спору, залишалися невиконаними стороною.

За твердженням Позивача, оскільки на момент ухвалення рішення судом першої інстанції Господарський кодекс України вже втратив чинність, правові підстави для обмеження періоду нарахування штрафу положеннями частини шостої статті 232 цього Кодексу були відсутні, у зв`язку із чим заявлена до стягнення сума штрафу підлягає стягненню в повному обсязі;

- на неправильному застосуванні судами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 17.07.2021 у справі № 916/878/20 та від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23.

Скаржник зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду та положень статей 13, 73- 79 Господарського процесуального кодексу України саме на Відповідача покладався обов`язок доведення належними і допустимими доказами обставин, які могли бути підставою для зменшення розміру штрафу. Водночас таких доказів Відповідач не надав, що, за твердженням Скаржника, підтверджується матеріалами справи та змістом оскаржуваних судових рішень.

Крім того, Підприємство вважає, що суди всупереч вимогам статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України не врахували тривалий і систематичний характер порушення Товариством договірних зобов`язань, які залишаються невиконаними з березня 2022 року, а також те, що саме така поведінка Відповідача зумовила виникнення цього спору.

3.3. Ухвалою Суду від 18.06.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 та рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог у справі № 911/437/25 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду.

3.4. 02.07.2026 від ТОВ "Аеро Ресторантс" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росінтер Аеро України", яке змінило назву на Товариство, як орендарем, було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 31.07.2014 № 1609 (надалі - договір оренди від 31.07.2014 № 1609), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме: частину приміщення № 3.2.60 на третьому поверсі пасажирського терміналу "D", загальною площею 20,0 кв. м (надалі - майно), розташоване за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7, на 3-му поверсі термінального комплексу "D" (інв № 47578), загальною площею 107850,5 кв. м, що перебуває на балансі Підприємства.

4.2. Положеннями договору оренди від 31.07.2014 № 1609 передбачено таке:

- орендар зобов`язаний своєчасно здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна, шляхом компенсації комунальних послуг, податку на землю або укладення цивільно-правових угод із постачальниками послуг. Орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі компенсувати витрати на утримання майна за переліком всіх видів послуг та цін згідно діючих тарифів, в тому числі податку на землю. При цьому, витрати на утримання майна компенсуються залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної орендарем площі майна на підставі тарифів та розрахункових документів, наданих орендареві (пункт 5.10);

- орендар зобов`язується на наступний робочий день, що слідує за днем підписання договору звернутися до балансоутримувача для отримання проекту договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю (пункт 5.18);

- договір укладено строком на 10 років, що діє з 31.07.2014 до 30.07.2024 включно (пункт 10.1);

4.3. Товариство прийняло в строкове платне користування майно - державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме: частину приміщення № № 3.2.60 на третьому поверсі пасажирського терміналу "D", загальною площею 20 кв. м, яке розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7 на 3-му поверсі термінального комплексу "D" (інв. № 47578), що підтверджується актом приймання-передавання орендованого майна від 06.02.2015.

4.4. Між сторонами у справі було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 (надалі - договір від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30).

4.5. Положеннями договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 сторони передбачили, що:

- у зв`язку з наданням орендарю в строкове платне користування державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна - частини приміщення № 3.2.60 на третьому поверсі пасажирського терміналу "D", загальною площею 20 кв.м, для розміщення та експлуатації бару, що здійснює продаж товарів підакцизної групи: балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги, вказані в таблиці № 1 цього договору (пункт 1.1);

- балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги з підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під`їзних шляхів, забезпечення приміщень загального користування, щомісячна плата за які встановлена в розмірі 18% від чистого доходу, отриманого від діяльності на орендованій площі, за мінусом орендної плати (без ПДВ), де: чистим доходом орендаря є виручка від продажу товарів в орендованому приміщенні. Чистий дохід підтверджується довідкою про доходи за звітний місяць (пункт 8 таблиці № 1 підпункту 1.1.1 пункту 1);

- щомісячно, до 5-го числа місяця, наступного за звітним надавати до бухгалтерії балансоутримувача довідку про чистий дохід, отриманий від своєї діяльності за звітний місяць відповідно до предмету цього договору та Періодичний місячний звіт, виданий касовим апаратом. Довідка має бути підписана керівником та головним бухгалтером Орендаря (підпункт 2.2.2 пункту 2.2 );

- орендар зобов`язується щомісяця з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок, акт приймання-здачі виконаних послуг (підпункт 2.2.3 пункту 2.2);

- у разі несвоєчасного надання довідки, орендар зобов`язаний сплачувати балансоутримувачу штраф в розмірі 1000,00 грн без урахування ПДВ за кожний день прострочення. Сплата здійснюється орендарем протягом 5 банківських днів після отримання рахунків (пункт 4.3);

- договір набирає чинності з дати підписання акту приймання-передавання орендованого майна до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 31.07.2014 № 1609 або з моменту укладення договору, в залежності від того, яка дата наступить раніше та діє до 30.07.2024 (пункт 6.1 договору).

4.6. Звертаючись із цим позовом, Позивач зазначає, що Відповідач усупереч вимогам підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 не виконав обов`язку щодо надання довідок про чистий дохід, отриманий від діяльності за предметом договору, за кожний звітний місяць у період із березня 2022 року до листопада 2023 року, підписаних керівником і головним бухгалтером Товариства.

Крім того, Відповідач не надав періодичних місячних звітів за період із березня 2022 року до березня 2023 року, сформованих реєстратором розрахункових операцій із фіскальним номером 3000531477, а також за період із березня 2022 року до 01.11.2022, сформованих реєстратором розрахункових операцій із фіскальним номером 3000372233.

За твердженням Позивача, невиконання Відповідачем зазначених договірних обов`язків унеможливило визначення вартості наданої йому в період із березня 2022 року до листопада 2023 року послуги, передбаченої пунктом 8 таблиці № 1 підпункту 1.1.1 пункту 1.1 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30, а саме підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньопортових доріг та під`їзних шляхів, а також забезпечення приміщень загального користування.

Посилаючись на порушення Відповідачем підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 в частині надання довідок за звітні періоди з березня 2022 року до листопада 2023 року, Позивач нарахував штраф на підставі пункту 4.3 цього договору.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предметом касаційного перегляду є рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2025 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій установили порушення Відповідачем обов`язку, передбаченого підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30, та дійшли висновку про наявність правових підстав для застосування до нього відповідальності у вигляді штрафу. У цій частині судові рішення учасниками справи не оскаржуються.

Застосувавши положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, якими нарахування штрафних санкцій обмежувалося шестимісячним строком від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, та врахувавши дату припинення карантину, суди визнали обґрунтованим нарахування штрафу в розмірі 4 505 000,00 грн.

Разом з тим суди дійшли різних висновків щодо розміру, до якого підлягає зменшенню заявлений до стягнення штраф. Так, суд першої інстанції визнав обґрунтованим його зменшення на 90 %, тоді як суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення штрафу на 50 %.

5.4. З огляду на доводи касаційної скарги Підприємства, заперечення проти неї та мотиви, покладені в основу оскаржуваних судових рішень, предметом касаційного перегляду у цій справі є перевірка правильності застосування судами:

- частини шостої статті 232 Господарського кодексу України у правовідносинах, у яких на момент розгляду спору цей Кодекс втратив чинність, за наявності підстав для формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування зазначеної норми в таких правовідносинах;

- частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України під час вирішення клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафу.

5.5. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

5.6. Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

5.7. Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

5.8. Приписами статті 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

5.9. Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

5.10. За приписами пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.11. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

5.12. Водночас колегія суддів звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.13. Суд зазначає, що, застосовуючи до спірних правовідносин передбачене частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України обмеження періоду нарахування штрафних санкцій, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначена норма була чинною як на момент виникнення відповідних правовідносин, так і на момент звернення Підприємства до суду з цим позовом.

За змістом наведених у касаційній скарзі доводів Скаржник фактично порушує питання щодо дії норми права в часі та правил її застосування до правовідносин, які виникли до втрати нею чинності.

Водночас застосування норм матеріального права ґрунтується на загальному правилі, за яким юридична оцінка поведінки учасників правовідносин, а також правових наслідків вчинених ними дій здійснюється відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення відповідних прав та обов`язків. Розпочата за чинності певного закону реалізація права, за загальним правилом, має завершуватися із застосуванням норм, які діяли на момент виникнення такого права, якщо інше прямо не встановлено законом.

Саме з такого підходу виходили суди попередніх інстанцій, застосовуючи частину шосту статті 232 Господарського кодексу України до визначення періоду нарахування штрафних санкцій.

5.14. Тому колегія суддів не вбачає необхідності у формуванні окремого висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми у наведеному Скаржником аспекті, оскільки порушене ним питання вирішується на підставі загальних правил дії норм матеріального права в часі та не свідчить про існування неоднозначності у застосуванні частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, яка потребувала б формування окремого правового висновку Верховного Суду.

5.15. З огляду на це, наведені доводи не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.16. Ураховуючи наведене, Підприємство не спростувало правомірності застосування судами попередніх інстанцій частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, обмеження періоду нарахування штрафних санкцій шестимісячним строком від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а також обґрунтованості визначення заявленого до стягнення штрафу в розмірі 4 505 000,00 грн.

5.17. З приводу застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України під час вирішення клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафу слід зазначити таке.

5.18. У суді першої інстанції Товариство подало до суду клопотання від 16.03.2025 про зменшення розміру штрафу, нарахованого позивачем на 90%.

5.19. Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України (чинного на момент звернення з заявою про зменшення розміру штрафу) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

5.20. Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

5.21. Верховний Суд зазначає, що судова практика щодо застосування вказаної норми Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17. Відповідний підхід застосовано й у наведених Скаржником постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 17.07.2021 у справі № 916/878/20 та від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

5.22. Застосоване у статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20).

5.23. Суд зазначає, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 сформульовано висновок про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що водночас мають узгоджуватись із положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом відповідно до статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 7.42 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статей 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

5.24. Розглядаючи клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафу, суди виходили з того, що такий механізм спрямований на недопущення необґрунтованого збагачення однієї сторони за рахунок іншої та забезпечення справедливого балансу їхніх інтересів. Водночас законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за наявності яких неустойка може бути зменшена, а тому це питання вирішується судом з урахуванням усіх обставин справи в їх сукупності.

Суди врахували відсутність доказів понесення Позивачем збитків, співмірних із заявленою сумою штрафу, значний розмір санкції, її нарахування у період воєнного стану, неможливість повноцінного здійснення Відповідачем господарської діяльності у сфері громадського харчування в міжнародному аеропорту та відсутність відповідного доходу. З огляду на засади справедливості, добросовісності, розумності та необхідність дотримання балансу інтересів сторін суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення штрафу в повному обсязі матиме для Відповідача надмірний і непропорційний характер,

5.25. Відтак, у цій справі суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про можливість зменшення розміру неустойки відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, дослідили й надали оцінку таким обставинам:

- майновому стану сторін та умовам здійснення Відповідачем господарської діяльності. Суди врахували, що діяльність Відповідача була пов`язана з наданням послуг громадського харчування та обслуговуванням осіб в міжнародному аеропорту. У зв`язку із запровадженням воєнного стану та фактичним припиненням пасажирських авіаперевезень Відповідач був позбавлений можливості повноцінно здійснювати відповідну господарську діяльність та отримувати від неї дохід;

- співвідношенню розміру штрафу з можливими збитками кредитора. Суди встановили, що Позивач не довів заподіяння йому збитків, які дорівнювали б заявленій до стягнення сумі штрафу або були б співмірними з нею. Водночас визначений за умовами договору розмір санкції є значним, а його стягнення в повному обсязі не відповідало б майновим наслідкам допущеного порушення;

- характеру та тривалості порушення. Суди врахували доводи Позивача про систематичне невиконання Відповідачем договірного обов`язку щодо надання довідок про чистий дохід починаючи з березня 2022 року, а також те, що саме така поведінка стала причиною виникнення спору. Разом із тим суди взяли до уваги, що у відповідний період Відповідач фактично не здійснював діяльності, дохід від якої мав відображатися у таких довідках;

- необхідності дотримання балансу інтересів сторін. Оцінивши зазначені обставини в сукупності, суди виходили із засад справедливості, добросовісності та розумності й дійшли висновку, що стягнення штрафу в повному розмірі покладало б на Відповідача надмірний та непропорційний наслідкам порушення майновий тягар і могло б призвести до невиправданого збагачення Позивача.

5.26. З огляду на зазначені обставини, Суд дійшов висновку, що при оцінці питання наявності підстав для зменшення розміру неустойки судами попередніх інстанцій повною мірою проаналізовано майновий стан сторін, оцінено співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій з розміром збитків кредитора, характер прострочення та враховано інтереси обох сторін відповідно до підходів, сформованих у практиці Верховного Суду з даного питання та на які також посилається Скаржник.

При цьому визначення судом апеляційної інстанції ступеня зменшення штрафу на 50 %, а не на 90 %, як це зробив суд першої інстанції, належить до дискреційних повноважень суду, наданих йому частинами першою та другою статті 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України. Реалізація таких повноважень здійснюється з урахуванням установлених у справі обставин, принципів справедливості, добросовісності й розумності, а також необхідності забезпечення належного балансу інтересів сторін.

У зв`язку з цим Скаржник не спростував ані наявності правових підстав для зменшення розміру штрафу, ані обґрунтованості визначеного судом апеляційної інстанції ступеня такого зменшення на 50 %.

Саме лише непогодження Підприємства з результатом оцінки судами встановлених обставин не свідчить про неправильне застосування ними норм матеріального права. Водночас суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України не наділений повноваженнями переоцінювати докази та встановлювати інші обставини справи, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій.

5.27. Таким чином, наведені Скаржником доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного розгляду, що виключає скасування судових рішень господарських судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 у справі № 911/437/25, якою було змінено рішення суду першої інстанції, Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 у справі № 911/437/25 - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 у справі № 911/437/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко