Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №922/239/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 922/239/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Системс Ре» (далі - Товариство, відповідач, скаржник)

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 (головуюча - суддя Склярук О.І., судді Гетьман Р.А., Хачатрян В.С.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрімз Кепітал» (далі - ТОВ «Стрімз Кепітал», позивач)

до Товариства

про стягнення коштів 207 218 220,00 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду є перевірка застосування апеляційним судом норм права, за результатами яких ухвалено постанову, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви.

1. Короткий зміст обставин справи

1.1. ТОВ «Стрімз Кепітал» звернулося до суду з позовною заявою до Товариства про стягнення суми боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 22.09.2021 №СК-2021-5-фп (далі - Договір) у розмірі 154 410 000,00 грн., пені у розмірі 47 867 100,00 грн, 3% річних у розмірі 4 632 300,00 грн, суми втрат внаслідок інфляції у розмірі 308 820,00 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 154 410 000,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути їх на вимогу позивача. Позивачем направлено письмову вимогу про повернення 154 410 000,00 грн протягом 7 днів з моменту отримання вимоги, яка залишилася без задоволення, внаслідок чого відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання.

1.3. У наданому разом з позовною заявою клопотанні ТОВ «Стрімз Кепітал» просило відстрочити сплату судового збору в розмірі 931 840,00 грн строком до ухвалення судового рішення у цій справі.

1.4. Господарський суд Харківської області ухвалою від 02.02.2026 у цій справі відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Стрімз Кепітал» про відстрочення сплати судового збору, позовну заяву залишив без руху та встановив позивачу десятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання до суду доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (931 840,00 грн).

1.5. ТОВ «Стрімз Кепітал» 12.02.2026 подало до суду заяву про усунення недоліків, в якій навело мотиви до доводи стосовно наявності підстав для відстрочення сплати судового збору та просило суд першої інстанції задовольнити клопотання позивача відстрочення оплати судового збору з урахуванням наданих доказів та відкрити провадження у цій справі.

1.6. Господарський суд Харківської області (головуюча - суддя Мужичук Ю.Ю.) ухвалою від 13.02.2026 у цій справі повернув позовну заяву ТОВ «Стрімз Кепітал».

2. Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.04.2026 у цій справі апеляційну скаргу задовольнив, ухвалу суду першої інстанції скасував і справу №922/239/26 передав до Господарського суду Харківської області для вирішення питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство посилаючися на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У касаційній скарзі Товариство із посиланням на абзац другий частини другої статті 287 ГПК України зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, положень статті 129 Конституції України, статті 8 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон), статей 7, 174, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також наводить правові позиції Верховного Суду щодо застосування вищенаведених норм.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. ТОВ «Стрімз Кепітал» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про необґрунтованість доводів скаржника, просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

6.1. Суд апеляційної інстанції встановив, що, розглянувши матеріали позовної заяви, судом першої інстанції встановлено, що позовну заяву подано без додержання процесуальних вимог статті 164 ГПК України з огляду, зокрема, на таке:

- позивачем зазначено ціну позову в розмірі 207 218 220,00 грн, а, отже, при зверненні до суду з цією позовною заявою в електронній формі позивач мав би сплатити судовий збір у розмірі 931 840,00 грн (з урахуванням частини третьої статті 4 Закону);

- у наданому разом з позовною заявою клопотанні ТОВ «Стрімз Кепітал» просило відстрочити сплату судового збору в розмірі 931 840,00 грн строком до ухвалення судового рішення у цій справі;

- в обґрунтування заявленого клопотання позивач посилався на скрутний майновий стан, зумовлений накладенням ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №757/49663/24-к арешту на грошові кошти, що знаходяться на його банківських рахунках, із забороною здійснення видаткових операцій, унаслідок чого сплата судового збору у встановленому розмірі на момент звернення до суду є неможливою. Позивач також зазначав про відсутність коштів на рахунках, доходів, а також відсутність у власності нерухомого майна, транспортних засобів, цінних паперів та інших активів. Крім того, у клопотанні позивач вказував на наявність у нього дебіторської заборгованості та вжиття ним заходів щодо її стягнення, за рахунок якої позивач розраховує сплатити судовий збір у майбутньому. Просив врахувати наведені обставини та відстрочити сплату судового збору на підставі частини першої статті 8 Закону до ухвалення рішення у справі.

6.2. Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- Господарський суд Харківської області ухвалою від 02.02.2026 у цій справі відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Стрімз Кепітал» про відстрочення сплати судового збору, а позовну заяву ТОВ «Стрімз Кепітал» до Товариства про стягнення 207 218 220,00 грн залишив без руху, надав позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (931 840,00 грн);

- у подальшому, у зв`язку з не виконанням позивачем вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 02.02.2026 Господарський суд Харківської області ухвалою від 13.02.2026 у справі №922/239/26 повернув позовну заяву ТОВ «Стрімз Кепітал».

6.3. Колегія суддів апеляційної інстанції, розглядаючи доводи апеляційної скарги, зазначила, зокрема, таке.

6.3.1. Відповідно до статті 8 Закону враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов, визначених у цій статті.

6.3.2. Аналіз наведених положень статті 8 Закону дає підстави для висновку про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою на відстрочення (за умов, передбачених статтею 8 Закону) або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру чи звільнення сторони від сплати такого. Також цими ж нормами передбачено, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону, є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

6.3.3. Суд апеляційної інстанції вказав, що зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір). В той же час слід враховувати те, що судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права, зокрема на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у судових справах. Для уникнення створення особі перешкод для доступу до правосуддя у вигляді неможливості сплати судового збору законодавством передбачено описаний вище процесуальний механізм забезпечення судового розгляду поданих особами процесуальних документів у випадку складності для таких осіб оплатити визначену законом суму судового збору повністю: відстрочення сплати судових витрат, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру необхідних до сплати судових витрат, звільнення від його сплати, за наявності підстав та умов, визначених у статті 8 Закону.

6.3.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що як убачається з матеріалів справи, в ухвалі Господарського суду Харківської області від 02.02.2026 про залишення позовної заяви ТОВ «Стрімз Кепітал» без руху зазначено, що для усунення недоліків позовної заяви, позивачу необхідно надати належні докази сплати судового збору у розмірі 931 840,00 грн, а також відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.

6.3.5. Суд апеляційної інстанції вказав, що зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд вказав лише на наявність у позивача процесуального обов`язку сплатити судовий збір за подання позовної заяви та дискреційність права суду, як таке вирішувати питання відстрочення сплати судового збору. При цьому, вказана ухвала суду не містить правової оцінки тих обставин (аргументів), які викладені позивачем у клопотанні про відстрочення сплати судового збору.

6.3.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в обґрунтування апеляційної скарги позивач посилався на практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема на пункт 48 постанови від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18, де зазначено, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату; прийняття рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору. Натомість суд першої інстанції виснував про те, що заявником клопотання про відстрочення сплати судового збору може бути виключно фізична особа.

6.3.7. Суд апеляційної інстанції вказав, що судом першої інстанції не враховано висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №686/114/16-ц, відповідно до якого положення статей Цивільного процесуального кодексу України та Закону не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані.

6.3.8. З матеріалів справи вбачається, що позивач у клопотанні про відстрочення сплати судового збору посилався на фінансовий стан ТОВ «Стрімз Кепітал», який підтверджений доказами, наданими суду першої інстанції та перерахованими за текстом, а саме: арешт рахунків, скрутне фінансове становище, відсутність коштів на рахунках для сплати судового збору в розмірі 931 840,00 грн, наявність невиконаних грошових зобов`язань контрагентів перед позивачем, фінансові показники позивача.

6.3.9. Суд апеляційної інстанції вказав, що позивачем надано до суду докази наявності неплатоспроможності, а саме: додано докази відсутності доходів (виписка банку), дебіторської заборгованості (вимоги до боржників позивача про стягнення заборгованості), рухомого та нерухомого майна (додана довідка про відсутність нерухомого майна ТОВ «Стрімз Кепітал» та наявна в матеріалах справи ухвала Печерського районного суду міста Києва про арешт рахунків, а також відповідь Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві, яка підтверджує, що транспортні засоби за ТОВ «Стрімз Кепітал» не зареєстровані та не реєструвалися), цінних паперів (відповідь Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку), корпоративних прав, об`єктів інтелектуальної власності (інформація з офіційного сайту Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій») тощо.

6.3.10. Суд апеляційної інстанції виснував, що позивач подав місцевому господарському суду докази на підтвердження того, що розмір судового збору в сумі 931 840,00 грн перевищує в рази дохід позивача за 2024 рік, однак, суд першої інстанції не надав належну оцінку розміру доходу позивача, що підтверджені доказами (додатками до позову), мотивувальна частина оскаржуваної ухвали не містить мотиви та висновки суду, суд не навів мотивів достатності/недостатності доказів, наданих позивачем на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану.

6.3.11. Суд апеляційної інстанції виснував, що судом першої інстанції оскаржувану ухвалу прийнято без урахування усіх обставин справи, у зв`язку з чим, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 22.06.2026, зокрема, відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Товариства на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

7.2. Верховний Суд долучив до матеріалів справи відзив на касаційну скаргу, як такий, що надійшов у строк встановлений Судом.

7.3. Від Товариства 10.07.2026 до Суду надійшла відповідь на відзив.

7.4. Суд долучив вказану вище відповідь на відзив до матеріалів справи та оцінюватиме її з урахуванням приписів статей 42, 300 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою ухвалу суду першої інстанції у цій справі про повернення позовної заяви скасовано та справу №922/239/26 направлено до Господарського суду Харківської області для вирішення питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду.

8.2. Отже, перед Верховним Судом поставлено питання перевірки доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції та порушення норм процесуального права, означених у пункті 4.1 цієї постанови.

8.3. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на думку Товариства, відстрочити сплату судового збору в силу приписів статті 8 Закону можна лише фізичній особі, а також скаржник покликається на судову практику, а саме зазначає таке:

« 1). Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення підпунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення підпункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Щодо права застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" у контексті розстрочки, відстрочки та звільнення від сплати судового збору щодо юридичних осіб Велика Палата Верховного Суду висловлювалася послідовно і неодноразово.

2). Постанова Верховного суду від 13 листопада 2025 року у справі № 911/1595/25.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За змістом частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі -Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, №32).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення ЄСПЛ від 28 листопада 2006 року у справі "Апостол проти Грузії", заява №40765/02). При цьому, ЄСПЛ в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення ЄСПЛ від 12 червня 2007 року у справі "Станков проти Болгарії", заява №68490/01).

Верховний Суд зазначає, що законодавче закріплення судових витрат, серед інших має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.

Як визначено у рішенні ЄСПЛ від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)).

ЄСПЛ в рішенні "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року у справі №28249/95 зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Під час перегляду судових рішень на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє оскаржувані судові рішення на те, чи правильно суди застосували норми матеріального права та чи не порушили суди норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що місцевий суд в ухвалі від 16 червня 2025 року дійшов обґрунтованих висновків про залишення позовної заяви позивача без руху та зобов`язання останнього сплати судовий збір за подання позовної заяви. Оскільки ТОВ "Шафран Спайс" в установлений строк не усунуло недоліки позовної заяви, визначені в указаній ухвалі, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про залишення позовної заяви без розгляду на підставі частини тринадцятої статті 176 ГПК України.

3. Зазначених вище правових позицій дотримується Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 17.05.2024 у справі №910/11150/23, від 14.05.2024 у справі №917/1125/23, від 13.05.2024 у справі №908/1320/23 (908/2674/23), від 09.05.2024 у справі №914/3080/20, від 04.03.2024 у справі №910/3126/23, від 17.01.2024 у справі №910/9725/23, від 22.11.2023 у справі №910/1265/23, від 28.09.2023 у справі №922/4067/19 та ін».

8.4. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено та врегульовано Законом.

8.4.1. Відповідно до статті 8 Закону, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або

2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або

4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

При визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи.

8.5. Суд наголошує, що наведені скаржником судові рішення Верховного Суду та правові позиції не у повній мірі є актуальними.

8.6. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі №925/1293/19 зазначила таке:

« 61. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

62. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 1402-VIII).

63. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне розглянути заяву ТОВ «Скайсіті-груп» з урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ від 09.10.2025 у справі «Король та інші проти України» (Korol and Others v. Ukraine, заява № 82560/17 та інші, включно з № 36465/21).

64. ЄСПЛ, посилаючись на свою усталену практику (зокрема, рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» ([Golder v. the United Kingdom], від 21.02.1975, пункт 36, Серія А № 18, «Пономаренко проти України» [Ponomarenko v. Ukraine], заява № 13156/02, пункт 36, від 14.06.2007, «Мацюк проти України» [Matsyuk v. Ukraine], заява № 1751/03, пункт 28, від 10.12.2009 та «Кузьменко проти України» [Kuzmenko v. Ukraine, заява № 49526/07, пункт 25, від 09.03.2017), наголосив, що право на доступ до суду, тобто право ініціювати у судах провадження у цивільних справах, є невід`ємним елементом, притаманним праву, закріпленому пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана.

65. У керівних справах «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland; заява № 28249/95; пункти 52-67; ЄСПЛ 2001-VI); «Малахов проти Молдови» (Malahov v. Moldova; заява № 32268/02; пункти 31-36; від 07.06.2007); «"Телтронік-КАТВ" проти Польщі» (Teltronic-CATV v. Poland; заява № 48140/99; пункти 50-64; від 10.01.2006); «Нальбант та інші проти Туреччини» (Nalbant and Others v. Turkey; заява № 59914/16; пункти 32-47; від 03.05.2022) ЄСПЛ вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

66. Так, у рішенні від 10.01.2006 у справі «"Телтронік-КАТВ" проти Польщі» ЄСПЛ встановив, що компанія-заявник не могла подати свої позовні вимоги до суду через відмову звільнити її від сплати судового збору в розмірі 13 948,49 злотих за подання позову. ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник була невеликим товариством з обмеженою відповідальністю, яка у 1993-1995 роках за контрактом побудувала мережу кабельного телебачення для компанії Best-Sat. Остання компанія відмовилася оплатити рахунок-фактуру компанії-заявника […], відмова сплатити зазначений рахунок-фактуру поставила компанію-заявника на межу неплатоспроможності. ЄСПЛ вважав, що обмеження доступу до суду, які мають суто фінансовий характер і які, як у цій справі, абсолютно не пов`язані з суттю позову або його перспективами на успіх, повинні підлягати особливо ретельному контролю з точки зору інтересів правосуддя. Для ЄСПЛ також важливо, що відмова у наданні звільнення відбулася на попередній стадії провадження в суді першої інстанції та призвела до того, що позови компанії-заявника ніколи не розглядалися по суті.

67. У рішенні від 03.05.2022 у справі «Нальбант та інші проти Туреччини» ЄСПЛ вважав надмірним, а отже порушенням самої суті права на доступ до суду ситуацію, коли високі судові збори не були виправдані фінансовим становищем заявника, а натомість були розраховані на основі встановленого законом відсотка від суми, що була предметом провадження. Незважаючи на відсутність консенсусу або навіть консолідованої тенденції серед держав-учасниць Конвенції щодо надання правової допомоги юридичним особам, ЄСПЛ застосував ті самі принципи щодо права на доступ до суду, не розрізняючи фізичних та юридичних осіб (Teltronic-CATV проти Польщі, заява № 48140/99, пункти 45-49, 10.01.2006; FC Mretebi, пункти 39-41; Agromodel OOD та Mironov проти Болгарії, заява № 68334/01, пункти 34-37, 24.09.2009; та Sace Elektrik Ticaret ve Sanayi A.S. проти Туреччини, заява № 20577/05 , пункт 28, 22.10.2013). Відповідно до сталої практики ЄСПЛ ніколи категорично не виключав комерційних юридичних осіб з гарантій, визначених пунктом 1 статті 6 Конвенції, щодо надмірних судових витрат.

68. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у справі «"Телтронік-КАТВ" проти Польщі» ЄСПЛ наголосив на необхідності особливо ретельного контролю за фінансовими обмеженнями доступу до суду, коли такі обмеження не пов`язані з перспективами успіху позову чи його суттю, а також коли відмова у звільненні від сплати судового збору відбувається на стадії прийняття позовної заяви, що унеможливлює будь-який розгляд справи по суті. Саме така ситуація мала місце у справі, що переглядається, оскільки Господарський суд Черкаської області ухвалою від 11.11.2019 залишив позовну заяву без руху, а згодом ухвалою від 13.12.2019 - повернув позовну заяву Товариству без розгляду по суті.

69. Аналогічно у справі «Нальбант та інші проти Туреччини» ЄСПЛ вказав, що розрахунок судового збору виключно на основі відсоткової ставки від ціни позову без урахування реального фінансового становища заявника може становити надмірний тягар, який підриває саму суть права на доступ до суду. У цій справі судовий збір у розмірі 245 942,75 грн становив 1,5 % від заявленої суми позову (16 396 183 грн), що для ТОВ «Скайсіті-груп», яке надало докази фактичної відсутності активів, доходів та банківських залишків на рівні 104,97 грн, а також документів про безуспішні спроби стягнення заборгованості в попередніх провадженнях, становило непропорційне та непосильне обмеження.

70. У справі, що переглядається, національні суди відмовили ТОВ «Скайсіті-груп» у відстроченні або звільненні від сплати судового збору з мотивів, що стаття 8 Закону №3674-VI (у редакції, чинній на час подання позову) передбачає таку можливість виключно для фізичних осіб за наявності відповідних умов. Суд першої інстанції в ухвалі від 11.11.2019, а згодом суди апеляційної та касаційної інстанцій не надали оцінки поданим Товариством доказам його критичного майнового стану (фінансовий звіт за 2018 рік, виписка з банківського рахунку, документи про безрезультатні спроби стягнення заборгованості у 2015-2018 роках тощо), обмежившись формальним тлумаченням суб`єктного складу норми.

71. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що висновок судів про неможливість застосування статті 8 Закону №3674-VI до юридичних осіб без додаткового аналізу обставин конкретної справи - за висновками ЄСПЛ - не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.

72. Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що суди попередніх інстанцій не виконали обов`язку обґрунтувати своє рішення в частині пропорційності застосованого обмеження (частина п`ята статті 236 ГПК України), а тому оскаржувані судові рішення не є належно обґрунтованими в розумінні статті 6 Конвенції».

8.7. Також, у постанові від 17.06.2026 у справі №917/1219/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

« 8.11. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне розглянути Заяву з урахуванням викладених у Рішенні висновків ЄСПЛ про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через непосильну ставку судового збору у провадженні, що підірвало саму суть права Товариства на доступ до суду.

8.12. ЄСЛП дійшов такого висновку, покликаючись на свою практику, зокрема, рішення у справах «Креуз проти Польщі» (Kreuz V. Poland), заява №28249/95, пункти 52-67, ЄСПЛ 2001-VI; «Малахов проти Молдови» (Malahov v. Moldova), заява №32268/02, пункти 31-36, від 07.06.2007; «Телтронік-КАТВ» проти Польщі» (Тeltronic-CATV v. Poland), заява № 48140/99, пункти 50-64, від 10.01.2006; «Нальбант та інші проти Туреччини» (Nalbant and Others v. Turkey), заява №59914/16, пункт 32-47, від 03.05.2022 (пункт 3 додатка до Рішення).

8.13. Окремі висновки з перелічених вище справ, які розглядав ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду вже аналізувала, розглядаючи заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

8.14. Так, у пунктах 65, 66 постанови від 04.12.2024 у справі №914/2823/15 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на висновки ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі», за обставинами якої заявник звернувся до суду з позовом до муніципалітету м. Плок, вимагаючи відшкодування збитків, та подав клопотання про звільнення його від сплати судових витрат, мотивуючи це тим, що він є безробітним, однак йому було відмовлено; п. Креуз був зобов`язаний сплатити 100 000 000 старих польських злотих, що приблизно дорівнює середньому річному заробітку в Польщі на момент подання позову. У зв`язку з несплатою судового збору провадження у справі було припинено.

У цій справі ЄСПЛ зауважив, що самі по собі вимоги про сплату судових витрат у цивільному процесі не можуть розглядатися як такі, що у принципі суперечать частині першій статті 6 Конвенції; вказане конвенційне положення не може тлумачитися як таке, котре надає право на отримання безкоштовної юридичної допомоги від держави у процесі вирішення цивільної справи чи право на «безкоштовний» цивільний процес. Однак розмір судових витрат за обставин конкретної справи слід оцінювати з урахуванням можливості заявника сплатити таку суму та з огляду на стадію провадження у справі, коли у заявника виник обов`язок зі сплати цих витрат. Саме ці обставини є істотними при вирішенні питання про те, чи було порушено право особи на доступ до суду. Із цього приводу Суд відзначив, що хоча остаточна сума судових витрат і була істотно зменшена порівняно з їх попереднім розміром, вона все ж таки дорівнювала середній річній заробітній платі у Польщі, що, ясна річ, було досить обтяжливою для пересічного позивача. Національні суди також відмовилися взяти до уваги аргумент п. Креуза про те, що він не в змозі сплатити судові витрати, без отримання і вивчення будь-яких доказів, котрі б спростовували факти, наведені ним у його фінансовій декларації. Таким чином, національні суди дійшли висновку про фінансовий стан заявника без належного врахування наданих ним матеріалів. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що національні суди не забезпечили належний баланс між інтересами держави щодо отримання судових витрат, з одного боку, і правом заявника на розгляд його справи у судовому порядку - з іншого. Розмір судових витрат, які мав сплатити заявник, був надмірним і призвів до неможливості розгляду справи п. Креуза судом, а це, на думку Суду, порушує саму суть права на доступ до суду. Отже, мало місце порушення частини першої статті 6 Конвенції.

8.15. У рішенні від 10.01.2006 у справі «Телтронік-КАТВ» проти Польщі» ЄСПЛ встановив, що компанія-заявник не могла подати свої позовні вимоги до суду через відмову звільнити її від сплати судового збору в розмірі 13 948,49 злотих за подання позову. ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник була невеликим товариством з обмеженою відповідальністю, яка у 1993-1995 роках за контрактом побудувала мережу кабельного телебачення для компанії Best-Sat. Вказана компанія відмовилася оплатити рахунок-фактуру компанії-заявника […], відмова сплатити зазначений рахунок-фактуру поставила компанію-заявника на межу неплатоспроможності. ЄСПЛ вважав, що обмеження доступу до суду, які мають суто фінансовий характер та абсолютно не пов`язані із суттю позову або його перспективами на успіх, повинні підлягати особливо ретельному контролю з точки зору інтересів правосуддя. Для ЄСПЛ також важливо, що відмова у наданні звільнення відбулася на попередній стадії провадження в суді першої інстанції та призвела до того, що позови компанії-заявника ніколи не розглядалися по суті (див. пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2026 у справі №925/1293/19).

8.16. У пункті 67 постанови від 21.01.2026 у справі №925/1293/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що в рішенні від 03.05.2022 у справі «Нальбант та інші проти Туреччини» ЄСПЛ вважав порушенням самої суті права на доступ до суду ситуацію, коли високі судові збори не були виправдані фінансовим становищем заявника, а натомість були розраховані на основі встановленого законом відсотка від суми, що була предметом провадження. Незважаючи на відсутність консенсусу або навіть консолідованої тенденції серед держав-учасниць Конвенції щодо надання правової допомоги юридичним особам, ЄСПЛ застосував ті самі принципи щодо права на доступ до суду, не розрізняючи фізичних та юридичних осіб (рішення у справах «Тeltronic-CATV проти Польщі», заява №48140/99, пункти 45-49, 10.01.2006; «Agromodel OOD та Mironov проти Болгарії», заява №68334/01, пункти 34-37, 24.09.2009; «Sace Elektrik Ticaret ve Sanayi A.S. проти Туреччини», заява № 20577/05, пункт 28, 22.10.2013). Відповідно до сталої практики ЄСПЛ ніколи категорично не виключав комерційних юридичних осіб з гарантій, визначених пунктом 1 статті 6 Конвенції, щодо надмірних судових витрат.

А у пункті 68 згаданої вище постанови Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у справі «Телтронік-КАТВ» проти Польщі» ЄСПЛ наголосив на необхідності особливо ретельного контролю за фінансовими обмеженнями доступу до суду, коли такі обмеження не пов`язані з перспективами успіху позову чи його суттю, а також коли відмова у звільненні від сплати судового збору відбувається на стадії прийняття позовної заяви, що унеможливлює будь-який розгляд справи по суті.

8.17. Саме така ситуація мала місце у цій справі, оскільки Господарський суд Полтавської області ухвалою від 26.07.2024 залишив позовну заяву Товариства без руху, а ухвалою від 31.07.2024 - повернув позовну заяву без розгляду.

Разом із цим суди відмовили Товариству у відстроченні сплати судового збору, мотивуючи це тим, що пункти 1 та 2 частини першої статті 8 Закону №3674-VI не поширюються на юридичних осіб незалежно від наявності майнового критерію, а норми пункту 3 частини першої цієї ж статті можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав чи відшкодування шкоди здоров`ю, про що у цій справі не йдеться.

Однак суд першої інстанції, а згодом суди апеляційної та касаційної інстанцій не надали оцінки доводам Товариства про відсутність у нього можливості сплатити судовий збір через скрутний майновий стан, що виник у зв`язку з істотним зменшенням господарської діяльності впродовж 2020-2023 років, а також відповідним доказам, які позивач додав до клопотання про відстрочення сплати судового збору (зокрема, даним фінансової звітності та випискам з банківського рахунку), обмежившись формальним тлумаченням положень статті 8 Закону №3674-VI.

8.18. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що висновок судів про неможливість відстрочення юридичним особам сплати судового збору відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI без аналізу обставин конкретної справи, за висновками ЄСПЛ, не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості юридичної особи сплатити судовий збір та наслідків відмови у такому доступі для її права на судовий захист.

Натомість суди попередніх інстанцій не виконали обов`язку обґрунтувати свої рішення в частині пропорційності застосованого обмеження (частина п`ята статті 236 ГПК України), а тому судові рішення, які Товариство просить переглянути за виключними обставинами, не є належно обґрунтованими в розумінні статті 6 Конвенції.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, характер порушення, яке ЄСПЛ встановив у Рішенні (обмеження доступу до суду через непосильну ставку судового збору без оцінки майнового стану юридичної особи), суперечить Конвенції по суті, адже вказане обмеження підірвало саму суть права Товариства на доступ до суду. У цих висновках Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених пунктах 70-73 постанови від 21.01.2026 у справі №925/1293/19».

8.8. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу про повернення позовної заяви, вказав (дивися розділ 6 цієї постанови) про те, що зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції вказав лише на наявність у позивача процесуального обов`язку сплатити судовий збір за подання позовної заяви та дискреційність права суду, як таке вирішувати питання відстрочення сплати судового збору. При цьому, вказана ухвала суду не містить правової оцінки тих обставин (аргументів), які викладені позивачем у клопотанні про відстрочення сплати судового збору.

8.9. Отже, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції застосував норми статті 8 Закону, ураховуючи актуальну практику Великої Палати Верховного Суду, яка сформована з огляду на рішення Європейського суду з прав людини, в яких встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні національними судами справ та констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

8.10. Верховний Суд наголошує, що, оцінюючи правомірність обмеження доступу до правосуддя, слід враховувати практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати допустимим процесуальним обмеженням. Такі обмеження є сумісними з гарантіями статті 6 Конвенції, якщо вони мають легітимну мету та є пропорційними і не порушуватимуть саму суть права.

8.10.1. Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції не містить визначення «легітимна мета», втім приклади таких легітимних цілей містить практика ЄСПЛ. Пропорційність є одним із важливих принципів у практиці ЄСПЛ, вона вимагає щоб між законною метою, яку переслідує держава, і тими засобами, до яких вона вдається щоб її досягти, існував справжній баланс. Пропорційність вимагає знаходження справедливого балансу між правами особи і суспільним інтересом.

8.11. Верховний Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 71 постанови від 21.01.2026 у справі №925/1293/19 та пункті 8.18 постанови від 17.06.2026 у справі №917/1219/24 наголосила, що висновок судів про неможливість застосування статті 8 Закону до юридичних осіб без додаткового аналізу обставин конкретної справи - за висновками ЄСПЛ - не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.

8.12. Отже, судам при вирішенні питання наявності/відсутності підстав для відстрочення сплати судового збору юридичною особою у кожному конкретному випадку слід оцінювати легітимну мету, пропорційність обмеження доступу до суду з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.

8.13. Судом апеляційної інстанції встановлено те, що мотивувальна частина оскаржуваної ухвали не містить мотиви та висновки суду, до яких дійшов суд першої інстанції стосовно оцінки доказів фінансового стану позивача крізь призму пропорційності між легітимною метою та доступом до правосуддя у контексті вирішення питання відстрочення сплати судового збору, суд першої інстанції не навів мотивів достатності/недостатності доказів, наданих позивачем на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану.

8.14. З огляду на викладене вище, покликання скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не підтвердилися.

8.15. Судом не встановлено порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухваленого судового рішення, а відтак підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

8.16. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.17. Враховуючи підстави касаційного оскарження наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Системс Ре» залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі №922/239/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова