Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №922/1230/25 (922/4638/25) — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1230/25 (922/4638/25)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатого В.О.

розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи

в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фонду державного майна України (01133,м.Київ, вул.Генерала Алмазова, буд.18/9, код ЄДРПОУ 00032945)

до 1) Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (61002,м.Харків, вул.Сумська, буд.60, код ЄДРПОУ 00188334), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS EUROPE S.R.O.) , 3) Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» (61002, м.Харків, вул.Сумська, буд.60, код ЄДРПОУ 45863704) ,

про визнання недійсним рішення, зобов`язання вчинити певні дії в межах справи про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості"

ВСТАНОВИВ:

Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1) Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS EUROPE S.R.O.), 3) Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», в якій просить суд:

1. Позов Фонду державного майна України задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсним рішення засновників № 12/11-204 Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» від 12.11.2024.

3. Визнати недійсним Сертифікат прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності, укладений між Державним підприємством «Державний інститут по проeктуванню підприємств коксохімічної промисловості» та Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості».

4. Визнати недійсним акт прийому-передачі фінансової звітності Державного підприємства «Державний інститут по проeктуванню підприємств коксохімічної промисловості» до Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» від 18.11.2024.

5. Зобов`язати Спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» повернути Державному підприємству «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» фінансову звітність, всі права та зобов`язання ДП «ГИПРОКОКС» та документацію згідно з переліком передану за актом прийому-передачі фінансової звітності від 18.11.2024.

6. Зобов`язати Спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» повернути Державному підприємству «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» майнові права інтелектуальної власності як внесок до статутного капіталу, виключні майнові права на які збереглися за ДП «ГИПРОКОКС» у відповідності до ст. 60 ЗУ «Про наукову і науково-технічну діяльність» та декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб`єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» в розмірі 17 806 581 (сімнадцять мільйонів вісімсот шість тисяч п`ятсот вісімдесят одна) гривня 37 копійок, вартість яких визначено на підставі фінансової звітності ДП «ГИПОРОКОКС» та незалежної оцінки, здійсненої відповідно до законодавства України ТОВ «Оцінка 24».

7. Судові витрати покласти на відповідачів.

Суд зазначив, що в межах справи 922/1230/25 ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.04.2025, крім іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (61002, м. Харків, вул. Сумська, 60, код ЄДРПОУ 00188334). Визнано вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Трейдторг Продакшн" до боржника в розмірі 10 800 000,00 грн основного боргу, 24 224,00 грн - витрат зі сплати судового збору за подання до суду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, 72 000,00 грн - витрат на авансування винагороди арбітражному керуючому. Введено мораторій на задоволенні вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном ДП "Гипрококс". Призначено розпорядником майна ДП "Гипрококс" арбітражну керуючу Венську Оксану Олександрівну (адреса для листування: 49000, м. Дніпро, а/с 162; свідоцтво № 174 від 24.04.2013; РНОКПП НОМЕР_1 ).

25.04.2025 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" за №75910.

Частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГОСПОДАРСЬКИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство (вхідний номер 4638/25 від 25.12.2025) передана на розгляд судді Усатому В.О.

Ухвалою суду від 30.12.2025 залишено без руху позовну заяву Фонду державного майна України (вх.№ 4638/25 від 25.12.2025). Надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме:

- надати докази, які підтверджують правовий статус відповідача2 (нерезидента України) Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS EUROPE S.R.O.) як юридичної особи за законодавством країни, де її створено, зокрема Республіки Словаччина, а саме оригіналу або нотаріально засвідченої копії сертифікатів реєстрації або витягу з торгового реєстру щодо вказаної особи;

- надати належним чином завірену копію Статуту Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 09.03.2023 №463;

- зазначити про відомості щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви;

- надати документи, які підтверджують направлення відповідачу2, копії позовної заяви і доданих до неї документів, а саме опис вкладення до поштового відправлення, який повинен містити вичерпний перелік найменувань документів, що надсилаються та бути оформленим відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв`язку;

- надати засвідчений в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат» переклад на державну (українську) мову додаток до позовної заяви, а саме п.12 "роздруківка з сайту";

Роз`яснено, що якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статті 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

09.01.2026 до суду від представника позивача надійшла заява (вх.№695) про усунення недоліків.

15.01.2026 до суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№1183), яке направлено до суду 09.01.2026, про долучення до матеріалів справи додаткових документів, що за своєю правовою природою є заявою про усунення недоліків позовної зави.

Ухвалою суду від 15.01.2026 прийнято позовну заяву №922/1230/25 (922/4638/25) Фонду державного майна України до 1) Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS EUROPE S.R.O.), 3) Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» до розгляду в межах справи №922/1230/25 про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості". Відкрито провадження у справі №922/1230/25 (922/4638/25). Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Зобов`язано позивача у строк до 29.01.2026 року (включно) надати до суду належним чином нотаріально завірені копії перекладу словацькою мовою ухвали про відкриття провадження у справі №922/1230/25 (922/4638/25) від 15.01.2026, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів (судове доручення про вручення документів), позовної заяви б/н від 25.12.2025 (вх. №4638/25) та доданих до неї документів, документів наданих до заяв (вх.№695 від 09.01.2026; вх.№1183 від 15.01.2026) про усунення недоліків позовної зави, для направлення відповідачу2 - Товариству з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS EUROPE S.R.O.), у порядку встановленому Конвенцією вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаазька конвенція від 15.11.1965). Після отримання від Фонду державного майна України документів, вказаних в абзаці 4 резолютивної частини даної ухвали, постановлено звернутися до Центрального органу Словацької Республіки - Ministerstvo spravodlivosti Slovenskej republiky (Ministry of Justice of the Slovak Republic), Racianska 71, 813 11 Bratislava, Slovak Republic, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, з судовим дорученням про вручення Товариству з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS EUROPE S.R.O.), яке знаходиться за адресою: Словацька республіка, місто Кошице, вулиця Молдовський Шлях 10/Б, 04011, ідентифікаційний номер 56592841, ухвали про відкриття провадження у справі №922/1230/25 (922/4638/25) від 15.01.2026, позовної заяви б/н від 25.12.2025 (вх.№4638/25) та доданих до неї документів, документів наданих до заяв (вх.№695 від 09.01.2026; вх.№1183 від 15.01.2026) про усунення недоліків позовної зави. Відповідачам, у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, подати суду заяву із обґрунтуванням своїх заперечень протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзиви із урахуванням вимог статті 166 Господарського процесуального кодексу України протягом п`яти днів з дня отримання відзиву. Докази надіслання відповіді на відзив іншим сторонам надати суду. Встановлено відповідачам строк для подання заперечень на відповідь на відзив із урахуванням вимог статті 167 Господарського процесуального кодексу України протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази надіслання заперечень іншим сторонам надати суду. Роз`яснено учасникам справи, що відповідні заяви по суті справи повинні відповідати вимогам статей 161-167 Господарського процесуального кодексу України та мають бути подані у строк, визначений в ухвалі. Зупинено провадження у справі № 922/1230/25 (922/4638/25).

28.01.2026 до суду від представника позивача надійшла заява (вх.№2316) про продовження строку на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 15.01.2026 у справі №922/1230/25 (922/4638/25).

Ухвалою суду від 29.01.2026 провадження у справі № 922/1230/25 (922/4638/25) поновлено. Заяву представника позивача (вх.№2316 від 28.01.2026) про продовження строку - задоволено. Продовжено позивачу строк для подання до суду належним чином нотаріально завірені копії перекладу словацькою мовою ухвали про відкриття провадження у справі №922/1230/25 (922/4638/25) від 15.01.2026, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів (судове доручення про вручення документів), позовної заяви б/н від 25.12.2025 (вх.№4638/25) та доданих до неї документів, документів наданих до заяв (вх.№695 від 09.01.2026; вх.№1183 від 15.01.2026) про усунення недоліків позовної зави, для направлення відповідачу2 - Товариству з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS EUROPE S.R.O.), у порядку встановленому Конвенцією вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаазька конвенція від 15.11.1965) до 17.02.2026 року включно. Провадження у справі № 922/1230/25 (922/4638/25) зупинено.

02.02.2026 до суду від Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№2555), в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

17.02.2026 до суду від Фонду державного майна України надійшла заява (вх.№4015) на виконання вимог ухвали суду від 15.01.2026 з додатком.

09.03.2026 до суду від Фонду державного майна України надійшла відповідь на відзив відповідача1 (вх.№5646).

15.04.2026 до суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№9056) про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.04.2026 провадження у справі № 922/1230/25 (922/4638/25) поновлено. Відмовлено у задоволенні клопотання позивача (вх. № 9056 від 15.04.2026) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Провадження у справі № 922/1230/25 (922/4638/25) зупинено.

14.05.2026 до суду від відповідача2 Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS EUROPE S.R.O.) в особі представника адвоката Федорчука К.Ю. надійшов відзив на позовну заяву (вх.№11604), в якому останній просить суд позовну заяву залишити без задоволення.

15.05.2026 до суду від відповідача3 Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» надійшло клопотання (вх.№11786), в якому останній просить суд : 1. витребувати оригінал Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024, копію якого долучено до матеріалів справи для огляду у судовому засіданні та зобов`язати позивача надати пояснення щодо його походження; 2. оглянути оригінал Сертифіката прийняття № 20/11-2024 у судовому засіданні з фіксацією цього у протоколі судового засідання.

18.05.2026 до суду від відповідача3 Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» надійшли пояснення на позовну заяву (вх.№11803), які за своєю правовою природою є відзивом на позовну заяву, в яких останній просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

29.05.2026 від Центрального органу Словацької Республіки Ministerstvo spravodlivosti Slovenskej republiky (Ministry of Justice of the Slovak Republic) надійшов пакет документів (вх.№13067) на виконання вимог ухвали суду від 15.01.2026 у даній справі.

Ухвалою суду від 08.06.2026 провадження у справі № 922/1230/25 (922/4638/25) поновлено. Клопотання відповідача3 (вх.№11786 від 15.05.2026) задоволено частково. Витребувано у Фонду державного майна України (01133,м.Київ, вул.Генерала Алмазова, буд.18/9, код ЄДРПОУ 00032945) оригінал Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024, копію якого додано до позовної заяви, з поясненнями щодо його походження. Встановлено Фонду державного майна України (01133,м.Київ, вул.Генерала Алмазова, буд.18/9, код ЄДРПОУ 00032945) строк для подання до суду витребуваного документу з поясненнями щодо його походження - протягом 5-ти календарних днів з дня отримання даної ухвали суду.

У вищезазначеній ухвалі судом, крім іншого, зазначено, що враховуючи відсутність відомостей щодо відповідача2 про наявність на території України уповноваженого представника (повіреного) або відокремленого підрозділу, оскільки суд повинен був належним чином повідомити відповідача2 про відкриття провадження у справі, з метою реалізації гарантованого Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а також враховуючи положення Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 15.11.1965), суд дійшов висновку, крім іншого, про необхідність зупинення провадження у справі, про що було постановлено відповідну ухвалу суду від 15.01.2026. Натомість, станом на час постановлення даної ухвали, судом встановлено, що 14.05.2026 до суду від відповідача2 Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS EUROPE S.R.O.) в особі представника адвоката Федорчука К.Ю. надійшов відзив на позовну заяву (вх.№11604), в якому останній просить суд позовну заяву залишити без задоволення. До відзиву долучено ордер про надання правничої допомоги від 13.05.2026 Серія АЕ №1504400, відповідно до якого відповідач2 Товариство з обмеженою відповідальністю ГІПРОКОКС ЄВРОПА - GIPROKOKS EUROPE S.R.O., уповноважила Федорчука К.Ю., на підставі договору про надання правничої допомоги №26/1631 від 13.05.2026 представляти довірителя у господарському суді Харківської області. Частиною 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, станом на час постановлення даної ухвали Федорчук К.Ю. є повноважним представником Товариства з обмеженою відповідальністю ГІПРОКОКС ЄВРОПА - GIPROKOKS EUROPE S.R.O. Доказів на підтвердження відкликання вказаного ордеру матеріали справи не містять.

15.06.2026 до суду від Фонду державного майна України надійшла заява (вх.№14398), яка скерована до суду 12.06.2026, в якій останній просить суд, крім іншого, продовжити встановлений ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі № 922/1230/25 (922/4638/25) строк на виконання ухвали суду.

19.06.2026 до суду від Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» надійшла заява (вх.№14949), в якій останній просить суд долучити до матеріалів справи № 922/1230/25 (922/4638/25) копію постанови Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі № 922/1230/25 (922/124/26).

23.06.2026 до суду від Фонду державного майна України надійшла заява (вх.№15199), скерована до суду 22.06.2026, на виконання вимог ухвали суду від 08.06.2026.

26.06.2026 до суду від Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» надійшли додаткові пояснення (вх.№15638), в яких останній просить суд визнати недопустимим доказом у справі № 922/1230/25 (922/4638/25) – копію Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024, не брати судом до уваги у справі № 922/1230/25 (922/4638/25) копію Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024.

26.06.2026 до суду від Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» надійшло клопотання (вх.№ 15639), в якому останній просить суд : 1) визнати зловживанням процесуальними правами дії Фонду державного майна України в частині пред`явлення до Господарського суду Харківської області завідомо безпідставного позову до Державного підприємства «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS .R.O.), Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», в частині вимоги про визнання недійсним Сертифікату прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності, укладений між Державним підприємством «Державний інститут по проeктуванню підприємств коксохімічної промисловості» та Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», за відсутності предмета спору; 2) позовну заяву Фонду державного майна України до Державного підприємства «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS .R.O.), Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», в частині вимоги про визнання недійсним Сертифікату прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності, укладений між Державним підприємством «Державний інститут по проeктуванню підприємств коксохімічної промисловості» та Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» – залишити без розгляду.

Суд зазначив, що с. Усатий В.О. перебував у відрядженні з 10.06.2026 по 25.06.2026 включно та у відпустці 26.06.2026.

Ухвалою суду від 03.07.2026 продовжено позивачу строк, встановлений ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.06.2026, на подання оригіналу Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024, копію якого додано до позовної заяви, з поясненнями щодо його походження до 23.06.2026. Заяву (вх.№15199 від 23.06.2026), подану на виконання вимог ухвали суду від 08.06.2026, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 06.07.2026 відмовлено в задоволенні клопотання Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» (вх.№ 15639 від 26.06.2026).

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (61002, м. Харків, вул. Сумська, 60, код ЄДРПОУ 00188334) зареєстровано як суб`єкт господарювання - юридична особа, перебуває в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 № 910-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" прийнято до сфери управління Фонду державного майна України.

Наказом Фонду від 09.03.2023 № 463 затверджено нову редакцію статуту ДП «Гипрококс».

Згідно з пунктом 4.14. Статуту Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" , затвердженого наказом Фонду державного майна України від 09.03.2023 № 463, підприємство не може бути засновником підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських підприємств, кооперативів.

Відповідно до п. 10.16 Статуту до компетенції директора Підприємства відноситься повноваження з урахуванням вимог цього Статуту приймати рішення про видачу довіреності від імені Підприємства іншим особам для представлення та захисту прав та інтересів Підприємства перед третіми особами, вчинення господарських зобов`язань (правочинів), підписувати договори (угоди, контракти) та інші документи, в тому числі й ті, рішення про укладання (оформлення) та/або погодження (затвердження) яких прийняті Суб`єктом управління Підприємства, за винятком випадків, передбачених п. 10.7.34 цього Статуту.

Відповідно до пунктів 11.1. та 11.1.1. статуту Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" значним господарським зобов`язанням (правочином) підприємства визнається господарське зобов`язання (правочин), що вчиняється підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, чи сума коштів, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Незалежно від вартості значним господарським зобов`язанням (правочином), зокрема, є вчинення правочинів та/або господарських зобов`язань, предметом яких є придбання, відчуження, обтяження, набуття у власність у інший спосіб акцій, часток, а також похідних цінних паперів.

Згідно з пунктом 11.2. Статуту рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання (правочину), приймається суб`єктом управління підприємства.

Наказом Фонду від 05.07.2023 № 1215 звільнено ОСОБА_1 виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Державний інститут по проєктуванню підприємств коксохімічної промисловості», розірвано укладений з ним контракт , затверджений наказом Фонду від 30.03.2023 № 600, згідно з пунктом 6.4.13 контракту від 30.03.2023, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, та покладено виконання обов`язків директора на головного інженера Підприємства ОСОБА_2 з дати наступної від дати звільнення виконувача обов`язків директора Підприємства ОСОБА_1 .

Наказом Фонду державного майна України № 1216 від 05.07.2023 на період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 також покладено виконання обов`язків виконуючого обов`язки директора підприємства на ОСОБА_2

12.11.2024 ТОВ "GIPROKOKS EUROPE S.R.O. " та Державним підприємством "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" прийнято рішення засновників №12/11-2024 Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю " Державний інститут проектування підприємств коксохімічної промисловості", яким, крім іншого :

- було створено Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості, та визначено і затверджено повне і скорочене найменування Товариства;

- визначено місцезнаходження Товариства за адресою: Україна, 61002, Харківська область, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 60;

- затверджено вклад засновника ДП ГИПРОКОКС у негрошовій формі до статутного капіталу Товариства, шляхом внесення до нього майнових прав інтелектуальної власності як внеску до статутного капіталу, виключні майнові права на які зберігаються за ДП ГИПРОКОКС у відповідності до ст. 60 ЗУ Про наукову і науково-технічну діяльність та декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 24-92 Про впорядковання діяльності суб`єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств в розмірі 17 806 581 (сімнадцять мільйонів вісімсот шість тисяч п`ятсот вісімдесят одна) гривня 37 копійок, вартість яких визначена на підставі фінансової звітності ДП ГИПОРОКОКС та незалежної оцінки, здійсненої відповідно до законодавства України ТОВ Оцінка 24;

- затверджено статутний капітал Товариства у розмірі 44 516 453 (сорок чотири мільйони п`ятсот шістнадцять тисяч чотириста п`ятдесят три) гривні 43 копійки, що відповідає 100 % статутного капіталу, за рахунок внесків засновників.

Вклади засновників становлять: Товариство з обмежено відповідальністю ГИПРОКОКС ЄВРОПА-GIPROKOKS EUROPE S.R.O. - 26 709 872 (двадцять шість мільйонів сімсот дев`ять тисяч вісімсот сімдесят дві) гривні 06 копійок, що становить 60% статутного капіталу Товариства, за рахунок грошового внеску; ДП ГИПРОКОКС - 17 806 581 (сімнадцять мільйонів вісімсот шість тисяч п`ятсот вісімдесят одна) грн. 37 копійок, що становить 40% статутного капіталу Товариства, шляхом внесення до нього майнових прав інтелектуальної власності, виключні майнові права на які зберігаються за ДП ГИПРОКОКС.

18.11.2024 між ДП «ГИПРОКОКС» та Спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» було складено Акт прийому-передачі фінансової звітності , відповідно до якого ДП «ГИПРОКОКС» передає, а ТОВ СП «ГИПРОКОКС» приймає фінансову звітність підприємства ДП «ГИПРОКОКС» згідно з переліком документів за 2020-2024 роки.

До позовної заяви позивачем долучено копію Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024 між ДП «ГИПРОКОКС» та Спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості». Зазначена копія не містить підписів уповноважених представників сторін, відтисків печаток юридичних осіб, а також доказів накладення кваліфікованих електронних підписів (КЕП).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 14 листопада 2024 зареєстровано Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ПО ПРОЕКТУВАННЮ ПІДПРИЄМСТВ КОКСОХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ" (код ЄДРПОУ 45863704, 61002, м. Харків, вул. Сумська, буд.60).

08.04.2025 ТОВ "Трейдторг Продакшн" звернулось до Господарського суду Харківської області з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", в якій просило суд відкрити провадження у справі про банкрутство ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості"; визнати грошові вимоги ТОВ "Трейдторг Продакшн" до боржника в розмірі 10800000,00грн. основного боргу, 30280,00 грн витрат зі сплати судового збору, 72000,00грн. витрат на авансування винагороди арбітражному керуючому; призначити розпорядником майна боржника арбітражну керуючу Венську Оксану Олександрівну.

В обґрунтування поданої заяви ініціюючий кредитор - ТОВ "Трейдторг Продакшн" посилався на неналежне виконання ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" умов договорів надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №11/12/24 від 11.12.2024, №23/12/24 від 23.12.2024, №07/01/25 від 07.01.2025, №20/01/25 від 20.01.2025.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.04.2025 у справі №922/1230/25 відкрито провадження у справі про банкрутство ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості"; визнано вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Трейдторг Продакшн" до боржника в розмірі 10800000,00грн. основного боргу, 24224,00грн. витрат зі сплати судового збору за подання до суду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, 72000,00грн. витрат на авансування винагороди арбітражному керуючому; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ДП "Гипрококс" та призначено розпорядником майна ДП "Гипрококс" арбітражну керуючу Венську Оксану Олександрівну; залучено до участі у справі про банкрутство ДП "Гипрококс" ФДМ України як орган, уповноважений управляти державним майном боржника, з повідомленням про відкриття провадження у справі про банкрутство ДП "Гипрококс".

25.04.2025 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" за №75910.

Фонд державного майна України не погодився з ухвалою суду від 25.04.2025 та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.04.2025 у справі № 922/1230/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Трейдторг Продакшн" про відкриття провадження у справі про банкрутство ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2025, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.12.2025 задоволено заяву ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (вх. № 8844 від 17.07.2025) про закриття апеляційного провадження у справі №922/1230/25; закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФДМ України (вх.№ 1112 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 25.04.2025 у справі №922/1230/25.

17.02.2026 ФДМ України подано до Господарського суду Харківської області клопотання про закриття провадження у справі (вх. № 4053), в якому просив суд закрити провадження у справі №922/1230/25 про банкрутство ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості".

В обґрунтування поданого клопотання Фонд державного майна України посилався на те, що наказом Фонду від 16.02.2026 № 258 "Про внесення змін до наказу ФДМ України від 04.01.2022 № 1 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації" (із змінами)" Єдиний майновий комплекс ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" включено до вказаних переліків та Регіональному відділенню ФДМ України по Харківській області делеговано здійснення його приватизації.

В подальшому, наказом Регіонального відділення ФДМ України по Харківській області від 17.02.2026 №172 "Про прийняття рішення про приватизацію Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (код за ЄДРПОУ 00188334) прийнято рішення про приватизацію Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості".

В якості правового обґрунтування клопотання про закриття провадження у справі (вх. № 4053 від 17.02.2026) ФДМ України посилався на абз. 1 ч. 5 ст.12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (згідно з яким справи про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, не порушуються до її завершення. Провадження у справах про банкрутство таких підприємств/господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника), а також на п. 13 ч. 1 ст. 90 Кодексу України з процедур банкрутства (відповідно до якого господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство у разі прийняття рішення про приватизацію боржника, яким є державне підприємство або господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.03.2026 у справі №922/1230/25 задоволено клопотання Фонду державного майна України про закриття провадження у справі (вх. № 4053 від 17.02.2026); закрито провадження у справі; скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою суду від 25.04.2025.

25.12.2025 (тобто, до закриття провадження у справі про банкрутство ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості") Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1) Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS EUROPE S.R.O.), 3) Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», в якій просить суд:

1. Позов Фонду державного майна України задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсним рішення засновників № 12/11-204 Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» від 12.11.2024.

3. Визнати недійсним Сертифікат прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності, укладений між Державним підприємством «Державний інститут по проeктуванню підприємств коксохімічної промисловості» та Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості».

4. Визнати недійсним акт прийому-передачі фінансової звітності Державного підприємства «Державний інститут по проeктуванню підприємств коксохімічної промисловості» до Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» від 18.11.2024.

5. Зобов`язати Спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» повернути Державному підприємству «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» фінансову звітність, всі права та зобов`язання ДП «ГИПРОКОКС» та документацію згідно з переліком передану за актом прийому-передачі фінансової звітності від 18.11.2024.

6. Зобов`язати Спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» повернути Державному підприємству «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» майнові права інтелектуальної власності як внесок до статутного капіталу, виключні майнові права на які збереглися за ДП «ГИПРОКОКС» у відповідності до ст. 60 ЗУ «Про наукову і науково-технічну діяльність» та декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 24-92 «Про впорядковання діяльності суб`єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» в розмірі 17 806 581 (сімнадцять мільйонів вісімсот шість тисяч п`ятсот вісімдесят одна) гривня 37 копійок, вартість яких визначено на підставі фінансової звітності ДП «ГИПОРОКОКС» та незалежної оцінки, здійсненої відповідно до законодавства України ТОВ «Оцінка 24».

7. Судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що внесення майна (майнових прав) боржника до статутного капіталу новоствореного СП у формі ТОВ "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" відбулось всупереч чинному законодавству та з порушенням прав позивача.

Позивач стверджував, що внесення до статутного капіталу спільного підприємства майна у розмірі 17806581,37грн. було здійснено боржником всупереч Статуту боржника, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 09.03.2023 №463, а саме пунктів 10.16, 11.1., 11.1.1., 11.2. Статуту, якими визначено що рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання (правочину), приймається суб`єктом управління підприємства. Разом з тим, Фондом державного майна України, як відповідним суб`єктом управління, рішення про надання згоди на вчинення правочину надано не було.

Крім того, позивач стверджував, що створення спільного підприємства та формування статутного капіталу створеного спільного підприємства відбулось із порушенням боржником норм Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а саме: частини 7 статті 11 зазначеного Закону, якою визначено, що створення господарських організацій на базі об`єктів державної власності здійснюється за умови, що розмір корпоративних прав держави перевищуватиме 50 відсотків їх статутного капіталу; частини 8 статті 11 відповідного Закону, відповідно до якої створення господарських організацій на базі об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Проте, відповідного погодження Кабінетом Міністрів України надано не було.

Крім того, позивач зазначив, що спірні документи підписані ОСОБА_3 , що діяв на підставі рішення ДП Гипрококс №1, Рішення Вченої Ради, що прямо суперечить нормам Цивільного кодексу України, Статуту, Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність". З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що рішення засновників Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" від 12.11.2024 № 12/11-2024, укладене за відсутності рішення суб`єкта управління, підлягає визнанню судом недійсним.

Крім того, позивач вказав, що генеральним директором «GIPROKOKS EUROPE S.R.O.» є ОСОБА_4 , яка можливо є дружиною ОСОБА_2 - керівника ДП «ГИПРОКОКС», що свідчить про недобросовісність дій вищезазначених осіб щодо створення Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», та наявності ознак господарського зобов`язання (правочину) із заінтересованістю.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що звертаючись з вимогами про визнання недійсним правочину, заявник, згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, згідно з якими: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас, спеціальною нормою, що передбачає особливості для процедури банкрутства є стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до частини 1 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно з частиною 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Отже, положення статті 42 Кодексу передбачає механізм та можливість визнавати недійсними не лише правочини, але й спростовувати майнові дії боржника.

В своїх висновках Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові у справі № 04/01/5026/1089/2011 від 13.02.2019 зазначив наступне:

Статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що за цим Законом можуть визнаватися недійсними не лише правочини, але й спростовуватися майнові дії боржника.

Майнові дії боржника - це вид юридичних дій, як-то вчинки, що здійснені боржником або від імені боржника і мають матеріальний вираз у формі документу будь-якого правочину (угоди, договору), розпорядчого документу, акту, пов`язаного з волевиявленням боржника як суб`єкта правовідносин на відчуження майнових активів боржника або відмову від них.

Отже, спростування майнових дій виступає як заперечення, відхилення, оспорювання фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження його майном на підставі рішень власника або його органів управління (керівника боржника, власника боржника, загальних зборів боржника тощо).

Положення статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кореспондуються з положеннями статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Як також зазначено в частині 5 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, особи, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені частинами першою і другою цієї статті, несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у межах суми завданих боржнику такими майновими діями збитків.

Таким чином, з системного тлумачення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що законодавець не диференціює підстави для визнання недійсними правочинів боржника та підстави для спростування його майнових дій у межах провадження у справі про банкрутство, а встановлює єдиний перелік підстав, який однаково застосовується до обох видів поведінки боржника.

За таких умов спростування майнових дій боржника за своєю правовою природою є різновидом механізму визнання правочинів недійсними.

Суд також враховує, що відповідно до приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

В статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

За приписами частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (пункт 40).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Встановлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту.

В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, в якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Судом встановлено, що до позовної заяви позивачем додано копію Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024 між ДП «ГИПРОКОКС» та Спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості». Зазначена копія не містить підписів уповноважених представників сторін - ДП «ГИПРОКОКС» та СП у формі ТОВ «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», відтисків печаток юридичних осіб, а також доказів накладення кваліфікованих електронних підписів (КЕП) ДП «ГИПРОКОКС» та СП у формі ТОВ «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості».

Згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до частин першої, другої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Частина шоста статті 91 ГПК України встановлює, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

У постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22) наведено висновок, відповідно до якого тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19, постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21).

Крім того, суд враховує, що у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. У п. 7.10 та п. 7.11 зазначеної вище постанови Великої Палати Верховного Суду наголошено, що частиною ж другою цієї статті (207 ЦК України) визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2026 у справі № 456/252/22 наголошено, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідач1 та відповідач3 у своїх відзивах зазначили про те, що Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024 у останніх відсутній та сторонами ніколи не підписувався.

15.05.2026 до суду від відповідача3 Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» надійшло клопотання (вх.№11786), в якому останній поставив під сумнів та просив суд, крім іншого, витребувати оригінал Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024, копію якого долучено до матеріалів справи та зобов`язати позивача надати пояснення щодо його походження

Ухвалою суду від 08.06.2026, крім іншого, клопотання відповідача3 (вх.№11786 від 15.05.2026) задоволено частково. Витребувано у Фонду державного майна України (01133,м.Київ, вул.Генерала Алмазова, буд.18/9, код ЄДРПОУ 00032945) оригінал Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024, копію якого додано до позовної заяви, з поясненнями щодо його походження.

23.06.2026 до суду від Фонду державного майна України надійшла заява (вх.№15199), скерована до суду 22.06.2026, на виконання вимог ухвали суду від 08.06.2026, в якій Фондом державного майна повідомлено, що Сертифікат прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024 був наданий Фонду листом адвоката Балакрішнан Гопінатха (вх. Фонду від 09.10.2025 у формі посиланням на № 6/46629) перелік документів: https://drive.google.com/drive/folders/1_QKvynVWYAZfXZbKXtEiGn0mLNN0 E7_n?usp=sharing . З огляду на викладене у Фонду відсутній оригінал зазначеного сертифікату та немає можливостей надати його для ознайомлення суду. До заяви Фондом державного майна України додано копію перекладу Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024 між ДП «ГИПРОКОКС» та Спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», виконаного перекладачем Самойленко Ю.І., справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Євдокимовою К.М.

Під час дослідження наданої Фондом державного майна України копії перекладу Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024 судом встановлено, що зазначений документ був отриманий Фондом з електронного сховища Google Drive, яке, відповідно до пояснень Фонду, було надано адвокатом Балакрішнаном Гопінатхом. Водночас матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували повноваження зазначеної особи діяти від імені позивача, ДП «ГИПРОКОКС», СП у формі ТОВ «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» або інших учасників спірних правовідносин. Крім того, з наданих матеріалів убачається, що зазначений документ існує лише у вигляді електронної копії паперового документа, розміщеної в електронному сховищі. При цьому він не містить ознак електронного документа, підписаного кваліфікованим електронним підписом, а також будь-яких відомостей, які б надавали можливість перевірити факт накладення такого підпису, його справжність чи цілісність документа.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що з наданої копії Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024 вбачається відсутність підписів уповноважених представників ДП «ГИПРОКОКС» та СП у формі ТОВ «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», відбитків печаток сторін, а також будь-яких відомостей чи доказів, які б підтверджували його підписання кваліфікованими електронними підписами уповноважених осіб зазначених юридичних осіб. Водночас нотаріальне посвідчення стосується виключно справжності підпису перекладача Самойленко Ю.І. та не підтверджує автентичність оригіналу документа, належне оформлення чи факт підписання самого Сертифіката його сторонами – ДП «ГИПРОКОКС» та СП у формі ТОВ «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості».

Крім того, Фонд державного майна України не надав суду ані оригіналу зазначеного Сертифіката, ані його нотаріально засвідченої копії, тоді як ДП «ГИПРОКОКС» та СП у формі ТОВ «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» повідомили, що зазначений Сертифікат у них відсутній та ніколи не підписувався сторонами.

За наведених обставин суд позбавлений можливості встановити автентичність походження зазначеного документа, факт його підписання сторонами та відповідність оригіналу, що виключає можливість визнання поданої копії належним, допустимим і достовірним доказом у розумінні Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що подана Фондом державного майна України копія перекладу Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024 не є належним, допустимим і достовірним доказом існування цього документа, його належного оформлення та підписання сторонами.

Інші докази, які б підтверджували факт існування Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності від 20.11.2024, у матеріалах справи відсутні.

Відтак позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами існування документа, недійсність якого просить встановити. Саме на позивача, відповідно до статей 73, 74, 76–79 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема факту існування документа, недійсність якого він просить встановити. За таких обставин позовна вимога Фонду державного майна України про визнання недійсним Сертифіката прийняття № 20/11-2024 на права інтелектуальної власності, укладеного між Державним підприємством «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» та Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», задоволенню не підлягає.

Крім того, суд враховує, що як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", крім іншого, є: 72.19 - дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук.

Також, судом встановлено, що на момент створення СП у формі ТОВ Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості, ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (код ЄДРПОУ 00188334) було включене до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави згідно чинного на той момент наказу Міністерства освіти та науки України №815 від 06.06.2024 року, що підтверджується інформацією з зазначеного Державного реєстру.

Відповідно до положень статті 60 Закону України Про наукову і науково-технічну діяльність державні наукові установи (крім державних наукових установ оборонно-промислового комплексу), державні університети, академії, інститути мають право бути засновниками та співзасновниками господарських товариств та беруть участь у формуванні статутного капіталу такого господарського товариства виключно шляхом внесення до нього майнових прав інтелектуальної власності, виключні майнові права на які зберігаються за державною науковою установою або державним університетом, академією, інститутом. Визначення вартості майнових прав на об`єкти інтелектуальної власності, що вноситься до статутного капіталу господарського товариства, здійснюється на підставі їх незалежної оцінки.

Державні наукові установи, державні університети, академії, інститути направляють повідомлення про створення господарського товариства органу, до сфери управління якого вони належать, та Фонду державного майна України протягом семи календарних днів з дня державної реєстрації господарського товариства. Державні наукові установи, державні університети, академії, інститути розпоряджаються корпоративними правами відповідно до часток (акцій) у статутному капіталі господарських товариств (крім їх відчуження), співзасновниками яких вони є. Права учасника господарського товариства від імені державної наукової установи, державного університету, академії, інституту здійснює її керівник за рішенням вченої ради наукової установи, університету, академії, інституту.

Доходи, отримані у вигляді частини прибутку від діяльності господарського товариства (дивіденди), а також доходи, отримані від розпорядження частками (акціями) у статутних капіталах господарських товариств, отримані державною науковою установою, державним університетом, академією, інститутом, що повністю фінансується за рахунок коштів державного бюджету, є власними надходженнями такої наукової установи, закладу вищої освіти та використовуються ними на виконання своїх статутних завдань та виплату винагороди творцям об`єктів права інтелектуальної власності.

Аналогічний дозвіл державним науковим (науково-дослідним, науково-технологічним, науково-технічним, науково-практичним) установам та державним університетам, академіям, інститутам бути співзасновниками господарських товариств виключно шляхом внесення майнових прав інтелектуальної власності як внеску до статутного капіталу таких товариств міститься в Декреті Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 24-92 "Про впорядкування діяльності суб`єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств".

Пунктом 10 "Прикінцевих та перехідних положень" Розділу VI Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З наведеного випливає, що пунктом 10 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" визначений пріоритет закріплених у ньому норм, над іншими законами та нормативно-правовими актами.

Аналізуючи твердження позивача про порушення норм Закону України "Про управління об`єктами державної власності", суд виходить з того, що в частині 2 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" зазначено, що дія цього Закону не поширюється на управління об`єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, а також на здійснення прав інтелектуальної власності та корпоративні права, що виникли внаслідок участі державних наукових (науково-дослідних, науково-технологічних, науково-технічних, науково-практичних) установ та державних університетів, академій, інститутів у створенні господарських товариств шляхом внесення до статутного капіталу такого товариства майнових прав інтелектуальної власності, що належать цим установам та навчальним закладам.

Більше того, відповідні зміни до статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" були внесені саме із прийняттям Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", про що зазначено в підпункті 5) пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Тобто, Законом України "Про управління об`єктами державної власності" прямо встановлено, що його норми не поширюються на правовідносини з участі державних наукових установ, державних закладів вищої освіти у створенні господарських товариств з метою використання об`єктів права інтелектуальної власності.

За наведених обставин, норми статті 11 Закон України "Про управління об`єктами державної власності", які встановлюють особливості управління та обмеження щодо розпорядження об`єктами державної власності, в тому числі щодо необхідності отримання погодження Кабінету Міністрів України, на які посилався позивач при зверненні до суду з відповідним позовом, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, на момент вчинення оспорюваного позивачем рішення, ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (код ЄДРПОУ 00188334) мало статус державної наукової установи, а отже підпадало під дію Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", яким регламентоване створення юридичної особи спільного підприємства.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori), "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali), "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Аналогічні положення закріплено і в пункті 1 частини 3 статті 66 Закону України "Про правотворчу діяльність" яким визначено, що у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили. У разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають: норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України.

Отже, з моменту набрання чинності 16.01.2016 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" його норми стали спеціальними щодо регулювання правовідносин за участі всіх юридичних осіб, для яких наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності зазначених юридичних осіб, і щодо регулювання участі державних наукових (науково-дослідних, науково-технологічних, науково-технічних, науково-практичних) установ та державних університетів, академій, інститутів у створенні господарських товариств шляхом внесення до статутного капіталу такого товариства майнових прав інтелектуальної власності, що належать цим установам та навчальним закладам, а також щодо правовідносин зі здійснення прав інтелектуальної власності та корпоративні права, що виникли внаслідок такої участі.

Таким чином, нормами Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" як спеціального закону передбачено право державних наукових установ, до яких відноситься ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (код ЄДРПОУ 00188334) бути засновниками та співзасновниками господарських товариств та брати участь у формуванні статутного капіталу такого господарського товариства виключно шляхом внесення до нього майнових прав інтелектуальної власності, виключні майнові права на які зберігаються за державною науковою установою або державним університетом, академією, інститутом.

Отже, як вбачається з рішення засновників № 12/11-2024 від 12.11.2024, створення СП у формі ТОВ Державний інститут проектування підприємств коксохімічної промисловості та формування його статутного капіталу ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" здійснювалось відповідно до положень статті 60 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

При цьому, суд звертає увагу на те, що з рішення засновників № 12/11-2024 від 12.11.2024 не вбачається переходу прав інтелектуальної власності від ДП Гипрококс до створеного товариства, оскільки виключні майнові права зберігаються за ДП Гипрококс у відповідності приписів статті 60 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" та декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 24-92 "Про впорядкування діяльності суб`єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств".

Крім того, станом на час ухвалення відповідного рішення в матеріалах справи відсутні докази переходу права власності на належні ДП Гипрококс об`єкти права інтелектуальної власності до спільного підприємства, в тому числі відсутні відповідні відомості про відчуження належних ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (код ЄДРПОУ 00188334) об`єктів права інтелектуальної власності.

Щодо доводів позивача про те, що вчинення спірного правочину було здійснено ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" всупереч Статуту останнього, який затверджений наказом Фонду державного майна України від 09.03.2023 № 463, пункт 4.14. якого містить заборону для відповідача бути засновником підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських підприємств, кооперативів, а також пунктів 11.1., 11.1.1., 11.2., які передбачають отримання згоди суб`єктом управління підприємства, яким є Фонд державного майна України, суд зазначає наступне.

Так, юридична сила закону як основного джерела права, а також його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його єдиним органом законодавчої влади, яким у відповідності до статті 75 Конституції України є Верховна Рада України.

В рішенні Конституційного Суду України від 17.10.2002 №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, а відтак це означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Вища юридична сила закону полягає в тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 804/330/17 ).

В законодавстві України закріплений принцип законності та загальне правило щодо переваги нормативно-правового акта вищої юридичної сили над нормативно-правовим актом нижчої юридичної сили (виходячи з ієрархії нормативно-правових актів).

Статут ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (код ЄДРПОУ 00188334), затверджено наказом Фонду державного майна України від 09.03.2023 № 463.

Статтею 19 Закону України "Про правотворчу діяльність" закріплено визначення юридичної сили, як властивості нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів та встановлено ієрархію нормативно-правових актів, де зазначено, що закони приймаються на основі Конституції України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, зазначені у пунктах 4-13 цієї частини ( в тому числі і нормативно-правові акти Фонду державного майна України, що відносяться до п. 7 зазначеної статті як нормативно-правові акти інших державних органів) і є обов`язковими до виконання на території України.

Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

Відповідно до правової позиції викладеної в пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 29/1033/13-ц, статут підприємства є актом, в якому закріплені локальні норми матеріального права, що врегульовують відносини стосовно управління юридичною особою.

Статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту, який за змістом частини 2 статті 20 Господарського кодексу України може бути визнаний недійсним, якщо його положення, що суперечать законодавству або надають учасникам товариства додаткових прав чи повноважень (постанова Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 910/11122/22).

За загальним правилом норми законів перевалюють над приписами підзаконних актів, у тому числі локальних (ті, що діють на конкретному підприємстві, в установі чи в організації), що знайшло відповідне відображення у судовій практиці.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.11.2021 у справі № 912/947/20, зазначив, що оскільки статут є локальним нормативним актом, тому у разі, якщо його положення суперечать закону, слід керуватися саме нормами закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.12.2020 у справі № 910/10463/19.

Питання участі державних наукових установ (до яких відноситься 1-ий відповідач) у створенні господарських товариств шляхом внесення до статутного капіталу такого товариства майнових прав інтелектуальної власності, що належать цим установам та навчальним закладам, врегульовано статтею 60 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", яка не містить вимоги про отримання державною науковою установою згоди від Фонду державного майна України на таку участь.

Таким чином, статут ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", затверджений наказом ФДМ України від 09.03.2023 № 463, містить положення стосовно участі державних наукових установ у створенні господарських товариств, які суперечать відповідним положенням Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Враховуючи існування колізії між положеннями статуту ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" та нормами Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", судова колегія зазначає, що статут є локальним нормативним актом, тоді як Закон має більшу юридичну силу, тому оскільки положення статуту суперечать Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", у спірних правовідносинах слід керуватися саме нормами зазначеного закону, а не статуту.

Щодо доводів позивача про відсутність належних повноважень на підписання від імені ДП «ГИПРОКОКС» рішення засновників, суд їх відхиляє з огляду на наступне. Наказом Фонду від 05.07.2023 № 1215 звільнено ОСОБА_1 виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», розірвано укладений з ним контракт , затверджений наказом Фонду від 30.03.2023 № 600, згідно з пунктом 6.4.13 контракту від 30.03.2023, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, та покладено виконання обов`язків директора на головного інженера Підприємства Кравченка Сергія Олександровича з дати наступної від дати звільнення виконувача обов`язків директора Підприємства ОСОБА_1 . Наказом Фонду державного майна України № 1216 від 05.07.2023 на період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 також покладено виконання обов`язків виконуючого обов`язки директора підприємства на ОСОБА_2 . Відповідно до статей 92, 237, 244 Цивільного кодексу України юридична особа здійснює свої цивільні права та обов`язки як через свої органи, так і через представника, який діє на підставі закону, установчих документів чи довіреності. Таким чином, чинне законодавство не пов`язує можливість вчинення правочинів або підписання документів від імені юридичної особи виключно з її керівником. Як убачається з рішення засновників № 12/11-2024 від 12.11.2024, від імені ДП «ГИПРОКОКС» під час його підписання діяв ОСОБА_3 . У тексті рішення прямо зазначено, що він діє на підставі рішення ДП «ГИПРОКОКС» № 1 та рішення Вченої ради. Крім того, посвідчувальний напис приватного нотаріуса містить відомості про те, що справжність підпису від імені ДП «ГИПРОКОКС» в особі Масюка Ю.І., ЯКИЙ ДІЯВ ЗА ДОВІРЕНІСТЮ, посвідчено після перевірки його особи, цивільної дієздатності та повноважень. Зазначені обставини свідчать про те, що на момент підписання рішення засновників ОСОБА_3 діяв не від власного імені, а як представник ДП «ГИПРОКОКС» у межах наданих йому повноважень. Будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність у Масюка Ю.І. повноважень діяти від імені ДП «ГИПРОКОКС» станом на 12.11.2024, зокрема доказів скасування чи недійсності довіреності, а також доказів оскарження або визнання незаконною відповідної нотаріальної дії, матеріали справи не містять. Отже, сам по собі факт покладення виконання обов`язків директора на Кравченка С.О. не свідчить про неможливість представництва інтересів ДП «ГИПРОКОКС» іншою уповноваженою особою. За відсутності належних та допустимих доказів припинення або відсутності повноважень ОСОБА_3 доводи про неправомірність підписання ним рішення засновників ґрунтуються виключно на помилковому ототожненні повноважень керівника юридичної особи з інститутом представництва, що не відповідає положенням цивільного законодавства України.

Окрім того, суд відхиляє доводи Фонду державного майна України щодо створення Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» пов`язаними особами як необґрунтовані. Посилання Фонду на те, що генеральний директор «GIPROKOKS EUROPE S.R.O.» Віта Кравченко «можливо є дружиною» керівника ДП «ГИПРОКОКС» Кравченка Сергія, має припущувальний характер та не підтверджене належними і допустимими доказами. Крім того, з витягу з реєстру юридичних осіб Словацької Республіки вбачається, що Віта Кравченко була призначена генеральним директором «GIPROKOKS EUROPE S.R.O.» лише з 09.01.2025, тоді як Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» було створено 12.11.2024 на підставі рішення засновників № 12/11-2024 від 12.11.2024. Отже, станом на дату створення спільного підприємства Віта Кравченко не була керівником, учасником чи особою, уповноваженою діяти від імені відповідача2, а тому наведені Фондом державного майна України обставини не підтверджують пов`язаність осіб на момент створення спільного підприємства та не можуть бути покладені судом в основу висновку про наявність ознак правочину із заінтересованістю.

Що стосується правової природи акту прийому-передачі фінансової звітності від Державного підприємства «Державний інститут по проeктуванню підприємств коксохімічної промисловості» до Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» від 18.11.2024, суд вважає необхідним зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 916/379/23 зауважує, що залежно від установлених судами обставин конкретної справи документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дослідивши зміст Акта приймання-передачі фінансової звітності, суд встановив, що зазначений документ не породжує юридичних наслідків у вигляді переходу права власності на об`єкти інтелектуальної власності від ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", а лише підтверджує наявність певних фактів та за своєю правовою природою є первинним бухгалтерським документом. Оскільки зазначений акт не є правочином, позовна вимога про визнання його недійсним не може бути задоволена у зв`язку з тим, що позивачем обрано неналежний (неефективний) спосіб захисту порушеного права. Відповідно, не може бути також задоволена похідна вимога про зобов`язання відповідача3 повернути фінансову звітність, всі права та зобов`язання ДП «ГИПРОКОКС» та документацію згідно з переліком передану за актом прийому передачі фінансової звітності від 18.11.2024.

У зв`язку з наведеним за текстом даного рішення, суд не вбачає підстав і для задоволення похідної позовної вимоги про зобов`язання Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» повернути Державному підприємству «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» майнові права інтелектуальної власності як внесок до статутного капіталу, виключні майнові права на які, за твердженням позивача, збереглися за ДП «ГИПРОКОКС» відповідно до статті 60 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб`єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств», вартістю 17 806 581,37 грн, визначеною на підставі фінансової звітності ДП «ГИПРОКОКС» та незалежної оцінки, здійсненої ТОВ «Оцінка 24».

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а отже вважає необхідним в позові відмовити.

Суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, пункт 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на нього.

Окремо, суд звертає увагу позивача на те, що судом враховано, що відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір". Позивачем при зверненні до суду було сплаченого 15140,00 грн. судового збору, що підтверджується платіжною квитанцією №1561 від 19.12.2025 замість 12112,00 грн., враховуючи подання позову в електронній формі . У відповідності до п. 1 ч. 1 статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Приймаючи до уваги наведене, зайве сплачена сума судового збору у розмірі 3028,00 грн. може бути повернута позивачу за його письмовим клопотанням (заявою).

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Позивач - Фонд державного майна України (01133,м.Київ, вул.Генерала Алмазова, буд.18/9, код ЄДРПОУ 00032945).

Відповідач1- Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (61002,м.Харків, вул.Сумська, буд.60, код ЄДРПОУ 00188334).

Відповідач2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІПРОКОКС ЄВРОПА» (GIPROKOKS EUROPE S.R.O.).

Відповідач3 - Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» (61002, м.Харків, вул.Сумська, буд.60, код ЄДРПОУ 45863704).

Повне рішення складено та підписано 15.07.2026.

СуддяВ.О. Усатий