Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №479/739/26 — Кривоозерський районний суд Миколаївської області

479/739/26

2-о/479/43/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2026 року с-ще Криве Озеро

Кривоозерський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючої - судді Репушевської О.В.,

за участі: секретаря судового засідання Добровольської І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу №479/739/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Врадіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту реєстрації шлюбу,

в с т а н о в и в :

Заявник звернулась до суду з заявою, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт реєстрації шлюбу 03 вересня 2021 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №120219910001900087006, який зареєстрований Ленінським районним відділом запису актів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим, територія якого наразі є тимчасово окупованою. Заявник просить встановити даний факт з метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 ..

Заявник в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник заінтересованої особи у судове засідання не з`явився, надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності.

У зв`язку з неявкою учасників справи, з підстав передбачених ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Положення ч.2 ст.315 ЦПК України наголошує на те, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Враховуючи викладене, до даних правовідносин підлягають застосуванню положення ст.317 ЦПК України та Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (ст.ст.1,4 ч.2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Згідно п.п.1,2,3 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч.2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Згідно даних паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Ленінським РВ ГУ УМВС України в Криму 18 листопада 1998 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем села Пушкіне Сєришевського району Амурської області.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка сел.Криве Озеро Кривоозерського району Миколаївської області, є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 26 серпня 2005 року Ленінським РВ ГУМВС України в Криму 26 серпня 2005 року.

03 вересня 2021 року укладено шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: села Пушкіне Сєришевського району Амурської області, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: сел.Криве Озеро Кривоозерського району Миколаївської області, зареєстровано Ленінським районним відділом запису актів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим (нелегітимним органом), актовий запис №120219910001900087006. Прізвища після реєстрації шлюбу: чоловік - " ОСОБА_3 ", дружина – " ОСОБА_4 ". Вказана обставина підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу від 03 вересня 2021 року серія НОМЕР_3 .

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акту цивільного стану."

З метою реалізації своїх прав на легалізацію згідно законодавством України укладеного шлюбу, заявник звернулась із заявою про видачу свідоцтва про шлюб українського зразка до заінтересованої особи.

Врадіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заявнику ОСОБА_1 надав відповідь з якої вбачається, що факти реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території мають встановлюватись в судовому порядку.

Згідно п.3.17 Правил внесення змін до актових записів, їх поновлення та анулювання" затверджених Наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року №96/5.

Рішення суду про встановлення факту державної реєстрації акту цивільного стану є підставою для поновлення актового запису цивільного стану у відділі державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його первинного складання, крім випадку зберігання запису на тимчасово окупованій території України.

Таким чином, належним способом реалізації прав заявнику є встановлення факту реєстрації шлюбу. Встановлення даного факту необхідно заявнику для поновлення (якщо після реєстрації шлюбу минуло більше року то актовий запис саме поновлюється), актового запису про шлюб і отримання свідоцтва про шлюб згідно законодавства України. Заявник бажає звернутися для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі "Лоізіду проти Туречиини" (LoizidouV. Тигкеу, 18.12.1996, §45) ЄСП/1 обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах "Кіпр проти Туреччини" (Суprus V. Тuгкеу, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (МоzегV. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (СуprusV. Тuгкеу, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (СуprusV. Тuгкеу, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)" (Моzег V. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум "реєстрація народжень, смертей і шлюбів", виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо реєстрації шлюбу, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу.

Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Документи, видані органами та установами (зокрема, закладами реєстрації актів цивільного стану), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку статті 315 ЦПК України.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в Постанові від 16 листопада 2022 року по справі №759/1443/22.

Щодо тієї обставини, що шлюб заявником на тимчасово окупованій території зареєстрований до внесення відповідних змін до ч.3 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та тієї обставини, що заявники мали гіпотетичну можливість виїхати на підконтрольну територію та зареєструвати шлюб вдруге слід зазначити наступне:

Зміни, що були внесені до ч.3 ст.9 цього Закону не регламентують правовідносини, які виникають між подружжям з приводу укладання або розірвання шлюбу. Ці зміни регламентують правовідносини між заявниками та органом ДРАЦС до якого вони звернулись із заявою про реєстрацію укладеного шлюбу. Час набрання чинності цими змінами доречний лише з точки зору оцінки підстав відмови органом ДРАЦС в реєстрації шлюбу укладеного на тимчасово окупованій території. Верховний Суд зробив наступний висновок по справі № 369/7885/21, який викладений в Постанові від 8 лютого 2023 року. Так, зокрема, Верховний Суд зазначив: "На час звернення заявника із цією заявою (червень 2021 року) частина третя статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачала, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків. Отже, за такої редакції Закону шлюб, укладений між заявником і ОСОБА_4 на тимчасово окупованій території, був недійсним і не створював юридичних наслідків, а тому у заявника не було іншої можливості підтвердити факт реєстрації шлюбу, аніж звернутися до суду із заявою про встановлення юридичного факту".

Крім того, в цій же постанові Верховний Суд звертає увагу на те, що: "Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та дійшли помилкових висновків про те, що заявник, знаючи про правові наслідки укладення шлюбу на тимчасово окупованій території, не скористався своїм правом на подачу заяви про реєстрацію шлюбу до будь-якого українського органу державної реєстрації актів цивільного стану, тому відсутні правові підстави для задоволення такої заяви, оскільки укладення шлюбу на тимчасово окупованій території України не створює юридичних наслідків і обов`язків та не може визнаватися на території інших держав, зокрема і в Україні."

Встановлення факту державної реєстрації шлюбу між заявником та ОСОБА_2 , необхідний їй для реалізації легалізації згідно законодавства України укладеного між ними шлюбу, оскільки виданий їм 03 вересня 2021 року документ - свідоцтво про шлюб серії серія НОМЕР_3 - органом непідконтрольним державі Україна, на території України є недійсними і не створює правових наслідків.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.264-268, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Врадіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту реєстрації шлюбу, - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт державної реєстрації шлюбу 03 вересня 2021 року Ленінським районним відділом запису актів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим (нелегітимним органом), актовий запис №120219910001900087006, між громадянами України: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: село Пушкіне Сєришевського району Амурської області, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою сел.Криве Озеро Кривоозерського району Миколаївської області, без зміни прізвищ чоловіка та дружини після державної реєстрації шлюбу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено – 16 липня 2026 року.

Суддя :