Вирок від 15 липня 2026 р. у справі №147/911/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/911/26

Провадження № 1-кп/147/432/26

ВИРОК

іменем України

16 липня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025240040004607 від 30.10.2025, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця с. Новомиколаївка, Гуляйпільського району Запорізької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зі слів одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, з середньою освітою, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_2 у військовому званні солдат, раніше судимого

- вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 08.08.2023 за ч. 3 ст. 309 КК України на 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки;

- вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 21.05.2026 за ч. 2 ст. 309 КК України у виді одного року шести місяців позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України визначено покарання за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до покарання призначеного за цим вироком невідбутої частини покарання за вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 08.08.2023, та остаточно призначено покарання у виді п`яти років трьох місяців позбавлення волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Солдат військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період ОСОБА_4 , підозрюється в тому, що він, в порушення ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів і начальників, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби, а саме: тимчасове розташування 6 зведеного навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_3 , що розташована у АДРЕСА_2 , після чого проводив час на власний розсуд за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до моменту його встановлення працівниками поліції, а саме до 08.12.2025.

За час відсутності у військовій частині НОМЕР_3 солдат військової служби за мобілізацією ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також учинене ним самовільне залишення військової частини, не повідомляв та з 27.07.2025 по 08.12.2025 проводив час на власний розсуд.

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що 11.12.2025 солдата ОСОБА_4 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , місце несення служби у якій самовільно залишив 27.07.2025 - у супроводжені представників Військової служби правопорядку було доставлено для подальшого несення служби до військової частини НОМЕР_2 , що знаходиться в АДРЕСА_2 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 351 від 11 грудня 2025 року, солдат ОСОБА_4 вважався таким, що прибув та обліковувався як тимчасово прикомандирований.

У подальшому, 13.12.2025 у невстановлений час, але не пізніше 20:00, солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від виконання обов`язків військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_2 , що в АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до моменту його встановлення працівниками відділу поліції № 3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області.

За час відсутності у військовій частині НОМЕР_2 солдат військової служби за мобілізацією ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також учинене ним самовільне залишення військової частини, не повідомляв та з 13.12.2025 по 16.03.2026 проводив час на власний розсуд.

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Досудовим розслідуванням дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.5 ст.407 КК України, тобто у самовільному залишенні військової частини, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Позиції сторін кримінального провадження.

Позиція сторони обвинувачення.

Позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений 13.04.2026 слідчим слідчого відділення відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_6 та затверджений прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 .

За змістом обвинувального акта, який підтримав прокурор, орган досудового розслідування вважав установленим те, що ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені частиною 5 статті 407 КК України.

Під час виступу у судових дебатах прокурор зазначив, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України. Справа розглядається з урахуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України, ОСОБА_4 свою вину визнав повністю, щиро розкаявся, має на утриманні двоє малолітніх дітей, тому просить визнати його винним та призначити покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у виді 6 років 3 місяців позбавлення волі. Остаточне покарання з урахуванням вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 21.05.2025, з урахуванням ч.4 ст.70 КПК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити у виді 6 років та 3 місяців позбавлення волі. Також просив зарахувати у строк покарання відбуте за попереднім вироком. Та зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 16.03.2026. Запобіжний захід до набрання вироком законної сили просить залишити без змін.

Позиція сторони захисту щодо пред`явленого обвинувачення.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_8 в судовому засіданні не оскаржував правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, не заперечував проти розгляду справи за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України.

В судових дебатах захисник зазначив, що його підзахисний визнає вину в повному обсязі, щиро розкаявся у вчиненому, а тому просить призначити йому мінімальне покарання за інкримінованованими ОСОБА_4 кримінальними правопорушеннями, та призначити покарання у виді п`яти років одного місяця позбавлення волі, оскільки обвинувачаний має 2-х неповнолітніх дітей і бажає продовжити проходження служби.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України визнав повністю та надав покази, якими підтвердив обставини скоєння злочинів. Крім того, просив не досліджувати докази та не допитувати свідків у зв`язку з визнанням вини.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду в правильності розуміння ним змісту обставин злочину, добровільності та істинності його позиції. Наведене свідчить про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

В судових дебатах обвинувачений зазначив, що йому нічого додати.

В останньому слові зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому, визнає вину та має намір і бажання продовжити проходження військової служби.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Показання обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у висунутому йому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною ч. 5 ст. 407Кримінального кодексу України визнав, дав показання, відповідно до яких він військову частину НОМЕР_3 залишив, адже проходив службу за контрактом, КМД проходить 1 раз на 5 років. Другою підставою було ставлення командирів дуже погане, тому він покинув військову частину і поїхав до дому. У військову частину НОМЕР_2 правоохоронці забрали з дому, а потім ВСП доставили у Верхівку. Призначили на посаду у 425 територіальну бригаду стрільцем-снайпером, а це дорога в один кінець, однак він хоче жити тому і пішов з військової частини. Дату призову не пам`ятає, а також не пам`ятає дату коли залишив військову частину НОМЕР_3 у АДРЕСА_2 , були контузії. До часу поки не приїхали працівники ВСП був вдома за адресою місця проживання. Розумів, що вчиняє кримінальне правопорушення. Вдруге коли залишив військову частину не пам`ятає, лише пригадує, що одну добу був, можливо і 13.12.2025 у військовій частині, яка дислокується у АДРЕСА_3 . Після залишення військової частини був вдома за місцем прописки. За час відсутності у військовій частині не повідомляв нікого. Зазначає, що не було обставин, що перешкоджали продовження проходження ним військової служби. Повідомив, що засуджує свої дії.

Документи зібрані стороною обвинувачення.

Прокурором надано для приєднання до матеріалів кримінального провадження матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, та інші матеріали, а саме:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025240040004607 від 30.10.2025 за ч. 5 ст. 407 КК України, за фактом того, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 27.07.2025, самовільно залишив розташування підрозділу військової частини НОМЕР_3 , який дислокується у АДРЕСА_2 , та в умовах воєнного стану ухиляється від проходження військової служби по даний час; 13.04.2026 внесено відомості, про те, що повторно 13.12.2025 у невстановлений час, але не пізніше 20:00, солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 сомовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_2 , що в АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до моменту його встановлення працівниками відділу поліції №3 Вінницького управління поліції Головного управління Національної поліці у Вінницькій області;

- службову характеристику на ім`я ОСОБА_4 , курсанта 4 навчального взводу 1 навчальної роти 6 зведеного навчального батальйону військової частини НОМЕР_3 , від 08.08.2025, згідно з якою ОСОБА_4 характеризується посередньо;

- медичну характеристику на військовослужбовця ОСОБА_4 від 30.07.2025;

- довідку військово-лікарської комісії №2025-0621-1323-3104-0 від 21.06.2025 солдата (запасу) ОСОБА_4 , згідно із якою ОСОБА_4 здоровий;

- копію військового квитка серії НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_4 ;

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025240040004607 від 30.10.2025 за ч. 5 ст. 407 КК України, за фактом того, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 27.07.2025, самовільно залишив розташування підрозділу військової частини НОМЕР_3 , який дислокується у АДРЕСА_2 , та в умовах воєнного стану ухиляється від проходження військової служби по даний час;

- інформацію про особу на ім`я ОСОБА_4 ;

- протокол затримання особи, на виконання ухвали (вироку) суду 16.03.2026, відповідно до якого ОСОБА_4 затримано о 10:30 16.03.2026;

- ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2026 року у справі №127/8574/26, відповідно до якої задоволено клопотання слідчого і застосовано до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів з моменту затримання ОСОБА_4 в межах строку досудового розслідування;

- відповідь на запит начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону полковника медичної служби від 23.03.2026 №549/4905, зі змісту якої випливає, що військовослужбовець ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 24.02.2022 по теперішній час на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону не перебував;

- відповідь на запит КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» від 23.03.2026 №01.2-69/1311, відповідно до якої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за даними архіву лікарні, картотеки поліклінічного відділення з денним стаціонаром та стат. відділу станом на 23.03.2026 на лікуванні не перебував та за медичною психіатричною, неврологічною, нейрохірургічною та наркологічною допомогою не звертався;

- відповідь на запит КНП «Літинська ЦРЛ» від 24.03.2026 №01-17/250, якою засвідчено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за медичною допомогою до лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не звертався. У 2021 році звертався в поліклінічне відділення КНП «Тростянецька ЦРЛ» на прийом до лікаря невропатолога;

- довідку характеристику №57 від 24.03.2026 Селищенський старостинський округ Літинської селищної ради відповідно до якої ОСОБА_4 характеризується посередньо;

- вимогу на ім`я ОСОБА_4 від 17.03.2026 №58458-2026, довідку про результати перевірки за відомостями інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 17.03.2026;

- копію вироку Запорізького районного суду Запорізької області від 08 серпня 2023 року у справі №317/2572/25, яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 3 ст. 309 КК України на 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки;

- копію вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 21.05.2026 у справі №127/25491/24 яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України у виді одного року шести місяців позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України визначено покарання за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до покарання призначеного за цим вироком невідбутої частини покарання за вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 08.08.2023, та остаточно призначено покарання у виді п`яти років трьох місяців позбавлення волі.

Обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 вказаних вище кримінальних правопорушень встановлені судом шляхом дослідження сукупності доказів, обсяг дослідження яких був визначений з урахуванням думок учасників судового провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

Висновки суду.

В зв`язку з тим, що обвинувачений повністю визнав свою провину та погодився з кваліфікацією вчинених ним злочинів, а прокурор та захисник не висловлювали жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і під час судового розгляду обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів щодо обставин, які характеризують особистість обвинуваченого та обтяжують чи пом`якшують покарання та доказів наданих прокурором. Водночас судом з`ясовано правильність розуміння зазначеними вище учасниками судового провадження обставин щодо недоцільності дослідження доказів, добровільність їх позиції та роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 та «Боротюк проти України» від 16.12.2010, де зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).

За таких обставин, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, доведена у повному обсязі та суд кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як самовільне залишення військової частини, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Підстав для кваліфікації вчиненого за іншими статтями Кримінального кодексу України чи виправдання суд не вбачає.

Мотиви призначення покарання обвинуваченому.

Відповідно до частини 1 статті 1 КК України цей кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Статтею 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, є тяжким злочином.

Суд вважає, що згідно зі ст.66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, є його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує також спосіб посягання, форму та ступінь вини обвинуваченого, а також особу обвинуваченого, який не вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, суд вважає, що останньому відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років за ч.5 ст.407 КК України.

Призначаючи такий вид покарання обвинуваченому, суд виходить із принципу законності, справедливості і індивідуалізації покарання, яке своїм видом та розміром буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів, а також з метою припинення злочинної діяльності, як самими обвинуваченим так і іншими особами, призначення більш м`якого покарання, на думку суду, не відповідатиме даним про особу обвинувачених, та суперечитиме основним засадам призначення покарання та правовим положенням частини другої ст. 50 КК України, якою визначено мету покарання.

Суд зазначає, що статтями 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст.407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, виключається можливість призначення більш м`якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, звільнення на підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки частина 1 цієї статті прямо вказує на неможливість прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Суд не має законних підстав і для призначення ОСОБА_4 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, з огляду на те, що частина 1 статті 69 КК України містить пряму заборону для прийняття зазначеного рішення у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Водночас висновки суду про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням узгоджуються з висновками, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №608/67/23, згідно з якими «звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, за обставин цього провадження, не зможе забезпечити реалізацію приписів статей 50, 65 КК України. В умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов`язків, від відбування покарання з випробуванням демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування».

Водночас судом встановлено, що ОСОБА_4 раніше судимий вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 21.05.2026 за ч. 2 ст. 309 КК України на 5 років і 3 місяці позбавлення волі (справа №127/25491/24). Зі змісту копії вироку сформованої з Єдиного державного реєстру судових рішень через систему «Електронний суд» випливає, що він набрав законної сили 23.06.2026.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій – третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

З аналізу зазначених вище норм кримінального закону вбачається, що, застосовуючи правила ч. 4 ст. 70 КК України, суд визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань за декількома вироками, тобто до уваги береться покарання, що раніше було призначено попереднім вироком в повному його розмірі, а не невідбута його частина, як то визначено ст. 71 КК України.

Кримінальні правопорушення, за які ОСОБА_4 визнається винним за цим вироком, вчинені 27.07.2025 та 13.12.2025, тобто до постановлення вироку Вінницьким міським судом Вінницької області від 21.05.2026.

З огляду на зазначені вище вимоги закону України про кримінальну відповідальність, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань.

Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, в разі призначення остаточного покарання за правилами даної норми закону, в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, на переконання суду, захід примусу визначений судом, є адекватним характеру вчинених дій та даним про особу винного, та зможе забезпечити виконання завдань кримінального судочинства, слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України, та буде необхідним, справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Разом з тим, суд звертає увагу, що обвинувачений може скористатись правом, яке надає йому стаття 81-1 КК України, яка передбачає, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні судом встановлено, що ОСОБА_4 був затриманий 16 березня 2026 року об 11:30 годині.

Водночас, суд враховує, що під час досудового розслідування обвинуваченому відповідно до ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2026 року, обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк застосування до 14 квітня 2026 року.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2026 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 на 60 днів до 12 червня 2026 року.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2026 року ОСОБА_4 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 02 серпня 2026 року.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30.06.1993, попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Так як обвинувачений ОСОБА_4 з 16 березня 2026 року був затриманим та перебуває під вартою, то останньому з урахуванням вимог ч.5 ст. 72 КК України варто зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

З огляду на те, що підстави для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою не перестали існувати, то вказаний запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 потрібно залишити до набрання вироком законної сили.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Викривачі у кримінальному провадженні відсутні. Винагорода викривачу не пропонувалась.

Діями ОСОБА_4 шкоди не завдано. Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися, цивільний позов не заявлявся. Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Підстав для застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб немає.

На підставі наведеного та керуючись ст. 349, 368, 369, 371, 374, 394, 615 КПК України, ст. 1, 12, 50, 65-67, 69, ч.5 ст. 407 КК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 21.05.2026 у справі №127/25491/24, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років і 6 (шість) місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з дня набрання цим вироком законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання у виді позбавлення волі, строк попереднього ув`язнення, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а саме з 16.03.2026 по день набрання цим вироком законної сили.

Запобіжний захід обраний ОСОБА_4 у виді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1