Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №704/497/26 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 704/497/26

Провадження № 22-ц/821/1465/26

Категорія: на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Сіренка Ю. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрація Державної прикордонної служби України,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Панченко Поліни Едуардівни на ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 05 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрація Державної прикордонної служби України, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 07 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено дату підготовчого засідання на 04.05.2026 о 09 год. 40 хв.

04.05.2026 від представника ОСОБА_1 – адвоката Тригуб О. М. надійшла заява про повернення позовної заяви з додатками за даним позовом та судового збору в сумі 1 331,20 грн.

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 05 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адміністрація Державної прикордонної служби України, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнано неподаною і повернуто позивачу. Повернуто ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 331,20 грн.

18 травня 2026 року, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 – адвокат Панченко П. Е. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 05 травня 2026 року та закрити провадження у даній справі у зв`язку з відмовою позивача від позову та стягнути з позивача судові витрати, понесені відповідачем у даній справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції зазначено, що представником ОСОБА_1 – адвокатом Тригуб О. М. заяву про відкликання позовної заяви подано до відкриття провадження, однак такі висновки суперечать фактичним обставинам справи.

Вказала, що відповідно до ч. 3 ст. 206 ЦПК України у разі відмови позивача від позову, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, а тому вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, оскільки винесена з порушенням норм процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).

У відповідності до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми щодо предмета спору на власний розсуд.

Процесуальні права та обов`язки сторін визначені ст. 49 ЦПК України.

Згідно ч. ч. 2 та 3 приведеної статті крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач, зокрема вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадку, коли до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що при прийнятті процесуальних рішень і застосуванні будь-яких процесуальних норм суд має керуватись у першу чергу основним завданням цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту прав та інтересів особи.

Досягнення завдань цивільного судочинства забезпечується за допомогою реалізації його основних засад, у тому числі принципу диспозитивності, згідно з яким заявник розпоряджається своїми вимогами на власний розсуд.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється.

Водночас чинний процесуальний закон визначає підстави для повернення заяви заявникові.

Повернення заяви без розгляду це процесуальна дія суду, яка припиняє розгляд конкретної заяви без вирішення її по суті, у випадку неможливості розгляду заяви з підстав, які можуть бути усунені заявником. Перелік цих підстав (ст. 185 ЦПК України) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Однією з підстав повернення заяви є подання позивачем до постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі заяви про відкликання позовної заяви.

Судом встановлено, що ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 07 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі (а.с. 17).

04.05.2026 представник ОСОБА_1 – адвокат Тригуб О. М. подала до суду заяву про повернення позовної заяви з додатками за даним позовом та судового збору в сумі 1 331,20 грн (а.с. 90).

Таким чином, апеляційний суд констатує, що заява про повернення позовної заяви надійшла до суду після постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі, внаслідок чого ця заява не підлягала вирішенню, а мала бути повернута позивачу без розгляду.

Водночас, колегія суддів апеляційного суду критично відноситься до доводів скаржника щодо можливості закриття провадження у даній справі, оскільки ч. 3 ст. 206 ЦПК України така можливість визначена лише у разі відмови позивача від позову, однак зі змісту поданої адвокатом Тригуб О. М. заяви про повернення позову не можливо встановити, що позивач відмовляється від свої позовних вимог.

Відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави для повернення позовної заяви позивачеві та повернення останній судового збору.

Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції на зазначені правові норми уваги не звернув, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 374, 376, 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – адвоката Панченко Поліни Едуардівни – задовольнити частково.

Ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 05 травня 2026 року – скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 15 липня 2026 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Ю. В. Сіренко