Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №913/64/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Харків Справа № 913/64/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.

за участю представників Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» (вх. №1308 Л/1) на ухвалу Господарського суду Луганської області від 01.06.2026 у справі № 913/64/26

за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк», м. Київ

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Смалій», м. Рубіжне Луганської області,

2) ОСОБА_1 , м. Рубіжне Луганської області,

3) ОСОБА_2 , м. Рубіжне Луганської області

про стягнення 545 882,54 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до відповідача-1 – Товариства з обмеженою відповідальністю «Смалій», відповідача-2 – ОСОБА_1 , відповідача-3 – ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 415_021 від 28.05.2021 в розмірі 545 882,54 грн, з яких:

– 500 000,00 грн – заборгованість за основним боргом (кредитом);

– 43 757,37 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 31.05.2021 по 04.12.2022;

– 2 125,17 грн – заборгованість по комісії за період з 31.05.2021 по 13.04.2026.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 01.06.2026 у справі № 913/64/26 зупинено провадження у справі № 913/64/28 за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до відповідача-1 – Товариства з обмеженою відповідальністю «Смалій», відповідача-2 – ОСОБА_1 , відповідача-3 – ОСОБА_2 про стягнення 545 882,54 грн до припинення перебування відповідача-3 – ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Ухвала суду мотивована тим, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт перебування відповідача-3 – ОСОБА_2 на військовій службі у складі Збройних Сил України. Суд встановив, що останній проходить військову службу безперервно з 09.11.2022, а станом на момент розгляду клопотання перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується належними письмовими доказами.

Місцевий господарський суд виходив із того, що п. 3 ч.1 ст. 227 ГПК України передбачено імперативний обов`язок суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, які переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Суд першої інстанції також врахував доводи відповідача-3 про те, що у зв`язку з проходженням військової служби він не має можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права, сформувати правову позицію у справі, забезпечити подання доказів та брати участь у судових засіданнях. Крім того, судом взято до уваги обставини втрати доступу до документів ТОВ «Смалій», які залишилися на тимчасово окупованій території Луганської області.

Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» з ухвалою суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний суд поновити пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Луганської області від 01.06.2026 у справі № 913/64/26; скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 01.06.2026 у справі № 913/64/26 і направити справу № 913/64/26 для продовження розгляду до суду першої інстанції; здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:

- судом першої інстанції порушено процесуальне право позивача. Місцевий суд безпідставно розглянув та задовольнив клопотання відповідача-3 про зупинення провадження у справі без надання позивачу реальної можливості висловити свою позицію щодо такого клопотання. Скаржник звертає увагу, що клопотання про зупинення провадження було подано 25.05.2026, а вже 01.06.2026 судом постановлено ухвалу про зупинення провадження. За твердженням банку, фактично він мав лише чотири робочі дні для підготовки та подання заперечень, що не відповідає принципу розумності процесуальних строків. Також суд не забезпечив участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, хоча відповідний дозвіл був наданий ухвалою про відкриття провадження у справі. За доводами скаржника, у системі «Електронний суд» була відсутня інформація про створення відеоконференції, а представник банку фактично не був підключений до судового засідання. При цьому засідання, призначене на 12 год. 15 хв., фактично розпочалося лише о 13 год. 07 хв., а вже о 13 год. 17 хв. суд задовольнив клопотання відповідача-3 та зупинив провадження у справі. У зв`язку з цим банк вважає, що судом були порушені його процесуальні права, зокрема право на участь у судовому засіданні, право бути почутим, право надати заперечення щодо заявленого клопотання, а також принципи рівності сторін, змагальності, диспозитивності та гласності судового процесу. На переконання апелянта, оскаржувана ухвала була постановлена без всебічного з`ясування обставин справи та без заслуховування позиції позивача;

- перебування одного із солідарних боржників у складі Збройних Сил України не повинно перешкоджати розгляду позовних вимог до інших відповідачів - ТОВ «Смалій» як основного боржника та ОСОБА_1 як поручителя. Суд першої інстанції не врахував можливості застосування ч.6 ст. 173 ГПК України та не розглянув питання про роз`єднання позовних вимог.

Окремо банк наголошує, що є фінансовою установою зі стовідсотковою державною часткою та діє в інтересах держави. На думку скаржника, тривале зупинення розгляду справи щодо основного боржника та іншого поручителя негативно впливає на захист майнових інтересів держави та перешкоджає своєчасному стягненню заборгованості.

Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.

У судове засідання від 06.07.2026 з`явилися представники Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк». Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.

Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до відповідача-1 – Товариства з обмеженою відповідальністю «Смалій», відповідача-2 – ОСОБА_1 , відповідача-3 – ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 415_021 від 28.05.2021 в розмірі 545 882,54 грн, з яких:

– 500 000,00 грн – заборгованість за основним боргом (кредитом);

– 43 757,37 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 31.05.2021 по 04.12.2022;

– 2 125,17 грн – заборгованість по комісії за період з 31.05.2021 по 13.04.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач-1 не виконав умови договору кредитної лінії в частині своєчасного та повного погашення основної суми боргу, сплати процентів за користування кредитом та інших платежів.

Позивач просить стягнути заборгованість солідарно і з відповідача-2 та відповідача-3, оскільки в забезпечення зобов`язань за договором кредитної лінії № 415_021 від 28.05.2021, було укладено також договір поруки №415_021/31 від 28.05.2021 з фізичною особою – ОСОБА_1 та договір поруки №415_021/32 від 28.05.2021 з фізичною особою – ОСОБА_2 .

26.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача-3 – ОСОБА_2 надійшло клопотання б/н від 25.05.2026 про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України – перебування сторони у складі Збройних Сил України. У поданому клопотанні відповідач-3 повідомив, що він починаючи з 09.11.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, що підтверджується довідками від 01.12.2022 №13512, від 21.11.2013 №380, від 09.05.206 №28/596 та посвідченням офіцера серії НОМЕР_2 від 04.02.2026, копії яких долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 01.06.2026 у справі № 913/64/26 зупинено провадження у справі № 913/64/28, що стало підставою для звернення Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до апеляційного суду зі скаргою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, апеляційний суд виходить з наступного.

Предметом розгляду у даній справі є вимога Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про солідарне стягнення з ТОВ «Смалій», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за договором кредитної лінії №415_021 від 28.05.2021 у загальному розмірі 545 882,54 грн.

Натомість предметом апеляційного перегляду є питання дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час постановлення ухвали про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

При цьому апеляційний перегляд не стосується вирішення по суті вимог банку щодо стягнення кредитної заборгованості, а обмежується перевіркою правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для зупинення провадження у справі в цілому, дотримання судом процесуального порядку розгляду відповідного клопотання відповідача-3.

Як вбачається із апеляційної скарги, Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» зазначає, що судом першої інстанції порушено процесуальне право позивача.

Місцевий суд безпідставно розглянув та задовольнив клопотання відповідача-3 про зупинення провадження у справі без надання позивачу реальної можливості висловити свою позицію щодо такого клопотання. Скаржник звертає увагу, що клопотання про зупинення провадження було подано 25.05.2026, а вже 01.06.2026 судом постановлено ухвалу про зупинення провадження. За твердженням банку, фактично він мав лише чотири робочі дні для підготовки та подання заперечень, що не відповідає принципу розумності процесуальних строків.

Також суд не забезпечив участь представника позивача у судовому засіданні, хоча судом було задоволено клопотання про участь позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції ухвалою про відкриття провадження у справі. За доводами скаржника, у системі «Електронний суд» була відсутня інформація про створення відеоконференції, а представник банку фактично не був підключений до судового засідання. При цьому засідання, призначене на 12 год. 15 хв., фактично розпочалося лише о 13 год. 07 хв., а вже о 13 год. 17 хв. суд задовольнив клопотання відповідача-3 та зупинив провадження у справі.

У зв`язку з наведеним банк вважає, що судом були порушені процесуальні права позивача, зокрема право на участь у судовому засіданні, право бути почутим, право надати заперечення щодо заявленого клопотання, а також принципи рівності сторін, змагальності, диспозитивності та гласності судового процесу. На переконання апелянта, оскаржувана ухвала була постановлена без всебічного з`ясування обставин справи та без заслуховування позиції позивача.

З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Конституційне право на судовий захист передбачає, як невід`ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, та конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Реалізація конституційних прав на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження судового рішення здійснюється відповідно до процесуальних норм, зокрема, ГПК України.

За змістом частини третьої статті 2 ГПК України основними принципами господарського судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін.

Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (частина сьома статті 4 ГПК України).

Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.

За приписами пункту 2 частини першої статті 42 наведеного Кодексу учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Згідно із частиною 1 статті 197 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Отже, у процесуальному законі закріплено право учасника справи на участь у судових засіданнях, незалежно від форми такої участі (в залі судового засідання чи у режимі відеоконференції).

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Луганської області від 19.05.2026, зокрема, призначено судове засідання на 01.06.2026 о 12:15, забезпечено проведення судових засідань у режимі відеоконференції в справі №913/64/26 за участю представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» Лук`яненка Костянтина Григоровича поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Отже, судом було підтверджено наявність технічної можливості проведення такого судового засідання та надано представнику позивача право брати участь у ньому дистанційно.

Разом з тим, дослідження матеріалів справи свідчить про відсутність належних доказів того, що судом першої інстанції фактично було забезпечено реалізацію зазначеного права.

Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи містять протокол судового засідання від 01.06.2026, в якому зазначено, зокрема: «Суд з`ясовує, хто з представників сторін прибув у судове засідання. В судове засідання представники сторін не прибули, тому згідно з ч.3 ст.222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється».

Водночас матеріали справи не містять протоколу проведення судового засідання в режимі відеоконференції, який відповідно до функціоналу підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС формується автоматично та містить відомості про створення конференції, підключення учасників, час початку та завершення сеансу відеозв`язку, а також інші технічні дані щодо проведення дистанційного судового засідання.

За відсутності такого протоколу неможливо встановити ані факт створення судом відеоконференції, ані факт направлення представнику позивача запрошення для участі в ній, ані обставини його підключення чи непідключення до відповідного судового засідання.

Отже, матеріали справи не містять належного процесуального підтвердження того, що суд першої інстанції вжив усіх необхідних заходів для забезпечення участі представника позивача у судовому засіданні в обраному та дозволеному судом способі, тобто через систему відеоконференції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що під час розгляду клопотання відповідача-3 про зупинення провадження у справі судом першої інстанції не було забезпечено представнику позивача можливості реалізувати своє право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та висловити свою позицію щодо заявленого клопотання. Таке порушення принципів змагальності сторін, рівності учасників судового процесу та права бути почутим є істотним порушенням норм процесуального права, оскільки воно вплинуло на порядок розгляду питання про зупинення провадження у справі та призвело до постановлення оскаржуваної ухвали без належного забезпечення процесуальних прав позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, отже ухвала суду першої інстанції має бути скасована.

Разом з тим, скасування оскаржуваної ухвали з підстав порушення судом першої інстанції процесуальних прав позивача саме по собі не позбавляє суд апеляційної інстанції можливості надати оцінку клопотанню відповідача-3 про зупинення провадження у справі та вирішити його по суті в межах наданих процесуальним законом повноважень.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача-3 – ОСОБА_2 до суду першої інстанції надійшло клопотання б/н про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України – перебування сторони у складі Збройних Сил України.

У поданому клопотанні відповідач-3 повідомив, що він починаючи з 09.11.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, що підтверджується довідками від 01.12.2022 №13512, від 21.11.2013 №380, від 09.05.206 №28/596 та посвідченням офіцера серії НОМЕР_2 від 04.02.2026, копії яких долучено до матеріалів справи.

Також у клопотанні зазначено, що у зв`язку з виконанням військових обов`язків відповідач не має можливості брати участь у судових засіданнях, належним чином підготувати правову позицію та надати необхідні докази. Відповідач-3 вказує, що місто Рубіжне Луганської області, де знаходились документи та майно ТОВ «Смалій», перебуває в тимчасовій окупації, у зв`язку з чим доступ до документів відсутній.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами ст.ст. 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Загальновідомим фактом є те, що 24.02.2022 російська федерація розпочала чинити злочин агресії проти України у формі широкомасштабного військового нападу.

У зв`язку із цим Президент України Указом від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX (далі - Указ), ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. Станом на момент прийняття цієї постанови воєнний стан не скасований.

У пункті 2 Указу Президент України постановив: військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати визначені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Крім того, Президент України у пункті 1 Указу від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію" постановив: оголосити та провести загальну мобілізацію (п. 1).

Отже, враховуючи зазначені вище акти Президента України, з 24.02.2022 та станом на момент прийняття цієї постанови в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісний організм почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

У господарському процесі підстави зупинення провадження регламентовані ст.ст. 227 та 228 ЦПК України. Стаття 227 ГПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від ст. 228 ГПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 3 частини першої статті 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання "суд зобов`язаний" не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22 зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Норма п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст. 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

При цьому, ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України є саме воля військовослужбовця як сторони.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач-3 додає до свого клопотання про зупинення провадження у справі довідку №13512 від 01.12.2022, в якій зазначено, що відповідач-3 – ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 як військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період з 09.11.2022.

Відповідно до довідки №380 від 21.11.2023 відповідача-3 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 із 17.07.2023.

Згідно з довідкою №28/569 від 09.05.2026 ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 27.09.2024.

Також відповідачем-3 надано посвідчення офіцера, в якому зазначено, що ОСОБА_2 має звання молодшого лейтенанта та займає посаду помічника начальника відділення військової частини НОМЕР_1 .

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що надані відповідачем-3 докази є належними та допустимими доказами на підтвердження факту його перебування на військовій службі у складі Збройних Сил України під час дії воєнного стану. Матеріали справи не містять доказів припинення ним військової служби, а учасниками справи таких обставин також не спростовано.

При цьому саме відповідач-3 як учасник справи реалізував надане йому процесуальним законом право та звернувся до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі, посилаючись на неможливість повноцінної участі у судовому процесі у зв`язку з проходженням військової служби. Таким чином, у даному випадку наявні всі передбачені пунктом 3 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України умови для обов`язкового зупинення провадження у справі.

Разом з тим, Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» зазначає, що перебування одного із солідарних боржників у складі Збройних Сил України не повинно перешкоджати розгляду позовних вимог до інших відповідачів - ТОВ «Смалій» як основного боржника та ОСОБА_1 як поручителя. Суд першої інстанції не врахував можливості застосування ч.6 ст. 173 ГПК України та не розглянув питання про роз`єднання позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст. 173 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з єдиною вимогою про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ТОВ «Смалій» як позичальника та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як поручителів. Вказані вимоги ґрунтуються на одних і тих самих фактичних обставинах, поєднані одним кредитним зобов`язанням та забезпечувальними правовідносинами, а також підтверджуються спільним комплексом доказів.

Частиною першою статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Отже, об`єднання таких вимог в одній позовній заяві відповідає положенням статті 173 ГПК України та спрямоване на забезпечення процесуальної економії, повного і всебічного з`ясування обставин справи, а також на запобігання ухваленню різних за змістом судових рішень щодо одного й того самого зобов`язання.

За своєю правовою природою солідарний обов`язок передбачає існування єдиного зобов`язання, у межах якого обсяг відповідальності кожного із боржників безпосередньо пов`язаний з обсягом відповідальності інших боржників. Відтак встановлення обставин щодо наявності чи відсутності заборгованості, її розміру, підстав виникнення та дійсності забезпечувальних правовідносин є спільним для всіх відповідачів у справі.

За таких обставин роз`єднання позовних вимог фактично призвело б до штучного поділу єдиного спору на декілька окремих проваджень, у кожному з яких суд був би змушений досліджувати один і той самий фактичний склад, надавати оцінку тим самим доказам та вирішувати тотожні правові питання. Такий підхід не відповідає ані принципу процесуальної економії, ані завданню господарського судочинства щодо своєчасного, ефективного та справедливого вирішення спорів.

Більше того, розгляд вимог у різних провадженнях потенційно створював би ризик ухвалення судових рішень у різний час та за різних процесуальних умов щодо одного й того самого кредитного зобов`язання, що не узгоджується з принципом правової визначеності та могло б поставити під сумнів узгодженість судових висновків.

Крім того, ч.6 ст. 173 ГПК України надає суду право, а не покладає на нього обов`язок роз`єднати позовні вимоги. Вирішення питання щодо доцільності роз`єднання вимог здійснюється судом з урахуванням конкретних обставин справи та лише за умови, якщо таке роз`єднання сприятиме виконанню завдань господарського судочинства.

У даному випадку колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що виділення вимог до ОСОБА_2 в окреме провадження сприятиме більш ефективному вирішенню спору. Навпаки, роз`єднання вимог про солідарне стягнення заборгованості, які виникли з одного кредитного зобов`язання та договорів поруки, може призвести до паралельного розгляду взаємопов`язаних правовідносин, дублювання доказування та ухвалення судових рішень у різний час щодо одного й того самого обсягу відповідальності боржників.

Крім того, положення пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України не ставлять обов`язок суду щодо зупинення провадження у справі в залежність від кількості відповідачів, характеру їх відповідальності чи можливості роз`єднання позовних вимог. За наявності належно підтвердженого факту перебування сторони у складі Збройних Сил України суд зобов`язаний застосувати наслідки, які передбачені процесуальним законом.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний роз`єднати позовні вимоги та продовжити розгляд справи щодо інших відповідачів. Сам по собі факт наявності у суду процесуального права на роз`єднання позовних вимог не свідчить про необхідність його реалізації у кожному конкретному випадку.

Також банк наголошує, що є фінансовою установою зі стовідсотковою державною часткою та діє в інтересах держави. На думку скаржника, тривале зупинення розгляду справи щодо основного боржника та іншого поручителя негативно впливає на захист майнових інтересів держави та перешкоджає своєчасному стягненню заборгованості.

Колегія суддів зазначає, що безумовно, своєчасний та ефективний захист майнових прав та інтересів учасників господарських правовідносин є одним із завдань господарського судочинства. Водночас реалізація цього завдання має здійснюватися із дотриманням усіх процесуальних гарантій, встановлених законом для кожного учасника судового процесу.

Законодавець, передбачаючи у п.3 ч.1 ст. 227 ГПК України обов`язок суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України, фактично встановив пріоритет забезпечення права такої особи на належну участь у судовому процесі під час виконання нею конституційного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності держави.

Наведена норма не містить жодних винятків залежно від суб`єктного складу спору, характеру спірних правовідносин, розміру заявлених вимог чи наявності державного інтересу у результаті розгляду справи. Відтак сам по собі статус позивача як банку, сто відсотків акцій якого належать державі, не може бути підставою для незастосування імперативних приписів процесуального закону.

Більше того, забезпечення державних інтересів у даному випадку не може розглядатися відокремлено від необхідності забезпечення належних процесуальних гарантій особі, яка проходить військову службу в умовах воєнного стану.

Таким чином, наведені апелянтом доводи щодо необхідності оперативного захисту майнових інтересів держави не спростовують наявності передбачених п. 3 ч.1 ст. 227 ГПК України підстав для зупинення провадження у справі та не можуть бути підставою для невиконання судом імперативних вимог процесуального закону.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час розгляду клопотання відповідача-3 про зупинення провадження у справі суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не забезпечив позивачу можливості реалізувати право на участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції та висловити свою позицію щодо заявленого клопотання, що призвело до постановлення оскаржуваної ухвали без дотримання принципів змагальності сторін, рівності учасників процесу та права бути почутим. У зв`язку з цим ухвала Господарського суду Луганської області від 01.06.2026 підлягає скасуванню.

Водночас апеляційний суд, діючи в межах наданих йому процесуальних повноважень, переглянув по суті клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі та встановив наявність передбачених п.3 ч.1 ст.227 ГПК України підстав для його задоволення. Надані відповідачем-3 докази належним чином підтверджують факт його перебування на військовій службі у складі Збройних Сил України під час дії воєнного стану, а тому застосування наслідків, визначених зазначеною нормою процесуального закону, є обов`язком суду, а не його правом.

Керуючись статтями 269, п.2 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Луганської області від 01.06.2026 у справі № 913/64/28 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання відповідача-3 – ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 913/64/28.

Зупинити провадження у справі № 913/64/28 за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до відповідача-1 – Товариства з обмеженою відповідальністю «Смалій», відповідача-2 – ОСОБА_1 , відповідача-3 – ОСОБА_2 про стягнення 545 882,54 грн до припинення перебування відповідача-3 – ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 16.07.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян