Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №760/21820/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/21820/25

Провадження №2/760/3491/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

«16» липня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Тесленко І. О.,

за участю секретаря судового засідання Бережної С.П., Бебешка Д.С., Верганівського Б.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення неустойки за прострочку сплати аліментів,

встановив:

у серпні 2025 року ОСОБА_1 , звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва з цивільним позовом до ОСОБА_2 , про стягнення неустойки за прострочку сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 04.10.2022 року рішенням Солом`янського районного суду міста Києва було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ? частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.11.2019 і до досягнення дитиною повноліття. ОСОБА_2 до суду подав заяву про визнання в повному обсязі позовних вимог позивача. Виконавчий лист щодо примусового виконання вказаного рішення перебуває на виконанні у Солом`янському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що підтверджується постановами, поданнями і довідками державного виконавця. Починаючи з 20.11.2019 року ОСОБА_2 сплати аліментів не проводилась, у зв`язку із чим виникла заборгованість зі сплати аліментів у сумі 746133,51, що підтверджується довідкою державного виконавця Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів НОМЕР_6 від 05.08.2025 року. Відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Згідно складеного позивачем розрахунку неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів за період з 20.11.2019 по липень 2025 року становить 727449,05 гривень. При цьому розмір пені розраховувався наступним чином: ?p=(A1*1%*Q1)+(A2*1%*Q2)+……….(An1%*Qn), де: ?p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову; A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць; A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць; An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову; Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Позивач також повідомляє суд, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися оскільки законом не визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору і відновлення прав позивача в інший спосіб не вбачається; всі документи, оригінали письмових або електронних доказів, копії яких додано до цієї позовної заяви наявні у позивача; заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви не здійснювалися; позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. На підставі викладеного, просив стягнути з ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 727449,05 гривень.

07 серпня 2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі справи 08 серпня 2025 року.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялися запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Остання відповідь на запит надійшла до суду 27 серпня 2025 року.

В період з 25 серпня 2025 року по 09 вересня 2025 року суддя перебувала у відпустці.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.

15 вересня 2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 17 вересня 2025 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення неустойки за прострочку сплати аліментів, до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 18 березня 2026 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення неустойки за прострочку сплати аліментів, - закрито; призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач та представник позивача не з`явились, представник позивача надав суду клопотання (заяву) у якій вказав, що ОСОБА_2 подав заяви про перенесення розгляду справи по суті на судові засідання, призначені: 18 березня 2026 року; 15 квітня 2026 року; 13 травня 2026 року; 05 червня 2026 року. Заяви Відповідача всі однакового змісту - прошу перенести розгляд, в зв`язку з мобілізацією та виконанням обов`язків військового. З метою отримання інформації з військової частини НОМЕР_3 , коли у Відповідача буде змога взяти участь у судовому засіданні, позивачка звернулась із листом. Листом №4255 від 06.07.2026 року Військова частина № НОМЕР_4 повідомила, що сприяння участі військовослужбовця ОСОБА_2 у судовому засіданні не належить до компетенції військової частини, /копія надається/. Щодо отримання письмового викладення позиції військовослужбовця ОСОБА_2 стосовно заявлених позовних вимог повідомили, що для вирішення зазначеного питання рекомендували звернутись до суду з клопотанням про витребування відповідних письмових пояснень. Такі системні дії Відповідача мають ознаки зловживання процесуальними правами з метою штучного затягування розгляду справи. Син Відповідача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є дитиною з інвалідністю та потребує системного дороговартісного медичного догляду та лікування. Поведінка Відповідача з ухилення сплати аліментів на сина, перешкоджання розгляду справи - свідчить про його свідому незаконну поведінку. Не є прийнятним спроба Відповідача "сховатись" за військовою службою. Така поведінка не прикрашає військового ЗСУ. Повідомляє суд, що Позивач та представник не мають змоги з`явитись у судове засідання, підтримують заявлені позовні вимоги повністю та просять їх задовольнити. З врахуванням наведеного, просив суд провести судове засідання, призначене на 16.07.2026 року об 11-00 без участі Позивача та представника.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, надав суду клопотання в якому просив перенести судове засідання на іншу дату та час.

При цьому, суд зважає на те, що клопотання аналогічного змісту подавались відповідачем щодо перенесення судових засідань призначених на 15.04.2026 року, 13.05.2026 року, 05.06.2026 року; відповідач своїм правом на подання відзиву до матеріалів справи не скористався.

У відповідності до ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Статтею 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживання процесуальними правами в цивільному судочинстві - це використання учасником процесу своїх прав з метою, що суперечить завданню цивільного судочинства, тобто, спрямоване на перешкоджання розгляду справи, затягування процесу або досягнення інших неправомірних цілей.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи (Постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19 (провадження № 61-14448св20).

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права. (Постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 311/2121/19 (провадження № 61-11958св20)).

Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 ГПК (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (Постанова Верховного Суду від 20 квітня 2023 року у справі 917/527/18).

Суд враховує предмет позову з яким позивач звернувся до суду, інтереси неповнолітньої дитини на її належне забезпечення батьками, необхідність забезпечення розгляду справи в розумні строки.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку що перенесення (відкладення) судового розгляду справи не сприятиме виконанню завдань цивільного процесу.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Заперечень щодо ухвалення заочного рішення у справі від позивача та його представника до суду не надходило.

У зв`язку з наведеним, суд ухвалив постановити заочне рішення згідно положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України; повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв та / або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного, ст. ст. 128 - 131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 , виданим Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №4499 (а.с. 17).

ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю, що підтверджується Посвідченням (а.с. 16).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року (справа №760/11633/20), позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.11.2019, і до досягнення дитиною повноліття; стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у сумі 768,40 грн. (а.с. 4 - 5).

На виконання вказаного рішення Солом`янським районним судом м. Києва 16 листопада 2022 року видано виконавчий лист у справі №760/11633/20 (а.с. 11).

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 17.11.2022 року (ВП НОМЕР_6) головного державного виконавця Солом`янського відділу виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Браташовою В.І. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №760/11633/20 виданого 16.11.2022 року (а.с. 6).

Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів НОМЕР_6 (Вих. №165884 від 05 серпня 2025 року), сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів складає 746 133,51 грн. (а.с. 8).

Відповідно до Розрахунку пені за прострочення сплати аліментів станом на 06.08.2025 року, пеня за прострочення сплати аліментів складає 727 449,10 грн. (а.с. 9 - 10).

Інших доказів надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно положень ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Виходячи з системного тлумачення зазначених норм права, вибір способу стягнення аліментів належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина, і який є позивачем у справі про стягнення аліментів. Тобто, саме позивачу належить право вибору способу стягнення аліментів (у твердій грошовій сумі чи у частці від заробітку платника аліментів).

У відповідності до ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька дитини. Виконання передбачених статтей 150 СК України обов`язків батьків щодо виховання та розвитку дитини пов`язане з належним утриманням дитини, від якого залежить забезпечення умов для розвитку дитини здоровою як фізично так і духовно. Тому, визначений на законодавчому рівні прожитковий мінімум для дитини певного віку має забезпечуватись насамперед батьками дитини.

Суд виходить також із пріоритету захисту інтересів дитини, забезпечення її належного утримання, одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Суд зважає на те, що відповідач має конституційний обов`язок утримувати свого неповнолітнього сина до досягнення ним повноліття на виконання Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року (справа №760/11633/20), яке набрало законної сили.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, протягом тривалого часу аліменти відповідачем не сплачувались, Рішення суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини не виконувалось належним чином.

Будь - яких доказів на спростування позиції позивача, викладеної у позовній заяві, надано відповідачем до матеріалів справи не було.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (абзац 1 частини першої статті 196 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що: «правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18)».

У Постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року (справа №711/679/21), викладено наступну правову позицію: Тлумачення вказаних норм свідчить, що: загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства; учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи; стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів; розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %; при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованістьза аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.

Судом було встановлено, що станом на 05 серпня 2025 року, сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів відповідачем складав 746 133,51 грн.

Відповідно до наданого до справи розрахунку, станом на 06.08.2025 року пеня за прострочення сплати аліментів складає 727 449,10 грн.

Будь - якого контррозрахунку надано відповідачем до матеріалів справи не було, доказів своєчасної сплати аліментів на користь позивача до матеріалів справи також не додано.

За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Матеріали справи будь-яких доказів, які б свідчили про те, що відповідач звільнений від оплати судового збору не містять.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7 274,49 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 81, 133, 137, 141, 258 - 259, 263 - 265, 279, 352, 354 - 355, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення неустойки за прострочку сплати аліментів, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 727 449,05 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір в сумі 7 274,49 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя І. О. Тесленко