Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №902/1367/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року Справа №902/1367/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Левчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полар-Фінанс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 (суддя Яремчук Ю.О., повне рішення складено 13.02.2026)

за позовом Вінницької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полар-Фінанс"

про стягнення безпідставно збережених грошових коштів

за участю представників:

позивача - Петренко К.В.,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полар-Фінанс" 745036,51 грн – безпідставно збережених грошових коштів, 106 042,83 грн – інфляційних втрат, 26794,21 грн – три проценти річних та 13 168,10 грн – витрат на сплату судового збору.

Суд першої інстанції встановив, що будівництво об`єкта розпочато 03.11.2020, при цьому договір про пайову участь сторонами не укладався, а відповідач не виконав обов`язку щодо звернення із заявою про визначення розміру пайової участі, у зв`язку з цим дійшов висновку, що відповідач безпідставно не сплатив кошти пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Крім того, судом встановлено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідачем не укладено, а доказів на спростування цих обставин останній суду не надав.

Таким чином, господарський суд зазначив, що відповідно до встановлених і неспірних обставин справи відповідач не звертався до органу місцевого самоврядування для отримання розрахунку розміру пайового внеску щодо спірного об`єкта будівництва. Отже, відповідач не виконав покладеного на нього обов`язку, що не звільняє його від обов`язку сплатити пайовий внесок після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Дослідивши обставини справи та наявні у матеріалах докази, суд дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем покладених на нього обов`язків, що підтверджується матеріалами справи та не були спростовані відповідачем належними і допустимими доказами під час її розгляду. У зв`язку з цим суд визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача 745036,51 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, посилаючись на ст.536, 625 ЦК України, а також здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд вказав, що такі розрахунки є вірними, а вимоги про стягнення 106 042,83 грн інфляційних втрат, 26794,21 грн - 3% річних нарахувань є правомірними.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Полар-Фінанс" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував, чи вжив позивач як орган місцевого самоврядування передбачених законом заходів у межах процедури визначення пайової участі, а також не оцінив, чи можуть за відсутності такої процедури, зокрема, без подання замовником необхідних документів та без здійснення позивачем розрахунку у встановлений строк, виникнути правові підстави для стягнення коштів як безпідставно збереженого майна.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно застосував місцевий нормативний акт "Порядок залучення та розрахунку пайової участі" як підставу для визначення розміру грошового зобов`язання, оскільки обов`язок зі сплати пайової участі у 2020 році регулюється виключно законом та його перехідними положеннями. Місцевий нормативний акт не може встановлювати обов`язок чи порядок, відмінний від закону, надавати своїм положенням зворотну дію в часі або слугувати підставою для одностороннього розрахунку пайової участі без дотримання визначеної законом процедури.

Скаржник зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами ані базу розрахунку пайової участі, ані розмір безпідставно збережених коштів. Зокрема, позивач не обґрунтував, які площі покладено в основу розрахунку, чи здійснено розмежування житлової та нежитлової частин об`єкта, а також не підтвердив джерело та обґрунтованість застосування показника 12496,00 грн за 1 кв. м станом на 26.06.2020. За таких умов висновок суду про "неспірність площ" та правильність розрахунку є декларативним, а рішення - передчасним у частині встановлення бази та розміру заявлених до стягнення коштів.

Також зауважує, що позивач, обґрунтовуючи вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів, не подав суду договір №0210/19 від 02.10.2019, укладений між Департаментом капітального будівництва Вінницької міської ради, ТОВ "Полар-Фінанс" та ТОВ "Вінницябуд", предметом якого є будівництво проїзду загального користування. Цей договір має істотне значення для встановлення наявності та розміру безпідставно збережених коштів, однак суд першої інстанції зазначених обставин не дослідив.

Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки заяві відповідача про застосування позовної давності. Позов подано 03.10.2025, тобто після спливу загальної трирічної позовної давності, що має наслідком відмову у позові.

Крім того, відповідач вказує, що суд неправильно застосував ст.625 ЦК України у спірних правовідносинах, оскільки не встановив момент виникнення прострочення, не перевірив належність та обґрунтованість бази для нарахування інфляційних втрат і 3 % річних, не з`ясував факт пред`явлення відповідачу вимоги про сплату та не дослідив дотримання позивачем строків позовної давності щодо заявлених до стягнення сум.

Скаржник також зазначає, що судом порушено норми процесуального права, оскільки рішення не містить належного мотивування, висновки суду не підтверджені належними доказами, не надано оцінки доводам і запереченням відповідача, викладеним у відзиві, а розгляд справи за відсутності представника відповідача призвів до порушення його процесуальних прав. Також суд першої інстанції не розглянув подані відповідачем процесуальні документи та зауваження до протоколу, що унеможливлює перевірку дотримання принципів змагальності та рівності сторін.

У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, із посиланням на положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зазначає, що ТОВ "Полар-Фінанс" всупереч вимогам чинного законодавства України не виконало обов`язок зі сплати пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Вінницької міської територіальної громади, унаслідок чого бюджет Вінницької міської ради недоотримав значну суму коштів, які могли бути використані на реалізацію пріоритетних програм соціально-економічного розвитку, покращення якості життя мешканців громади.

Таким чином, посилаючись на судову практику Верховного Суду, вважає, що замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч.1 с.1212 ЦК України.

Позивач зазначає, що перебіг позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, розпочався 23.07.2024 - з дня введення об`єкта будівництва в експлуатацію, оскільки саме з цього моменту у відповідача виник обов`язок виконати вимоги Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо сплати пайової участі.

Щодо розрахунку суми безпідставно збережених коштів (розміру пайової участі) ТОВ "Полар-Фінанс" при здійсненні нового будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Пирогова, 109-Д у м. Вінниці, позивач зазначає, що його здійснено відповідно до абз.2 п.2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". Розрахунок виконано з урахуванням загальної площі квартир об`єкта будівництва та показника опосередкованої вартості спорудження житла у Вінницькій області станом на 01.04.2020, визначеного наказом Мінрегіону України від 26.06.2020 №151, відповідно до якого вартість 1 кв. м загальної площі квартир становила 12 496 грн.

Крім того, посилаючись на ст.625 ЦК України, вказує, що в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст.1212 ЦК України (правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року в справі №910/10156/17).

Також звертає увагу суду, що 03.11.2025 року представником ТОВ "Полар-Фінанс" подано до суду першої інстанції клопотання, у відповідності до ч.3 ст. 196 ГПК України, про розгляд справа за відсутності представника відповідача. Позовні вимоги останній не визнає з підстав викладених у відзиві.

Позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Полар-Фінанс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 року.

У судове засідання, призначене на 07.07.2026 року, відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також те, що правова позиція апелянта, викладена в апеляційній скарзі і про її зміну будь-яких заяв або клопотань він не подавав, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач просив долучити до матеріалів справи додаткові докази, а саме експертні звіти/додатки. Вважає, що зазначені документи мають істотне значення для справи, оскільки стосуються проектних/кошторисних показників та природи об`єкта (житлова/вбудована нежитлова частина), а відтак безпосередньо впливають на перевірку правомірності визначення бази і розміру заявлених до стягнення сум.

Апелянт вказує на неможливість подання таких доказів, оскільки розгляд справи по суті відбувався за відсутності представника відповідача, що позбавило його реальної можливості своєчасно повідомити суд про ці документи та заявити клопотання про їх приєднання/ дослідження.

Натомість, позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує щодо задоволення клопотання про долучення додаткових доказів, оскільки відповідачем в апеляційній скарзі не вказано жодної об`єктивної підстави неможливості подання доказів у суді першої інстанції, хоча відповідач мав процесуальну можливість реалізувати таке право в межах розгляду справи, був належним чином повідомлений про розгляд справи та міг заявити відповідні клопотання і заперечення у встановленому законом порядку

Розглядаючи клопотання апелянта про долучення додаткових доказів, колегія суддів враховує, що виходячи з принципу змагальності господарського процесу сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції.

У відповідності до ч.8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, зокрема, в частині 3 вказаної статті передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиним винятковим випадком, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Така обставина, як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст.269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19; від 15.12.2020 у справі №925/1052/19; від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).

Крім того, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц.

Як вбачається з поданого клопотання, додаткові докази існували на момент розгляду справи судом першої інстанції. Разом з тим, апелянтом не наведено жодного аргументу щодо наявності об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.

При цьому апеляційним судом встановлено, що представником ТОВ "Полар-Фінанс" під час розгляду справи судом першої інстанції подавалися процесуальні документи, зокрема відзив на позовну заяву, клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача та заява про застосування строків позовної давності.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач був обізнаний про розгляд справи та мав можливість реалізувати своє право на подання додаткових доказів разом із відповідними процесуальними документами або заявити про необхідність їх витребування чи подання. Однак таких дій відповідачем вчинено не було.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у ст.124 Конституції України, ст.2, 7, 13, 14 ГПК України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Колегія суддів зауважує, що допущення прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів (нових) матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, зокрема, ст.269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.06.2022 у справі №906/707/18).

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.

Вказане відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п.40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Таким чином, враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку подання нових доказів, а також не дотримання апелянтом чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання нових доказів в суді апеляційної інстанції, а саме не обґрунтування ним наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, як і не доведення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а отже не вчинення відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам на стадії апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Державною аудиторською службою України на виконання п.9.7. Плану проведення заходів фінансового контролю Державної аудиторської служби України на IV квартал 2024 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Вінницької міської ради за період з 01.01.2021 по 30.09.2024. Під час ревізії встановлено наявність введених в експлуатацію об`єктів, будівництво яких розпочато до 01.01.2020 року, які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені, або будівництво яких розпочате у 2020 році. Перевіркою встановлено, що замовники будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберегли у себе кошти, які підлягали оплаті як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язані повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Вінницької міської ради від 27.12.2019 №2083 затверджено Порядок залучення, розрахунку величини і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури Вінницької міської територіальної громади (далі – Порядок).

Відповідно до п.1.3.1. Порядку, замовники будівництва на земельній ділянці у Вінницькій міській територіальній громаді перераховують до бюджету Вінницької міської територіальної громади кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

27.06.2019 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №1664 надано ТОВ "Полар-Фінанс" вихідні дані-містобудівні умови та обмеження на проектування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по вул. Пирогова, 109-Д в м. Вінниці.

Пунктом 2.3 даного рішення зобов`язано ТОВ "Полар-Фінанс" до прийняття об`єкта до експлуатації укласти договір про сплату пайової участі у розвитку інфраструктури міста.

Наказом департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради як спеціального уповноваженого органу містобудування та архітектури 01.07.2019 року за №135 затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №75 для проектування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по вул. Пирогова, 109-Д в м. Вінниці.

03.11.2020 року ТОВ "Полар-Фінанс" надано дозвіл (ВН012201029881) на виконання будівельних робіт щодо будівництва: нове багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення по вул. Пирогова, 109-Д в м.Вінниці.

21.06.2024 року ТОВ "Полар-Фінанс" отримало акт готовності об`єкта до експлуатації.

23.07.2024 року ТОВ "Полар-Фінанс" отримано Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (ВН 122240710248), а саме нового будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями по вулю Пирогова, 109-Д в м. Вінниці.

Листами від 04.08.2020, від 26.11.2020, від 21.02.2025 Департамент економіки і інвестицій Вінницької міської ради звертався до ТОВ "Полар-Фінанс", згідно яких вказував на необхідності звернення до Вінницької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі.

11.08.2020 року ТОВ "Полар-Фінанс" направлено на адресу Вінницької міської ради лист №07/09, згідно зі змістом якого, після проходження експертизи відкоригованого ПКД та внесення відповідних змін в дозвільні документи товариство зобов`язується звернутись до Вінницької міської ради з заявою щодо визначення розміру пайової участі.

Водночас, позивач, посилаючись на невиконання ТОВ "Полар-Фінанс" обов`язку щодо сплати пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Вінницької міської територіальної громади, зазначає, що відповідачем безпідставно збережено кошти у сумі 745 036,51 грн, які підлягали сплаті до місцевого бюджету, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI, відповідно до ст.1 якого замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

У відповідності до ч.1 ст.2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Як вірно встановлено господарським судом, будівельні роботи на об`єкті: "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул.Пирогова, 109-Д в м.Вінниця" здійснювались у період з 03.11.2020 до 23.07.2024, що підтверджується дозволом на виконання будівельних робіт та сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, яка діяла до 31.12.2019 року) закріплювався обов`язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

У свою чергу, органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Порядок укладення договір пайової участі за вказаною статтею Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачався у декілька етапів: замовник повинен був звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору про пайову участь, яка реєструвалась органами місцевого самоврядування. На підставі доданих замовником до заяви документів, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта, протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви визначався розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, з органом місцевого самоврядування укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, істотними умовами якого були розмір пайової участі, строк (графік) її сплати, відповідальність сторін, невід`ємною частиною такого договору був розрахунок величини пайової участі (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Замовник до прийняття об`єкта в експлуатацію повинен був сплатити в повному обсязі кошти пайової участі єдиним платежем або частинами, якщо договором було передбачено графік сплати пайової участі.

Отже, зі змісту ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачалося, якщо об`єкт будівництва не відносився до переліку об`єктів, у разі будівництва яких замовники не залучалися до пайової участі, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковував перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, було обов`язковим через пряму вказівку закону.

Разом з тим, 01.01.2020 набрали чинності положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX (далі - Закон №132-IX), якими з 01.01.2020 року було виключено ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Крім того, установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Згідно з пп. 3, 4 п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 зазначив, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями зазначеного Закону порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги пп.3, 4 п.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 та постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22, від 20.03.2025 у справі №903/601/24.

Таким чином, із врахуванням викладеного, колегія суддів зауважує, що оскільки будівництво об`єкту розпочато у листопаді 2020 року, відповідач зобов`язаний був протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та відповідно сплатити пайову участь грошовими коштами.

Однак, колегією суддів встановлено, що відповідач, як замовник будівництва, до Вінницької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 днів після початку будівництва і до введення його в експлуатацію у липні 2024 року у порушення норм п.2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX не звертався, та як наслідок грошові кошти до місцевого бюджету до введення об`єкта в експлуатацію не сплатив, що свідчить про порушення останнім обов`язку щодо участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України в спростування вказаних обставин відповідач суду не надав.

З огляду на викладене, у зв`язку з несплатою забудовником коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів пайової участі є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У постановах від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог пп.3 абз.2 п. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року роках - у 2021 році і далі (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.10.2023 у справі за №40/5484/21).

У випадку, якщо замовниками зазначених об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.

Визначаючи розмір належної до стягнення суми пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта, суд зобов`язаний дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (подібний висновок щодо обов`язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Колегія суддів зауважує, що пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов`язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із ч.2 ст.331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Разом з тим, у п.42 ухвали від 16.04.2026 у справі №922/1993/25, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №904/2258/20 пайовий внесок має бути розрахований на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у відповідача обов`язку щодо сплати пайового внеску, тобто про належність до застосування при розрахунку пайової участі саме нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у забудовника обов`язку зі сплати пайової участі, є однозначним, внаслідок чого мова йде про необхідність його однакового розуміння і застосування судами, а протилежне не означає, що цей висновок потребує перегляду шляхом уточнення та конкретизації.

Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23, від 03.02.2026 у справі № 902/37/24.

Таким чином, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розрахунку пайового внеску на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов`язку щодо сплати пайового внеску.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, розрахунок розміру пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта, проведено на підставі Порядку залучення, розрахунку величини і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури Вінницької міської територіальної громади, затв. рішенням Вінницької міської ради від 27.12.2019 №2083 (зі змінами), сертифікату готовності об`єкта до експлуатації серії ВН 122240710248 від 23.07.2024 та затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 №151 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.

Відповідно до затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 №151 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 квітня 2020 року), які діяли станом на момент виникнення у відповідача обов`язку щодо сплати пайового внеску (станом на 03.11.2020), вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Вінницької області становила 12496,00 грн.

В абз.2 п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX законодавець диференціює різні методи розрахунку визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури. Одним з критеріїв диференціації є критерій розмежування нежитлових споруд та житлових будинків.

Отже, для законодавця саме фактор будівництва будинку з метою створення житла є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі, а відтак, зазначений критерій підлягає застосуванню і при визначенні вартості спорудження житла. При цьому, визначення такої вартості відбувається за допомогою застосування опосередкованого методу, тобто з врахування спорудження саме житлової площі.

Вказане відповідає положенням наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 №151, яким затверджено саме показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, при чому опосередковуючим чинником для житлових будинків є саме площа квартир.

Згідно зі змістом сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів ВН22240710248 від 23.07.2024 року, загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 2981,10 кв.м.

Відтак, пайова участь при зведенні об`єкта будівництва: "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул.Пирогова, 109-Д в м.Вінниця" розраховується за наступною формулою: (Ов*м2)*2%, де Ов - показник опосередкованої вартості спорудження житла у Вінницькій області, грн. за 1 кв. м. (відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 №151); м2 - загальна площа квартир (відповідно до даних сертифікату серії ВН 122240710248 від 23.07.2024); 2 % - розмір пайової участі для житлових будинків (пп.2 п. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"). Вказане спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Таким чином, розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем, складає 745036,51 грн (12496,00 грн *2981,10) *2%).

Враховуючи ті обставини, що відповідачем не було виконано обов`язку зі сплати органу місцевого самоврядування грошових коштів пайової участі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь Вінницької міської ради грошових коштів пайової участі у сумі 745036,51 грн.

Доводи апелянта про безпідставність застосування місцевого нормативного акта, ("Порядку залучення та розрахунку пайової участі") як підстави для визначення розміру грошового зобов`язання не заслуговують на увагу, оскільки зазначений Порядок прийнято на виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Отже, його положення відповідають вимогам зазначених нормативно-правових актів і правомірно застосовані позивачем та судом при визначенні розміру грошового зобов`язання.

Разом з тим, посилання апелянта на необхідність врахування договору №0210/19 від 02.10.2019 при визначенні розміру коштів, заявлених до стягнення, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки відповідач, посилаючись на зазначений договір, не долучив його до матеріалів справи, що унеможливлює встановлення його умов та перевірку відповідних доводів. Крім того, матеріали справи не містять жодного рішення органу місцевого самоврядування щодо зарахування вартості виконаних робіт у рахунок пайової участі, а тому саме лише посилання апелянта на існування такого договору не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційний втрат апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Дія ст.625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст.1212 ЦК України.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п.43 постанови).

Таким чином, відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі, зобов`язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних.

Враховуючи викладене, а також здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в межах заявлених позовних вимог з урахуванням заяви про зміну предмета позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову у вказаних частинах у повному обсязі та відповідно стягнення 106042,83 грн інфляційних втрат та 26794,21 грн 3% річних на підставі ст.625 ЦК України.

Оцінюючи наявність правових підстав для застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).

Отже, за змістом названих норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Апеляційний суд зауважує, що прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію правовідносини між сторонами щодо забудови земельної ділянки припиняються.

Оскільки замовник у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов`язок та відповідно самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття спірного об`єкту в експлуатацію, а відтак саме з моменту введення об`єкта будівництва в експлуатацію замовник без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2024 року ТОВ "Полар-Фінанс" отримано Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (ВН 122240710248). Саме з моменту прийняття спірного об`єкта в експлуатацію у Вінницької міської ради виникло право на звернення до суду з відповідним позовом.

Зважаючи на той факт, що позов у даній справі було подано 03.10.2025 року, тобто в межах строку позовної давності визначеного ст.257 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду з даним позовом, а відтак заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає до задоволення.

Доводи апелянта про розгляд справи по суті за відсутності представника відповідача, що призвело до фактичного обмеження можливості сторони реалізувати свої процесуальні права, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки апеляційним судом встановлено, що 03.11.2025 представником ТОВ "Полар-Фінанс" подано до суду першої інстанції клопотання, відповідно до ч.3 ст.196 ГПК України, про розгляд справи за відсутності представника відповідача, у якому зазначено про невизнання позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. При цьому, будь-яких інших заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про неможливість участі представника відповідача у судовому засіданні, призначеному на 03.02.2026, відповідач суду не подавав.

Крім того, заява про застосування строку позовної давності, у якому відповідач зазначає про обставини, що перешкоджали йому взяти участь у судовому засіданні 03.02.2026, надійшла до суду вже після ухвалення судового рішення, що підтверджується відомостями з системи "Діловодство спеціалізованого суду".

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Полар-Фінанс" задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Рішення Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 у справі №902/1367/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полар-Фінанс" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "16" липня 2026 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.