Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №756/17730/25 — Оболонський районний суд міста Києва

28.05.2026 Справа № 756/17730/25

Номер справи 756/17730/25

Номер провадження 2/756/2232/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Белоконної І.В.

за участю секретаря судового засідання - Погорелової В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в розмірі половини вартості транспортного засобу, придбаного у шлюбі,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду позовом з ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в розмірі половини вартості транспортного засобу, придбаного у шлюбі у розмірі 244012,09 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що в період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 ними було придбано транспортний засіб «HYUNDAI ACCENT», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який було зареєстровано за відповідачем.

На момент придбання автомобіля та до повного виконання зобов`язань до договором кредиту на купівлю автотранспортного засобу позивач працювала у ТОВ «КЦР Україна» та отримувала заробітню плату.

У 2024 році під час підготовки до судової справи про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини їй стало відомо, що відповідач видав довіреність на повне розпорядження автомобілем без участі позивача та її згоди на це

Згідно даних НБУ курс долара станом на 11.10.2013 становив 799,30 грн за 100 USD, тобто сума половини вартості транспортного засобу, придбаного у шлюбі становила 73500,00 грн, або 9195,54 USD, що становить 244 012,09 грн станом на оформлення довіреності 03.03.2018.

З 2018 року відповідач майже не знаходився на території України та виїжджав до рф. З 2021 року і на даний час відповідач перебуває за межами України.

Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд стягнути з відповідача на її користь вартості автомобіля, що становить 150405,00 грн та вартості сплачених нею судових витрат за проведення експертного дослідження.

Рух справи

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20.11.2025 відкрито провадження по справі, визначено, що справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.

04.12.2025 відповідач за допомогою документа сформованого в системі «Електронний суд» надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

11.02.2026 позивач надала відповідь на відзив.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17.03.2026 витребувано у Головного сервісного центру МВС України інформацію щодо відчуження транспортного засобу «HYUNDAI ACCENT», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

24.04.2026 позивач надала до суду клопотання, в якому уточнила позовні вимоги та просить стягнути з відповідача на її користь вартості автомобіля, що становить 150405,00 грн та вартості сплачених нею судових витрат за проведення експертного дослідження.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений судом належним чином.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази по справі, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Встановлені судом обставини справи

Судом встановлено, що 21.04.2012 сторони уклали шлюб, який було зареєстрованого Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 262, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/12002/20 від 22.01.2021 шлюб між сторонами розірвано.

24.09.2013 між ТОВ «Богдан-Авто Київ» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу автомобіля № 351 24 09 13, за умовами якого покупець придбав транспортний засіб «HYUNDAI ACCENT» RB 5dr 1.4. Active AT, колір: sapphire blue (синій). Загальна сума по договору становить 147000,00 грн, в т.ч. ПДВ, що складає 24500,00 грн.

14.10.2013 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Договір кредиту на купівлю автотранспортних засобів № 026АІ0131014001, за умовами якого кредитор надав позичальнику кредитні кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 117600,00 грн.

Того ж дня, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Договір банківського рахунку № НОМЕР_2 .

Між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Договір застави № 026АІ0131014001 - ЗАСТ від 14.10.2013, за умовами якого застоводавець передав у заставу заставодержателю у якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів № 026АІ0131011001 від 14.10.2023 та за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії (на оплату страхових платежів) № 026059313INSURANCE1 від 14.10.2013, транспортний засіб «HYUNDAI ACCENT», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вартість предмету застави становить 147000,00 грн.

14.10.2013 між ПАТ «Укрсоцбанк» (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник), та ОСОБА_3 (поручителем) укладено Договір поруки № 026АІ0131011001-ПОР, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі та в строки та в порядку, передбаченому Договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів № 026АІ0131011001 від 14.10.2013 та Договором про надання відновлювальної кредитної лінії (на оплату страхових платежів) № 026059313INSURANCE1 від 14.10.2013.

Згідно довідки ПАТ «Укрсоцбанк» № 10.1-186/38-5098 від 25.09.2014, у зв`язку з повним виконанням зобов`язань за Договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів № 026АІ0131011001 від 14.10.2013, укладеним між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , договір застави 026АІ0131011001-ЗАСТ від 14.10.2013 втратив силу.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, позивач ОСОБА_1 на момент придбання подружжям спірного автомобіля та повного виконання зобов`язань за кредитним договором працювала у ТОВ «КЦР Україна» та отримувала заробітну плату.

03.03.2018 відповідач ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_4 розпоряджатися, у тому числі продавати, обміняти, передати в оренду (в позичку) належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , транспортний засіб «HYUNDAI ACCENT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, номе шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , що підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю.

Як вбачається з листа Головного сервісного центру МВС № 31/13045-8416-2026 від 15.04.2026, згідно з наявною станом на 15.04.2026 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів інформацією, автомобіль «HYUNDAI ACCENT», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_4 , який був зареєстрований 11.10.2013 Центром ДАІ № 8012 на праві власності на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 , на підставі договору купівлю-продажу від 14.03.2018 № 5616/18/004713, укладеного з ФОП ОСОБА_5 , 14.03.2018 ТСЦ МВС № 8046 був перереєстрований на ім`я нового власника ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_6 . Вартість купівлі-продажу автомобіля відповідно до зазначеного договору - 270000,00 грн.

Як вбачається з висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № ЕД-19/111-26/14807-АВ від 17.04.2026, ринкова вартість транспортного засобу, ідентичного легковому автомобілю «HYUNDAI ACCENT», 2013 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова (VIN-код) НОМЕР_4 , станом на дату відчуження транспортного засобу, а саме - 03.03.2018 складала 222370,00 грн. Ринкова вартість транспортного засобу, ідентичного легковому автомобілю «HYUNDAI ACCENT», 2013 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова (VIN-код) НОМЕР_4 , станом на дату виявлення копії довіреності та подання позовної заяви до Оболонського районного суду м. Києва, а саме - 30.10.2025 складала 300810,00 грн.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення

Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано у нормах Сімейного кодексу України (далі - СК України) .

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

За приписами ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, який її спростовує (зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц).

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до п. 23 постанови Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Судом встановлено, що під час перебування у шлюбі сторони придбали транспортний засіб «HYUNDAI ACCENT», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Вказаний автомобіль був оформлений на відповідача ОСОБА_2 .

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма ст. 60 СК вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачем не спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя належними і допустимими доказами, то спірний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з відомостей наданих Головним сервісним центром МВС спірний автомобіль, який був зареєстрований на праві власності за відповідачем, був відчужений на підставі договору купівлі-продажу № 5616/18/004713 від 14.03.2018 та перереєстрований на нового власника.

Доказів надання позивачем згоди на відчуження спірного майна матеріали справи не містять.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку та/або доходу (стаття 60 СК України). При цьому дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Також частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).

Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

У разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Судом встанволено, що спірний автомобіль було відчужено відповідачем за відсутності згоди позивача як його співласника.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Він є сталим при вирішенні вказаного правового питання у спірних правовідносинах.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 125/2157/19 від 22.09.2022.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи, що спірний автомобіль придбано у шлюбі між сторонами, на нього було зареєстровано право власності за чоловіком ОСОБА_2 , належних і допустимих доказів, які б спростували презумпцію спільності майна, набутого у шлюбі, не надано, суд вважає, що автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Набуття відповідачем права власності на автомобіль не змінює правового режиму цього майна, оскільки договір купівлі продажу та договір кредиту на купівлю автомобіля укладено, та зобов`язання за кредитним договором виконано під час перебування сторін у шлюбі.

Позивачем на обгрунтування вартості спірного майна надано висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № ЕД-19/111-26/14807-АВ від 17.04.2026, згідно якого ринкова вартість транспортного засобу, ідентичного легковому автомобілю «HYUNDAI ACCENT», 2013 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова (VIN-код) НОМЕР_4 , станом на дату виявлення копії довіреності та подання позовної заяви до Оболонського районного суду м. Києва, а саме - 30.10.2025 складає 300810,00 грн.

Отже, загальна вартість спільного сумісного майна подружжя, яке було відчужено чоловіком без згоди дружини складає 300810,00 грн. Враховуючи рівність часток подружжя, суд вважає правильним стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості частки автомобіля в розмірі 150405,00 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування до вимог позивача строків позовної давності суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

На момент придбання спірного майна діяли норми СК України та ЦК України, відповідно до яких майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із співвласників майна, що є у спільній сумісній власності, володіє і користуються ним спільно.

З огляду на зазначене для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності, який обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Вирішуючи питання початку перебігу позовної давності суд виходить не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.

Позивач зазначила, що про порушення свого права дізналась у жовтні 2024 року, під час розгляду цивільної справи про стягнення аліментів. Відповідач зазначених доводів позивачки не спростував. Отже, саме з цього часу починається перебіг строку позовної давності.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що позивач строки позовної давності не пропустила, оскільки довідавшись про порушення свого права, звернулась до суду з позовом про поділ майна в жовтні 2025 року.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд на підставі положення ст. 141 ЦПК України, стягує судові витрати за розгляд справи з відповідача на користь держави у розмірі 1504,05 грн, оскільки згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду із відповідним позовом позивач була звільнена від його сплати.

На підтвердження понесення позивачем витрат за виготовлення висновку експерта за результатами експертизи надано квитанцію № 2961025875 від 27.03.2026 на суму 3209,04 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням принципу дистпозитивності з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати за проведення експертного дослідження у розмірі 1604,52 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 81, 141, 259, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_7 ) грошову компенсацію вартості частки автомобіля марки «HYUNDAI ACCENT», реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 150405 (сто п`ятдесят тисяч чотириста п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1504 (одна тисяча п`ятсот чотири) гривні 05 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_7 ) витрати за проведення експертного дослідження у розмірі 1604 (одна тисяча шістсот чотири) гривні 52 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Белоконна