Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №754/610/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4137/26

Справа №754/610/26

РІШЕННЯ

Іменем України

07 липня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.,

при секретарі - Кирилова А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2026 року до Деснянського районного суду міста Києва, з використанням системи «Електронний суд звернулась позивачка ОСОБА_1 з цивільним позовом до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.02.2004 року між громадянкою України- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянином Афганістану ОСОБА_3 , 1974 року народження, укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №132. Зазначені сторони познайомились перед реєстрацією шлюбу, відповідач був знайомим рідних позивачки. Відповідач наполягав на реєстрації шлюбу, проте, після реєстрації шлюбу зник та перестав виходити на зв`язок. Позивачка та відповідач так і не розпочали спільне життя, тому не проживали разом, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету, майна, спільних обов`язків та не були пов`язані спільним побутом. Спільних дітей також не мають. Позивач намагалася з`ясувати з відповідачем питання щодо їх подальшого спільного і подружнього життя, однак відповідач уникав зустрічей та будь-яких контактів позивачем. Зголом спільний знайомий запевнив, що відповідач займається питанням розірвання шлюбу. Тому, позивач весь час була впевнена, що шлюб давно припинився та будувала своє особисте життя з іншим чоловіком. Проте, нещодавно відповідач вирішила пересвідчитись в зазначеному та дізналась про те, що шлюб діє (отримала свідоцтво про шлюб повторно). Оскільки останній є іноземцем, позивачка вважає, що його дії були направлені для легалізації свого перебування на території України та отримання відповідних дозвільних документів. Тому шлюб з відповідачем є фіктивним, має бути визнаний судовому порядку недійсним, що є причиною звернення до суду з зазначеним позовом. Позивач намагалася знайти відповідача з метою вирішення питання щодо розірвання шлюбу, але з відповідачем не було жодногозв`язку, будь-який контакт з відповідачем втрачений, точне місце перебування, проживання і будь-яка достовірна інформація щодо відповідача, позивачу не відомі. У позивачки наявні відомості про відповідача на момент укладення шлюбу. У своїй сукупності дії та поведінки свідчить, що відповідач уклав шлюб безнаміру створити сім`ю з позивачем. Тому виникла необхідність визнати шлюб, укладений 21.02.2004 р. між позивачем та відповідачем недійсним з підстав фіктивності.

Ухвалою суду від 26 січня 2026 року позовна заява була залишена без руху та надано строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 березня 2026 року відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним. Призначено судове засідання.

08 квітня 2026 року представник позивача - адвокат Пінчук В.В. звернулась до суду з заявою про участі у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22 квітня 2026 року забезпечено участь представника позивача - адвоката Пінчук Вікторії В`ячеславівни в розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів та системи ВКЗ.

13 травня 2026 року представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Пінчук В.В. через систему «Електронний суд» подано заяву про виклик свідка.

19 травня представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Пінчук В.В. через систему «Електронний суд» подано клопотання про долучення доказів.

19 травня 2026 року задоволено клопотання про допит свідків: ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) ОСОБА_4 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , засоби зв`язку НОМЕР_1 )- ОСОБА_5 (адреса проживання: АДРЕСА_3 , засоби зв`язку НОМЕР_2 )- ОСОБА_6 (адреса проживання: АДРЕСА_4 , засоби зв`язку НОМЕР_3 ) в режимі відеоконференції у приміщенні Приморського районного суду м. Одеси (адреса місцезнаходження суду: 65 029, м. Одеса, вул. Балківська 33) у визначену дату та час.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2026 року забезпечено допит свідків:

1)ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

2)ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , засоби зв`язку НОМЕР_1 )

3)ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 , засоби зв`язку НОМЕР_2 )

4)ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 , засоби зв`язку НОМЕР_3 )

в режимі відеоконференції у приміщенні Приморського районного суду м. Одеси (адреса місцезнаходження суду: 65029, м. Одеса, вул. Балківська 33) у визначену дату та час.

26 червня 2026 року представником відповідача -ОСОБА_2, представником Боса І.В. через систему «Електронний суд» подано заяву про вступ у справу як представника.

07 липня 2026 року представником відповідача - ОСОБА_2 , представником Боса І.В. через систему «Електронний суд» подано заяву про визнання позову, відповідно до якої зазначили наступне.

Відповідач визнає позовні вимоги про визнання шлюбу недійсним і не заперечує проти їх задоволення. Сторони після реєстрації шлюбу не створили сім`ї, не проживали разом, не вели спільного господарства та не пов`язані спільним побутом. Наслідки визнання позову, передбачені статтею 206 ЦПК України, Відповідачу роз`яснені та зрозумілі.

2. Обставини, які Відповідач не визнає

Визнання Відповідачем позову є безумовним і стосується позовної вимоги. Водночас визнання позову слід відрізняти від визнання обставин, що передбачено ст. 82 ЦПК України, а саме за сталою практикою Верховного Суду, яка відображається в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 572/2515/15-ц та від 25.05.2022 у справі № 675/2136/19, суд не вправі покласти в основу рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

З огляду на це Відповідач не визнає такого твердження Позивача, викладеного в позовній заяві:

«Оскільки останній є іноземцем, позивачка вважає, що його дії були направлені для легалізації свого перебування на території України та отримання відповідних дозвільних документів».

Це твердження не відповідає дійсності, не підтверджене жодними доказами та не є елементом фіктивності шлюбу у розумінні ч. 2 ст. 40 СК України, яка вимагає лише відсутності наміру створення сім`ї.

3. Дійсні обставини щодо перебування Відповідача та набуття ним громадянства

Станом на момент укладення шлюбу Відповідач уже понад два роки мав статус біженця в Україні. Статус біженця надано на підставі наказу управління у справах національностей та міграції Київської МДА від 07.08.2001 № 414. Відповідач був документований посвідченням біженця серії НОМЕР_4 зі строком дії до 17.08.2006. На наявність у Відповідача статусу біженця посилається й сама Позивач у позовній заяві. Отже, перебування Відповідача в Україні було законним і захищеним статусом біженця ще до шлюбу й не залежало від нього.

Указом Президента України від 19.10.2005 № 1475/2005 відповідача прийнято до громадянства України на підставі статті 9 Закону України «Про громадянство України». Ці обставини підтверджуються відповідями ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на адвокатські запити, а також довідкою про реєстрацію особи громадянином України № 1719 від 25.10.2005. У зв`язку з набуттям громадянства Відповідач згодом, рішенням від 01.03.2006 № 150, втратив статус біженця, що додатково підтверджує, що саме статус біженця був чинною підставою перебування Відповідача в Україні аж до набуття ним громадянства.

Стаття 9 Закону, в редакції Закону № 2663-IV, в редакції від 16.06.2005, передбачала два самостійні шляхи скоротити або зняти строк проживання, необхідний для набуття громадянства:

для осіб зі статусом біженця - достатньо трьох років проживання з моменту надання статусу, абз. 3 п. 3 ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про громадянство України» ;

для осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, строк проживання не застосовується взагалі абз. 2 п. 3 ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про громадянство України».

На дату видання Указу Відповідач відповідав першій умові, адже статус біженця надано 09.08.2001, тому трирічний строк проживання сплив 09.08.2004 - ще за рік до набуття громадянства.

Другою підставою Відповідач на той момент скористатися не міг, адже шлюб зареєстровано 21.02.2004, а тому необхідні «понад два роки» перебування у шлюбі спливали лише 21.02.2006 - на чотири місяці пізніше, ніж було видано Указ. Тому можна дійти висновку, що на день набуття громадянства Відповідач ще не перебував у шлюбі два роки, а отже ця підстава була для нього недоступною.

Отже, громадянство набуто саме за підставою статусу біженця.

Викладене додатково підтверджується копією паспорта громадянина України старого зразка, виданого 06.12.2005 Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Вказують, що визнання шлюбу недійсним саме по собі не впливає на законність проживання Відповідача в Україні та набутого ним громадянства, оскільки вони ґрунтуються на самостійній, незалежній від шлюбу підставі, на підставі статусу біженця.

Докази, що додаються, отримані лише наприкінці червня та на початку липня 2026 року і не могли бути подані раніше з причин, що не залежали від Відповідача. Надати належним чином засвідчені копії посвідчення біженця та довідки про реєстрацію особи громадянином України № 1719 ЦМУ ДМС повідомило неможливим (копія посвідчення відсутня в особовій справі відповідача, а оригінал довідки виданий заявнику), проте всі відповідні обставини підтверджені зазначеними відповідями ЦМУ ДМС.

Також подано заяву про недоцільне допитування свідків за даних обставин справи, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять задоволити.

Під час судового засідання позивач, представник позивача визнали позовні вимоги та не заперечувала щодо його задоволення.

Відповідач, Представник відповідача позовні вимоги в частині визнання шлюбу недійсним визнали та не заперечували щодо його задоволення. Щодо твердження позивача того, що «Оскільки останній є іноземцем, позивачка вважає, що його дії були направлені для легалізації свого перебування на території України та отримання відповідних дозвільних документів» відповідач не визнає. Це твердження не відповідає дійсності, не підтверджене жодними доказами та не є елементом фіктивності шлюбу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається матеріалами справи, згідно з копією повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 09 грудня 2025 року, ОСОБА_3 (громадягин Афганістану) та ОСОБА_1 (громадянка України) 21 лютого 2004 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №132.

З наявної копії паспорту відповідача вбачається, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є уродженцем Афганістану.

З матеріалів справи вбачається, відповідно до відповіді на адвокатський запит І.Боса щодо інформації стосовно ОСОБА_2 , Державна міграційна служба України Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомила наступне.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийнятий до громадянства України Указом Президента України ід 19.10.2005 року № 1475/2005 на підставі статті 9 Закону України «Про громадянство України». Довідка про прийняття до громадянства України №1719 від 25.10.2005 р. видана Управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в м. Києві.

Статус біженця надано на підставі наказу управління у справах національностей та міграції Київської МДА від 07.08.2001 № 414. Відповідач був документований посвідченням біженця серії НОМЕР_4 зі строком дії до 17.08.2006. На наявність у Відповідача статусу біженця посилається й сама Позивач у позовній заяві. Отже, перебування Відповідача в Україні було законним і захищеним статусом біженця ще до шлюбу й не залежало від нього.

Указом Президента України від 19.10.2005 № 1475/2005 відповідача прийнято до громадянства України на підставі статті 9 Закону України «Про громадянство України». Ці обставини підтверджуються відповідями ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на адвокатські запити, а також довідкою про реєстрацію особи громадянином України № 1719 від 25.10.2005. У зв`язку з набуттям громадянства Відповідач згодом, рішенням від 01.03.2006 № 150, втратив статус біженця, що додатково підтверджує, що саме статус біженця був чинною підставою перебування Відповідача в Україні аж до набуття ним громадянства.

З позовної заяви та письмових пояснень позивача та відповідача вбачається, що після реєстрації шлюбу сторони так і не розпочали спільне проживання, не створили сім`ю та взагалі ніколи не проживали разом, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету, спільних обов`язків та не були пов`язані спільним побутом. Спільних дітей також не мають.

Зі слів позивача вона намагалася відшукати відповідача та з`ясувати питання щодо їх спільного і подружнього життя, однак відповідач усіляко уникав прямих зустрічей та будь-яких контактів з позивачем.

Частинами 1, 2 ст. 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.

Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.

Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім`ю.

Відповідно до абзацу 2 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі фіктивності (ст. 40 СК України). Шлюб не може бути визнано недійсним, якщо на момент розгляду справи відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім`ю. Таким чином, встановлені у справі обставини свідчать про те, що позивач уклала шлюб без намірів створити сім`ю, тобто шлюб носив фіктивний характер.

Причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16ц.

Суд вважає, що у відповідача не було наміру на створення сім`ї. Також суд враховує визнання позову відповідачем в частині визнання шлюбу недійсним з моменту його реєстрації.

Відповідно до ст. 44 СК України у випадках, передбачених статтями 39-41 цього Кодексу, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

Частиною 1 ст. 45 СК України передбачено, що недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов`язків подружжя, а також прав та обов`язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

З огляду на наведене, суд вбачає наявність підстав для визнання шлюбу, зареєстрованого 21.02.2004, недійсним з моменту його реєстрації.

Керуючись статтями 40, 44, 45 СК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 27,280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним - задовольнити.

Визнати шлюб, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) та ОСОБА_3 зареєстрований 21 лютого 2004 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції за актовим записом № 132, недійсним.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: