Вирок від 08 липня 2026 р. у справі №753/8593/17 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8593/17

провадження № 1-кп/753/42/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2026 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої кримінальне провадження № 42016000000002628 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Торез, Донецької області, Українки, судді апеляційного суду АР Крим, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, вчинила державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Відповідно до Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов?язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею свої військових формувань, дислокованих у Криму.

27.02.2014 збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради АР Крим. Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід?ємної частини України -АР Крим та м. Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16.03.2014 провела псевдореферендум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Сумнівні результати «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України».

17.03.2014 Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 самозвані представники АР Крим та м. Севастополя підписали з Президентом Російської Федерації ОСОБА_6 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб?єктів». У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити позірність правомірності збройного вторгнення Російської Федерації та незаконної анексії частини території України.

Приведені факти свідчать про активну підривну діяльність Російської Федерації та її федеральних органів, яка виражається в окупації території України, що триває до теперішнього часу.

Продовжуючи підривну діяльність проти України, військовослужбовці, співробітники спецслужб, правоохоронних органів та інших органів державної влади Російської Федерації утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.

Так, статтею 9 Федерального конституційного закону «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення у складі Російської Федерації нових суб?єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» створено суди Російської Федерації на території Криму та Севастополя.

Під час зазначених подій, ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, мешканцем Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи вирішила надати допомогу в проведенні підривної діяльності Російської Федерації проти України.

Зокрема, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, ОСОБА_5 , займаючи посаду судді апеляційного суду АР Крим (призначеною Указом Президента України № 664/2000 від 04.05.2000 суддею Керченського міського суду АР Крим, а у подальшому - суддею Апеляційного суду АР Крим), маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту окупації Російською Федерацією території АР Крим та м. Севастополя, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади Російської Федерації, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади Російської Федерації, у тому числі судової, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов?язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, порушуючи присягу судді, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України упродовж березня - грудня 2014року, перебуваючи за місцем розташування апеляційного суду АР Крим по вул. Павленка, 2, у м. Сімферополь АР Крим, діючи в інтересах Російської федерації використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, продовжити здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації N? 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб?єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» до створення та початку діяльності на зазначених окупованих територіях України судів Російської Федерації з винесенням рішень за російським матеріальним та процесуальним правом як суддя незаконно створених на тимчасово окупованій території України судових органів Російської Федерації, чим забезпечила посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи країни-агресора.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, упродовж березня - листопада 2014 року, суддя апеляційного суду АР Крим, громадянинка України ОСОБА_5 , будучи на території АР Крим, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу іноземній державі, а саме Російській Федерації, у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим, свідомо та умисно підготувала та подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді Верховного Суду незаконно створеної Республіки Крим як суб?єкта Російської Федерації та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації». Після цього ОСОБА_5 за власноруч складеною заявою прийняла участь у проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді Російської Федерації на окупованій території АР Крим і подала наступні документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина Російської Федерації; копію документу, підтверджуючого отримання вищої юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, підтверджуючих трудову діяльність; власноруч заповнені та підписані анкету, яка містить біографічні відомості та відомості про доходи, про майно, яке належить їй на праві власності, та обов?язків майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов?язків майнового характеру подружжя та неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердив особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.

Внаслідок зазначених свідомих та умисних дій ОСОБА_5 , спрямованих на спричинення шкоди суверенітетові та територіальній цілісності України, які виразились у наданні допомоги державним органам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності проти України та продовженні окупації частини її території, тобто державної зради, за результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу Указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014 № 786 діючий суддя судової влади України, громадянка України ОСОБА_5 призначена на посаду судді Верховного Суду Республіки Крим Російської Федерації на окупованій території АР Крим та продовжила здійснення правосуддя вже як суддя Верховного Суду Республіки Крим Російської Федерації.

Своїми діями, які виразилися у забезпеченні діяльності на окупованій території України органу судової влади як невід?ємної частини федеральних органів влади Російської Федерації, що в свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває, ОСОБА_5 вчинила державну зраду.

Громадянці України ОСОБА_5 ., ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, що була надіслана їй за останнім відомим місцем проживання та роботи.

У зв?язку з ухиленням від явки до органу досудового розслідування ОСОБА_5 11.08.2015 оголошено в розшук та у подальшому на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31.08.2016 р. здійснювалось спеціальне досудове розслідування, під час якого всі процесуальні документи вручались захиснику підозрюваної, призначеного їй під час здійснення розслідування у порядку in absentia.

Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження, а також спеціального досудового розслідування, в офіційному виданні «Урядовий кур?єр», а також на сайті Офісу Генерального прокурора опубліковано повістки про виклик ОСОБА_5 до прокуратури або слідчого для вручення повідомлень про підозру та участі в проведенні слідчих та процесуальних дій.

Відповідно до інформації Служби безпеки України ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України АР Крим та з 2014 року державний та адміністративний кордон України не перетинала.

Таким чином, ОСОБА_5 перебуваючи на тимчасово окупованій території України, знала та повинна була знати про розпочате кримінальне провадження та про виклики її у якості підозрюваної для проведення слідчих та процесуальних дій.

Так, ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 111 КК України, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Оскільки, керуючись ч. 3 ст.323 КПК України, судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), вона показань суду не надавала, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду, також не подавала.

Судовий розгляд проводився за обов`язкової участі захисника, який був забезпечений державою та користувався процесуальними правами обвинуваченої.

В судовому засіданні захисник обвинуваченої ОСОБА_5 - ОСОБА_4 вважав, що вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України не доведена належними та допустимими доказами, в наданих стороною обвинувачення доказах відсутні відомості щодо вчинення останньою зазначених у пред`явленому обвинуваченні дій, не надано жодних процесуальних рішень, що видані державним органом за підписом обвинуваченої, а тому просив ухвалити виправдувальний вирок.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора) та суду, направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самостійно захисника; в) бути судженим в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безплатно.

Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 ,яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою вона не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від правосуддя держави Україна. Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченої як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1)подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення; 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.

Суд же відповідно до ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, а ч. 1 ст. 337 КПК України передбачає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

Тобто обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

В судовому засіданні були дослідженні наступні докази.

- заяву народного депутата України ОСОБА_7 , зі змісту якої вбачається про вчинення ОСОБА_5 дій, передбачених ст. 111 КК України (т. 1 а.с. 135-183).

- Указ Президента України «Про переведення суддів» №644/2000 від 04.05.2000 р. № 644/2000 яким, ОСОБА_5 було переведено з посади судді Керчинського міського суду Автономної Республіки Крим на роботу на посаду судді Верховного суду Автономної Республіки Крим. (т. 3 а.с.23).

- відповідь на запит Генерального прокурора України ОСОБА_8 від голови ВККС України ОСОБА_9 , відповідно до якої Указами Президента Російської Федерації ід 13 листопада 2014 року № 719, від 19 грудня 2014 року № 786 «Про призначення суддів федеральних суддів» та від 02 січня 2015 року №4 «Про призначення суддів федеральних судів, про представників президента Російської Федерації в кваліфікаційних колегіях суддів суб`єктів Російської Федерації і про затвердження складу президії Далекосхідного окружного військового суду», призначено суддів Автономної Республіки Крим для здійснення правосуддя від імені Російської Федерації, серед цих суддів 287 осіб раніше були обрані або призначені на посаду судді відповідно до законодавства України та склали присягу судді, в тому числі і суддя ОСОБА_5 , яка не зверталась до Комісії із заявою про переведення її до іншого суду на території України. (т.1 а.с.185-194).

- відповідь першого заступника Глави Адміністрації Президента України ОСОБА_10 від 28.09.2016 року № 0301/3021, відповідно до якої суддя ОСОБА_5 не зверталась із заявою з питань виходу з громадянства України. (т. 2 а.с. 99).

- відповідь з Департаменту контррозвідки СБУ від 14.06.2016 № 212/8-22047, відповідно до якої колишня суддя АР Крим ОСОБА_5 на час надання відповіді, постійно перебувала на території АР Крим (т.2 ст. 137-144).

- відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких на момент отримання вказаної інформації - 23.04.2015 ОСОБА_5 мала у власності об`єкти нерухомого майна в АДРЕСА_2 (т.2 а.с.144-148).

- копію анкети отримувача паспорту громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до якої останнє місце проживання ОСОБА_5 є адреса: АДРЕСА_3 (т. 2 а.с. 165 ).

- дані протоколу огляду інтернет -видань від 08.04.2015 року, відповідно до якого, на сайті за посиланням: Сайт ІНФОРМАЦІЯ_4 виявлено «Федеральный Конституційний закон №6-ФКЗ від 21.03.2014 «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя». Далі здійснено пошук документу «створення судів на територіях Респубілки Крим» виявлено «Федеральний Закон Російської Федерації № 154-Ф3 від 23.06.2014 «О создании судов Российской Федерации на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации». Оглядом цього закону встановлено, що рішення про день початку діяльності судів приймає Пленум Верховного Суду Російської Федерації. Далі виявлено «Федеральний Конституційний Закон №10-ФКЗ від 23.06.2014 «О создании Двадцать первого арбитражного апелляционного суда и о внесении изменений в Федеральный Конституцыонный Закон «Об арбитражных судах Российской Федерации», відповідно до змісту якого, місцем постійного перебування суду є місто Севастополь. У подальшому на сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 виявлено постанову Пленуму Верховного Суду Російської Федерації № 21 від 23.12.2014 «Про день початку діяльності федеральних судів на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». Відповідно до вказаної постанови початок діяльності судів вважається 26 грудня 2014 року. Далі за цією ж адресою виявлено постанову Пленуму Верховного Суду Російської Федерації №24 від 26.12.2014 «Про затвердження персональних складів президіумів Верховного Суду Республіки Крим, Севастопольського міського суду, Двадцять першого арбітражного апеляційного суду, Арбітражного суду Респубілки Крим та Арбітражного суду міста Севастополя». До протоколу долучено тексти даних законів (т.176-244).

-відповідь Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06.10.2015 № 8вк-4067/15 заступнику Генерального прокурора України ОСОБА_11 , зі змісту якої вбачається, що відносно судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим - ОСОБА_5 відкрито дисциплінарну скаргу (т.3 а.с. 58-61).

- рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 3009/дн-15 від 10 листопада 2015 року, відповідно до якого прийнято рішення про направлення до Вищої ради юстиції висновку щодо встановлених Вищою кваліфікаційною комісією суддів України фактів, які свідчать про порушення суддями присяги та рекомендувати Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення з посади судді Апеляційного суду автономної Республіки Крим ОСОБА_5 (т.3 а.с.64-83).

-рішення Вищої ради юстиції № 1206/0/15-15 від 24.12.2015 р. про внесення подання Президентові України про звільнення за порушення присяги судді - судді Апеляційного суду Автономної Республіки Крим (т.3 а.с. 89-126).

-постанову Голови Верховною Ради України ОСОБА_12 № 1306-VIII про звільнення ОСОБА_5 з посади судді апеляційного суду автономної Республіки Крим у зв`язку із порушенням присяги судді (т. 3 а.с.129).

-дані протоколу огляду інтернет-видань від 07.04.2015 відповідно до якого, на сайті за посиланням: Сайт ІНФОРМАЦІЯ_4, на вкладці «Документи» , здійснено пошук документів та виявлено указ Президента Російської Федерації №719 від 13.11.2014 «О назначении судей федеральных судов». Оглядом вказаної сторінки встановлено, що ряд суддів АР Крим та міста Севастополя призначено на посади до незаконно створених суддів Республіки Крим та міста Севастополя у складі Російської Федерації, указ Президента Російської Федерації №786 від 19.12.2014 «О назначении судей федеральных судов», яким ОСОБА_5 призначено суддею Верховного Суду Ресспубліки Крим, указ Президента №4 від 02.01.2015 «О назначении судей федеральных судов, о представителях Президента Российской Федерации с квалификационных коллегиях судей субъектов Росийской Федерации и об утверждении состава президиума Дальневосточного окружного военного суда», указ Президента російської Федерації №135 від 16.03.2015 «О назначении судей федеральных судов и представителях Президента Российской Федерации в квалификационных коллегиях судей субъктов Российской Федерации». Вказаними указами призначено до судів загальних та арбітражних судів АР Крим та міста Севастополя 348 суддів. Вказані укази долучено до протоколу (т. 3 а.с.130-147).

-дані протоколу огляду документів від 02-15 серпня 2016, відповідно до якого проведеним оглядом встановлено, що 07.12.2015 за вх.№342733-15 до Генеральної прокуратури України надійшла копія заяви ОСОБА_13 , від 03.11.2015 з додатками, серед яких є копія вироку Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 14.02.2014, копія апеляційної скарги ОСОБА_14 , копія апеляційної ухвали від 24.07.2014 у справі 11-кп/190/514/14, яка винесена суддями апеляційного суду Республіки Крим, а саме: головуючим суддею ОСОБА_15 та суддями ОСОБА_5 і ОСОБА_16 . Детальним оглядом вищевказаної ухвали апеляційної інстанції від 24.07.2014 встановлено, що при ухваленні вказаного рішення, судді керувалися нормами матеріального та процесуального законодавства Російської Федерації. Далі оглянуто завірену копію ухвали апеляційного суду Республіки Крим від 19.06.2014 у справі №11-кп/190/489/14, яка була ухвалена колегією суддів ОСОБА_15 , суддів ОСОБА_17 та ОСОБА_16 . Детальним оглядом вказаної ухвали встановлено, що вона винесена на підставі законодавства Російської Федерації. Далі проведено огляд ухвали апеляційного суду Респубілки Крим від 19.06.2014 у справі №11-кп/190/488/14, яка винесена складом суддів ОСОБА_15 , ОСОБА_5 та ОСОБА_16 , на підставі законодавства Російської Федерації (т.4 а.с.110-166).

-дані протоколу огляду інтернет -видань від 28.03.2017 року, відповідно до якого проведено огляду сайту за посиланням: «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка є офіційною інтернет-адресою Верховного Суду Республіки Крим Російської Федерації, щодо діяльності судді вказаного суду ОСОБА_5 . Під час огляду виявлено наступну інформацію, що до складу Верховного Суду Республіки Крим Російської Федерації входить 76 суддів, у тому числі ОСОБА_5 . Далі проведено огляд справ, які розглядалися суддею ОСОБА_5 . Детальним оглядом вищевказаних рішень встановлено, що всі рішення винесені суддею Верховного Суду Республіки Крим ОСОБА_5 , містяться на офіційному сайті Верховного Суду Республіки Крим; при винесенні цих рішень суддя ОСОБА_5 керувалась законодавством Російської Федерації, зокрема: ЦПК Російської Федерації, КПК Російської Федерації, ЗК Російської Федерації та посилаючись на норми законодавства Російської Федерації, суддя ОСОБА_5 розглядала і приймала процесуальні рішення у справах де сторонами провадження були незаконно утворені внаслідок анексії Російською Федерацією півострова Криму органи. Копії судових рішень долучено до протоколу (т. 4 а.с.169-199)

Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 223КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_5 сторона обвинувачення посилається, зокрема, на протоколи огляду сайтів та протоколи огляду інтернет-видань, якими підтверджується, що остання ухвалювала рішення, будучи суддею Верховного суду незаконно створеної Республіки Крим.

Правовий акт індивідуальної дії розміщений в мережі «Інтернет», сам по собі не є переконливим доказом його фізичного існування, тим більше реалізації, однак підстав для визнання таких доказів недопустимими і неналежними не вбачається, оскільки інформація взята з офіційних інтернет-сайтів органів державної влади рф, які загальнодоступні в мережі «Інтернет».

Огляд зазначених інтернет-сайтів здійснено уповноваженою особою з дотриманням вимог ст. 237 КПК та зафіксовано (за допомогою функцій скріншоту та друку) зміст відображеної у них, як електронних документах, інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.

Враховуючи логічність, послідовність, узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані задокументовані дані про діяльність ОСОБА_5 як «судді» окупаційних органів влади рф, достовірними доказами обвинувачення.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Отже, дослідивши, оцінивши та перевіривши зібрані у кримінальному провадженні докази, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до наступних висновків.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченої ОСОБА_5 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпції факту.

З огляду на особливості даного кримінального провадження, окремої уваги потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_5 та фактів з цього приводу.

Громадянство України ОСОБА_5 підтверджено дослідженими судом доказами та ніким із учасників судового розгляду не оспорюється, а тому доказуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України

За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Як вбачається зі ст. 4 Закону рф № 6-ФКЗ від 21 березня 2014 року, з дня прийняття АР Крим до рф, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство рф у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством рф обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до рф.

Разом з тим, з урахуванням встановлених фактичних обставин ОСОБА_5 , скориставшись правом працювати суддею на території АР Крим, фактично отримала за законодавством рф громадянство рф, як необхідну умову такої діяльності, тобто, з боку рф за нею автоматично визнається громадянство рф, і вона своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалася.

Суд при цьому, бере до уваги, що законодавство рф визначає підстави набуття та припинення громадянства рф, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_5 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею, як громадянкою України, яка проживає на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену ОСОБА_5 у межах даного провадження підозру у вчиненні кримінального правопорушення не допускається і її вихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_5 громадянства рф не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянкою України.

Будь-яких інших доказів про намір ОСОБА_5 відмовитись від громадянства України суду надано не було.

Крім цього, суд вважає доведеним, що ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, прийняла на себе повноваження судді іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала територію України та працювала на окупованій території України від імені іноземної держави - рф, як «суддя Верховного суду Республіки Крим», керуючись його матеріальним та процесуальним правом, що підтверджується, зокрема - протоколами огляду інтернет -видань від 07.04.2015, 02-15.08.2016 та 28.03.2017, а також, копіями судових рішень, які виносилися суддями судів незаконно створеної Республіки Крим, зокрема суддею Апеляційного суду Республіки Крим та в подальшому суддею Верховного суду Республіки Крим ОСОБА_5 з додатками до них, про що вже зазначалося у вироку раніше, де при огляді сайтів за відповідними посиланнями встановлено, що ОСОБА_5 працювала у незаконній установі Республіки Крим.

Між тим, вчинення будь-яких діянь, передбачених ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Кримінальним законом установлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.

Отже, здійснення ОСОБА_5 за таких умов діяльності від імені рф на посаді «судді» свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання нею допомоги рф в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові України.

Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_5 для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності рф проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про її освіту, що у подальшому дозволило їй працювати в судовій системі.

Суд звертає увагу, що окупація території АР Крим та встановлення на цій території окупаційних органів влади, мала відкритий характер, а тому ОСОБА_5 , будучи громадянкою України та суддею, тобто носієм вищої юридичної освіти, а відповідно і достатнього рівня спеціальних знань в галузі права, очевидно усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала їх суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.

За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_5 діяла з прямим умислом, так як остання керувалась виключно корисливим мотивом та хибним почуттям кар`єризму, використовуючи факт встановлення окупаційної влади на території АР Крим у своїх особистих інтересах, маючи на меті обійняти посаду у незаконно створеному органі.

На підставі викладеного, суд вважає доведеною вину ОСОБА_5 поза розумним сумнівом у вчиненні державної зради, тобто у вчиненні громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме: в наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним вчиненому і сприяти виправленню обвинуваченої та запобіганню вчинення нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 111 КК України, суд ураховує високу ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є особливо тяжким, вчинення умисного кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, конкретні обставини кримінального провадження, особу обвинуваченої , яка несудима, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, підвищену суспільну небезпечність даного кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, суд вважає необхідним призначити обвинуваченій ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст.111 КК України, з конфіскацією усього належного їй на праві приватної власності майна.

Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання передбаченим ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення останньої та запобігання вчиненню нових правопорушень.

Речові докази та судові витрати відсутні.

Керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України і призначити їй покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією усього належного їй на праві приватної власності майна.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з дня її фактичного затримання.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 395 КПК України, до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченою щодо якої судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченою підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.

Копію вироку, яка підлягає врученню обвинуваченій, вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Голос Країни» та на офіційному веб-сайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.

Суддя: