Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №910/3217/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2026 р. Справа№ 910/3217/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Жукової К.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2026 про відмову у забезпеченні позову

у справі №910/3217/26 (суддя Паламар П.І.)

за позовом ОСОБА_1

до Компанії Дніпро Агро Альянс ЛТД (Dnipro Agro Alliance Ltd), Республіка Кіпр

про зміну договору та стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Дніпро Агро Альянс Лтд (Dnipro Agro Alliance Ltd) (далі - Відповідач) про зміну умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільський комбікорм" від 24 жовтня 2025 року (далі - Договір) та стягнення заборгованості.

Позивач просить суд:

- змінити умову пункту 2.3 Договору, виклавши його в редакції, за якою Покупець зобов`язаний сплатити Купівельну ціну Продавцю одним траншем в день підписання Акта;

- стягнути з Відповідача 77 500 000 грн заборгованості за Договором;

- стягнути з Відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- відповідач допустив істотне порушення умов Договору, оскільки після підписання Акта приймання-передачі частки 24 жовтня 2025 року та переходу титулу власника, він здійснив державну реєстрацію змін в ЄДР лише 12 березня 2026 року (із затримкою у 5 місяців), чим позбавив Позивача того, на що він розраховував при укладенні Договору - синхронізації моменту передачі активу із моментом переходу відповідальності за нього;

- протягом 5 місяців затримки реєстрації існував штучний розрив між титулом власника та корпоративним статусом в ЄДР, через що Позивач перебував у "юридичній пастці" та ніс несправедливий тягар публічних (податкових, адміністративних) ризиків за актив, яким вже не керував;

- поєднання факту реєстрації права власності на частку та повної фінансової пасивності з боку Відповідача свідчить про його недобросовісність та намір безоплатно отримати контроль над Товариством, що є зловживанням правом на відстрочення платежу та порушенням принципу venire contra factum proprium;

- оскільки Договір передбачає відстрочення платежу, він є продажем товару в кредит, у зв`язку з чим Позивачу належить право застави на частку до моменту її оплати, що створює додатковий та небажаний майновий зв`язок між Позивачем і Товариством;

- через порушення Відповідачем принципу добросовісної співпраці він втратив підстави для збереження за собою права на відстрочення платежу; усунення стану юридичної невизначеності та ефективний захист прав Позивача можливі виключно шляхом судового втручання та зміни пункту 2.3 Договору з прив`язкою строку оплати до дня підписання Акта;

- у зв`язку з тим, що Позивач повністю виконав свій обов`язок з передачі частки, що підтверджується Актом, а також враховуючи необхідність зміни умов Договору щодо строків оплати в судовому порядку, у Відповідача виник безумовний обов`язок зі сплати купівельної ціни у розмірі 77 500 000 грн.

Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 13, стаття 526, стаття 629, стаття 651, частина 1 статті 691, частини 1 та 6 статті 694 ЦК України; стаття 27, частина 10 статті 29, статті 162-164, стаття 171, стаття 172 ГПК України.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач відзиву на позов не подав.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2026 у справі №910/3217/26 суд відмовив позивачу у задоволенні його заяви про забезпечення позову.

Ухвала, з посиланням на ст.ст. 74, 136, 137, 140, 232-235 ГПК України, мотивована тим, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову (накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача) не співвідносяться з предметом частини позову про зміну договору, який носить немайновий характер і рішення за яким не потребуватиме примусового виконання. Також суд вказав, що позивач не надав належних доказів наявності підстав для забезпечення позову (зокрема, зменшення активів чи ухилення відповідача від зобов`язань, строк виконання яких ще не сплив), а заявлена загроза відчуження придбаного за договором майна не співвідноситься із вимогою накласти арешт на інше майно відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цією ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити повністю.

А саме апелянт посилається на те, що:

- суд першої інстанції дійшов хибного висновку про немайновий характер спору, оскільки штучно відокремив вимогу про зміну умов договору від нерозривно пов`язаної з нею основної майнової вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 77 500 000 грн, виконання рішення щодо якої безпосередньо залежить від наявності у боржника коштів;

- суд застосував до скаржника надмірний та заздалегідь недосяжний стандарт доказування, оскільки вимагав надати докази наміру Відповідача вивести активи чи розрахуватися з іншими особами для уникнення зобов`язань. Скаржник зазначає, що згідно з практикою Верховного Суду можливість відповідача розпорядитися своїм майном є беззаперечною, а тому у справах про стягнення коштів тягар доказування недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення має покладатися саме на відповідача;

- суд зробив помилковий висновок щодо невідповідності обраних заходів забезпечення критеріям адекватності та співмірності. Скаржник наголошує, що Відповідач є іноземною юридичною особою, єдиними ідентифікованими активами якої в Україні є вказані кошти та частка в ТОВ "Гаврилівська птахофабрика", тому їх відчуження зробить фізично неможливим виконання майбутнього рішення суду на критично високу суму;

- накладення арешту на частку лише тимчасово обмежує право на її відчуження та не перешкоджає господарській діяльності Відповідача, так само як і арешт коштів у межах суми позову дозволяє підприємству виконувати інші зобов`язання за рахунок вільних залишків, що забезпечує справедливий баланс інтересів сторін.

Свою апеляційну скаргу скаржник обґрунтовує нормами статтей 116, 137, 254, 255, 256, 269, 271, 275, 277 ГПК України.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач не подав відзиву на апеляційну скаргу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали оскарження справи №910/3217/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з господарського суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №910/3217/26. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 18.05.2026. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 11.05.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 11.05.2026 (включно). Явку учасників справи не визнано обов`язковою.

Судове засідання 18.05.2026 не відбулось, у зв`язку з технічною несправністю сервісу "ВКЗ" (підсистема відеоконференцзв`язку), що підтверджується довідкою від 18.05.2026.

Ухвалою від 18.05.2026 повідомлено учасників справи про призначення справи №910/3217/26 до розгляду на 03.06.2026. Розгляд справи відкладався, зокрема до 13.07.2026.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 13.07.2026 представники позивача та відповідача не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Від позивача (ОСОБА_1) 10.07.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення, у яких, серед іншого, заявлено клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності позивача та його представника за наявними у справі матеріалами. Позивач зазначив, що вимоги своєї апеляційної скарги підтримує в повному обсязі.

Відповідач - Компанія Дніпро Агро Альянс ЛТД (Dnipro Agro Alliance Ltd) - є нерезидентом, юридичною особою, створеною та зареєстрованою за законодавством Республіки Кіпр (реєстраційний номер НЕ 343787, місцезнаходження: Лімассол, Кіпр), який не має офіційного зареєстрованого представництва на території України та електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС.

З метою забезпечення дотримання процесуальних прав іноземного відповідача на участь у судовому засіданні, реалізації принципів рівності, змагальності та гласності господарського судочинства, суд апеляційної інстанції завчасно та належним чином повідомив Компанію Дніпро Агро Альянс ЛТД про дату, час і місце розгляду справи шляхом публікації офіційного оголошення (повідомлення) на вебпорталі «Судова влада України».

Колегія суддів враховує, що предмет оскарження у даній справі стосується процесуального питання - вжиття заходів забезпечення позову, розгляд якого процесуальним законом обмежений стислими строками. Застосування стандартних процедур міжнародного правової допомоги (вручення судових документів за кордоном відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965) призвело б до невиправданого та тривалого затягування розгляду апеляційної скарги, що є неприпустимим при вирішенні питання щодо забезпечення позову. Відтак, розміщення інформації про виклик у судове засідання на офіційному вебпорталі «Судова влада України» є належним, публічним та ефективним способом повідомлення іноземної юридичної особи, який забезпечує справедливий баланс між правом відповідача бути повідомленим про процес та правом позивача на розгляд його скарги упродовж розумного строку.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, ухвалою Північного апеляційного господарського суду явку представників учасників справи в судове засідання не було визнано обов`язковою.

Беручи до уваги, що явка сторін обов`язковою не визнавалась, позивач клопотав про розгляд скарги без його участі, а відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання через офіційний вебпортал судової влади, колегія суддів, керуючись статтями 269, 270 ГПК України, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до компанії Дніпро Агро Альянс ЛТД (Dnipro Agro Alliance Ltd) про зміну укладеного між ними договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільський комбікорм" від 24 жовтня 2025 р. та стягнення з відповідача на його користь 77500000 грн. боргу за вказаним договором.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25 березня 2026 р. указану позовну заяву залишено без руху.

Позивач разом з позовною заявою подав заяву про забезпечення позову, якою просив межах ціни позову та судових витрат за ним у розмірі 78664164 грн. накласти арешт на грошові кошти та майно відповідача.

При цьому зазначив, що відповідач, придбавши 24 жовтня 2025 р. в нього на підставі спірного договору частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільський комбікорм" тривалий час до 12 березня 2026 р. зволікав з державною реєстрацією відповідного права в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Попри набуття контролю над проданим майном відповідач не здійснив за нього жодної оплати, здійснення якої можливе частинами.

Наведені обставини, на його думку, свідчать про недобросовісність відповідача щодо сплати коштів і може утруднити чи унеможливити виконання судового рішення по справі.

При цьому, у відповідача наявна можливість у будь-який час вільно розпорядитися придбаними та неоплаченими активами.

Суд дослідивши подану заяву оцінив критично твердження про можливість ухилення від виконання зобов`язання, правомірне виконання якого обмежене 24 квітня 2026 року. Також, суд дійшов висновку, що заявлена ж загроза відчуження відповідачем придбаного на підставі спірного договору майна не співвідноситься із вимогами про накладення арешту на інше майно, яке за твердженнями заявника також перебуває у власності відповідача. За таких обставин у задоволенні заяви суд відмовив.

Джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Відповідно до статті 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За своєю правовою природою забезпечення позову є тимчасовим процесуальним засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів фізичної або юридичної особи, метою якого є збереження status quo, уникнення можливого порушення в майбутньому прав позивача, а також гарантування реального виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 зазначено таке: "

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.».

Отже, згідно зі сталою та послідовною практикою Великої Палати Верховного Суду, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом чотирьох обов`язкових критеріїв:

- наявності спору між сторонами;

- ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача (утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду);

співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами;

дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову (відсутність зловживання правом). (пункти постанови 46-48).

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Законодавством саме на заявника (позивача) покладено процесуальний тягар доказування та обґрунтування наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, та реальності ризиків утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення.

Правова позиція апеляційного суду

Оцінка доводів апелянта щодо «немайнового характеру» спору

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про немайновий характер спору, штучно відокремивши вимогу про зміну умов Договору від основної майнової вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 77 500 000 грн. Колегія суддів відхиляє цей довід з огляду на таке.

Предметом позову при зверненні до суду у березні 2026 року були дві вимоги: немайнова (зміна пункту 2.3 Договору від 24.10.2025 щодо встановлення строку оплати одним траншем в день підписання Акта) та майнова (стягнення 77 500 000 грн заборгованості).

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, за умовами пункту 2.3 спірного Договору (в чинній на момент звернення з позовом редакції), Покупець зобов`язався сплатити Купівельну ціну протягом 6 місяців з дати підписання Договору.

Оскільки Договір та Акт приймання-передачі частки підписані 24 жовтня 2025 року, передбачений правочином шестимісячний строк для здійснення розрахунку на час подання позову та розгляду заяви про забезпечення позову (березень 2026 року) ще не сплив, а правомірне виконання грошового зобов`язання обмежувалося 24 квітня 2026 року.

За таких обставин, вимога про стягнення 77 500 000 грн на момент ухвалення оскаржуваної ухвали (25.03.2026) безпосередньо залежала від результатів розгляду судом вимоги про зміну умов Договору в судовому порядку. Відтак суд першої інстанції правомірно звернув увагу на те, що заявлені позивачем жорсткі заходи майнового обтяження не співвідносяться з первинною (визначальною на той момент) вимогою щодо зміни договору, рішення за якою не потребує примусового виконання.

Колегія суддів також враховує, що в подальшому, 01 травня 2026 року, у зв`язку з настанням 24 квітня 2026 року календарного строку оплати, позивач подав заяву про відмову від позову в частині вимоги про зміну пункту 2.3 Договору, вказавши, що потреба в такій зміні відпала. Однак суд апеляційної інстанції згідно зі статтею 269 ГПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції на момент його ухвалення та на підставі фактичних обставин, що існували станом на 25.03.2026. Відтак подальша відмова від частини вимог не робить ухвалу місцевого суду про відмову у забезпеченні позову незаконною.

Оцінка доводів апелянта щодо стандартів доказування та ризику відчуження майна відповідачем

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції застосував до нього заздалегідь недосяжний стандарт доказування, вимагаючи надати докази наміру Відповідача вивести активи, тоді як, за практикою Верховного Суду, можливість боржника вільно розпорядитися своїм майном є беззаперечною, а тому тягар доказування неспівмірності заходів повинен покладатися на відповідача. Даний довід ґрунтується на помилковому тлумаченні правових висновків Верховного Суду та спростовується наступни.

У постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 Верховний Суд чітко сформулював правову позицію, згідно з якою сам по собі факт безперешкодної можливості та нічим не обмеженого законного права відповідача розпоряджатися своїми активами (майном або грошовими коштами) не є самостійним та достатнім доказом ризику ухилення від виконання судового рішення.

Вжиття заходів забезпечення позову вимагає від позивача доведення конкретних обставин вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на штучне ухилення від виконання зобов`язань після виникнення спору або пред`явлення позову до суду (зокрема: підготовчі дії до реалізації майна, виведення активів на пов`язаних осіб, витрачання коштів не в межах звичайної господарської діяльності, укладення фіктивних договорів застави чи поруки за наявності невиконаного зобов`язання тощо).

Самі лише посилання позивача на потенційну (іпотетичну) можливість ухилення відповідача від виконання рішення суду, без надання належних, допустимих та вірогідних доказів у розумінні статей 76 - 79 ГПК України, є припущеннями, на яких судове рішення ґрунтуватися не може.

Аргумент апелянта про «недобросовісність» Відповідача, яка нібито проявилася у затримці державної реєстрації прав на Частку в ЄДР на 5 місяців (з жовтня 2025 року по 12 березня 2026 року), не свідчить про спробу виведення активів. Навпаки, реєстрація відповідачем права власності на себе підтверджує його юридичний зв`язок з активом в Україні, а не спробу його позбутися чи приховати. Будь-яких доказів того, що Відповідач вчиняє дії щодо подальшого відчуження придбаної частки ТОВ «Бориспільський комбікорм» або іншого свого майна третім особам, матеріали скарги не містять.

Щодо співмірності, адекватності заходів забезпечення та статусу відповідача-нерезидента

Апелянт наголошує, що Відповідач є іноземною юридичною особою (Республіка Кіпр), єдиними ідентифікованими активами якої в Україні є грошові кошти на рахунках та 100% частки в ТОВ «Гаврилівська птахофабрика», а тому їх арешт є єдиною гарантією виконання рішення на суму 77 500 000 грн. Колегія суддів відхиляє ці аргументи з таких мотивів.

Факт реєстрації відповідача в іноземній юрисдикції (Республіка Кіпр) сам по собі не є безумовною процесуальною підставою для накладення арешту на все його майно в Україні та не звільняє позивача від обов`язку довести реальність загрози невиконання рішення суду на загальних підставах відповідно до статті 74 ГПК України.

Суд першої інстанції зробив правомірний висновок про те, що заявлена позивачем загроза ймовірного відчуження майна, придбаного за спірним договором (тобто частки в ТОВ «Бориспільський комбікорм»), жодним чином не співвідноситься і не обґрунтовує необхідність накладення арешту на абсолютно інше майно - 100% статутного капіталу ТОВ «Гаврилівська птахофабрика».

Накладення арешту на 100% корпоративних прав окремого діючого сільськогосподарського підприємства (ТОВ «Гаврилівська птахофабрика») та одночасне блокування всіх банківських рахунків відповідача в межах суми 78 664 164 грн (з урахуванням судових витрат) без доведення факту недобросовісної поведінки боржника порушує справедливий баланс інтересів сторін, критерії розумності та співмірності. Такий захід перетворює інститут забезпечення позову з механізму гарантування майбутнього виконання на інструмент надмірного та необґрунтованого економічного тиску на відповідача до вирішення спору по суті.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Господарський суд міста Києва при постановленні оскаржуваної ухвали від 25.03.2026 надав правильну оцінку обставинам справи, повно та всебічно дослідив подані позивачем матеріали і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявником підстав для застосування заходів забезпечення позову, відсутність адекватності та співмірності обраних заходів.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні норм процесуального права та припущеннях, а тому задоволенню не підлягають.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2026 у справі №910/3217/26 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 16.07.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова