Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №910/15456/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2026 р. Справа№ 910/15456/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Укрвугілля»

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026

у справі № 910/15456/25 (суддя В.С. Ломака)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

до Державного підприємства «Укрвугілля»

про стягнення 525 578,66 грн, -

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Центренерго» (далі - ПАТ «Центренерго», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Державного підприємства «Укрвугілля» (далі - ДП «Укрвугілля», відповідач) про стягнення 525 578,66 грн пені, нарахованої за порушення відповідачем строків поставки вугілля за укладеним між сторонами 29.12.2023 договором поставки вугілля №111/11 (далі також - Договір).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/15456/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Укрвугілля» на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» 522 855,74 грн пені та 7 842,84 грн витрат по сплаті судового збору. Провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Центренерго» до Державного підприємства «Укрвугілля» про стягнення 2 425,90 грн пені закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Центренерго» до Державного підприємства «Укрвугілля» про стягнення 297,02 грн пені відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 4, 9, 11, 96, 252, 254, 255, 525, 526, 530, 546, 549, 552, 610, 611, 617, 627, 628, 663, 664, 712 Цивільного кодексу України, статей 42, 193, 216, 218, 231 Господарського кодексу України, статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та підтвердженими під час розгляду спору обставинами порушення відповідачем строків поставки вугілля у період з 01.10.2024 до 29.10.2024 та з 17.03.2025 до 31.03.2025.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Державне підприємство «Укрвугілля» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 522 855,74 грн пені, нарахованої за порушення строків поставки товару у період з 01.10.2024 до 29.10.2024 та 7 842,84 грн витрат по сплаті судового збору і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано настання форс-мажорних обставин, які засвідчені двома сертифікатами, зокрема: сертифікатом №3000-24-1828 про форс-мажорні обставини від 02.10.2024 та сертифікатом № 3100-25-0298 про форс-мажорні обставини від 19.02.2025.

Наполягає, що форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна мати місце у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

З огляду на наявність сертифікатів № 3000-24-1828 від 02.10.2024 та № 3100-25-0298 від 19.02.2025 відповідач констатує настання надзвичайних обставин, їх не настання очікувалось сторонами при звичайному перебігу справ. Натомість, Відповідач як добросовісний учасник правовідносин вжив усіх можливих заходів для виконання зобов`язання згідно вимог Специфікації № 10, що доводиться численним листуванням. Втім, невідворотні обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин, навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосування розумних заходів із запобігання таким наслідкам, зробили неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які Відповідач поніс чи міг понести.

Суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, зокрема ч. 3 ст. 631 ЦК України, оскільки не надав належної правової оцінки положенню Додаткової угоди № 3, яке поширює її дію на відносини, що виникли до її укладення.

Також, суд першої інстанції жодним чином не зважив на те, що склад цивільного правопорушення (ст. 610, 612 ЦК України) відсутній, оскільки відповідальність у вигляді пені чи штрафу може настати лише за умови порушення зобов`язання. Відповідач наполягає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Після підписання Додаткової угоди № 3 зміст зобов`язання змінився - новий строк (листопад) став єдиним легітимним терміном поставки. Отже, у вересні та у жовтні стан «прострочення» де-юре зник, що виключає можливість застосування санкцій за ст. 231 ГК України.

Суд першої інстанції допустив неправильне тлумачення принципу свободи договору (ст. 6, 627 ЦК України), оскільки фактично позбавив сторони права на мирне врегулювання питання щодо строків. За доводами відповідача, суб`єкти господарювання мають право самостійно коригувати умови співпраці. Якщо Покупець підписав угоду про перенесення строку без будь-яких застережень про збереження права на штраф, він добровільно погодився на зміну режиму виконання зобов`язання. Суд, ігноруючи угоду, порушив принцип диспозитивності господарського судочинства.

Серед іншого, відповідач акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції проігнорував доктрину «заборони суперечливої поведінки» (Estoppel), що використовується проти кредиторів, які діють недобросовісно. Так, ПАТ «Центренерго», підписавши Додаткову угоду № 3, створило у Постачальника (ДП «Укрвугілля») впевненість у тому, що строк поставки офіційно змінено і претензій за попередній період не буде. Подальше подання позову про стягнення штрафу за цей же період є суперечливою поведінкою, яка порушує принципи добросовісності та чесної ділової практики (ст. 3 ЦК України).

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026 апеляційну скаргу Державного підприємства «Укрвугілля» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 апеляційну скаргу Державного підприємства «Укрвугілля» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/15456/25 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

24.04.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Враховуючи, що судді Тищенко А.І. та Михальська Ю.Б. перебували у відрядженні з 25.04.2026 по 01.05.2026, розгляд вищевказаної заяви про усунення недоліків апеляційної скарги здійснювався після повернення членів колегії суддів з відрядження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Укрвугілля» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/15456/25. Публічному акціонерному товариству «Центренерго» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 20.05.2026. Розгляд апеляційної скарги, з урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026, призначено на 11.06.2026.

19.05.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив, у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду та оцінкою, наданою судом доказам у справі. Позивач наполягає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував всі обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним та дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов до правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

22.05.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якому відповідач не погоджується з доводами відзиву, вважає їх такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні умов договору, неповному дослідженні обставин справи та вибірковому застосуванні норм матеріального права.

Відповідач зауважує, що позивач у відзиві не навів жодного належного аргументу, який би спростовував факт існування форс-мажорних обставин, факт неможливості перевезення, факт зміни строків поставки, факт відсутності вини Відповідача.

Апелянт наполягає на тому, що сам по собі факт воєнного стану не означає автоматичного передбачення: закриття конкретної залізничної станції; офіційної заборони перевезень; припинення логістичного сполучення; фактичного блокування поставки; знеструмлення виробничих потужностей.

Форс-мажорними обставинами у даній справі є не «воєнний стан взагалі», а конкретні надзвичайні події: Розпорядження АТ «Укрзалізниця» № ЦДЗ/85; офіційна заборона навантаження вагонів; припинення логістики через станцію Родинська; знеструмлення АТ «Жовтнева ЦЗФ».

Саме ці обставини об`єктивно унеможливили виконання поставки. Позивач у відзиві жодним чином не спростував існування таких обставин, їх надзвичайність, їх невідворотність та причинно-наслідковий зв`язок із неможливістю поставки.

Також, позивач неправильно тлумачить п. 3 Додаткової угоди №3 від 30.10.2024.

Одночасно відповідач звертає увагу суду на те, що поведінка ПАТ «Центренерго» є класичним прикладом суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Так, позивач узгодив нові строки поставки; погодив нового виробника; погодив нову логістичну модель; не заявив жодних застережень щодо штрафних санкцій; не відмовився від укладення Додаткової угоди №3.

Однак, після цього позивач змінив власну правову позицію та заявив вимоги про стягнення пені за строки, які сам же погодився змінити. Така поведінка позивача суперечить принципу добросовісності; порушує принцип правової визначеності; є зловживанням правом. Фактично Позивач спочатку підтвердив можливість врегулювання ситуації шляхом зміни умов договору, а після цього почав вимагати застосування санкцій за попередньою редакцією зобов`язання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 у розгляді апеляційної скарги оголошено перерву до 09.07.2026.

В судовому засіданні 09.07.2026 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги. Просив рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення 522 855,74 грн пені відмовити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив з огляду на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, - без змін.

У судовому засіданні 09.07.2026 у порядку ч. 1 ст. 219 ГПК України колегія суддів оголосила про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 219 ГПК України, колегією суддів відкладено проголошення судового рішення до 16.07.2026.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги Державного підприємства «Укрвугілля», відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.12.2023 між Товариством (покупець) та Підприємством (постачальник) був укладений Договір, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити (передати) у власність покупцеві, а останній, у свою чергу, - прийняти і оплатити вугільну продукцію (далі - вугілля) на зазначених у Договорі умовах.

Означений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток цих юридичних осіб.

За умовами пункту 1.2 Договору необхідні для його виконання відомості вказуються в специфікаціях до Договору, які є невід`ємною частиною Договору (далі - Специфікації).

У Специфікаціях вказуються (в тому числі, але не виключно) назви виробників, вантажовідправників, відокремлених підрозділів покупця (ТЕС) - вантажоотримувачів, залізничні станції відправлення, залізничні станції вантажоотримувачів (далі - залізничні станції призначення) або місце/пункт поставки, їх реквізити, а також кількість, асортимент і строки (терміни) поставки вугілля на кожну залізничну станцію призначення в залежності від потреби покупця, але в будь-якому випадку в межах загальної суми Договору і терміну його дії.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору поставка вугілля по Договору здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з "Інкотермс 2010. Правила ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі", з урахуванням передбачених Договором особливостей.

Узгоджений сторонами у відповідній Специфікації обсяг вугілля постачається окремими партіями. Партією вугілля вважається вироблений і відвантажений на адресу вантажоотримувача за певний проміжок часу обсяг вугілля, середня якість якого характеризується однією об`єднаною пробою, за результатами лабораторних випробувань якої оформлене посвідчення якості вугілля в партії та враховані особливості пункту 3.5 Договору.

Згідно з пунктом 2.3 наведеної угоди доставку вугілля до залізничної станції призначення по території України здійснює АТ "Укрзалізниця" (далі - перевізник) або приватний оператор залізничного рухомого складу (далі - експедитор) у відкритих, технічно справних, очищених від залишків попередніх вантажів, залізничних вантажних напіввагонах (далі - вагони).

Право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акту приймання-передачі вугілля згідно з умовами Договору (пункт 2.5 Договору).

Пунктами 3.1, 3.2 означеного правочину встановлено, що приймання вугілля за Договором здійснюється спільно вантажоотримувачем і уповноваженими представниками постачальника в місці надходження - на території і на обладнанні вантажоотримувача.

Вантажоотримувач самостійно приймає вугілля за якістю та кількістю, якщо уповноважені представники постачальника не прибули до місця надходження вугілля для його спільного приймання та/або відсутні на момент подачі вагонів для зважування чи опробування біля відповідного обладнання вантажоотримувача. Результати самостійного приймання вугілля вантажоотримувачем вважаються достовірними, рівноцінними з результатами спільного приймання та використовуються для виконання умов Договору крім випадків, вказаних у пункті 3.4 Договору.

За умовами пункту 3.6 Договору результати приймання вугілля в місці надходження використовуються для виконання умов Договору, відображаються в актах звіряння кількості і якості та актах приймання-передачі вугілля.

Акт приймання-передачі вугілля повинен містити (в тому числі, але не виключно) основні дані, вказані в акті звіряння кількості та якості, розрахунок фактичної ціни та фактичної вартості поставленого вугілля відповідно до умов Договору, ПДВ у разі його нарахування, код товару згідно з УКТ ЗЕД (не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду), прізвища, ініціали і підписи уповноважених представників вантажоотримувача, покупця та постачальника, завірені печатками (за умови, що відповідні особи здійснюють діяльність з використанням печатки).

Згідно з пунктом 6.1 Договору його загальна сума складається з визначеної відповідно до умов Договору фактичної вартості поставленого вугілля, вартості доставки вугілля від залізничної станції відправлення до залізничної станції призначення територією України (далі - вартість доставки) у випадку її оплати постачальником і відшкодування покупцем, ПДВ у випадку його нарахування та не може перевищувати 1 000 000 000,00 грн.

У пункті 6.2 Договору сторони погодили, що базова ціна означає ціну однієї тонни вугілля при вказаних у пунктах 5.1 Договору базових показниках якості і не включає в себе вартість доставки. Базова ціна вугілля становить 5 076,00 грн, в т.ч. ПДВ (20 %) - 846,00 грн.

Фактична ціна однієї тонни вугілля в партії визначається в порядку, визначеному пунктом 6.3 Договору.

Відповідно до пункту 7.1 Договору оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту підписання відповідних актів.

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 Договору на постачальника покладено обов`язок поставити (передати) у власність покупцеві вугілля на умовах Договору та на підставі підписаних сторонами Специфікацій.

Згідно з пунктом 11.1 Договору останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє з 01.01.2024 по 31.05.2024, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

У Додатковій угоді від 01.04.2024 № 1 сторони погодили внесення змін до пункту 6.1 Договору шляхом викладення його у новій редакції, за якою загальна сума Договору складається з визначеної відповідно до умов Договору фактичної вартості поставленого вугілля, вартості доставки вугілля від залізничної станції відправлення до залізничної станції призначення територією України (далі - вартість доставки) у випадку її оплати постачальником і відшкодування покупцем, ПДВ у випадку його нарахування та не може перевищувати 2 548 000 000,00 грн.

Крім того, у цій додатковій угоді сторони передбачили, що Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє з 01.01.2024 по 31.12.2024, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Варто також зазначити, що у Додатковій угоді від 27.11.2024 № 4 сторони погодили повторно продовжити строк дії Договору до 31.05.2025, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

З матеріалів справи вбачається, що 19.08.2024 сторони підписали Специфікацію №10 до Договору, в якій передбачили поставку Підприємством кам`яного вугілля обсягом 10,0 (+/- 5 %) тисяч тонн у строк з 20.08.2024 по 30.09.2024. У цій Специфікації сторони також вказали, що вантажоотримувач, залізнична станція призначення - Трипільська ТЕС (код 3371, залізнична станція «Трипілля-Дніпровське», код 344707); виробник - АТ «Жовтнева ЦЗФ»; вантажовідправник - АТ «Жовтнева ЦЗФ»; залізнична станція відправлення - «Родинська», код 492909.

Крім того, 07.02.2025 сторони підписали Специфікацію № 17 до Договору, в якій передбачили поставку Підприємством кам`яного вугілля обсягом 5,0 (+/- 5 %) тисяч тонн у строк з 08.02.2025 по 15.03.2025. У цій Специфікації сторони вказали, що вантажоотримувач, залізнична станція призначення - Трипільська ТЕС (код 3371, залізнична станція «Трипілля-Дніпровське», код 344707); виробник - ТОВ «КОАЛЕНЕРДЖИ»; вантажовідправник - ФОП Паустовський А.А.; залізнична станція відправлення - «Павлоград ІІ2, код 455007.

30.10.2024 постачальник та покупець уклали Додаткову угоду № 3 до Договору, в якій дійшли згоди змінити таблицю в пункті 1 Специфікації від 19.08.2024 № 10, виклавши її в новій редакції, за якою вантажоотримувач, залізнична станція призначення - Трипільська ТЕС (код 3371, залізнична станція «Трипілля-Дніпровське», код 344707); виробник - ПАТ «Львівська вугільна компанія», ВП «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля», ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля», ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля», ВП «Шахта «Межирічанська» ДП «Львіввугілля»; вантажовідправник - ВП «Вуглезбут» ДП «Львіввугілля»; залізнична станція відправлення - «Соснівка», код 371102.

Крім того, у цій Додатковій угоді № 3 сторони виклали пункт 2 Специфікації від 19.08.2024 № 10 в новій редакції, за якою строк (термін) поставки (передачі) вугілля: з 01.11.2024 по 30.11.2024.

У пункті 3 Додаткової угоди від 30.10.2024 № 3 сторони погодили, що до моменту підписання цієї Додаткової угоди, зобов`язання постачальника щодо поставки (передачі) вугілля в обсязі 10,0 (+/- 5 %) тисяч тонн згідно з пунктом 2 Специфікації № 10 в редакції від 19.08.2024 є чинними до підписання цієї додаткової угоди.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що Підприємство взятий на себе за спірним Договором обов`язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлені Специфікаціями № 10 та № 17 строки належним чином не виконало. Так, відповідач прострочив поставку погодженого у Специфікації від 19.08.2024 № 10 до Договору кам`яного вугілля обсягом 10,0 (+/- 5 %) тисяч тонн загальною вартістю 50 760 000,00 грн у період з 01.10.2024 по 29.10.2024 (день, що передує даті укладення сторонами Додаткової угоди № 3). Крім того, погоджений сторонами у Специфікації № 17 товар, а саме кам`яне вугілля обсягом 5,0 (+/- 5 %) тисяч тонн, також був поставлений відповідачем з простроченням за відповідними актами приймання-передачі партії вугільної продукції від 17.03.2025 № 200-УВ/11 на загальну суму 341 355,06 грн (вугілля об`ємом 68,100 тонн) та від 31.03.2025 № 220-УВ/11 на загальну суму 358 083,00 грн (вугілля об`ємом 68,750 тонн).

Предметом спору у справі, що переглядається є вимога про стягнення пені за несвоєчасну поставку вугілля за Специфікаціями № 10 та № 17.

Предметом апеляційного перегляду, враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, є рішення суду першої інстанції про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань за Специфікацією №10.

Розглядаючи спір у цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Так, відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час виникнення спірних правовідносин) та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За нормою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.10.2024 постачальник та покупець уклали Додаткову угоду № 3 до Договору, в якій дійшли згоди змінити таблицю в пункті 1 Специфікації від 19.08.2024 № 10, виклавши її в новій редакції, за якою вантажоотримувач, залізнична станція призначення - Трипільська ТЕС (код 3371, залізнична станція «Трипілля-Дніпровське», код 344707); виробник - ПАТ «Львівська вугільна компанія», ВП «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля», ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля», ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля», ВП «Шахта «Межирічанська» ДП «Львіввугілля»; вантажовідправник - ВП «Вуглезбут» ДП «Львіввугілля»; залізнична станція відправлення - «Соснівка», код 371102.

Крім того, у цій Додатковій угоді № 3 сторони виклали пункт 2 Специфікації від 19.08.2024 № 10 в новій редакції, за якою строк (термін) поставки (передачі) вугілля: з 01.11.2024 по 30.11.2024.

Надаючи оцінку обставинам спору, колегія суддів зауважує, що, з огляду на укладення сторонами Додаткової угоди №3, зобов`язання, яке виникло на підставі Договору та Специфікації №10 змінилось, зокрема, в частині строків поставки та виробників вугілля.

Як уже було зауважено, за змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на укладення сторонами додаткової угоди №3 та погодження сторонами нових строків поставки, а саме, з 01.11.2024 до 30.11.2024, правові підстави для застосування до відповідача пені, нарахованої за період з 01.10.2024 до 29.10.2024 відсутні, оскільки з огляду на умови додаткової угоди №3, строк виконання зобов`язання відповідача у цей період, - ще не настав.

При цьому, зазначена у пункті 3 Додаткової угоди від 30.10.2024 № 3 умова про те, що до моменту підписання цієї Додаткової угоди, зобов`язання постачальника щодо поставки (передачі) вугілля в обсязі 10,0 (+/- 5 %) тисяч тонн згідно з пунктом 2 Специфікації № 10 в редакції від 19.08.2024 є чинними, і не впливають на можливість застосування до спірного періоду умов Договору, якими передбачена відповідальність за неналежне виконання зобов`язань за ним.

Колегія суддів звертає увагу, що захист порушених внаслідок зміни умов зобов`язання прав кредитора реалізується шляхом реалізації норми ч. 5 ст. 654 ЦК України, а саме, якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п.2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 3-4 ч.1 ст. 277 ГПК України, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду спору.

Суд першої інстанції не надав належної правої оцінки доводам відповідача щодо укладення сторонами Додаткової угоди №3, внаслідок чого зобов`язання сторін щодо строку поставки вугілля змінились настільки, що відсутні підстави стверджувати про наявність неналежного виконання зобов`язань відповідачем щодо своєчасної поставки товару за Специфікацією №10 у спірний період.

У зв`язку з цим, судом першої інстанції неправильно застосовано норми статей 526, 530, 610, 611 ЦК України та безпідставно не застосовано норми статей 651, 654 ЦК України.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для покладення на нього відповідальності у вигляді пені є обґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/15456/25 в частині вимог про стягнення з Державного підприємства «Укрвугілля» на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» 522 855,74 грн пені підлягає скасуванню з прийняттям у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України у зв`язку з тим, що апеляційна скарга Державного підприємства «Укрвугілля» підлягає задоволенню у повному обсязі, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Публічне акціонерне товариство «Центренерго».

Керуючись ст. ст. 129, 219, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Укрвугілля» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/15456/25 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/15456/25 в частині вимог про стягнення з Державного підприємства «Укрвугілля» на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» 522 855,74 грн пені - скасувати.

У цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49; код ЄДРПОУ 22927045) на користь Державного підприємства «Укрвугілля» (01001, місто Київ, вулиця Трьохсвятительска, будинок 11, офіс 19; код ЄДРПОУ 43474633) 9552 (дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) грн 57 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання цієї постанови.

5. Матеріали справи №910/15456/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко