Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №910/219/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2026 р. Справа№ 910/219/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Спаських Н.М.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 02.07.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівий берег 2"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 (повний текст складено 24.03.2025)

у справі № 910/219/24 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал 2"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Землі та ресурси",

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лівий берег 2",

3. Державний реєстратор комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкін Олександр Васильович,

4. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорней Віта Володимирівна,

5. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шкода Олександр Миколайович,

6. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко Олександра Миколаївна

про усунення перешкоду користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У січні 2024 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради (далі - Рада, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал 2" (далі - ТОВ "Арсенал 2", відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Землі та ресурси", Товариство з обмеженою відповідальністю "Лівий берег 2", державний реєстратор комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкін Олександр Васильович, приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Чорней Віта Володимирівна, Шкода Олександр Миколайович та Марченко Олександра Миколаївна , в якому просила:

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:66:170:0001) площею 0,1015 га за адресою: проспект Визволителів, будинок 19 у Дніпровському районі міста Києва, шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко Олександри Михайлівни про державну реєстрацію права власності від 25.07.2022 № 64281394 на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. Б (багатопаливні ПРК з навісом літ. А; навіс літ. Б; вбиральня літ. Б1; підземний резервуар палива літ. І; підземний резервуар ЗВГ літ. II) за ТОВ "Арсенал 2";

- усунути зазначені перешкоди шляхом припинення права власності ТОВ "Арсенал 2" на вказаний об`єкт нерухомого майна;

- усунути зазначені перешкоди шляхом зобов`язання ТОВ "Арсенал 2" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,1015 га за вказаною адресою та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Рада жодних рішень щодо передачі спірної земельної ділянки у власність чи користування будь-яким юридичним або фізичним особам не приймала, що, на переконання позивача, свідчить про вчинення відповідачем та третіми особами дій, спрямованих на заволодіння земельною ділянкою в незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством порядку набуття прав на землі комунальної власності у місті Києві.

Позивач зазначає, що рішення державного реєстратора Прошкіна О.В. від 10.12.2018 № 44501183 про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за фізичною особою ОСОБА_3 прийнято за наявності підстав для зупинення розгляду відповідної заяви, у зв`язку з чим усі похідні від нього реєстраційні дії, включаючи оспорюване рішення приватного нотаріуса Марченко О.М. від 25.07.2022 № 64281394, є незаконними та нікчемними.

Крім того, позивач посилається на те, що внаслідок незаконного набуття ОСОБА_3 права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці територіальної громади міста Києва, остання не мала права розпоряджатися цим майном шляхом його відчуження на користь третьої особи-1, яка в подальшому відчужила майно відповідачу, що, на переконання позивача, свідчить про нікчемність акту приймання-передачі майна до статутного капіталу серії та номер 1517, 1518 від 20.12.2018, виданого приватним нотаріусом Чорней В.В., та про наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію права власності, усунення перешкод позивачу у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом припинення права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна і приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/219/24 позов задоволено повністю.

Ухвалено усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко Олександри Михайлівни про державну реєстрацію права власності від 25.07.2022 № 64281394 на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю літ. Б (багатопаливні ПРК з навісом літ. А; навіс літ. Б; вбиральня літ. Б1; підземний резервуар палива літ. І; підземний резервуар ЗВГ літ. II), що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:66:170:0001) площею 0,1015 га, за адресою: проспект Визволителів, будинок 19 у Дніпровському районі міста Києва за Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал 2".

Ухвалено усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом припиненням права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю літ. Б (багатопаливні ПРК з навісом літ. А; навіс літ. Б; вбиральня літ. Б1; підземний резервуар палива літ. І; підземний резервуар ЗВГ літ. II), що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:66:170:0001) площею 0,1015 га, за адресою: проспект Визволителів, будинок 19 у Дніпровському районі міста Києва за Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал 2".

Ухвалено усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні Земельними ділянками шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал 2" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:66:170:0001) орієнтовною площею 0,1015 га за адресою: проспект Визволителів, будинок 19 у Дніпровському районі міста Києва, та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал 2" на користь Київської міської ради 8 052,00 грн судового збору.

Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення державного реєстратора комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіна О.В. від 10.12.2018 № 44501183, яким за ОСОБА_3 вперше зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, є незаконним, оскільки прийняте з порушенням пункту 2 частини 3 статті 10, пункту 1 частини 1 статті 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також абзацу 1 пункту 12, абзацу 1 пункту 14, пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, - зокрема, у зв`язку з неподанням державному реєстратору документа, що засвідчує прийняття об`єкта в експлуатацію, та документа про присвоєння об`єкту адреси, що мало наслідком обов`язок зупинення розгляду заяви, який реєстратором виконано не було. Суд відхилив доводи позивача про нікчемність цього рішення з підстав порушення публічного порядку (стаття 228 ЦК України), однак визнав його недійсним (нікчемним) в силу незаконності проведеної реєстраційної дії.

Суд встановив, що спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України, оскільки збудований на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади міста Києва без надання позивачем як власником відповідного дозволу (відведення) на будівництво, а докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Оскільки ОСОБА_3 не набула права власності на об`єкт нерухомості внаслідок нікчемності первинної реєстраційної дії, суд дійшов висновку про незаконність та нікчемність усіх подальших (похідних) правочинів і реєстраційних дій, вчинених щодо цього майна, включно з реєстрацією права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівий берег 2", Товариством з обмеженою відповідальністю "Землі та ресурси" та, зрештою, за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал 2" на підставі рішення приватного нотаріуса Марченко О.М. від 25.07.2022 № 64281394.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лівий берег 2" 28.03.2025 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/219/24 скасувати; ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ "Лівий берег 2" зазначає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про нікчемність усіх наступних правочинів щодо спірного об`єкта нерухомого майна з тих підстав, що при первинній державній реєстрації права власності державним реєстратором Прошкіним О.В. нібито було порушено пункт 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127. На переконання апелянта, ТОВ "Лівий берег 2" набуло право власності на об`єкт нерухомого майна правомірно та добросовісно на підставі акта приймання-передачі майна до статутного капіталу від 28.12.2018, а відповідач - ТОВ "Арсенал 2" - на підставі відплатного договору купівлі-продажу від 25.07.2022, який є дійсним, не оспореним і не визнаним недійсним у встановленому порядку, а тому відповідно до частини другої статті 328 ЦК України презюмується правомірним.

За твердженням скаржника, місцевий господарський суд неправильно застосував частину першу статті 204, частини першу та другу статті 328, частину першу статті 626, частину першу статті 627, частину першу статті 628, частину першу статті 629, статтю 656, частину першу статті 657, статтю 659, частину першу статті 182, частини другу та четверту статті 182, частину першу та четверту статті 334 ЦК України, оскільки помилки, допущені державним реєстратором при прийнятті рішення від 10.12.2018 № 44501183, не повинні тягнути негативних правових наслідків для добросовісного набувача та не можуть бути підставою для визнання нікчемними усіх наступних правочинів.

Разом з тим, апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та сформованих у практиці Європейського суду з прав людини принципів мирного володіння майном, "втручання згідно із законом", втручання в "інтересах суспільства", пропорційності втручання та належного урядування, з посиланням на рішення ЄСПЛ у справах "Dacia S.R.L." проти Молдови", "Серявін та інші проти України", "Щокін проти України", "Беєлер проти України", "Максименко та Геращенко проти України", Фонд "Батьківська турбота" проти України", "Рисовський проти України", "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Москаль проти Польщі" та "Тошкуце та інші проти Румунії".

Також апелянт посилається на порушення судом першої інстанції статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи, що надана позивачем копія акта обстеження земельної ділянки № 20-0532-04 від 15.07.2021 є недопустимим доказом, оскільки складена з порушенням пунктів 5.1, 5.3- 5.6 Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, - зокрема без доказів повідомлення відповідача про проведення перевірки та вручення йому копії акта.

Позиція інших учасників справи.

18.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач заперечує вимоги апеляційної скарги, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апелянта щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відсутності добросовісності з боку позивача, Київська міська рада зазначає, що усунення перешкод територіальній громаді міста Києва у володінні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності, самовільно зайнятою шляхом зведення на ній об`єкта нерухомого майна, переслідує легітимну мету захисту основного національного багатства та є пропорційним заходом, який не покладає на апелянта індивідуального і надмірного тягаря.

Позивач посилається на практику Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Щокін проти України", "Полторацький проти України", "Трегубенко проти України", "Гамер проти Бельгії", "Бекетов проти Росії") та на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, відповідно до яких недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном, а особа, яка не набула права власності на об`єкт нерухомого майна та самовільно зайняла земельну ділянку комунальної власності без відповідного дозволу, не може посилатися на захист приватної власності.

Стосовно правочинів, на підставі яких здійснено державну реєстрацію права власності відповідача на спірний об`єкт нерухомого майна, позивач вважає їх такими, що порушують публічний порядок і є нікчемними відповідно до частини першої статті 203, статті 215 та статті 228 ЦК України, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння землею комунальної власності, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та постанову Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 646/13416/16-ц. При цьому позивач звертає увагу на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, а також у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, згідно з яким вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва є належним та ефективним способом захисту, застосування якого виключає необхідність окремого визнання недійсними похідних правочинів щодо відчуження такого майна.

Заперечуючи проти доводів апелянта щодо незастосування судом першої інстанції норм Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, позивач зазначає, що місцевий господарський суд не посилався на положення цього Порядку, а виходив із наявного в матеріалах справи акта обстеження земельної ділянки від 15.07.2021 № 20-0532-04, складеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради в межах повноважень, визначених підпунктом 3.2 Порядку, що діяв на час його складення. Позивач також звертає увагу на те, що рішенням Київської міської ради від 23.06.2022 № 4753/4794 зазначений Порядок визнано таким, що втратив чинність. Крім того, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 30.01.2020 у справі № 640/4550/19 та від 08.07.2021 у справі № 520/5778/2020, відповідно до якої акт обстеження земельної ділянки не є рішенням суб`єкта владних повноважень і не зумовлює виникнення прав та обов`язків для осіб, діяльність яких перевірялася.

Явка представників сторін.

У судове засідання 02.07.2026 з`явився представник позивача.

Відповідач та треті особи 1, 2, 3, 4, 5, 6 не забезпечили участь у судовому засіданні своїх представників, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників відповідача та третіх осіб.

Присутній у судовому засіданні представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що державним реєстратором комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості Держав бізнесу" Прошкіним Олександром Васильовичем прийнято рішення від 10.12.2018 року № 44501183 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля літ. "Б", що розташована на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:66:170:0001) площею 0,1015 га, що розташована за адресою: проспект Визволителів, будинок 19 у Дніпровському районі міста Києва.

Підставою для винесення Державним реєстратором Прошкіним О.В. даного рішення є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.12.2018 року № 44501183.

В подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй Вітою Володимирівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.12.2018 року № 44891364, відповідно до якого право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівий берег 2".

Підставою для винесення приватним нотаріусом Чорнєй В.В. даного рішення є акт приймання-передачі нерухомого майна від 20.12.2018 року за № 1517 та № 1518.

Згодом, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єрмакович Вікторією Володимирівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.12.2019 року № 50414125, яким внесено зміни, що містять інформацію про об`єкт нерухомого майна, а саме: споруда літера А Багатопаливні ПРК з навісом - площа забудови 2 016,0 кв.м.; літера Б Навіс - площа забудови 23,4 кв.м.; літера Б1 Вбиральня - площа забудови 1,0 кв.м.; Літера І Підземний резервуар палива - 1 шт.; Літера II Підземний резервуар ЗВГ - 1 шт.

Крім того, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкодою Олександром Миколайовичем прийнято рішення від 20.10.2021 року № 61023917 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за Товариством з обмеженою відповідальністю "Землі та ресурси" на підставі Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 20.10.2021 року № 7542 зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна.

Також, приватним нотаріусом Шкода О.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.10.2021 року № 61059402, відповідно до якого право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ТОВ "Лівий берег 2".

Підставою для винесення приватним нотаріусом Шкода О.М. даного рішення є Договір купівлі-продажу за № 7612 виданого 21.10.2021 року.

Разом з цим, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко Олександром Михайлівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.07.2022 року № 64281394, відповідно до якого право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал 2".

29.07.2021 року Департамент в межах наданих йому повноважень звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою № 057031-18585 щодо скасування рішень державного реєстратора Прошкіна О.В від 10.12.2018 року № 44501183 та приватного нотаріуса Чорнєй В.В від 28.12.2018 року № 44891364 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Наказом Міністерства юстиції України від 13.01.2022 року № 75/5 "Про задоволення скарги" скаргу Департаменту від 29.07.2021 року № 057031-18585: задоволено, скасовано рішення від 10.12.2018 року № 44501183, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіним Олександром Васильовичем та скасовано рішення від 28.12.2018 року № 44891364, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорней Вітою Володимирівною.

Проте, виконання наказу Міністерства юстиції України від 13.01.2022 року № 75/5 унеможливлюється у зв`язку з наявністю у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації переходу права власності зазначеного об`єкта нерухомості № 1716166380000 до ТОВ "Лівий берег 2", ТОВ "Землі та ресурси" та ТОВ "Арсенал 2" відповідно, на підставі рішень від 20.10.2021 року, від 21.10.2021 року та від 25.07.2022 року.

ТОВ "Лівий берег 2" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 75/5 від 13.01.2022 року, в задоволенні якого рішенням від 29.01.2024 року у справі № 910/6565/23 було відмовлено.

В результаті обстеження земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:170:0001), що розташована за адресою: проспект Визволителів, будинок 19 у Дніпровському районі міста Києва встановлено, що земельна ділянка вкрита зеленими насадженнями та вільна від будівель та споруд, про що складено акт обстеження № 20-0532-04 від 15.07.2021 року.

Крім того, на підставі неналежних документів прийнято рішення про державну реєстрацію самочинного будівництва об`єкта нерухомого майна за ОСОБА_3., розташованій на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:66:170:0001), що належить на праві власності позивачу, що відповідно свідчить про відсутність у вказаної фізичної особи необхідного обсягу цивільної дієздатності на відчуження об`єкту нерухомого майна третій особі-2, а в подальшому відповідачу.

Згідно матеріалів реєстраційної справи, державному реєстратору Прошкіну О.В. не було надано документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адресу, що передбачено пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 1127 від 25.12.2015 року.

Позивач звертаючись з даним позовом до суду зазначає, що з огляду на відсутність згоди позивача щодо користування земельною ділянкою територіальної громади міста Києва, а дії які вчиняються відповідачем та третіми особами свідчать про наміри незаконного заволодіння земельною ділянкою позивача на підставі нікчемних правочинів та без наявності на те законних підстав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на державного реєстратора покладено обов`язок здійснювати перевірку поданих документів щодо наявності підстав для вчинення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення такої реєстрації, відмови в її проведенні, а також ухвалювати відповідні рішення.

Абзацом 1 пункту 12 Порядку № 1127 передбачено, що розгляд поданих для державної реєстрації прав заяви та документів здійснюється державним реєстратором, який визначає черговість розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв щодо відповідного майна, встановлює відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, перевіряє відсутність суперечностей між заявленими правами та вже зареєстрованими речовими правами й обтяженнями, а також з`ясовує наявність підстав для державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення реєстрації чи відмови в ній.

Проведення державної реєстрації прав здійснюється на підставі документів, перелік яких визначено статтею 27 Закону та Порядком № 1127.

Відповідно до пункту 41 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна необхідно подати: 1) документ, який відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння такому об`єкту адреси; 4) письмову заяву або договір співвласників щодо розподілу часток у спільній власності на новозбудований об`єкт (якщо реєстрація стосується майна, яке набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, якщо будівництво здійснювалося в результаті спільної діяльності).

Подання документа, що засвідчує прийняття об`єкта в експлуатацію, не є обов`язковим, якщо такий документ зареєстровано в Єдиному реєстрі документів. У такому випадку державний реєстратор, керуючись відомостями про реєстраційний номер цього документа, наданими заявником, зобов`язаний перевірити факт його реєстрації в Єдиному реєстрі документів та відсутність суперечностей між заявленими правами й відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна не вимагається, якщо державна реєстрація права власності стосується індивідуального (садибного) житлового будинку, садового або дачного будинку, збудованого на земельній ділянці, право власності на яку вже зареєстроване у Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві повинен зазначити кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що державному реєстратору Прошкіну О.В. не було подано ані документа, який засвідчує прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, ані документа про присвоєння об`єкту адреси.

Пунктом 1 частини 1 статті 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено обов`язок державного реєстратора зупинити розгляд заяви про державну реєстрацію прав, зокрема, у разі подання документів не в повному обсязі, визначеному законодавством.

За приписами абзацу першого пункту 14 Порядку № 1127, у разі виявлення під час розгляду заяви підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор зобов`язаний невідкладно ухвалити рішення про таке зупинення.

Відповідно, суд визнає обґрунтованими доводи позивача про те, що рішення державного реєстратора Прошкіна О.В. від 10.12.2018 № 44501183 є незаконним, оскільки на момент його прийняття існували підстави для зупинення розгляду заяви, чого реєстратором здійснено не було.

Наведені обставини також підтверджуються наказом, законність якого встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі № 910/6565/23, яке набрало законної сили 29.04.2024.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема на підставі правочинів.

Частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 статті 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок такої реєстрації та підстави для відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент його вчинення вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не повинен суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), і в такому разі визнання його недійсним судом не вимагається.

Суд не погоджується з твердженням позивача про нікчемність рішення державного реєстратора Прошкіна О.В. від 10.12.2018 № 44501183 з мотивів порушення публічного порядку, оскільки, на переконання суду, ознаки, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, відсутні. Водночас це рішення є нікчемним (недійсним) через його незаконність, оскільки відповідну реєстраційну дію вчинено з порушенням вимог пункту 2 частини 3 статті 10, пункту 1 частини 1 статті 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також абзацу 1 пункту 12, абзацу 1 пункту 14, пункту 41 Порядку № 1127.

При цьому суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_3 дій, спрямованих на заволодіння земельною ділянкою територіальної громади, а відтак нею було лише реалізовано право на реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості - право, яке в неї фактично не виникло у зв`язку з нікчемністю такої реєстрації.

Крім того, суд наголошує, що за змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує державою вже набуте особою право власності, що виключає ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Разом з тим під час дослідження матеріалів справи судом не встановлено достатніх доказів, на підставі яких ОСОБА_3 набула таке право власності.

Частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не породжує юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна сторона зобов`язана повернути другій стороні в натурі все одержане на виконання цього правочину, а за неможливості такого повернення (зокрема, якщо одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі чи наданій послузі) - відшкодувати вартість одержаного за цінами, чинними на момент відшкодування.

З огляду на встановлені судом обставини та наведені висновки, подальші (похідні) правочини, вчинені ОСОБА_3 , також є незаконними та нікчемними, оскільки станом на дату підписання Акту приймання-передачі майна до статутного капіталу від 20.12.2018 вона не мала необхідного обсягу цивільної правоздатності для розпорядження спірним об`єктом нерухомого майна та подальшої його передачі до статутного капіталу третьої особи. Це також свідчить про незаконність і нікчемність реєстраційних дій від 20.10.2021 № 61023917, від 21.10.2021 № 61059402 та від 25.07.2022 № 64281394.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права та їх обтяження, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на основі яких проведено державну реєстрацію прав, або скасування на підставі судового рішення самої державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому зазначеним підпунктом) здійснює державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено таку реєстрацію, а також про скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зі змісту наведеної норми вбачається, що на відміну від частини 2 статті 26 цього Закону в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких її проведено, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту:

-судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

-судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

-судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Правом на будівництво нерухомого майна (забудову) наділені власники земельних ділянок (стаття 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (стаття 95 Земельного кодексу України), а також особи, які на підставі договору з власником земельної ділянки набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) (стаття 123 Земельного кодексу України), або з інших передбачених законом підстав.

Право на забудову виникає в особи, яка на законних підставах набула право на земельну ділянку, після вчинення нею дій, передбачених статтями 26-32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Частинами 1 та 2 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда чи інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного документа, який надає право на виконання будівельних робіт, чи без затвердженого у встановленому порядку проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на відповідний об`єкт.

Аналіз наведеної норми дозволяє виокремити такі ознаки самочинного будівництва: розташування об`єкта на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи затвердженого проекту на будівництво; істотне порушення будівельних норм і правил при створенні об`єкта. Кожна з наведених ознак є самостійною та достатньою підставою для визнання об`єкта нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, пов`язаного з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, підлягає з`ясуванню наявність дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та документів про виділення земельної ділянки.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 915/572/17.

Статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. До комунальної власності належать: а) усі землі в межах населених пунктів, за винятком земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди чи інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, передані або такі, що перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України саме Київська міська рада наділена правом розпорядження землями територіальної громади міста. Порядок надання земельних ділянок комунальної власності в користування визначено статтею 123 Земельного кодексу України.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено право власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо такі порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а також відшкодування завданих збитків.

Частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, таке майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого досягається припинення, запобігання чи усунення порушення права, його відновлення та (або) компенсація витрат, спричинених таким порушенням. Обраний спосіб захисту повинен безпосередньо відповідати меті, якої прагне досягти особа, яка звертається за захистом, тобто мати наслідком повне припинення порушення її прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної правової норми, має забезпечувати ефективне практичне застосування цієї норми - гарантувати особі можливість відновлення порушеного права або отримання відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, що є ефективним, тобто відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та наслідкам, спричиненим цими діяннями. Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

У постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі, коли право власності на самочинно збудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання порядку, встановленого статтею 376 Цивільного кодексу України, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, вимоги про скасування державної реєстрації прав, вимоги про припинення права власності тощо не вирішить юридичної долі самочинно збудованого майна та не забезпечить відновлення єдності юридичної долі земельної ділянки й розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, з метою захисту прав користування та розпорядження такою ділянкою, є вимога про знесення самочинно збудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно збудоване майно.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:170:0001 площею 0,1015 га за адресою: проспект Визволителів, будинок 19 у Дніпровському районі міста Києва належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, і доказів того, що позивачем як власником земельної ділянки надавався дозвіл (відведення земельної ділянки) на будівництво спірного об`єкта нерухомого майна, матеріали справи не містять.

Разом з цим колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що матеріали реєстраційної справи не містять документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, як того вимагає пункт 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, оскільки збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а первинна державна реєстрація права власності на нього за ОСОБА_3 проведена державним реєстратором Прошкіним О.В. з порушенням пункту 2 частини 3 статті 10, пункту 1 частини 1 статті 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", абзацу 1 пункту 12, абзацу 1 пункту 14, пункту 41 Порядку № 1127. Незаконність відповідного рішення державного реєстратора підтверджена також наказом Міністерства юстиції України від 13.01.2022 № 75/5, законність якого встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі № 910/6565/23, яке набрало законної сили.

Враховуючи встановлену судом незаконність набуття фізичною особою права власності на спірний об`єкт нерухомості, а відповідно й незаконність проведення реєстраційної дії державним реєстратором Прошкіним О.В. від 10.12.2018 № 44501183, подальші та похідні реєстраційні дії є недійсними у зв`язку з їх нікчемністю, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо доводів апелянта про добросовісне набуття права власності на підставі дійсних правочинів.

Так скаржник зазначає, що ТОВ "Лівий берег 2" та відповідач набули право власності на об`єкт нерухомого майна правомірно та добросовісно на підставі дійсних правочинів (акта приймання-передачі майна до статутного капіталу та договору купівлі-продажу від 25.07.2022), у зв`язку з чим місцевий суд неправильно застосував частину 1 статті 204, статті 328, 626-629, 655-657 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України на об`єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила таке будівництво, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного. Оскільки право власності на об`єкт самочинного будівництва не виникло у первинного набувача, воно не могло бути передане іншим особам за наступними правочинами; такі особи набувають лише права на об`єкт самочинного будівництва, правовий режим якого до вирішення його юридичної долі судом у порядку статті 376 Цивільного кодексу України не змінюється. Відповідні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

Посилання апелянта на дійсність договору купівлі-продажу від 25.07.2022 та акта приймання-передачі майна до статутного капіталу, а також на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України) не спростовують встановленого судом першої інстанції факту нікчемності первинної реєстраційної дії та відсутності у ОСОБА_3 необхідного обсягу цивільної дієздатності на розпорядження спірним об`єктом, а отже, і похідного характеру всіх наступних реєстраційних дій, включно з реєстрацією права власності за відповідачем.

При цьому добросовісність кінцевого набувача об`єкта самочинного будівництва не є обставиною, що легітимізує таке будівництво, оскільки формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Щодо доводів апелянта про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів зазначає, що гарантії статті 1 Першого протоколу до Конвенції поширюються на майно, набуте на законних підставах. Водночас, як зазначено вище, у силу частини другої статті 376 Цивільного кодексу України право власності на об`єкт самочинного будівництва у відповідача не виникло, а державна реєстрація права згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є лише офіційним визнанням державою вже набутого права, а не самостійною підставою його виникнення.

Доводи апелянта про відсутність у національному законодавстві норм, які регулювали б спірні правовідносини, ґрунтуються на помилковому припущенні, що спірний об`єкт не є самочинним будівництвом, яке спростоване встановленими у справі обставинами.

Втручання переслідує легітимну мету в інтересах суспільства - захист права комунальної власності територіальної громади міста Києва на земельну ділянку, самовільно зайняту без будь-якої правової підстави, та відновлення принципу єдності юридичної долі земельної ділянки і розташованого на ній майна. Земля відповідно до статті 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а захист порушеного речового права власника земельної ділянки сам по собі становить достатній суспільний інтерес, який не потребує доведення окремої "потреби" територіальної громади у конкретній земельній ділянці. Посилання апелянта на рішення ЄСПЛ у справах "Максименко та Геращенко проти України" і "Фонд "Батьківська турбота" проти України" стосуються відмінних фактичних обставин - позбавлення особи майна, набутого на законних підставах, тоді як у цій справі право власності на об`єкт самочинного будівництва у відповідача не виникло взагалі.

Щодо пропорційності втручання та принципу належного урядування колегія суддів зазначає, що помилка державного реєстратора при проведенні первинної реєстрації не створила у наступних набувачів права власності на об`єкт самочинного будівництва і не може бути протиставлена речовим правам власника земельної ділянки, який не був учасником відповідних правочинів та не давав згоди на забудову своєї земельної ділянки. Справедливий баланс інтересів у таких правовідносинах забезпечується, зокрема, тим, що останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва, на що звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі №908/2388/21. Наведені апелянтом рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України", "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Москаль проти Польщі", "Тошкуце та інші проти Румунії", "Dacia S.R.L. проти Молдови" не спростовують цих висновків, оскільки принцип належного урядування не може бути підставою для збереження за особою права, яке в силу імперативних приписів закону у неї не виникло, за рахунок порушення речових прав власника земельної ділянки.

Доводи апелянта про суперечливу поведінку Київської міської ради, яка відмовляла відповідачу в оформленні права оренди земельної ділянки, колегія суддів відхиляє, оскільки звернення відповідача з клопотаннями про оформлення землекористування не породжує у нього ані права на земельну ділянку, ані легітимних очікувань щодо його набуття, а відмова власника земельної ділянки у наданні її в користування є реалізацією правомочностей розпорядження, передбачених статтями 9, 122, 123 Земельного кодексу України.

Щодо доводів апелянта про недопустимість акта обстеження земельної ділянки, оскільки вказаний акт складено з порушенням пунктів 5, 6 Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Акт обстеження земельної ділянки № 20-0532-04 від 15.07.2021 складено посадовими особами уповноваженого органу в межах здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, і він фіксує фактичний стан земельної ділянки. Наведені апелянтом положення Порядку № 16/890 щодо підписання акта суб`єктом перевірки та вручення йому примірника не встановлюють наслідком їх недодержання недопустимість акта як доказу, а сам акт не є єдиним чи вирішальним доказом, покладеним в основу оскаржуваного рішення: обставини незаконності первинної державної реєстрації, самочинного характеру будівництва та відсутності у відповідача прав на земельну ділянку підтверджуються сукупністю інших доказів, зокрема матеріалами реєстраційних справ, наказом Міністерства юстиції України від 13.01.2022 № 75/5 та рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі № 910/6565/23. Відтак зазначені доводи апелянта не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

У зв`язку з наведеним, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про задоволення позову у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівий берег 2" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/219/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/219/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/219/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 15.07.2026.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

Н.М. Спаських