Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №910/14829/25 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: енергоносіїв

Дата: 14 липня 2026 р.

Справа: №910/14829/25

Суддя: Тищенко А.І.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2026 р. Справа№ 910/14829/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Мальченко А.О.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.03.2026

у справі №910/14829/25 (суддя І.В. Алєєва)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради

(Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія

«КИЙ»

про стягнення 17 466, 66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» про стягнення заборгованості 17 466, 66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень субєкта госпоадрювання №103024700010100 від 26.04.2019 щодо своєчасного здійснення розрахунків.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14829/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не додано до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував факт гарячого водопостачання як до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 в цілому, так і до кв. 60, щодо споживання за якою виник спір, в зв`язку з чим вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води задоволенню не підлягають.

Крім того, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії, внаслідок чого такі вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким:

- закрити провадження у справі №910/14829/25 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 890, 59 грн, інфляційна складова у розмірі 499, 02 грн та 3% річних у розмірі 138, 07 грн.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» суму заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 8 890, 47 грн.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» інфляційну складову нараховану на суму 8 890, 47 грн, що становить 5 494, 67 грн, 3% річних нарахованих на суму 8 890, 47 грн, що становить 1 495, 88 грн.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість з внесків за обслуговування вузла комерційного обліку, що становить 57, 96 грн.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Крім того, заявник звертає увагу на те, що останнім на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності.

Також скаржник зазначає, що ним було подано до суду першої інстанції заяву, у відповідності до якої, в тому числі просив закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води, інфляційних та 3% річних, за наслідками такої заяви суд мав закрити провадження у справі в цій частині, а не відмовляти у задоволенні.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів: Мальченко А.О., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14829/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14829/25 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

04.05.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/14829/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14829/25; роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 10 днів з моменту отримання даної ухвали.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго» (далі - Позивач).

Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1. цього Статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15.

Так, 26.04.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» (далі - споживач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб`єкта господарювання №103024700010100 (далі - договір), за умовами п. 1 якого виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Умовами договору сторони передбачили таке.

Згідно з пунктом 9 договору оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.

Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього.

Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

У пункті 11 договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об`єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Відповідно до пункту 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.

Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в додатку №5 до договору.

У відповідності до пункту 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно з пунктом 22 договору споживач зобов`язаний, зокрема оплачувати послуги в установлений договором строк.

Відповідно до пункту 24 договору виконавець зобов`язаний, зокрема надавати споживачеві в установленому порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, нормативи (норми) споживання, режим надання послуг, їх споживчі властивості, якісні показники надання послуг, граничні строки усунення аварій або інших порушень порядку надання послуг, а також інформацію про правила (зазначається у цьому договорі, а також розміщується на дошці оголошень у приміщенні виконавця).

Цей договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до 15.05.2020.

Відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018 (пункт 36 договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (пункти 37 та 38 договору).

Додатком №1 до договору визначено перелік об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, зокрема за адресою - вулиця Новомостицька, 15, квартира №60, особовий рахунок №103024700600100.

Як зазначає позивач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, відповідач своєчасно не здійснив розрахунків за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року включно, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за послуги з централізованого опалення в розмірі 8 890, 47 грн, за період з грудня 2018 по вересень 2021 заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 890, 59 грн, а також заборгованість з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 57, 96 грн.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення розрахунків позивачем нараховано та заявлено до стягнення в загальному розмірі 5 993, 69 грн інфляційних втрат та 1 633, 95 грн 3% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено вище, внаслідок укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб`єкта господарювання №103024700010100 від 26.04.2019 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

За змістом статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води слід зазначити таке.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем долучено до матеріалів справи корінці нарядів на включення та відключення №3308 від 05.11.2018, №875 від 08.04.2019, №557 від 30.10.2019, №830 від 05.04.2020, №515 від 16.10.2020, №52 від 13.04.2021, №1675 від 26.10.2021, які свідчать про підключення до централізованого опалення будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, в якій знаходиться кв. 60, постачання теплової енергії, щодо якої сторонами укладено договір.

Водночас, з вказаних корінців нарядів вбачається, що до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 здійснювалось підключення постачання лише централізованого опалення, в той час як постачання гарячої води до вказаного будинку не могло здійснюватися, оскільки у корінцях нарядів зазначено, що «ГВП - не підключалось».

З поданих позивачем відомостей обліку не вбачається споживання гарячої води за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, що з урахуванням відсутності доказів підключення гарячого водопостачання за зазначеною адресою, що узгоджується зі корінцями нарядів та у сукупності свідчить, що позивачем не здійснювалось гаряче водопостачання, а відповідачем відповідно не могло споживатись гаряче водопостачання.

Поряд з цим, скаржник зазначає, що ним було подано до суду першої інстанції заяву про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за послуги централізованого постачання гарячої води, обґрунтовуючи таку заяву відсутністю заборгованості за таку послугу станом на 02.03.2026.

При цьому скаржник наголошує, що за наслідками такої заяви суд мав закрити провадження у справі в цій частині, а не відмовляти у задоволенні.

Так, статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, гаряче водопостачання взагалі не підключалось до будинку за адресою: м. Київ. вул. Новомостицька, буд. 15, про що зазначено в корінці наряду №3308 від 05.11.2008 (а.с. 81 т. 1), відповідно спір в цій частині взагалі був відсутній.

Колегія суддів звертає увагу, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Однак, якщо він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Між тим, суд першої інстанції дійсно не вирішив питання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за послуги централізованого постачання гарячої води, однак це не вплинули на суть та правильність прийнятого рішення.

Отже вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води задоволенню не підлягають, а нарахування 3% річних та інфляційних втрат є неправомірним.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та заборгованості з внесків за обслуговування вузла комерційного обліку слід зазначити таке.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Статтею 5 Закону України «Про теплопостачання» визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» унормовано, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Законодавством України у сфері теплопостачання та надання комунальних послуг передбачено обов`язок споживача укласти відповідні договори на постачання теплової енергії, а також встановлено строки і порядок оплати поставленої теплової енергії, відповідно до яких отриманий товар та послуги оплачуються споживачем щомісячно. Такі положення законодавства у сфері теплопостачання свідчать про обов`язковість договорів про теплопостачання та неможливість споживача відмовитись від укладання договорів (за виключенням випадків та у порядку, встановлених законом).

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 2 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статей 319, 322 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору (стаття 1 Закону України «Про теплопостачання»).

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заявленого позову, позивачем долучено до матеріалів справи корінці нарядів на включення та відключення №3308 від 05.11.2018, №875 від 08.04.2019, №557 від 30.10.2019, №830 від 05.04.2020, №515 від 16.10.2020, №752 від 13.04.2021, №1675 від 26.10.2021, які свідчать про підключення до централізованого опалення будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, в якій знаходиться кв. 60, тобто постачання теплової енергії, щодо якої сторонами укладено договір.

Відповідно до п. 9 договору, оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.

Згідно з п. 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Виконавець формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії. Рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію: 1) найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги; 2) адресна інформація, найменування або прізвище, ім`я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг; 3) період, за який здійснюється нарахування; 4) загальна сума до сплати; 5) поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач); 6) обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів - розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання; 7) діючі ціни та тарифи на комунальні послуги; 8) стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення).

Отже, оскільки матеріали справи доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у кв. 60 за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 не містять, споживач зобов`язаний, у відповідності до умов договору, оплачувати спожиту теплову енергію пропорційно опалювальній площі кв. 60 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії.

Також позивачем до матеріалів справи надано відомість реєстрації параметрів теплопостачання за адресою - м. Київ, вулиця Новомостицька, 15 за період часу з 01.12.2018 по 02.01.2019.

В підтвердження надання, в тому числі відповідачу послуг з теплопостачання позивачем надано загальнобудинкові відомості обліку за адресою - м. Київ, вулиця Новомостицька, 15 за періоди - з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.2021, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019, з 25.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019, з 25.11.2019 по 21.12.2019, з 22.12.2019 по 20.01.2020, з 21.01.2020 по 23.02.2020, з 24.02.2020 по 22.03.2020, з 01.11.2020 по 24.11.2020, з 25.11.2020 по 17.12.2020, з 18.12.2020 по 19.01.2021.

Крім того до матеріалів справи позивачем надано відомість реєстрації параметрів теплопостачання за адресою - м. Київ, вулиця Новомостицька, 15 за період часу з 19.01.2020 по 24.02.2021.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Отже, оскільки позивачем надано належні докази в підтвердження постачання теплової енергії за адресою: Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, відповідач, як споживач у спірний період такої теплової енергії у кв. 60, зобов`язаний здійснювати розрахунки за спожиті послуги.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до п. 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за спожиту теплову енергію в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства.

Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання включаються до плати виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку (їх складових частин) відшкодовуються споживачами відповідної комунальної послуги, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати виконавцю комунальної послуги внесків на обслуговування та заміну вузла комерційного обліку.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 2244 від 24.12.2019 встановлено внески за обслуговування Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії окремо для кожної будівлі для здійснення розрахунків із споживачами, зокрема для будинку за адресою: Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 (п. 4478 Додатку № 2) в розмірі 8,28 грн.

Доказів на підтвердження сплати відповідачем внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

При цьому, відповідачем подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності до позовних вимог.

Між тим, скаржник наголошує, що останнім на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності.

Так, статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Таким чином, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом №540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20 та постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасовано його було з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Разом з цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

В свою чергу, Законом України від 14 травня 2025 року №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Цей Закон набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто - 04.09.2025.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 03.09.2025, а з 04.09.2025 строк позовної давності був поновлений.

Отже, Закон України №4434-IX від 14 травня 2025 року повністю скасував зупинення позовної давності на час воєнного стану, виключивши пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Тобто з 4 вересня 2025 року відлік усіх строків (загального 3-річного та спеціальних) для звернення до суду відновився.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з огляду на узгоджений у п. 13 договору порядок розрахунків за спожиту теплову енергію, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 28.11.2025, позивачем пропущено строк позовної давності щодо спірних розрахункових періодів, зокрема щодо вимог за останній розрахунковий період - жовтень 2021 року, обов`язок зі здійснення розрахунків за який відповідач мав виконати до 20 листопада 2021 року, строк позовної давності відповідно спливав після набрання чинності Закону № 3450-ІХ, згідно якого такий строк зупинився, і відповідно після виключення пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, з урахуванням строку його зупинення до 03.09.2025 і продовження такого строку з 04.09.2025 з урахуванням часу, що минув до його зупинення, та звернення позивача до суду 28.11.2025, строк позовної давності за зазначений період сплив.

Також, позивачем пропущено строк позовної давності і щодо вимоги про стягнення заборгованості з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії.

Таким чином позовні вимоги по стягненню з відповідача грошових коштів, нарахованих за період з листопада 2018 року по березень 2021 року (включно) заявлені поза межами строків позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії, внаслідок чого такі вимоги задоволенню не підлягають.

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорними, додатковим до основного, залежать від основного і поділяють його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19).

Згідно з статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.08.2021 у справі №914/1560/20, від 30.01.2024 у справі №904/3153/22(904/4344/22), від 09.09.2025 у справі №907/577/24, від 28.10.2025 у справі №916/2527/21(916/1320/24), від 01.12.2023 у справі №906/1674/23, щодо застосування статті 267 Цивільного кодексу України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки останні не є релевантними щодо даних процесуальних питань.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14829/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на заявника - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14829/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14829/25 залишити без змін.

Матеріали справи №910/14829/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді А.О. Мальченко

Ю.Б. Михальська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua