Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №344/14446/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/14446/24

Провадження № 22-ц/4808/996/26

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Луганської В.М., Девляшевський В.А.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Ванкевича Андрія Віталійовича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 28» про визнання майнового права,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 28» про визнання майнового права.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24 травня 2022 року між ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» (виконавець) та ним (замовник) укладено Договір про цільовий внесок у діяльність № ЖРК/17/1 (надалі - Договір про цільовий внесок у діяльність).

Предметом Договору про цільовий внесок у діяльність визначено обов`язок відповідача за рахунок цільового внеску замовника здійснити будівництво та передати у власність останнього об`єкт нерухомості, а саме: квартиру за будівельним номером будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: квартира будівельний АДРЕСА_2 , кількість кімнат - 2 (дві) загальною площею 71,8 кв.м., що розташована на 2 (другому) поверсі, 1 (перший) під`їзд, у визначений договором строк у IV квартал 2023 року. Розмір цільового внеску становить 1 569 404 грн, який він сплатив у повному обсязі, що підтверджується виданою відповідачем квитанцією до прибуткового касового ордера від 24 травня 2022 року № 1. Звернення позивача з метою отримання інформації про об`єкт будівництва та скористатися правом на відступлення прав за Договором зі сторони відповідача залишаються без відповіді, тому у позивача немає впевненості у тому, що на об`єкт інвестування не може претендувати жодна інша особа. Керуючись пп. 3 п. 2.6 Договору позивач мав намір відступити право членства та свої зобов`язання за цим Договором на користь третьої особи, про що неодноразово повідомляв відповідача, однак на жодне звернення не отримав відповіді. Ці факти свідчить про небажання Виконавця виконувати свої зобов`язання за укладеним договором та породжують сумніви в справжніх намірах виконавця завершити об`єкт будівництва та передати його замовнику.ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» своїх зобов`язань щодо введення будинку в експлуатацію та передання йому квартири у встановлений Договором про цільовий внесок у діяльність строк не виконав. Зазначене унеможливлює реєстрацію за ним права власності на квартиру та позбавляє права вільно розпоряджатися нею.

Просив визнати за позивачем майнові права на об`єкт будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: квартира будівельний АДРЕСА_2 , кількість кімнат - 2 (дві) загальною площею 71,8 кв.м., що розташована на 2 (другому) поверсі, 1 (перший) під`їзд згідно договору № ЖРК /17/1 про цільовий внесок у діяльність від 24 травня 2022 року та стягнути судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 28» про визнання майнового права відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ванкевич А.В. звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року скасувати та задовольнити позов в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми доказового права та надав невірну оцінку квитанції до прибуткового касового ордера Позивачем на підтвердження факту передачі цільового внеску надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 1 від 24 травня 2022 року, яка містить: найменування підприємства, підставу платежу (Договір № ЖРК/17/1), суму 1569404,00 гривні, офіційну печатку кооперативу та підпис керівника кооперативу, який є одночасно і головним бухгалтером. Суд відхилив цей доказ виключно через відсутність підпису касира, що є помилковим. Проте пункт 25 Положення № 148 передбачає підпис квитанції головним бухгалтером або уповноваженою особою, і не містить вимоги про підпис касира на квитанції лише на самому ордері. Голова правління Костишин Б.В. під час допиту підтвердив факт підписання та видачі квитанції до прибуткового касового ордера. Тобто, відповідач сам визнав автентичність документа і факт його видачі, що за правилами ст. 82 ЦПК України звільняє позивача від обов`язку доказування цих обставин. Верховний Суд неодноразово зазначив, що поведінка сторони договору, яка видала документи, що підтверджують виконання зобов`язань, і водночас заперечує факт такого виконання, є недобросовісною (Постанова ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц).

Суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість отримання готівкою суми 1569404 грн, посилаючись на пункти 6–7 розділу ІI Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.12.2017 № 148, і на цій підставі також відхилив квитанцію як доказ. Разом з тим, невідповідність сум внесених коштів у спосіб, визначений Порядком № 148, може лише вказувати на порушення процедури внесення коштів, тобто порушення посадовими особами касової дисципліни, що може мати наслідком настання юридичної відповідальності для останніх, однак не спростовує факт внесення позивачем грошових коштів. Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач наполягав, а суд погодився, що згідно з пунктом 1.4 Договору сплата цільового внеску мала здійснюватися виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок кооперативу, і оскільки такого перерахування не відбулося, договір не виконаний зі сторони позивача. Цей аргумент є юридично неспроможним, оскільки умова договору про порядок розрахунків є договірним зобов`язанням, а не умовою про форму договору або підставою встановлення факту того, що договір не укладений. Стаття 638 ЦК України пов`язує факт укладання договору з досягненням згоди щодо істотних умов, а не з дотриманням конкретного способу виконання грошового зобов`язання. Порядок оплати - це умова виконання договору, а не умова його існування. Попри технічну умову договору про безготівкову форму розрахунку сторони фактично дійшли згоди щодо зміни способу виконання зобов`язання на готівковий, що підтверджується прийняттям коштів керівником відповідача та видачею ним квитанції

Крім того, відповідач подав відзив на позов поза межами строку, визначеного місцевим судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Прийнявши до розгляду вказаний відзив та долучені до нього докази без вирішення питання щодо поновлення відповідного строку, місцевий суд допустив порушення положень частини восьмої статті та статті 126 ЦПК України. При цьому звіт з надання впевненості незалежного аудитора, наданий відповідачем разом з відзивом на позовну заяву, покладено в основу рішення. Суд не врахував, що вказаний звіт не є аудиторським, не є первинним документом бухгалтерського чи фінансового обліку та не має обов`язкового характеру відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про ведення касових операцій № 148.

Беручи до уваги те, що позивач повністю сплатив вартість пайового внеску за квартиру, а відповідач відмовляється виконувати свої зобов`язання за договором про цільовий внесок у діяльність, наявні правові підстави для визнання за позивачем майнових прав на інвестовану квартиру.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ванкевич А.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просить апеляційну скаргу задовольнити.

Представники відповідача Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 28» Вінтоняк Н.М., Коваленко Я.О. доводи апеляційної скарги заперечували. Вважають рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 травня 2022 року між ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) підписано Договір про цільовий внесок у діяльність № ЖРК/17/1 (т.1 а.с.16-18 ).

Предметом договору визначено обов`язок виконавця, за рахунок цільового внеску замовника, здійснити будівництво і передати замовнику обумовлений даним договором об`єкт, а замовник за цим договором, на підставі повного визнання ним Статуту кооперативу зобов`язується забезпечити вчасне внесення цільового внеску, цим самим забезпечивши відповідне фінансове забезпечення об`єкту будівництва та прийняти об`єкт у свою власність на виконання Статутних вимог кооперативу, умов цього договору та для задоволення потреб у житлі (пункт 1.1. Договору про цільовий внесок у діяльність).

Відповідно до пунктів 1.2.-1.4. Договору про цільовий внесок у діяльність цільовим внеском замовника є грошові кошти в розмірі 156944,00 грн, які замовник передає виконавцю з метою задоволення соціальних потреб асоційованого члена кооперативу. Сплата цільового внеску відбувається шляхом перерахування коштів на поточний рахунок в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктами 1.6., 1.7. Договору про цільовий внесок у діяльність за замовником закріплюється об`єкт - квартира, за будівельною адресою: АДРЕСА_1 з наступними характеристиками: кількість кімнат - 2, загальна площа, 60,1 кв. м, поверх 4, під`їзд 3. Термін здачі об`єкту в експлуатацію - IV квартал 2023 року.

У пункті 1.5 Договору про цільовий внесок у діяльність визначено, що з моменту здійснення першого платежу права володіння та розпорядження об`єктом переходять до замовника, а володіння та розпорядження цільовим внеском переходить до виконавця.

Згідно з пунктом 4.1. Договору про цільовий внесок у діяльність цей договір вступає в силу з моменту його підписання та моменту передачі цільового внеску до кооперативу і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором відповідно до статуту кооперативу або до моменту припинення (розірвання) цього договору за ініціативною сторін.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 24 травня 2022 року № 1 ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» прийняв від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 569 404,00 грн на підставі договору від 24 травня 2022 року ЖРК/17/1 (т.1 а.с. 19).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 2.1., 2.2. Статуту ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» кооператив є юридичною особою (неприбутковою організацією), утвореною шляхом об`єднання на добровільних засадах фізичних та/або юридичних осіб на підставі рішення установчих зборів. Відповідно до завдань та характеру діяльності за типом є обслуговуючим, за напрямком діяльності житлово-будівельним. Метою створення кооперативу є задоволення економічних, соціальних, житлових та інших потреб членів та асоційованих членів кооперативу (та членів їх сімей), на основі поєднання їх пайових внесків, особистих та колективних інтересів для участі в організації будівництва та чи реконструкції житлових будинків (будинку) та подальшої їх (його) експлуатації, поділу між ними ризиків і втрат, розвитку їх самоорганізації, самоврядування та самоконтролю. Предметом діяльності кооперативу є обслуговування та експлуатація багатоквартирних будинків житлових та нежитлових приміщень членів кооперативу і членів їх сімей за необхідності попередньо шляхом організації будівництва та будівництва багатоквартирних будинків, облаштуванням зовнішніх, внутрішніх інженерних мереж та споруд багатоквартирних будинків, за власні та інші залучені кошти, а також наступна експлуатація та управління будинком після введення багатоквартирних будинків в експлуатацію відповідно до законодавства України.

Право кооперативу на укладення договорів визначено у пункті 3.6. Статуту, а умови і порядок вступу до кооперативу, виходу чи виключення з нього, зокрема і асоційованих членів - у пунктах 5.3, 5.5. розділу 5 Статуту.

Згідно з пунктом 12.7.7. Статуту до компетенції Голови правління належить: здійснювати операції, підписувати фінансові документи, договори від імені кооперативу (у випадках передбачених цим Статутом, після одержання відповідного письмового дозволу або рішення загальних зборів членів кооперативу) (Статут кооперативу доданий до підсистеми Електронний суд).

Відповідно до Звіту з надання впевненості незалежного аудитора від 28 травня 2024 року № 27, складеного ТОВ «Аудиторська компанія «Альфа-аудит ЛТД» за результатами аудиторської перевірки щодо організації та здійснення грошових розрахунків ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року та наявності чи відсутності розрахунків із фізичною особою ОСОБА_1 , встановлено, що будь-якої діяльності у 2022 році кооператив не проводив; грошові розрахунки за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року кооператив проводив виключно з використанням рахунку бухгалтерського обліку 311 «Поточні рахунки в банках в національній валюті» та без використання рахунку бухгалтерського обліку 301 «Каса».

Операцій із грошових розрахунків через касу кооперативу у перевіреному періоді за даними бухгалтерського обліку ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» не виявлено. Рахунок бухгалтерського обліку 30 «Каса» відсутній у плані рахунків бухгалтерського обліку Кооперативу у перевіреному періоді з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року.

Інші рахунки бухгалтерського обліку грошових розрахунків, крім рахунку бухгалтерського обліку 311 «Поточні рахунки в банках в національній валюті», Кооперативом у перевіреному періоді з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року не використовувались.

У бухгалтерському обліку ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» не виявлено жодних записів щодо ймовірних розрахунків між Кооперативом та фізичною особою ОСОБА_1 як учасником чи пайовиком Кооперативу (Звіт доданий до підсистеми Електронний суд).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за характером своєї діяльності пов`язаний із здійсненням розрахунків у готівковій та безготівковій формах, не міг бути необізнаним про правила таких розрахунків, повинен був діяти добросовісно, не зловживаючи правом на готівкові розрахунки, і, будучи обачним, при виборі контрагента за договором, міг передбачити наслідки не укладення договору у разі порушення умов договору. Однак позивач не виконав умови договору стосовно перерахування коштів на поточний рахунок кооперативу відповідно до умов договору. Тому при оцінці доказів, з урахуванням відсутності у графі квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 24 травня 2022 підпису касира, з урахуванням факту перевищення суми готівкових коштів при можливому розрахунку, за умови відсутності доказів, що керівник кооперативу виконував функції касира, і будь-яких доказів, що кошти надійшли на рахунок або у касу саме кооперативу, суд прийшов до висновку, що договір зі сторони позивача не виконувався, і відповідно нема підстав для задоволення позову.

Перевіривши справу, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначають ЦК України та Закон України «Про кооперацію».

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про кооперацію» вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

Статтею 384 ЦК України, положення якої кореспондують статті 19-1 Закону України «Про кооперацію», передбачено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення у кооперативу, право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону (частина друга статті 19-1 Закону України «Про кооперацію»).

За частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою (частина перша статті 4, частини п`ята та шоста статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Інвестування та фінансування однієї квартири в об`єкті будівництва кількома інвесторами можливе виключно за умови укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначаються частка кожного інвестора та порядок внесення ним відповідної інвестиції (частина третя статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав належать речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

У статті 190 ЦК України визначено, що майно є особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «майновими правами», а отже і «майном» (пункт 22 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05)).

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного (законного) очікування та стає предметом захисту у розумінні Першого протоколу до Конвенції є те, що таке очікування (вимога) повинно мати належне правове підґрунтя, тобто має бути достатнє правове джерело для відповідного очікування (вимоги). З цього приводу у пункті 103 рішення ЄСПЛ у справі «Saghinadze and other v. Georgia» (заява № 18768/06) зазначено, що для того, щоб «очікування» було законним, воно повинно бути більш конкретним, ніж звичайна надія і бути заснованим на нормі права або правовому акті (пункт 39 рішення ЄСПЛ у справі «Сеni v. Italy», заява № 25376/06).

Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав наведено у правових висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 2610/22985/2012, від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц та постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 520/4555/17, від 26 січня 2022 року у справі № 761/3462/13-ц,від 08 червня 2022 року у справі № 947/25597/19, від 21 червня 2022 року у справі № 947/25617/19, від 08 січня 2025 року в справі № 363/641/22.

Таким чином, майнове право, яке є предметом договору, - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Наведене свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до норми статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині першій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 зроблено висновок, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено також у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 753/6287/19.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Ключовим питанням при вирішенні цього спору є встановлення обставин не тільки укладення, а й безпосереднє виконання позивачем та відповідачем спірного договору про цільовий внесок у діяльність, зокрема, оплата позивачем вартості об`єкта нерухомості, на підставі чого інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування та право власності на збудоване нерухому майно.

Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом частини другої статті 9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правилу цієї норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення № 88).

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення № 88 (уредакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Виходячи з визначення законодавцем поняття первинного документа, підтвердженням господарської операції є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому Податковий кодекс України (далі - ПК України) та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення № 88 первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Такі правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21, пункти 78-83).

Отже, підтвердженням господарської операції є її фактичне здійснення та належним чином оформлені відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення № 88 первинні бухгалтерські документи.

У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 910/14900/19 зроблено висновки про те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту проведення господарської операції сторони не позбавлені можливості доводити ці факти іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Потрібно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.

Положення № 148 розроблено відповідно до Закону України «Про Національний банк України» і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи-підприємці) (далі разом у тексті - суб`єкти господарювання), фізичними особами.

У пункті 3 Положення № 148 визначено, що касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Касові операції - це операції суб`єктів господарювання між собою та з фізичними особами, пов`язані з прийманням і видачою готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Відповідно до пункту 5 Положення № 148 суб`єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків.

Пунктом 6 Положення № 148 передбачено, що суб`єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами: 1) між собою - у розмірі до 10 000,00 грн включно; 2) з фізичними особами - у розмірі до 50 000,00 грн включно. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку.

Відповідно до пункту 7 Положення № 148 фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою: 1) із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами - у розмірі до 50 000,00 грн включно. Платежі на суму, що перевищує 50 000,00 грн, проводяться через банки або небанківські установи шляхом переказу коштів із поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку.

Пунктом 25 Положення № 148 передбачено, що приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим.

Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.

Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18) та від 01 жовтня 2025 року у справі № 757/20926/20-ц (провадження № 61-7369св25).

Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15, постановах Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 809/1718/15, від 16 листопада 2022 року у справі № 1340/5529/18 господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу, а за змістом вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21) господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 сформувала підхід до оцінки реальності господарських операцій, згідно з яким аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64).

Колегія суддів вважає, що не може бути достатнім доказом у даній справі Звіт з надання впевненості незалежного аудитора ТОВ «Аудиторська компанія «Альфа-аудит ЛТД» від 28.05.2024 року, в висновку якого вказано про відсутність грошових розрахунків кооперативу і ОСОБА_1 у період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з урахуванням вищевказаних положень Податкового Кодексу України і Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», за якими складені з певними порушеннями первинні документи не позбавляють їх правового значення у випадку фактичного руху активів. При цьому неможливо не погодитися із доводами апеляційноі скарги про те, що такий висновок аудитор робив виключно на наданих йому відповідачем джерелах, які не перевірялися судом, а також стосовно того, що відсутність запису про отримання коштів в бухгалтерському обліку не свідчить беззаперечно про відсутність факту передачі грошей за умови неналежного ведення бухгалтерсього обліку, що не спростовує доказову значимість квитанції до прибуткового ордеру про поступлення грошей в касу.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

У даному спорі предметом договору про цільовий внесок у діяльність визначено обов`язок виконавця за рахунок цільового внеску замовника здійснити будівництво і передати замовнику обумовлений даним договором об`єкт, а замовник за цим договором на підставі повного визнання ним Статуту кооперативу зобов`язується забезпечити вчасне внесення цільового внеску, цим самим забезпечивши відповідне фінансове забезпечення об`єкту будівництва та прийняти об`єкт у свою власність на виконання статутних вимог кооперативу, умов цього договору та для задоволення потреб у житлі (пункт 1.1. договору).

Згідно з умовами пунктів 1.2-1.4 договору цільовим внеском замовника є грошові кошти в розмірі 1 1569404 грн, які замовник передає виконавцю з метою задоволення соціальних потреб асоційованого члена кооперативу. Сплата цільового внеску відбувається шляхом перерахування коштів на поточний рахунок в порядку та на умовах, визначених цим договором.

За замовником закріплений об`єкт - будівельна адреса: АДРЕСА_1 ) з такими характеристиками: квартира, будівельний номер 1, кількість кімнат 2, загальна площа 71,8 кв.м, поверх 2, під`їзд 1 (пункт 1.6 договору). Кінцевий термін здачі об`єкту в експлуатацію - IV квартал 2023 року (пункт 1.7 договору).

У пункті 1.5 договору про цільовий внесок у діяльність визначено, що з моменту здійснення першого платежу права володіння та розпорядження об`єктом переходять до замовника, а володіння та розпорядження цільовим внеском переходить до виконавця.

Надаючи оцінку відповідності первинних бухгалтерських документів вимогам Положення № 148 у зв`язку з відсутністю у бланку прибуткового касового ордера підпису касира та здійснення підпису в графі «Головний бухгалтер» без зазначення відомостей про особу, яку б можна було ідентифікувати, суд першої йнстанції не врахував, що зміст пункту 25 вказаного Положення № 148 дозволяє приймання готівки в касу за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером. Вказана норма не містить застереження щодо прийняття готівки виключно касиром.

Також не спростовано відповідачем те, що підпис в графі «Головний бухгалтер» належить іншій особі, а саме голові правління кооперативу, який підтвердив в суді першої інстанції, що видав прибутковий касовий ордер. Такі повноваження Голови правління коопертиаву закріплені в п.12.7.7. Статуту кооперативу. Без надання належних, допустимих та достатніх доказів на спростування викладеного, висновки суду про те, що господарську операцію щодо прийняття коштів оформлено за відсутності підпису касира, що ставить під сумнів достовірність квитанції, є передчасними.

ПК України та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не визначають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Крім того, констатація суду про невідповідність сум внесених коштів у спосіб, визначений Положенням про ведення ксових операцій у національній валюті України юридичними особами № 148, може лише вказувати на порушення процедури внесення коштів, тобто порушення посадовими особами касової дисципліни, що може мати наслідком настання юридичної відповідальності для останніх, однак не спростовує факт внесення позивачем грошових коштів. Тобто саме по собі перевищення ліміту готівкових розрахунків не спростовує того факту, що грошові кошти прийнято відповідачем, на підтвердження чого видано квитанцію до прибуткового касового ордеру.

Видавши таку квитанцію позивачу, відповідач створив презумпцію вчинення позивачем певних дій, спрямованих на виконання умов договору, укладеного між сторонами, спростувати яку за фактичних обставин цієї справи повинен відповідач.

Заперечення позивача проти позову з посиланнями на те, що при підписання договору і видачі документу, що підтверджує фактичне отримання цільового внеску у вигляді грошових коштів, Голова правління не отримав кошти, не перевірив їх надходження в касу, а тільки мав очікування щодо їх перерахування, не є переконливими.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тагаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натоміть, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» Суд повинен вирішити, чи з`являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Отже, відмовляючи у позові, суд обмежився висновком про невідповідність реквізитів, зазначених у бланку прибуткового касового ордера, вимогам Положення № 148, висновком аудитора щодо відсутності відповідної операції грошового розрахунку коопертиву в зазначений період, і посиланням на обмеження готівкових розрахунків при фінансування будівництва житла, що з урахуванням вищенаведених норм законодавства і вимог до оцінки доказів не може свідчити про невиконання позивачем обов`язку за договором ЖРК/17/1 від 24.05.2022 року.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що внесення позивачем як замовником грошових коштів відповідачу як виконавцю спрямовано на задоволення соціальних потреб позивача як асоційованого члена кооперативу, має відповідати дійсному економічному змісту діяльності та бути підтверджено реальністю господарської діяльності відповідача – фактичним будівництвом за власні та інші залучені кошти багатоквартирного будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 ,що не заперечував представник відповідача в судовому засіданні. Будинок не введений в експлуатаці, але будівництво фактично закінчено, а за позивачем договором закріплений об`єкт - квартира будівельний АДРЕСА_2 , кількість кімнат – 2, загальною площею 71,8 кв.м., що розташована на 2 поверсі, 1 під`їзд, згідно з пунктами 1.6., 1.7. договору про цільовий внесок у діяльність від 24.05.2022 року, який нікому іншому не переданий, не відчужений.

Аналогічні вимоги до перевірки з`ясованих судом обставин в подібних справах викладені в постановах Верховного суду від 18.03.2026 року №344/16001/24, від 24.06.2026 року №344/13846/24.

Виходячи з обставин справи і наданих позивачем доказів, апеляційний суд вважає доведеним наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» про визнання за ним майнових права на об`єкт будівництва за будівельною адресою АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: квартира будівельний АДРЕСА_2 , кількість кімнат – 2, загальною площею 71,8 кв.м., що розташована на 2 поверсі, 1 під`їзд, на підставі договору № ЖРК /17/1 про цільовий внесок у діяльність від 24 травня 2022 року.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відтак, рішення суду у даній справі підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права і невідповідністю висновків суду обставинам справи, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

У відповідності до положень статті 141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову з ОК «ЖБК «Спілка забудівників 28» на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на оплату судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції 15 140 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Ванкевича Андрія Віталійовича задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 28» про визнання майнового права задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) майнові права на об`єкт будівництва за будівельною адресою АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: квартира будівельний АДРЕСА_2 , кількість кімнат – 2, загальною площею 71,8 кв.м., що розташована на 2 поверсі, 1 під`їзд, на підставі договору № ЖРК /17/1 про цільовий внесок у діяльність від 24 травня 2022 року.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 28» на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) 15 140 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 липня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М.Луганська

В.А.Девляшевський